ЗАСАДА НЕВТРУЧАННЯ У ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ ОСОБИ

Приписи ст. 32 Конституції України визначають зміст за­сади невтручання у приватне (особисте та сімейне) життя та повністю узгоджуються з міжнародно-правовими актами у сфері захисту прав людини (ст.

Під час кримінального провадження кожному гаранту­ється невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя (ч. 1 ст. 15 КПК України). Отже, без згоди особи не допускається збирання (здійснення відповідних процесуальних заходів щодо виявлення, фіксування та вилучення відомостей), збері­гання (діяльність щодо збереження відповідних даних про при­ватне життя особи), використання (застосування отриманої інформації в межах виконання завдань кримінального прова­дження) та поширення інформації щодо неї (розповсюдження даних про приватне життя відповідної особи). Згідно з рішен­ням Конституційного Суду від 20.01.2012 р. № 2-рп/2012 інфор­мацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомо­сті та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інфор­мації, що стосується здійснення особою, яка обіймає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місце­вого самоврядування, посадових або службових повноважень. Слід зазначити, що з метою недопущення розголошення кон­фіденційної інформації про приватне життя людини окремі за­кони, що регламентують діяльність правоохоронних органів, інших служб, установ та організацій, зокрема «Про Націона­льну поліцію» та «Про Службу безпеки України», містять у собі положення щодо заборони на поширення відомостей про осо­бисте життя людини.

Водночас під час кримінального провадження повний іму­нітет від втручання у приватне життя особи був би перешко­дою для досягнення його завдань, визначених ст. 2 КПК Укра­їни. У зв'язку з цим положення КПК України передбачають правила, у разі дотримання яких втручання у приватне життя особи є цілком правомірним. Детальний аналіз законодавчої бази з цих питань указує на те, що таке втручання має застосо­вуватися лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини, а також для запобігання заворушен­ням чи злочинам. До того ж щодо таких випадків обмеження права на недоторканність приватного життя в КПК України має передбачатись належна процедура їх здійснення.

Законодавець, передбачивши окремі випадки, що стосу­ються обмеження права на втручання у приватне життя, вод­ночас установлює належні гарантії захисту отриманої інфор­мації від несанкціонованого розповсюдження. Навіть у разі, якщо інформація про приватне життя особи була отримана на законних підставах і в порядку, передбаченому КПК України, вона може бути використана лише на забезпечення вико­нання завдань конкретного кримінального провадження (ч. 3 ст. 15 КПК України) та не може використовуватися в інших сферах суспільного життя.

Кожен, кому надано доступ до інформації про приватне життя, зобов’язаний запобігати її розголошенню (ч. 4 ст. 15 КПК України). Для належної реалізації вищезазначених при­писів з метою забезпечення таємниці приватного життя слід­чий, прокурор у порядку, передбаченому ст. 222 КПК України, попереджають осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування у зв’язку з участю у ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі відомості. За порушення вказаних вимог винні несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК Укра­їни. Крім цього, у положеннях ст. 254 КПК України передба­чено заходи, що безпосередньо стосуються захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшу- кових) дій. Порушення зазначених правил передбачає застосу­вання санкцій, передбачених ст. 182 КК України.

До того ж для належної реалізації засади невтручання у приватне життя особи в КПК України є і в інших положеннях, наприклад рішення слідчого судді, суду про здійснення кримі­нального провадження у закритому судовому засіданні в разі необхідності запобігти розголошенню відомостей про особи­сте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи (п. 3 ч. 2 ст. 27 КПК України); кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате слід­чим, дізнавачем чи прокурором лише на підставі заяви потер­пілого (ч. 1 ст. 477 КПК України).

18.