ЗАСАДА НЕДОТОРКАННОСТІ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Недоторканість права власності визначається ст. 41 Конституції України, згідно з якою право приватної власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі й у порядку, установлених законом, і за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження цих об'єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Право власності безпосередньо пов'язується з правом кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної або творчої діяльності.
Недоторканність права власності гарантується та забезпечується державою в усіх сферах суспільного життя. Втім, інколи суспільний інтерес під час розслідування злочинів є вищим за недоторканість права власності. Для реалізації завдань кримінального провадження законодавець передбачає деякі винятки із конституційних прав громадян, які і трансформувалися у засаду недоторканності права власності, сутність якої полягає в тому, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України (ст. 16 КПК України).
У кримінальному провадженні позбавлення права власності може здійснюватися шляхом конфіскації всього або частини майна лише на підставі вироку суду, яким засудженого визнано винним у вчинені тяжкого або особливо тяжкого кримінального правопорушення (злочину), а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості за умови, що таке
Кримінальний процес України:у питаннях і відповідях додаткове покарання передбачається санкцією відповідної норми Особливої частини Кримінального кодексу України (ст. 59 КК України).
Під час вирішення цього питання слід ураховувати положення Закону України «Про виконавче провадження», а саме його додаток, де визначається перелік майна, що не підлягає конфіскації. Зі свого боку, обмеження права власності на певний час у кримінальному провадженні є можливим, зокрема, щодо речей, які: а) були визнані речовими доказами; б) використовуються у процесі доказування; в) зберігаються за правилами, передбаченими ст. 100 КПК України («Зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію»). До того ж глава 17 КПК України передбачає таке тимчасове обмеження права власності, як арешт майна.Питання про обмеження або позбавлення права власності у процесі досудового розслідування може вирішити лише слідчий суддя, а у судовому провадженні - суд, який здійснює судовий розгляд. Винятками із цього правила є невідкладні випадки, такі як тимчасове вилучення майна під час затримання (ч. 3 ст. 208 КПК України), обшуку (ст. 234 КПК України), огляду (ст. 237 КПК України) тощо. Однак і в разі цих випадків положення ч. 5 ст. 171 КПК України передбачають необхідність отримання ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно.
19.