Страхування життя

Надання послуг зі страхування життя в країнах Європейсько­го Союзу регулюють в основному такі нормативні акти: Дирек­тива 79/267/ЄЕС» від 8 листопада 1990 р.; Директива Ради 90/619/ЄЕС «Щодо узгодження законів, постанов та адміністра­тивних положень, які стосуються прямого страхування життя, визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та вносить зміни до Директиви 79/267/ЄЕС» від 8 листопада 1990 р.; Директива Ради 92/96/ЄЕС «Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя та про внесення змін до директив 79/267/ЄЕС і 90/267/ЄЕС (третя ди­ректива, яка стосується страхування життя)» від 10 листопада 1992 р.

Ухвалення згаданих нормативних актів викликано необхідніс­тю завершення створення внутрішнього ринку прямого страху­ванням життя як з погляду права на здійснення підприємницької діяльності, так і з позиції свободи надання послуг, а також спря­мовано на полегшення страховим компаніям, головні офіси яких розміщені у Співтоваристві, покривати зобов’язання, розташова­ні в межах Співтовариства.

Для започаткування діяльності, передбаченої цією Директи­вою, потрібно попередньо одержати відповідну ліцензію.

Органами держави-члена походження така ліцензія надається:

а) будь-якій компанії, яка відкриває головний офіс на терито­рії цієї держави;

б) будь-якій компанії, яка, одержавши ліцензію, що вимага­ється відповідно до першого пункту, розширює свою діяльність на весь вид або на інші види.

Ліцензія діє на території всього Співтовариства.

Ліцензія надається на певний вид страхування. Вона видається на весь вид страхування, якщо тільки заявник не має бажання, аби така ліцензія охоплювала лише деякі ризики, що входять до такого виду.

Компетентні органи можуть обмежити ліцензію на один з ви­дів, на одержання якої подано запит, до операцій, визначених у плані діяльності, про який ідеться у ст. 9 Директиви. Кожна дер­жава-член може надати ліцензію на два або більше видів, якщо національне законодавство дозволяє одночасне їх здійснення.

Держава-член походження вимагає від кожної страхової ком­панії, діяльність якої потребує одержання ліцензії:

(а)  прийняття однієї з таких форм: ♦ у Королівстві Бельгія: «somete anonyme/naamloze vennootschap», «societe en commandite par action/commanditaire vennootschap op aandelen». «assodate a’assuarance mutuelle/onderlrnge verzekeringsveremgmg», «sodete cooperative/ cooperatieve vennoorschap»; ♦ у Королівстві Данія: «aktieselskaber», «gensidige selskaber», «penswnskasser omfattet af lov om forsikringsvirksomhed (tvaergaaende penswnskasser)»; ♦ у Федеративній Республіці Німеччина: «Aktiengesellschaft», «Versicherungsverein ouf Gegenseitigkeit», class=a4 style='margin-left:0cm;text-indent:18.0pt;line-height:92%'>(d)   наявності мінімального гарантійного фонду, передбачено­го ст. 20 Директиви;

(e)   ефективного управління, яке здійснюється особами, що мають добру репутацію та відповідну професійну кваліфікацію або досвід.

Компанія, яка бажає одержати ліцензію на поширення своєї діяльності на інші види або розширення ліцензії, якою охоплено лише деякі з ризиків, що належать до одного виду, має подати план здійснення операцій відповідно до ст.

Крім того, компанія має надати докази наявності відповідної маржі платоспроможності, передбаченої ст. 19 Директиви і гара­нтійного фонду, про який ідеться у ст. 20 Директиви.

Держави-члени не затверджують положень, які потребують попереднього схвалення або системної нотифікації загальних і спеціальних умов полісів, ставок премій, технічних основ, вико­ристовуваних, зокрема, для підрахунку розмірів страхових пре­мій і технічних резервів, або форм та інших друкованих докумен­тів, які страхова компанія має намір використовувати у відно­синах з власниками полісів.

Держава-член походження може вимагати систематичних по­відомлень про технічні основи, використовувані для розрахунку розмірів страхових премій і технічних резервів, з єдиною метою перевірки їх на відповідність національним положенням стосовно актуарних принципів, причому така вимога не є попередньою умовою ведення діяльності.

