ЗАСАДА ТАЄМНИЦІ СПІЛКУВАННЯ

Право людини на таємницю спілкування передбачається цілою низкою міжнародно-правових актів у сфері прав лю­дини, зокрема ст. 12 Загальної декларації прав людини, згідно з якою ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на таємницю його кореспонденції.

Зазначений міжнародний стандарт знайшов своє безпосе­реднє відображення як у ст. 31 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується таємниця листування, телефон­них розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, так і в засаді таємниці спілкування (ст. 14 КПК України). Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених зако­ном, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування, якщо в інші способи одержати інформацію не­можливо.

Сутність цієї засади, по-перше, полягає у тому, що під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції та інших форм спілкування (ч. 1 ст. 14 КПК України). Під спілкуванням слід розуміти передання інформації у будь- якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за до­помогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є при­ватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, за яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання ін­ших осіб (ч. 3 ст. 258 КПК України).

Законодавець покладає на суб'єктів, які надають послуги поштового зв'язку та ринку телекомунікацій обов'язок збері­гання таємниці поштових відправлень, зокрема листування та іншої письмової кореспонденції, електронних повідомлень, що пересилаються (передаються) засобами зв'язку (ст. 6 За­кону України «Про поштовий зв'язок»), а також охорони таєм­ниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонден­ції, що передаються технічними засобами телекомунікацій, та щодо забезпечення інформаційної безпеки телекомунікацій­них мереж (ст.

До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать інформація, яка є в операторів та про­вайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання те­лекомунікаційних послуг, серед іншого отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо (п. 7 ч. 1 ст. 162 КПК України).

По-друге, втручання у таємницю спілкування може відбу­ватись лише на підставі судового рішення у випадках, перед­бачених КПК України, з метою виявлення та запобігання тяж­кому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин або особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети (ч. 2 ст. 14 КПК України). Згідно з ч. 4 ст. 258 КПК України втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілку­вання мають достатні підстави вважати, що спілкування є при­ватним. Таке втручання є можливим під час проведення окре­мих негласних слідчих (розшукових) дій, наприклад аудіо-, відеоконтролю особи (ст. 260 КПК України), накладення аре­шту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України), огляду і виїмки кореспонденції (ст. 262 КПК України), зняття інформації з тра­нспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України) тощо.

По-третє, інформація, отримана внаслідок втручання у спі­лкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження (ч. 3 ст. 14 КПК України).

Під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відо­бражені в електронному вигляді (ст. 1 Закону України «Про ін­формацію»). Для запобігання використання інформації, отри­маної внаслідок втручання у приватне спілкування під час кримінального провадження, КПК України передбачає низку додаткових процесуальних гарантій.

Порушення вимог щодо таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, тягне за собою криміна­льну відповідальність, передбачену ст. 163 КК України.

17.