Директиви зі страхування
Необхідність формування єдиного ринку страхових послуг (зокрема зняття бар’єрів на шляху його створення) обумовила зміст нормативно-правових актів ЄС зі страхування.
Останні в основному містять адміністративно-правові норми, спрямовані на регламентацію порядку заснування і діяльності суб’єктів права на території різних юрисдикцій, що входять до складу ЄС.Першу Директиву зі страхування іншого, ніж страхування життя, було ухвалено 1973 року — це Перша Директива Ради 73/239/ЄЕС «Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування іншого, ніж страхування життя» від 24.06.73.
Директиву зі страхування життя було ухвалено 1979 року — це Перша директива Ради 79/267/ЄЕС «Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започа- ткування та ведення діяльності прямого страхування життя» від 05.03.79.
Зазначені директиви (директиви першого покоління) встановили єдині принципи й умови заснування і ліцензування страхових компаній (вимоги до мінімального розміру статутного капіталу, до документації, необхідної для ліцензування, до менеджерів страховика та ін.), а також принципи і вимоги до платоспроможності страховика. Одночасно перші директиви зі страхування вводили єдину класифікацію видів страхування як зі страхування життя, так і зі страхування іншого, ніж страхування життя.
Директиви зі страхування першого покоління стали важливим кроком щодо створення єдиного страхового ринку на території держав-членів ЄС, проте директиви не реалізовували у повному обсязі принципи Договору, позаяк були спрямовані на розв’язання проблеми вільного заснування, залишаючи без урегулювання принципи вільного надання послуг і вільного переміщення капіталу і робочої сили.
Крім того, директиви першого покоління не усунули розбіжностей у практиці здійснення нагляду державними органами за страховиками в різних країнах-членах ЄС.На реалізацію принципу вільного надання страхових послуг були спрямовані директиви зі страхування другого покоління, а саме: Друга Директива Ради 88/357/ЄЕС «Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно прямого страхування іншого, ніж страхування життя, і визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та про внесення змін до Директиви 73/239/ЄЕС» від 22.06.88 і Директива Ради (90/619/ЄЕС) «Щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя, визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та вносить зміни до Директиви 79/267/ЄЕС» від 08.11.90.
Директиви зі страхування другого покоління запроваджували певні новели у практику державного нагляду за страховою діяльністю, зокрема: вводили єдині принципи оцінки фінансового стану страховиків, конкретизували роль національних органів з нагляду за страховою діяльністю, вводили правила вибору права, що застосовувалось до договорів страхування.
Разом з тим ухвалення директив зі страхування другого покоління виявилось недостатнім для ефективного функціонування єдиного страхового ринку, тому було розроблено директиви третього покоління.
На реалізацію концепції єдиної ліцензії для страховиків були спрямовані директиви зі страхування третього покоління: Директива Ради 92/49/ЄЕС «Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування іншого, ніж страхування життя, та про внесення змін до Директив 73/239/ЄЕС і 88/357/ЄЕС (третя Директива, яка стосується страхування іншого, ніж страхування життя)» від 18.06.92 і Директива Ради 92/96/ЄЕС «Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя та про внесення змін до директив 79/267/ЄЕС і 90/267/ЄЕС (третя директива, яка стосується страхування життя)» від 10.11.92. Директиви третього покоління відіграли важливу роль у реалізації принципів свободи заснування і свободи надання послуг, передбачених Договором.
Контроль за страхови-ком здійснюється за місцем заснування страховика відповідним компетентним органом країни-члена ЄС. У разі надання страхових послуг в інших краї- нах-членах ЄС страховик звільняється від необхідності узгоджувати умови страхування в цих країнах. Тобто був установлений принцип страхового нагляду, відповідно до якого страховий нагляд здійснюється з боку держави, в якій первісно був заснований страховик, незалежно від того, в якій країні страховик здійснює свою діяльність. Основною метою директив зі страхування третього покоління була практична реалізація трьох аспектів принципу свободи надання послуг: 1) право страхувальників вибирати будь- якого страховика, зареєстрованого в будь-якій країні-члені ЄС; 2) право страховика, заснованого в одній державі-члені ЄС, укладати договори страхування в будь-яких інших державах-членах ЄС; 3) вільна конкуренція між усіма страховиками на всій території ЄС.10.2.4.
Еще по теме Директиви зі страхування:
- Правове регулювання страхування іншого, ніж страхування життя
- 1.3. Директивы
- Директивы Европейского экономического сообщества
- § 3.2. Финансовые директивы ЕЭС/ЕС в период 1974-1998 гг.
- Директива Ради Європейського Союзу про стримування небезпеки великих аварій
- § 3.1. Финансовые директивы ЕЭС 1973 г.
- Директива, определяющая политику Соединенных Штатов в отношении Арктического региона и предусматривающая принятие связанных с этим мер (2009 г.)
- Постанова ЦККП(б)У і Ради Міністрів УРСР про заходи по виконанню директиви Й. В. Сталіна щодо посилення хлібозаготівель (15 вересня 1947 року)
- Загальні засади правового регулювання відносин у сфері страхування встановлені Законом України «Про страхування» від 07.03.96 (далі — Закон), гл. 67 «Страхування» Цивільного кодексу України (далі — ЦК), а також гл. 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» Господарського кодексу України (далі — ГК).
- 3. Види страхування
- Страхування життя
- Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів
- Проблеми правового регулювання взаємного страхування