ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розробці комплексної характеристики правового статусу суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, визначенні особливостей складу суду при вирішенні окремих категорій справ та обґрунтуванні рекомендацій щодо удосконалення інституту відводу суду.
Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:1. Суд в особі певного складу суддів та народних засідателів є основним і обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, на підставі чого невід’ємною передумовою виникнення останніх є правосуб’єктність суду, яка являє собою багатоаспектне явище і складається з правосуб’єктності суду як можливості конкретного органу судової системи, під юрисдикцію якого підпадає і якому підсудна справа, вирішувати її (загальна правосуб’єктність); правосуб’єктності суду як здатності конкретного складу суду розглядати певну справу (конкретна правосуб’єктність); правосуб’єктності суду як здатності окремих членів складу суду брати участь у розгляді справи (індивідуальна правосуб’єктність).
2. Цивільна процесуальна правосуб’єктність суду являє собою здатність суду бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, що знаходить свій вияв у відповідності судового органу вимогам цивільної юрисдикції та підсудності, у повноважності складу суду та окремих його членів здійснювати правосуддя в цивільних справах, що обумовлена дотриманням вимог до формування певного складу суду, а також відсутністю обставин, які унеможливлюють здійснення ним правосуддя в цивільних справах.
3. Повноваження суду як основного учасника цивільних процесуальних правовідносин слід класифікувати за ступенем узагальненості цілей цивільного судочинства на інтегруючі (повноваження, спрямовані на всебічне, повне й об’єктивне вирішення справи з метою найбільш повного захисту порушених, невизнаних чи оспорених прав), проміжні (повноваження, що пов’язані з рухом провадження в напрямку вирішення справи та захисту прав, свобод чи інтересів осіб), завершальні (повноваження, пов’язані із закінченням провадження у справі) та допоміжні (повноваження, що супроводжують і сприяють реалізації інших повноважень), а за обов’язковістю нормативних приписів та ступенем активності суду – на обов’язкові та ініціативні.
Наявність владних повноважень суду не є підґрунтям вважати цивільні процесуальні правовідносини владовідносинами, а становище всіх інших суб’єктів цивільного процесу підвладним стосовно суду, проте зумовлює визначення керівної ролі суду в цивільному судочинстві.4. Систему принципів цивільного процесуального права доцільно доповнити принципом ініціативності суду, який відображає соціальний характер діяльності суду та її гуманістичну спрямованість на захист порушених чи оспорених прав та інтересів осіб, на забезпечення справедливого судочинства і який слід розуміти таким чином, що суд зобов’язаний допомагати учасникам процесу в разі нагальної потреби захисту їх прав, проявляючи ініціативу в установлених ЦПК України випадках.
5. Суд першої та апеляційної інстанцій, з одного боку, наділений широким колом повноважень з керівництва процесом, а також певним обсягом ініціативних повноважень, а з другого – обмежений у своїх діях ініціативою осіб, які беруть участь у розгляді цивільної справи. У касаційній інстанції ініціативність суду є рушійною засадою розвитку цивільних процесуальних правовідносин.
6. Комплексна процесуальна категорія “належний суд” має розглядатися у двох аспектах: як “належний судовий орган” в системі судів загальної юрисдикції, визначений відповідно до правил цивільної юрисдикції та підсудності, і як “належний склад суду”, що сформований із дотриманням нормативних вимог щодо одноособовості чи колегіальності, неупередженості, справедливості, незалежності, безсторонності, а також із додержанням принципу безпосередності складу суду при вирішенні цивільних справ. Саме належний суд має правосуб’єктність, на підставі чого може реалізувати покладені на нього права та обов’язки задля досягнення цілей цивільного судочинства.
