Право на життя

а) Кожна особа має право на життя, у т. ч. при трансформації у суб’єкта медичних правовідносин - пацієнта.

б) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р.

«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3).

«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21).

«Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави - захищати життя людини» (ст. 27).

Це конституційне право не може бути обмежено навіть в умовах над­звичайного воєнного стану (ст. 64).

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [стаття 281].

«Право на життя:

1. Фізична особа має невід’ємне право на життя.

2. Фізична особа не може бути позбавлена життя.

Фізична особа має право захищати своє життя та здоров’я, а також життя та здоров’я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Клінічні випробування лікарських засобів проводяться відповідно до закону.

4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи.

Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додер­жанням вимог, встановлених законом.

6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.

У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів.

Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.

7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними пока­заннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміж­них репродуктивних технологій, згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством» (ст. 281).

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 50, 52 (ч. 3)].

«Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань» (ч. 3 ст. 50).

в) Підзаконні нормативно-правові акти

Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України: Поста­нова Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 р. № 144.

Про затвердження Державної програми «Репродуктивне здо­ров’я нації» на період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1849.

Клінічні протоколи з акушерської та гінекологічної допомоги: Наказ МОЗ України від 29.12.2005 р. № 782.

Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допо­моги в Україні: Наказ МОЗ України від 15.07.2011 р № 417.

Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні: Наказ МОЗ України від

29.12.2003 р. № 620.

Інструкція про порядок проведення операції штучного пере­ривання вагітності: Наказ МОЗ України від 20.07.2006 р. № 508.

Про застосування методів стерилізації громадян: Наказ МОЗ України від 06.07.1994 р. № 121.

Порядок застосування методів хірургічної стерилізації жінок: Наказ МОЗ України від 06.07.1994 р. № 121.

Перелік медичних показань для проведення хірургічної стерилізації чоловіків: Наказ МОЗ України від 06.07.1994 р. № 121.

Порядок застосування методу хірургічної стерилізації чоловіків: Наказ МОЗ України від 06.07.1994 р. № 121.

Про затвердження Порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти: Наказ МОЗ України від 29.11.2004 р. № 579.

Про затвердження плану реалізації заходів щодо забезпечення виконання Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації на період до 2015 року»: Наказ МОЗ України від 04.07.2007 р.

№ 372/34.

Про затвердження клінічного Протоколу з первинної реанімації та післяреанімаційної допомоги новонародженим: Наказ МОЗ України від 08.06.2007 р. № 312.

Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку: Наказ МОЗ України «Про затвердження нормативно- правових документів з питань трансплантації» від 25.09.2000 р. № 226.

Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живо- народженості та мертвонародженості: Наказ МОЗ України від 29.03.2006 р. № 179.

Згідно з цим нормативно-правовим актом під живонародженням розуміється вигнання або вилучення з організму матері плода, який після вигнання/вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того, чи перерізана пуповина і чи відшарувалась плацента) дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних м'язів. Мертвонародження - це вигнання або вилучення з організму матері плода з 22-го повного тижня вагітності (з 154-ї доби від першого дня останнього нормального менструального циклу) або масою 500 г та більше, який не дихає та не виявляє будь- яких інших ознак життя, таких як серцебиття, пульсація пуповини або певні рухи скелетних м'язів.

Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закёадами охорони здоров'я та органами прокуратури України при встановёенж факту смерті ёюдини: Наказ Гене- раёьноТ прокуратури України, MBC України, МОЗ України від

25.10.2011 р. № 102/685/692.

Про затвердження кёЫчних πротокоёів з акушерської та гі- некоёопчноТ допомоги: Наказ МОЗ України від 15.12.2003 р. № 582 (зі змінами: Наказ МОЗ України від 03.11.2008 р. № 624, Наказ МОЗ України від 27.12.2011 р. № 977).

г) Кодекс медичної' етики

Етичний кодекс ёжаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з'їзді ёшарських організацій та X З'їзді Всеукраїнського ёжарського товариства від 27.09.2009 р.

«Лікар зобов'язаний перебувати поряд з вмираючим хворим до останньої миті його життя...Питання про припинення реанімаційних заходів слід вирішувати за можливості колегіально і у випадку, коли стан людини визначається як безповоротна смерть відповідно до критеріїв, визначених МОЗ України. Лікар не має права свідомо прискорювати настання смерті, вдаватись до евтаназії або залучати до її проведення інших осіб» (п. 3.11).

Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закёадами охорони здоров'я та органами прокуратури України при встановёенж факту смерті ёюдини: Наказ Гене- раёьно'Г прокуратури України, MBC України, МОЗ України від

25.10.2011 р. № 102/685/692.

Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гі­некологічної допомоги: Наказ МОЗ України від 15.12.2003 р. № 582 (зі змінами: Наказ МОЗ України від 03.11.2008 р. № 624; Наказ МОЗ України від 27.12.2011 р. № 977).

ґ) Інше регулювання

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційної) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) від 29.12.1999 р.

Суд відзначив, що конституційне забезпечення невід’ємного права на життя кожної людини, як і всіх інших прав і свобод людини і громадянина в Україні, базується на засаді: винятки стосовно прав і свобод людини і громадянина встановлюються самою Конституцією України, а не законами чи іншими нормативними актами. Відповідно до положення

ч. 1 ст. 64 Конституції України, «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

д) Юридична практика

1. Приклад дотримання прав

Гр. Г., 26 років, яка хворіла на вроджену ваду серця, завагітніла і вирішила виносити вагітність. Однак після спливу 22 тижнів вагітності стан пацієнтки різко погіршився, і було прийнято рішення перервати вагітність за медичними показами.