Ніщо не перешкоджає державам-членам залишати чинними або ухвалити закони, підзаконні та адміністративні положення, які б потребували схвалення установчого договору та статуту, а також надання будь-яких інших документів, необхідних для здій­снення належного нагляду.

План діяльності страхової компанії має містити:

a)   природу зобов’язань, покриття яких компанія пропонує;

b)   основні принципи перестрахування;

c)   статті, що становлять мінімальний гарантійний фонд;

d)   оцінку вартості надання адміністративних послуг і органі­зації забезпечення діяльності та фінансових ресурсів, за рахунок яких сплачуватиметься така вартість; крім того, протягом перших трьох фінансових років:

e)   план, в якому подано детальну оцінку доходів і витрат в хо­ді безпосередньої діяльності, надходжень та виплат за операція­ми перестрахування;

f)    прогнозований баланс;

g)   оцінку фінансових ресурсів, що призначені для покриття взятих на себе зобов’язань і маржі платоспроможності.

Компетентні органи держави-члена походження не надають компанії ліцензії на започаткування діяльності зі страхування, якщо перед цим вони не одержали відомостей про осіб, що є ак­ціонерами або учасниками, прямими чи опосередкованими, фізи­чними чи юридичними особами, які мають істотну участь у такій компанії, а також про розміри такої участі.

Ті самі органи відмовляють у наданні ліцензії, якщо, зважаю­чи на необхідність забезпечення правильного і розсудливого управління страховою компанією, вони не задоволені рівнем ква­ліфікації акціонерів або учасників.

Лише держава-член походження може здійснювати фінансо­вий нагляд за діяльністю страхової компанії, включаючи ту, яку вона веде через структурні підрозділи чи користуючись свобо­дою надання послуг.

Фінансовий нагляд передбачає перевірку стану платоспромо­жності стосовно всієї діяльності страхової компанії, формування технічних резервів, включаючи математичні резерви, а також ак­тиви, що їм відповідають, згідно з установленими правилами або практикою, якої додержуються в державі-члені походження, від­повідно до положень, прийнятих на рівні Співтовариства.

Компетентні органи держави-члена походження вимагають від кожної страхової компанії належного управління та викорис­тання бухгалтерської процедури і наявності належних механізмів внутрішнього контролю.

Держава-член структурного підрозділу забезпечує, що в разі якщо страхова компанія, яка одержала ліцензію на діяльність в іншій державі-члені, веде діяльність через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена походження після повідом­лення компетентних органів держави-члена структурного підроз­ділу можуть самі або за посередництвом осіб, яких вони призна­чили для цієї мети, здійснювати перевірку на місцях інформації, необхідної для здійснення фінансового нагляду за компанією. Органи держави-члена структурного підрозділу можуть брати участь у такій перевірці.

Держави-члени вимагають від страхових компаній з головним офісом на своїх територіях періодично подавати дані, разом зі статистичними документами, необхідні для здійснення нагляду. Компетентні органи надають один одному будь-які документи та інформацію, яка є корисною для здійснення нагляду.

Кожна держава-член вживає всіх заходів, необхідних для за­безпечення компетентних органів повноваженнями і засобами, потрібними для здійснення нагляду за діяльністю страхових ком­паній з головними офісами на їхніх територіях, включаючи дія­льність, яка здійснюється поза їх межами, відповідно до директив Ради, що регулюють такі види діяльності, для забезпечення їх ім­плементації.

Такі повноваження і засоби мають, зокрема, давати можли­вість компетентним органам:

a)  одержувати детальні відомості про стан компанії й усієї її діяльності, inter alia, за допомогою: • збору інформації або вимо­ги надання документів про страхову діяльність; • здійснення роз­слідувань у приміщеннях компанії;

b)   вживати будь-яких заходів, що є доцільними і необхідними для забезпечення відповідності діяльності компанії законам, підза- конним і адміністративним положенням, яких компанія має додер­жувати в кожній державі-члені, і зокрема плану дій, ураховуючи обов’язковість його виконання, та уникнення або виправлення по­рушень, які шкодять інтересам застрахованих осіб, щодо компанії, її директорів або менеджерів або осіб, які здійснюють контроль;

c)   забезпечити вжиття таких заходів через судові інстанції, якщо це необхідно здійснити за допомогою примусу.

