Обов’язок поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, у тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя

а) Конституція і закони України

Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 49 (ч. 2)].

«Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних й оздоровчо- профілактичних програм».

Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 р. [стаття 21 (ч. 3, 4)].

«Органи та заклади охорони здоров'я, медичні працівники... зобо­в'язані пропагувати серед населення гігієнічні навички, здоровий спосіб життя» (ч. 3 ст. 21).

Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 32, 35-1, 78 (п. «в» ч. 1)].

«Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення...» (ч. 1 ст. 32).

«Медичні працівники зобов'язані поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя» (п. «в» ст. 78).

Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютю­нових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення: Закон України від 22.09.2005 р. [статті 14, 15].

«Медичні працівники закладів охорони здоров'я усіх форм власності зобов'язані: пропагувати медичні знання з питань профілактики захворювань, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання, і запобігати їх вживанню серед населення, насамперед серед дітей та молоді; надавати практичні поради щодо здорового способу життя та рекомендувати не починати курити чи іншим способом вживати тютюнові вироби або припинити їх вживання» (п. 1,2 ч. 1 ст. 15).

Про оздоровлення та відпочинок дітей: Закон України від 04.09.2008 р. [стаття 33 (п. 4 ч. 3)].

б) Підзаконні нормативно-правові акти

Концепція розвитку охорони здоров’я населення України: Указ Президента України від 07.12.2000 р.

Про Клятву лікаря: Указ Президента України від 15.06.1992 р. [п. 6 ч. 1].

«Власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління...» (п. 6).

Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002—2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 14 [розділ 1 п. 20, розділ 3 вступ, розділ 19, розділ 37].

Національний план розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 № 815 [п. 9].

Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охо­рони здоров’я в Україні на період до 2020 року: Наказ МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454.

Про затвердження Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та положень про його підрозділи: Наказ МОЗ України від 04.11.2011 р. № 755 [п. 2.2.9-2.2.12].

в) Кодекс медичної' етики

Етичний кодекс лікаря України, прийнятий і підписаний на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та X З’їзді Все­українського лікарського товариства від 27.09.2009 р. [п. 2.11].

«Лікар зобов’язаний своєю поведінкою та іншими доступними йому засобами (лекції, бесіди, ЗМІ, інтернет тощо) пропагувати здоровий спосіб життя і бути прикладом у дотриманні його норм і правил».

ґ) Юридична практика

1. Приклад виконання обов’язку

На прийомі пацієнтів лікар-терапевт Т обласної лікарні роздавав брошури й буклети з інформацією щодо профілактики ВІЛ/СНІДу та гепатиту В і С.

2. Приклад порушення обов’язку

Директор одного із навчальних закладів звернувся до медичних працівників закладу охорони здоров’я у м. Ч. з проханням провести виховний захід з підлітками щодо профілактики ВІЛ/СНІДу. Проте головний лікар медичної установи відмовився скерувати медичного працівника для поширення наукових і медичних знань серед школярів, аргументуючи це тим, що дітьми повинні займатися батьки та педагоги, а справа лікарів - лікувати.

3. Випадок з практики

3. районний суд м. Л. розглянув справу за позовом гр.

У судовому засіданні було встановлено, що гр. М. працювала лікарем- кардіологом у Л. комунальній лікарні № Х та 20 травня 2009 р. була звільнена з посади за появу на робочому місці в нетверезому стані, відповідно до п. 7

4. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивачка вважала таке звільнення незаконним, оскільки на неї раніше було накладене лише одне дисциплінарне стягнення у вигляді догани, яке не може бути свідченням систематичного невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Представник відповідача в судовому засіданні вказав на те, що пози­вачка з’явилася на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується відповідним медичним висновком. Було відзначено, що така поведінка медика свідчить про порушення ним професійних обов’язків, зокрема, щодо пропагування здорового життя, у т. ч. власним прикладом, щодо вимог професійної етики. А як стягнення за такі дії може застосовуватися звільнення працівника з роботи (відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

У зв’язку з цим суд визнав звільнення лікаря законним й ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову гр. М. до Л. комунальної лікарні № Х про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

д) Практичні поради

1. Цей обов’язок медичного працівника кореспондує з правом пацієнта на медичні профілактичні заходи.

2. Програми підготовки та перепідготовки медичних працівників повинні містити спеціальні теми стосовно засобів і заходів профілактики та припинення вживання тютюнових виробів.

3. За невиконання цього обов’язку медичного працівника можна притягнути до дисциплінарної відповідальності.

4. Див. також практичні поради в підрозділі 6.1.1.

7.2.4.