ЗАСАДА ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОВЕДЕНОСТІ ВИНИ

Сутність цієї засади полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законом, і встанов­лено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ст.

Зазначені положення притаманні кожній демократичній та правовій державі і повністю узгоджуються зі ст. 11 Загаль­ної декларації прав людини, ст. 6 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 14 Міжнародного па­кту про громадянські і політичні права, ст. 62 Конституції Ук­раїни та іншими нормативно-правовими актами.

Юридичний зміст цієї засади проявляється також через такі положення. По-перше, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопору­шення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Указа­ний чинник покладає на прокурора, керівника органу досудо- вого розслідування та слідчого обов’язок усебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального прова­дження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також об­ставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, дати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття закон­них і неупереджених процесуальних рішень. Державні органи, що здійснюють кримінальне провадження, не мають права пе­рекладати обов’язок доказування винуватості на підозрюва­ного, обвинуваченого. Крім цього, у разі недоведеності вини обвинуваченого суд повинен винести виправдувальний вирок (ч. 1 ст. 373 КПК України).

По-друге, підозра й обвинувачення не можуть ґрунтува­тися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

По-третє, всі сумніви щодо доведеності вини особи тлума­чаться на користь такої особи. Усі сумніви щодо доведеності вини, якщо вичерпано можливості їх усунення, а також сум­ніви у тлумаченні закону вирішуються на користь підозрюва­ного, обвинуваченого. Суд використовує лише ті докази, які зі­брано, перевірено й оцінено в порядку, передбаченому КПК України.

По-четверте, поводження з особою, вину якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлено обвинуваль­ним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою. Так, під час судового роз­гляду головуючий, судді та присяжні мають виключити будь- які прояви упередженості й необ'єктивності, а отже, мають утримуватися від будь-яких оцінок та висновків щодо розгля­дуваного провадження аж до виходу суду в нарадчу кімнату для ухвалення вироку. Відхід від цієї вимоги, коли обвинува­ченого ще не визнано винуватим, розцінюється практикою ЄСПЛ як порушення презумпції невинуватості (рішення у справі «Мінеллі проти Швейцарії» від 25.03.1983 р.).

Сутність забезпечення доведеності вини полягає у тому, що повідомлення особі про підозру, затримання, арешт та застосу­вання інших запобіжних заходів, а також ухвалення обвинува­льного вироку суду допускається виключно за наявності безза­перечних доказів причетності особи до вчинення відповідного кримінального правопорушення. Зазначений чинник розгляда­ється як одна зі складових обставин, які підлягають доказу­ванню під час кримінального провадження. Отже, забезпечення доведеності вини слід розглядати через гарантію держави, що вина підозрюваного, обвинуваченого буде доведена або спрос­тована в межах процесуального закону належними, беззапере­чними доказами, зібраними уповноваженими особами.

20.