Ідеологічні засади польської політики в українському питанні
Політика Польської держави в українському питанні базувалася на ідейних засадах - доктринах і концепціях, напрацьованих польськими політичними силами з кінця XIX — початку XX ст., серед яких найбільш впливовими й популярними щодо України були т.зв.
«інкорпораційна» і «федераціоністська».Ідея «інкорпорації», тобто приєднання українських земель до польської держави, була позицією націонал-демократів, т.зв. ендеків, лідером яких був видатний польський політичний діяч і публіцист Роман Дмовський. Принциповим відходом ендеків від польської історичної традиції в українському питанні (базувалися на переконанні у необхідності відродження польської держави у її історичних кордонах, де українські землі будуть органічною часткою Речі Посполитої) стало обґрунтування ідеї «інкорпорації» не всіх українських земель до польської держави, а лише тих, які можна було поступово повністю полонізувати, перетворивши
Польщу на мононаціональну державу. Такими територіями вважалися Східна Галичина, Волинь і Поділля. Інші українські землі, на думку ендеків, мали відійти до Росії, в якій вони вбачали противагу німецькому гегемонізму. Утворення Радянської Росії додало аргументів ендекам: вони стали вбачати у своїй діяльності важливу місію в охороні західної цивілізації від більшовицької загрози.
Не менш впливовою і популярною, ніж концепція ендеків, була «федераціоністська» (в 20-30-х рр. стала відомою як доктрина «польського прометеїзму») програма соціаліста Юзефа Пілсудського —
найавторитетнішого польського політичного діяча XX ст. Суть цієї програми в тому, щоб у результаті повалення царизму і розпаду Російської імперії створити у Східній Європі, велику, сильну і міцну Польщу. Передбачалося, що відроджена Річ Посполита постане на «федеративних» засадах. До її складу увійдуть польські, литовські, білоруські та українські землі. Провідна роль, звичайно, відводилася польському етнічному, політичному, економічному і культурному елементу.
Отже, дві впливові й популярні польські політичні доктрини щодо України — «інкорпораційна» і «федераціоністська» — ще до створення польської держави базувалися на ігноруванні прав українського народу на самовизначення і висували претензії на володіння українськими землями. А міжвоєнна історія західних українців яскраво засвідчила, що польська держава своєю практикою послідовно реалізовувала напрацьовані польськими політичними силами з кінця XIX — початку XX ст. доктрини і концепції в українському питанні.