2. Приклад порушення прав

У гр. P., яка потрапила в ДТП, пердчасно почалась пологова діяльність вна­слідок чого народилася дитина, що важила 600 г. Лікар-неонатолог повідо­мила породіллю, що такі діти не підлягають виходженню і незважаючи на прохання пацієнтки про надання реанімаційної допомоги дитині, медичні працівники не вважали немовля життєздатним, не вживали необхідних заходів, що спричинило її смерть.

3. Випадок з практики

Позивачка гр. Д. звернулася до суду з позовом до Комунального закладу охорони здоров’я «Л. центральна районна лікарня» (далі - Л. ЦРЛ), третьої особи гр. І., в якому просила відшкодувати моральну шкоду, яка виникла внаслідок заподіяння шкоди її здоров’ю. Позивачка відзначила, що 16 ве­ресня 2000 р. звернулась у гінекологічне відділенні Л. ЦРЛ до лікаря І. з проханням провести операцію з переривання вагітності. Після втручання її самопочуття погіршилось, але лікар І. жодним чином не відреагував на її скарги. Наступного дня стан здоров’я значно погіршився, супроводжувався сильним больовим синдромом, протягом дня її ніхто не оглянув і допомоги не надав. Ввечері 17.09.2000 р. черговий лікар А. її оглянула, сказала, що внаслідок перфорації матки сталася кровотеча в черевну порожнину та розвинувся сепсис. Лікарями Н. та С. їй було проведено операцію - екс­тирпацію матки з трубами і дренаж черевної порожнини, розтин спайки та відновлення кишкової прохідності. В уточненій позовній заяві гр. Д. поси­лалася на те, що їй завдано значної моральної шкоди, зумовленої фізичним болем, тривалим післяопераційним лікуванням, проблемами зі здоров’ям, які виникли після проведення аборту, відсутністю нормального статевого життя, позбавленням її репродуктивної функції та погіршенням взаємин з чоловіком, і просила стягнути на її користь з відповідача 480 000 гривень. Позов до Л. ЦРЛ, третьої особи І. про відшкодування моральної шкоди, яка виникла внаслідок заподіяння шкоди здоров’ю, суд задовольнив частково, ухвалив рішення про стягнення з Л. ЦРЛ на користь позивачки моральну шкоду в сумі 20 000 грн (двадцять тисяч грн.).

е) Практичні поради

1. Право на охорону здоров’я, зокрема право на медичну допомогу, є гарантією права на життя.

2. Критерії живонародження чітко законодавчо врегульовані приписами Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, затвердженої Наказом МОЗ України від 29.03.2006 р. № 179. Як видно з аналізу цього нормативно-правого акта, лише діти, які народилися у терміни вагітності що перевищують 22 тижні або з масою 500 г та більше, вважаються, за наявності ознак життя, живонародженими і підлягають виходжуванню. Згідно з зазначеним законодавчим актом, таким, що народився живим, є новонароджений, у якого є хоча б одна з таких ознак: а) дихання; б) серцебиття; в) пульсація судин пуповини; г) рухи скелетних м’язів. За відсутності усіх (не будь-якої!) перелічених ознак новонароджений вважається мертвим.

3. Реанімаційну допомогу надають дітям, народженим живими (згідно з критеріями живонародженості), з урахуванням їхньої життєздатності на підставі клінічного протоколу надання реані­маційної допомоги новонародженим залежно від ступеня доношеності, інтранатальної гіпоксії тощо.

4. Реанімаційні заходи при термінальних станах є вищим сту­пенем ургентної допомоги і завжди кваліфікуються як крайня необхідність. У тому випадку, коли ухвалюється рішення не проводити реанімацію, це рішення означає лише відмову від реанімаційних заходів у разі настання клінічної смерті чи різкого згасання життєвих функцій - не більше. Відмова від реанімації не може означати відмову від лікування захворювання чи, наприклад, від ефективного знеболювання, оскільки це, очевидно, завдаватиме значної шкоди хворим людям.

5. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Смерть мозку означає повну і незворотну втрату всіх його функцій. Момент смерті мозку може бути встановлено, якщо виключені всі інші можливі за даних обставин причини втрати свідомості та реакцій організму (ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16.07.1999 р.). Смерть мозку прирівнюється до смерті людини. Діагноз смерті мозку встановлюється консиліумом лікарів, що має у складі анестезіолога з досвідом роботи у відділенні інтенсивної терапії не менше ніж 5 років. Для проведення спеціальних досліджень до складу консиліуму входять інші фахівці з досвідом роботи за фахом не менше ніж 5 років, у тому числі запрошені з інших закладів на консультативній основі. Склад консиліуму затверджує завідуючий відділенням інтенсивної терапії, в якому перебуває хворий, а за його відсутності - відповідальний черговий лікар закладу (Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку, затверджена Наказом МОЗ України «Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації» від 25.09.2000 р. № 226).

є) Перехресні посилання з відповідними міжнародними та регіональними правами

Будь ласка, перегляньте міжнародні та регіональні норми, які стосуються Права людини на життя у контексті Права на життя, розкритого у розділах 2 і 3.

6.1.16.