Держави-члени також можуть затверджувати положення, які надають уповноваженим органам повноваження одержувати будь- яку інформацію про договори, укладені дочірніми компаніями.

Відповідно до умов, передбачених національним законодавст­вом, кожна держава-член уповноважує страхові компанії, які ма­ють головний офіс на її території, передавати всі або частину портфеля договорів, укладених відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг устано- ві-одержувачу, заснованій у Співтоваристві, якщо компетентні органи держави-члена походження установи-одержувача підтве­рджують, що після здійснення такої передачі остання має необ­хідну маржу платоспроможності.

Якщо структурний підрозділ має намір передати всі або час­тину портфеля договорів, укладених відповідно до права на здій­снення підприємницької діяльності або свободи надання послуг, то з приводу цього вона консультується з державою-членом структурного підрозділу.

Компетентні органи держав-членів, до яких надійшло звер­нення на одержання згоди дають свій висновок або письмове по­годження компетентним органам держави-члена походження страхової компанії, що здійснює передачу, протягом трьох міся­ців після одержання запиту; відсутність будь-якої відповіді про­тягом такого періоду від органів, з якими консультувалися, рів­нозначна позитивному висновку або мовчазній згоді.

Передача, на яку надано дозвіл публікується відповідно до за­конодавства держави-члена зобов’язання.

Якщо компанія не відповідає вимогам ст. 17 Директиви, ком­петентні органи держави-члена походження можуть заборонити вільне розпорядження його активами після повідомлення компе­тентним органам держав-членів зобов’язання про свій намір.

Для цілей відновлення фінансового становища компанії, мар­жа платоспроможності якої опустилася нижче від мінімуму, ви­значеного ст. 19 Директиви, компетентний орган держави-члена походження вимагає, аби план відновлення стійкого фінансового становища був поданий йому для погодження.

За виняткових обставин, якщо компетентний орган уважає, що фінансове становище компанії погіршуватиметься й далі, він мо­же обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє також органи інших держав-членів, на території яких компанія веде діяльність, про будь-які вжиті захо­ди, а останні вживають таких самих заходів на вимогу першого.

Якщо маржа платоспроможності опускається нижче від рівня гарантійного фонду, як визначено у ст. 20 Директиви, компетент­ний орган держави-члена походження вимагає від компанії нада­ти короткотерміновий фінансовий план для погодження.

Він також може обмежити або заборонити вільне розпоря­дження активами компанії. Він повідомляє також органи інших держав-членів, на території яких компанія веде діяльність, про будь-які вжиті заходи, а останні вживають таких самих заходів на вимогу першого.

Ліцензія, надана страховій компанії компетентним органом держави-члена походження, може бути відкликана таким орга­ном, якщо така компанія:

a)  не використовує ліцензії протягом 12 місяців, відверто від­мовляється від неї або припиняє вести діяльність на строк понад шість місяців, якщо тільки відповідна держава-член не передба­чила скасування ліцензії в таких випадках;

b)   більше не відповідає умовам допуску;

c)   неспроможна протягом відведеного часу вжити заходів, ви­значених у плані відновлення або фінансовому плані, про який ідеться у ст.

d)   не виконує своїх зобов’язань відповідно до положень, регу­люванню якими підлягає.

У разі відкликання або скасування ліцензії компетентний ор­ган держави-члена походження відповідним чином повідомляє компетентні органи інших держав-членів, а вони вживають від­повідних заходів, щоб не дати компанії здійснити нових операцій на своїх територіях відповідно до свободи здійснення підприєм­ницької діяльності або свободи надання послуг. Компетентний орган держави-члена походження разом з такими органами вжи­ває всіх заходів, щоб захистити інтереси застрахованих осіб, і обмежує, зокрема, вільне розпорядження активами компанії.

Будь-яке рішення про відкликання ліцензії має бути чітко об­ґрунтовано та доведено до відома відповідної компанії.

Держави-члени вимагають від будь-якої фізичної або юриди­чної особи, яка пропонує безпосередньо або опосередковано взя­ти істотну участь у страховій компанії, спочатку поінформувати компетентні органи держави-члена походження, вказавши на розмір прогнозованої участі. Така особа також повинна повідо­мити компетентні органи держави-члена походження, якщо вона має намір збільшити розмір істотної участі таким способом, щоб співвідношення прав голосу чи капіталу, яким вона володіє, до- сягло 20, 33 або 50 %, або таким способом, щоб страхова компа­нія стала її дочірньою компанією. Такі компетентні органи дер- жави-члена походження можуть щонайдовше протягом трьох місяців від дня повідомлення, про яке йдеться у першому підпун­кті, заперечити проти такого плану, якщо з огляду на потребу за­безпечення правильного і розсудливого управління страховою компанією вони не задоволені кваліфікацією особи, про яку йдеться у першому підпункті. Якщо вони не заперечують проти такого плану, то можуть установити максимальний термін його імплементації.

Держави-члени забезпечують, щоб усі особи, які працюють або працювали в компетентних органах, а також аудитори або експерти, що діють від імені компетентних органів, зо­бов’язуються не розголошувати професійних таємниць. Це озна­чає, що жодна конфіденційна інформація, яку вони можуть одер­жати під час виконання своїх обов’язків, не може бути розголошена будь-якій особі або органу, за винятком інформації в загальній формі, тобто в такій, коли конкретну страхову компа­нію ідентифікувати неможливо, без шкоди випадкам, передбаче­них кримінальним законодавством.

Однак коли страхову компанію оголошено банкрутом або її примусово ліквідують, конфіденційна інформація, яка не стосу­ється третіх сторін, залучених до спроб врятувати таку компанію, може бути розголошена під час цивільного чи комерційного роз­гляду справ.

Держави-члени повинні передбачити, що, принаймні:

a)  будь-яка особа, уповноважена відповідно до положень Ди­рективи 84/253/ЄЕС(14), що виконує у страховій компанії функ­ції, визначені ст. 51 Директиви 78/660/ЄЕС(15), ст. 37 Директиви 83/349/ЄЕС чи ст. 31 Директиви 85/611/ЄЕС, чи інші передбачені законом функції, повинна належним чином звітувати компетент­ним органам про будь-який факт чи рішення стосовно компанії, про які вона дізналась під час виконання своїх функцій і які свід­чать про матеріальне порушення законів, підзаконних чи адмініс­тративних положень, які визначають умови, що стосуються ліцен­зування, або які особливо стосуються ведення діяльності стра­хової компанії чи впливають на тривале функціонування страхо­вої компанії, чи призводять до відмови у підтвердженні звітів чи випуску резервів;

b)size=1 face="Times New Roman">  ця особа також повинна звітувати про факти та рішення, про які вона дізналась під час виконання своїх функцій, як опи­сано у п. (а) у компанії, що має тісні зв’язки завдяки відносинам контролю зі страховою компанією, де вона виконує вказані рані­ше функції.

Держава-член походження вимагає від кожної страхової ком­панії встановлення достатніх технічних резервів, включаючи ма­тематичні резерви відносно всієї свої діяльності. Розмір таких технічних резервів визначається відповідно до таких принципів:

A.  (і) Розмір технічних резервів зі страхування життя підра­ховується за допомогою достатньо розважливої перспективної актуарної оцінки, беручи до уваги всі майбутні пасиви, як ви­значено умовами поліса для кожного існуючого договору, включаючи: ♦ усі гарантовані виплати, у т. ч. всі гарантовані суми, що повертаються особам, котрі відмовилися від страхово­го поліса; ♦ винагороди, на які власники полісів колективно чи індивідуально вже мають право, незалежно від опису таких ви­нагород — надані, проголошені або призначені; ♦ усі права, до­ступні власникам полісів відповідно до умов договору; ♦ витра­ти, зокрема комісійні винагороди, ураховуючи майбутні премії, що підлягають виплаті;

(іі) дозволяється використання ретроспективного методу, як­що можна показати, що одержані технічні резерви не є нижчими, ніж ті, які є необхідними відповідно до достатньо розсудливого перспективного підрахунку, або якщо перспективний метод не може бути застосований для даного виду договору;

(ііі) розсудлива оцінка не є «найкраще вивіреною», але міс­тить відповідну маржу несприятливого відхилення від відповід­них факторів;

(іу) метод оцінки технічних резервів має бути не тільки розсуд­ливим сам по собі, але також має бути таким стосовно до методу оцінки активів, які охоплюють такі резерви;

(v) технічні резерви підраховуються окремо на кожен дого­вір. Використання відповідних приблизних цифр або узагаль­нень дозволяється, однак, у тих випадках, коли вони ймовірно дають однаковий результат як окремі підрахунки. Принцип окремих підрахунків в жодному разі не перешкоджає встанов­ленню додаткових резервів для загальних ризиків, які не є інди­відуалізованими;

(уі) якщо договором гарантовано повернення суми особі, яка відмовляється від страхового поліса, розміри математичних резер­вів договору в будь-якому разі є такого самого розміру, як сума, що гарантується в той час.

B.  Використовувана відсоткова ставка вибирається розсудли­во. Вона визначається відповідно до правил компетентних орга­нів держави-члена походження з застосуванням таких принципів:

а) для всіх договорів компетентні органи держави походження компанії встановлює одну або більше максимальних відсоткових ставок, зокрема, відповідно до таких правил: (і) коли договори містять гарантію щодо відсоткової ставки, компетентні органи держав-членів походження встановлюють єдину максимальну відсоткову ставку. Вона може різнитися залежно від грошової одиниці, в якій виражено договір, за умови, що це не більше ніж 60 % відсотків ставки на випуск облігацій державою, у грошовій одиниці якої виражено договір. Якщо договір виражено в екю, такий ліміт буде встановлено з огляду на цінні папери установ Співтовариства, виражених в екю. Якщо держава-член вирішує відповідно до другого речення попереднього пункту встановити максимальну відсоткову ставку для договорів, виражених у гро­шовій одиниці іншої держави-члена, вона спочатку проведе кон­сультації з компетентним органом держави-учасниці, у грошовій одиниці якої виражено договір; (іі) однак коли активи компанії не оцінені за їх закупівельною ціною, держава-член може обумови­ти, що одна або більше максимальних ставок можуть бути обчис­лені з урахуванням доходу з відповідних активів, що нині є у во­лодінні, мінус розсудливу межу і, зокрема, для договорів з періодичними преміями з урахуванням ще й очікуваного доходу від майбутніх активів. Розсудлива межа і максимальна відсоткова ставка або ставки, що застосовуються до очікуваного доходу на майбутні активи, установлюється компетентним органом держа- ви-члена походження;

b)   установлення максимальної відсоткової ставки не означає, що компанія повинна використовувати ставку аж настільки високу;

c)           держава-член походження може вирішити не застосовувати

(а)   до таких видів договорів: • договори страхування, пов’язані з пайовими трестами; • договори страхування з одноразовою ви­платою внеску на строк до восьми років; • договори страхування без прибутку, рентні контракти без суми, що виплачується особі, яка відмовляється від страхового поліса.

У випадках, про які йдеться в останніх двох абзацах першого підпункту, при виборі розсудливого розміру відсоткової ставки можна взяти до уваги грошову одиницю, в якій виражено договір та відповідні активи, якими нині володіють, а там де активи ком­панії оцінюються за своєю поточною оцінкою, очікуваний дохід на майбутні активи.

New Roman">За жодних обставин використовувана відсоткова ставка не може бути вищою, ніж дохід від активів, підрахований відповід­но до правил бухгалтерського обліку держави-члена походження, мінус відповідні відрахування;

d)   держава-член вимагає від компанії скасувати у своїх розра­хунках положення про виконання зобов’язань щодо розміру від­соткової ставки перед власниками полісів, якщо теперішній чи прогнозований дохід від активів компанії є недостатнім, щоб по­крити такі зобов’язання;

e)   комісію та компетентні органи держав-членів, які зверта­ються з таким проханням, повідомляють про максимальні розмі­ри відсоткових ставок, установлених відповідно до (а).

C.  Використовувані статистичні елементи оцінки з урахуван­ням витрат вибирають розсудливо, звертаючи увагу на державу зобов’язання, вид поліса, адміністративні витрати і комісійні, ко­трі, як очікується, буде виплачено.

D.  У випадках договорів з участю в прибутках страхової ком­панії метод нарахування технічних резервів може враховувати опосередковано або безпосередньо майбутні винагороди всіх ви­дів з огляду на інші припущення щодо майбутнього досвіду і по­точний метод розподілу винагород.

E.   Розрахунок майбутніх витрат може робитися непрямо, на­приклад з використання майбутніх премій з вирахуванням управ­лінських витрат. Однак загальна виділена сума, опосередкована чи безпосередня, не буде меншою, ніж розсудлива оцінка відпо­відних майбутніх витрат.

F.  Метод підрахунку технічних резервів не підлягає видозмінам залежно від довільних змін, що виникають з року в рік у методі або базах розрахунку, і буде таким, щоб визнавати розподіл при­бутків відповідним чином протягом тривалості кожного полісу.

2.  Страхові компанії надають громадськості доступ до баз і методів, що використовуються в підрахунках технічних резервів, включаючи положення про винагороду.

3.  Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії покрити технічні резерви стосовно всієї своєї діяльності узгоджувальними активами відповідно до ст. 24 Директиви 92/96/ЄЕС. Стосовно діяльності, що здійснюється в Співтоварис­тві, такі активи мають бути розміщені в межах Співтовариства. Держави-члени не вимагають від страхових компаній розміщува­ти свої активи в якійсь конкретній державі-члені. Держава-член походження може, однак, дозволити деяке послаблення в прави­лах з розміщення активів.

4.  Якщо держава-член походження дозволяє будь-які технічні резерви покривати вимогами проти перестрахувальників, вона встановлює відсоток, який дозволяється. У такому разі вона не мо­же вимагати розміщення активів, що представляють такі вимоги.

Премії для нового виду діяльності є достатніми з огляду на розсудливі актуарні припущення з метою дати можливість стра­ховим компаніям виконати всі свої зобов’язання і, зокрема, ви­значити відповідні технічні резерви.

Для цих цілей усі аспекти фінансової ситуації страхової ком­панії можуть бути взяті до уваги без інших ресурсів, ніж премії і дохід, одержаний від них, який є настільки систематичним і по­стійним, що в майбутньому може стати загрозою платоспромож­ності компанії.

Активи, що охоплюють технічні резерви, беруть до уваги вид діяльності, яку здійснює компанія, у такий спосіб, щоб гаранту­вати безпеку, прибуток і товарність своїх інвестицій, які надає компанія, і щоб такі інвестиції були різноманітними і належним чином розподілені.

Держава-член походження не може надати дозволу страховим компаніям на покриття своїх технічних резервів жодними акти­вами, за винятком таких:

A.  Інвестиції:

(а) боргові цінні папери, облігації та інші грошові та ринкові інструменти;

(b)    позики;

size=2 color=black face="Times New Roman">(c)     акції та інші види участі з перемінним доходом;

(d)    паї в інститутах колективного інвестування в переказні цінні папери та інші інвестиційні фонди;

(e)     земля, будівлі і права на нерухоме майно.

B.    Борги і вимоги:

(f)     борги перестрахувальників, включаючи акції перестраху­вальників у технічних резервах;

(g)    депозити в компаніях та борги компанії, що передають права;

(h)    борги власників полісів та посередників, що постають із прямих операцій і операцій перестрахування;

(i)      аванси за полісами;

(j)      податкові відшкодування;

(k)    вимоги до гарантійних фондів.

C.    Інші:

(l)     основні матеріальні капітали, інші ніж земля, будівлі, оці­нені на основі розсудливої амортизації;

(m)    гроші в банку і касова готівка, депозити в кредитних уста­новах та в будь-якому іншому органі, що має дозвіл на одержан­ня вкладів;

(n)      витрати майбутніх років на залучення;

(o)      нарахований відсоток і рента, інші нараховані доходи і пе­редоплати;

(p)      зворотні відсотки.

У разі товариства андеррайтерів, відомого як «Ллойдс», кате­горії активів також міститимуть гарантії та акредитиви, надані кредитними установами в значенні Директиви 77/780/ЄЕС (16), або страховими компаніями разом з підтверджуваними сумами, що випливають з полісів страхування життя тією мірою, що вони представляють фонди, що належать учасникам.

Включення будь-якого активу або категорії активів, переліче­них у першому пункті, не означатиме, що всі ці активи мають ав­томатично бути взяті як такі, що покривають технічні резерви. Держава-член походження встановлює більш детальні правила, визначаючи умови для використання взятих активів; у цьому зв’язку вона може вимагати надання цінного забезпечення або гарантії, зокрема в разі боргів перестрахувальників. У визначенні і застосуванні правил держава-член походження, зокрема, забез­печує відповідність таким принципам:

(і) активи, що охоплюють технічні резерви, оцінюються з ви­рахуванням боргів, що випливають з їх придбання;

(11) усі активи необхідно оцінювати на основі розсудливості, ураховуючи можливість реалізації найменшого ризику. Зокрема, матеріальний основний капітал, інший ніж земля або будівлі, може братись як покриття технічних положень тільки тоді, якщо він оцінений на основі розсудливої амортизації;

(іу) похідні інструменти, такі як опціони, ф’ючерси, свопи, у зв’язку з активами, що покривають технічні резерви, можуть використовуватися так, що роблять внесок у зменшення інвес­тиційних ризиків або сприяють ефективному портфельному управлінню. Вони мають оцінюватися на основі розсудливості і можуть братися до уваги при оцінюванні основних активів;

(v) переказні цінні папери, якими не торгують на регульова­ному ринку, можуть бути взяті як покриття технічних резервів тільки в тому разі, якщо вони можуть бути реалізовані за корот­кий проміжок часу або якщо вони є пакетами акцій у кредитних установах, страхових компаніях у межах, дозволених ст. 8 Дирек­тиви 79/267/ЄЕС, або в інвестиційних компаніях, заснованих у державі-члені;

(уі) борги третьої сторони і вимоги до неї можуть бути взяті як покриття для технічних резервів тільки після вирахування всіх сум, заборгованих тій самій третій стороні;

(уіі) вартість будь-яких боргів і вимог, узятих як покриття технічних резервів, необхідно підрахувати на основі розсудливо­сті з належним зважанням на ризик будь-яких розмірів. Зокрема, борги власників полісів та посередників, що випливають з опера­цій страхування і перестрахування, можуть братися, лише коли вони прострочені не більше від трьох місяців;

(уііі) коли наявні активи містять інвестицію в дочірню компа­нію, яка управляє всіма або частиною інвестицій страхової ком­панії від її імені, держава-член походження повинна при застосу­ванні правил і принципів, передбачених цією статтею, взяти до уваги основні фонди, якими володіє дочірня компанія; держава- член походження може ставитися до активів інших дочірніх ком­паній так само;

(іх) витрати майбутніх років на залучення нових застрахова­них осіб можуть бути взяті як покриття для технічних резервів тільки до тієї міри, якою це відповідає математичним резервам.

5.   Незважаючи на пункт 1, у виняткових обставинах і на запит страхової компанії держава-член походження може тимчасово і відповідно до належно обґрунтованого рішення взяти інші види активів як покриття для технічних резервів відповідно до ст. 20 Директиви.

Що стосується активів, які покривають технічні резерви, дер­жава-член походження вимагає від кожної страхової компанії ін­вестувати не більше, ніж:

(a)   10 % своїх сукупних технічних резервів у одну ділянку зем­лі або будівлю, або в кілька ділянок землі або будівель, які роз­ташовані достатньо неподалік одна від одної, щоб уважатися од­нією інвестицією;

(b)   5 % своїх сукупних технічних резервів у акції та інші пере- казні цінні папери, що вважаються акціями, облігаціями, борго­вими цінними паперами та іншими грошовими та ринковими ін­струментами від тієї самої компанії, або ж у позики, надані тому самому позичальникові, і такі позики, взяті разом є позиками, іншими ніж ті, що надані державі, регіональним або місцевим ор­ганам або міжнародній організації, членами якої є одна або біль­ше держав-членів. Таке обмеження можна збільшити до 10 %, якщо компанія інвестує не більше ніж 40 % свого сукупного тех­нічного резерву в позики або цінні папери органів, що випуска­ють їх в обіг, і позичальників, коли в кожен з них компанія інвес­тує більше ніж 5 % своїх активів;

(c)   5 % своїх сукупних технічних резервів у незабезпечені по­зики, включаючи 1 % для кожної незабезпеченої позики, іншої ніж позики, надані кредитним установам, страховим компаніям, наскільки це дозволяє ст. 8 Директиви 79/267/ЄЕС, та інвести­ційним компаніям, заснованим у державі-члені. Такі ліміти мо­жуть бути збільшені до 8 і 2 % рішенням, прийнятим у кожному конкретному випадку компетентними органом держави-члена походження;

(d)   3 % своїх сукупних технічних резервів у вигляді касової готівки;

(e)   10 % своїх сукупних технічних резервів у акції, інші цінні папери, що вважаються акціями і борговими цінними паперами, які не перебувають в обігу на регульованому ринку.

Брак обмежень щодо інвестицій у будь-яку конкретну катего­рію не означає, що активи в такій категорії треба брати як по­криття технічних резервів без обмежень. Держава-член розробляє більш детальні правила, що визначають умови використання взя­тих активів. Зокрема, вона забезпечує у визначенні і застосуванні правил додержання таких принципів:

size=2 color=black face="Times New Roman">(i)   активи, що покривають технічні резерви, мають бути дивер- сифіковані і розповсюджені таким чином, щоб не було надмірно­го покладання на якусь категорію активів, інвестиційних ринків або інвестицій;

(ii)   інвестиції в конкретні види активів, які показують високий рівень ризику з огляду на природу таких активів або якості емі­тента, мають бути обмежені до розсудливих рівнів;

(iii)   обмеження на конкретні категорії активів треба врахову­вати при підрахунку технічних резервів ставлення до перестраху­вання;

(iv)   якщо наявні активи включають інвестиції в дочірню ком­панію, яка управляє всіма або частиною інвестицій страхової компанії від її імені, держава-член походження повинна під час застосування правил та принципів, передбачених цією статтею, взяти до уваги основні активи, якими володіє дочірня компанія; держава-член походження може ставитися до активів інших до­чірніх компаній так само;

(v)    виражена у відсотках частка, що покриває технічні резер­ви, які є об’єктом неліквідних інвестицій, має бути на розсудли­вому рівні;

(vi)   там де наявні активи включають позики або боргові цінні папери, випущені певними кредитними установами, держава- член походження під час застосування правил і принципів, що містяться у цій статті, може взяти до уваги основні активи, якими володіють такі кредитні установи. Таке ставлення може застосо­вуватися тільки тоді, коли кредитна установа має свій головний офіс у державі-члені, і ця держава-член і (або) місцеві органи цієї держави повністю володіють нею, а її діяльність відповідно до її установчого договору та статуту складається з розгалужених че­рез його посередників позик чи гарантій з боку держави або міс­цевих органів або позик органам, що тісно пов’язані з державою чи місцевими органами.

Держава-член зобов’язання не перешкоджає власникові поліса укладати договір зі страховою компанією, яка одержала ліцензію на свою діяльність відповідно до умов ст. 6 Директиви 79/267/ЄЕС, поки це не створює конфлікту із правовими поло­женнями, що захищають загальне благо у державі-члені зо­бов’язання.

Держава-член не приймає положень, які б вимагали поперед­нього схвалення або надання систематичних повідомлень про за­гальні та спеціальні умови полісу, розміри премій, технічні осно­ви, зокрема, для розрахунку розмірів премій і технічних резервів або про бланки та інші друковані документи, які страхова компа­нія має намір використати у своїх ділових відносинах із власни­ками полісів.

10.2.7.