7. На підставі аналізу позитивних і негативних рис одноособового та колегіального складу суду розроблено пропозиції щодо запровадження колегіального розгляду цивільних справ у суді першої інстанції у складі трьох суддів лише у випадках, прямо передбачених Цивільним процесуальним кодексом України, а саме при розгляді справ у сфері захисту права інтелектуальної власності, щодо нерухомого майна, справ із ціною позову понад 200 розмірів мінімальної заробітної плати; в апеляційній інстанції запропоновано запровадити одноособовий порядок розгляду тих цивільних справ, які в першій інстанції вирішувалися одноособово суддею, а розгляд касаційних скарг у суді касаційної інстанції передбачити у складі трьох суддів.
8.
Підвищенню ефективності цивільного судочинства за участю народних засідателів сприятиме зміна випадків їх участі в розгляді цивільних справ, при чому критерієм формування переліку цивільних справ, у яких братимуть участь народні засідателі, має бути необхідність застосування при встановленні обставин справи, дослідженні та оцінці доказів, ухваленні рішення життєвого досвіду народних засідателів та загальнолюдських моральних цінностей, а також необхідність висловлення громадської думки щодо оцінки поведінки осіб, які беруть участь у справі, із позицій морально-етичних категорій. На підставі цього критерію пропонуємо додати до існуючого переліку справ, що розглядаються за участю народних засідателів, справи про позбавлення та поновлення батьківських прав; про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав; про визначення чи зміну місця проживання малолітньої дитини; спори щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, і вилучити з цього переліку – справи про надання фізичній особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.9. Народні засідателі не можуть мати рівні права з суддями, бо не мають відповідних правових знань, а при роз’ясненні їм суддею окремих правових питань суддя тим самим може підштовхувати їх до прийняття певних рішень, а вони, у свою чергу, погоджуватимуться з професійним суддею через побоювання висловити неправильну точку зору, небажання погіршувати стосунки із суддею і через небажання затягувати час перебування в суді. Пасивність народних засідателів також викликана незнанням своїх прав та обов’язків, невмінням їх використовувати, власною заклопотаністю особистими проблемами, участю у відправленні правосуддя на підставі громадянського обов’язку. У зв’язку з цим у законодавстві необхідно передбачити як обов’язкову умову для відбору кандидатів до списку народних засідателів з метою подальшої їх участі у відправленні цивільного судочинства їх правову підготовку на спеціально організованих курсах, що мали б сприяти отриманню ними певного мінімуму знань щодо прав судді, власної ролі в цивільному процесі, процедури розгляду справи, а також набуттю необхідного досвіду та навичок тлумачення законодавства.
10. Суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин може виступати саме законний склад суду, тобто такий, щодо членів якого немає сумнівів у їх об’єктивності й неупередженості. Інститут відводу суду має істотне значення для здійснення судочинства неупередженим, об’єктивним судом і визнання його належним, проте не позбавлений низки недоліків, що впливають на його ефективність і можуть бути усунуті шляхом впровадження додаткових підстав для відводу суду, розширення змісту вже передбачених підстав, обмеження кількості заяв про відвід, удосконалення механізму їх розгляду.
11. Деталізація підстав для відводу суду, передбачених у ст. 20 ЦПК України, і розкриття такої підстави, як “інші обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді”, виконуватимуть інформаційно-орієнтуючу функцію стосовно осіб, які заявлятимуть відводи, сприятиме правильному визначенню суддею, який розглядатиме заяву про відвід, предмета доказування, а саме тих фактів, які покладені в основу заявленого відводу і підлягають доведенню. Доцільно було б передбачити додаткові підстави для відводу складу суду в апеляційній та касаційній інстанціях.
12. З метою забезпечення максимально можливої неупередженості та об’єктивності при вирішенні питання про відвід суду розроблено пропозиції щодо удосконалення теоретичної моделі правового механізму розгляду заяви про відвід, відповідно до якої заява про відвід судді, який розглядає справу одноособово або за участю народних засідателів, вирішується головою суду чи його заступником, а про відвід голови суду – суддею вищестоящої інстанції в судовому засіданні протягом трьох днів. Важливим засобом забезпечення здійснення цивільного судочинства належним складом суду буде також закріплення положення про те, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості та об’єктивності судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою.