10.5.5. Особливості кредитування позичальника фізичної особи -приватного підприємця

Приватні підприємці не складають бухгалтерської та статистичної звітності.

Обмеженість офіційної фінансової інформації має об\'єктивні причини.

По-перше, згідно з чинним законодавством приватні підприємці не зобов\'язані відкривати рахунки в банку та спрямовувати через них свої грошові потоки.

По-друге, на приватних підприємців не поширюється дія нормативно-правових актів Національного банку України про порядок ведення касових операцій у національній валюті в нашій державі. Тому у багатьох випадках основні грошові потоки приватних підприємців проходять готівкою поза банківськими рахунками та офіційним обліком. Значна кількість підприємців, які працюють за фіксованим патентом і торгують на ринках товарами народного споживання, рахунки у банку не відкриває взагалі.

Можливість проводити без обмежень господарські розрахунки готівкою, з одного боку, виключає контроль з боку банка-кредитора за грошовими потоками приватного підприємця, а з іншого - фізична особа, платник податку на додану вартість веде книгу обліку продажу та книгу обліку придбання товарів, в яких реєструються податкові накладні на відпущені і придбані товари (роботи, послуги), що дає змогу оцінити його платоспроможність.

По-третє, на вимогу банку працівник кредитного підрозділу оцінює фінансово-майновий стан бізнесу приватного підприємця, стан кредиторської та дебіторської заборгованості, прогнозує майбутній розвиток бізнесу, тенденції зміни обсягів і рентабельності виробництва, оборотності обігових коштів, тобто визначає кредитоспроможність позичальника.

Через спрощену систему обліку неможливо розділити бізнес і сім\'ю приватних підприємців, сімейний бюджет та бізнес-бюджет.

Кредитоспроможність приватних підприємців значною мірою залежить від обставин їхнього приватного життя: вік дітей (витрати на навчання, весілля та ін.), вік старших членів родини і малих дітей (хвороби), а також від інших обставин, які можуть вплинути на здатність позичальника вчасно відповісти за своїми обов\'язками повернути кредит та відсотки.

Тому банк, оцінюючи кредитні ризики, має враховувати сімейний стан, вік, стан здоров\'я, майновий стан самого підприємця і членів його родини, рівень його освіти.

З метою мінімізації своїх ризиків банк має отримати максимально різнопланову, повну та достовірну інформацію про бізнес, ділове і приватне оточення, соціальний статус, інші життєві обставини приватного підприємця, ділову та особисту репутацію і намагатись налагодити з ним довгострокові партнерські відносини, які дають змогу накопичувати таку інформацію.

Перед укладенням кредитного договору банк надає приватному підприємцю у письмовій формі інформацію про умови кредитування, детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, погашення основного боргу, вартості супутніх послуг (послуги нотаріуса, послуги страхових компаній, послуги реєстраторів за внесення даних про заставу в Державний реєстр обтяжень рухомого майна), а також інших фінансових зобов\'язань.

Надання кредитів приватним підприємцям здійснюється для цільового кредитування конкретного заходу і для поповнення обігових коштів на здійснення поточної господарської діяльності.

Цільове призначення кредиту має відповідати видам діяльності, передбаченим свідоцтвом про державну реєстрацію суб\'єкта підприємницької діяльності. Документи, які підтверджують цільове використання кредиту, мають бути вказані.

Кредит надається безготівково шляхом оплати з позичкового рахунка розрахункових документів позичальника на цілі, визначені у договорі, або шляхом надання готівкових коштів з позичкового рахунка позичальника на цілі, визначені у договорі, - у разі надання кредиту готівкою.

Установи банку здійснюють надання кредитів у межах максимального права (ліміту) на видачу кредиту одному позичальнику - приватному підприємцю в доларовому виразі або за курсом НБУ в гривні на дату розгляду заявки в розмірі до 300 000 доларів США.

Погашення позичальником заборгованості за кредитом здійснюється відповідно до графіка погашення кредиту за договором кредиту.

Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється щоденно за методом «факт/факт» виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, у валюті, в якій наданий кредит.

У разі наявності заборгованості за кредитом та відсотками за користування ним встановлюється така черговість погашення позичальником заборгованості:

у першу чергу сплаті підлягають нараховані, але не сплачені у строк відсотки;

в другу чергу сплаті підлягають нараховані відсотки, строк сплати яких ще не минув;

у третю чергу сплаті підлягає прострочена заборгованість за кредитом;

у четверту чергу сплаті підлягає неустойка, передбачена договором.

Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги має відбуватися винятково після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги.

Видача кредиту здійснюється за умови сплати позичальником разової комісії у розмірі, передбаченому кредитним договором, у день оформлення кредитної угоди.

Враховуючи складність прогнозу майбутньої кредитоспроможності позичальників - приватних підприємців, забезпеченню зобов\'язань за кредитами необхідно приділяти особливу увагу.

При визначенні вартості майна, що передається в заставу, слід виходити з ринкової вартості. Вартість майна і майнових прав заставодавця, оформлених у заставу, визначається за реальною (ринковою) вартістю з урахуванням практичної складської реалізації майна у разі невиконання позичальником зобов\'язань і має бути достатньою для погашення позики, сплати відсотків за користування нею.

Заставодавець (позичальник або майновий поручитель) повинен бути власником майна, взятого у заставу, або мати право господарського володіння чи оперативного управління цим майном, що визначається статутом або відповідним чином оформленим дорученням. До документів, які підтверджують право власності на майно, що передається у заставу, належать:

договори, за якими, відповідно до законодавства, передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв\'язку з передачею права власності на нерухоме майно, договори про задоволення вимог іпотекодержателя, договори про виділення у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій чи спільній сумісній власності;

свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними та приватними нотаріусами;

свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріусами;

свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними і приватними нотаріусами;

свідоцтва про право власності на об\'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді, акти прийому-передачі;

рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об\'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об\'єкти нерухомого майна;

довідка-характеристика бюро технічної інвентаризації (для об\'єктів виробничого й соціального призначення та ін.) або витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно;

державні акти про право колективної та приватної власності на землю;

договори купівлі-продажу (разом з платіжними документами, накладними і митними деклараціями);

балансова довідка (складська довідка);

договори дарування;

договір депозиту;

договір про розподіл майна;

технічний паспорт, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (реєстрація автотранспорту - в Державній автоінспекції; для тракторів, самохідних шасі, самохідних меліораторних та дорожньо- будівельних машин і тракторних причепів - в інспекції держтехнагляду) та ін.

Одна з найбільш прийнятних форм забезпечення зобов\'язань - нерухомість.

При наданні в іпотеку житла (квартири, житлового будинку тощо), яке є власністю фізичної особи і якого співвласниками є неповнолітні діти, надається рішення опікунської ради.

Предмет забезпечення має бути таким, який вільно відчужується (тобто не має бути під арештом, у податковій заставі та ін.) і за рахунок якого може бути відшкодована заборгованість позичальника за кредитним договором.

Не можуть бути предметом застави:

вимоги, що мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом (стаття 4 Закону України «Про заставу»);

об\'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації (стаття 14 Закону України «Про заставу», стаття 14 Закону України «Про іпотеку»);

майно і кошти благодійних організацій (частина третя статті 19 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»);

приватизаційні папери (стаття 5 Закону України «Про приватизаційні папери»);

майно, на примусову реалізацію якого діє мораторій.

Забороняється брати в заставу:

промислове та торговельне обладнання в не експлуатаційному стані та морально застаріле;

автомобілі в незадовільному у технічному стані та моделі, які не користуються попитом;

залежалі (понад 1 рік) запаси, товари, сировину і товари в обігу та переробці.

В окремих випадках допускається взяття в заставу майна, яке вже виступає як забезпечення виконання іншого зобов\'язання.

Застосування як застави товарів в обігу або готової продукції здійснюється за умови, якщо:

основним (переважним) видом діяльності позичальника є торгово-закупівельна діяльність (оптова і роздрібна торгівля) або виробництво товарів (продукції), які користуються широким попитом;

товар, який пропонується в заставу, може мати сертифікат якості;

наявність предмета застави підтверджується складською довідкою й актом перевірки на місці;

при пошкодженні або втраті застави товарів (продукції) для можливої зміни цієї застави у Законі про заставу визначені рівноцінні та рівнозначні ліквідні товари (продукція), які перебувають у постійному обігу позичальника;

поповнення або заміна застави при частковій її реалізації допускається лише рівноцінним і рівнозначним ліквідним товаром (продукцією) при погодженні з банком;

взяті в заставу товари повинні мати достатній термін реалізації;

необхідно, якщо можна, враховувати існуючі норми чинного законодавства для того, щоб уникнути можливого арешту товарів (продукції), ввезених з порушенням митних правил, вилучення їх з торгової мережі як таких, які не відповідають існуючим нормам торгівлі, визнання судом недійсними договорів щодо їхньої купівлі-продажу та ін.

Застосування цього виду забезпечення кредиту передбачає постійний (не рідше, ніж 1 раз на місяць) контроль банку за наявністю заставленого майна, а також за діяльністю позичальника протягом часу дії кредитного договору.

Як правило, не допускається застосування цього виду застави при невиправданому зростанні залишків готової продукції (товарів) на складі, дебіторської заборгованості, особливо простроченої.

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя. У разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов\'язаний замінити їх на інші товари такої самої, або більшої вартості, що обумовлюється у Законі України «Про заставу».

Предмет застави, який залишається на збереженні у заставодавця, в обов\'язковому порядку має бути застрахованим на користь банку в разі його псування, втрати та ін.

Частиною договору застави рухомого майна може бути опис майна, що передається в заставу, який підписується сторонами і скріплюється печаткою банку та заставодавця. В описі вказується:

повне найменування майна;

кількість одиниць та їхня вартість;

характеристика предмета застави: марка, модель, артикул, рік випуску, строк експлуатації, процент зношення тощо.

У разі, якщо предмет застави (рухоме і нерухоме майно) перебуває у спільній власності, то необхідно отримати дозвіл співвласника майна (наприклад, щодо майна, яке є спільною власністю подружжя, - письмова згода другого з подружжя) на передачу його у заставу (стаття 432 Цивільного Кодексу України, стаття 6 Закону України «Про заставу», стаття 6 Закону України «Про іпотеку»).

Якщо заставодавцем виступає майновий поручитель (стаття 11 Закону України «Про заставу», стаття 11 Закону України «Про іпотеку»), а не позичальник, в угоді має бути чітко визначено, за кого саме, за яким договором та яким майном він відповідає перед банком.

Також прийнятною формою забезпечення є застава. При цьому переданий банку предмет застави має бути застрахований у порядку, передбаченому чинним законодавством, і зберігатися в банку, нотаріальній конторі або на відповідному зберіганні у підприємства, яке незалежне від позичальника.

З метою збереження заставленого майна необхідно:

щодо нерухомості (іпотека) та транспортних засобів - здійснювати нотаріальне посвідчення (стаття 13 Закону України «Про заставу», стаття 18 Закону України «Про іпотеку») договору застави;

щодо нерухомого майна - здійснювати накладання заборони на його відчуження та внесення цих даних до єдиного Реєстру заборон на відчуження об\'єктів нерухомого майна (за правилами, встановленими пп. 134, 135 та 136 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом Мін\'юсту № 20/5 від 03.03.2004 р.);

щодо рухомого майна - проводити його реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, відповідно до Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 05.07.2004 р.

Перевага надається заставі власного майна позичальника або майна 3-х осіб - майнових поручителів.

Кредити приватним підприємцям надаються під заставу.

Приватні підприємці, які мають намір отримати кредит у банку, повинні задовольняти такі вимоги:

бажано бути клієнтом банку або відкрити рахунок у банку;

вести облік та звітність своїх господарських операцій відповідно до чинного законодавства;

за оцінкою фінансового стану - відповідати класам А, Б, В. Позичальнику, класифікованому за класом Г, кредит надається у разі надання в заставу майнових прав на депозит, розміщений у банку;

вести прибуткову діяльність;

вести свій бізнес не менше, ніж 1 рік;

дотримуватись платіжної та звітної дисципліни;

за наявності кредитної історії - мати позитивну кредитну історію, а також позитивну ділову та особисту репутацію.

Для вирішення питання про можливість отримання кредиту позичальник - приватний підприємець надає у банк необхідний пакет документів залежно від кредитного проекту та запропонованого забезпечення.

Загальні та установчі документи:

клопотання на отримання кредиту;

анкета приватного підприємця;

паспорт;

довідки про присвоєння ідентифікаційного номера платника податку;

свідоцтва про державну реєстрацію.

Залежно від виду оподаткування:

документ, що підтверджує взяття на податковий облік;

свідоцтво про сплату єдиного податку;

патент на право здійснення підприємницької діяльності на умовах фіксованої сплати прибуткового податку;

торговий патент (спеціальний).

Звітні та фінансові документи:

декларації про доходи за останні 4 квартали;

звіт суб\'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за останні 4 квартали;

довідка податкового органу про доходи приватного підприємця за останні 4 квартали;

книга обліку доходів та витрат за останні 12 місяців;

книга обліку продажу і книга обліку придбання товарів (для платників податку на додану вартість);

довідка про користування банківськими позиками у минулому і своєчасність їхнього повернення;

довідка з податкового органу про відсутність податкових боргів;

довідка з податкового органу про відсутність податкової застави;

розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості в розрізі контрагентів із зазначенням сум, дат виникнення й очікуваного погашення на останню звітну дату;

довідка про рух коштів на поточних, валютних та інших рахунках підприємця в інших банках за останні 6 місяців. Обороти за рахунками і залишки на рахунках мають бути підтверджені довідками банків, які обслуговують клієнта.

Комерційні документи:

ліцензії або патенти за здійснюваними видами діяльності, що підлягають ліцензуванню або патентуванню;

документи на підтвердження кредитної операції (контракти, угоди з постачальниками, покупцями, іншими контрагентами, рахунки- фактури, накладні, товарно-транспортні документи, акти прийому- передачі, платіжні документи, вантажно-митні декларації тощо);

господарські договори щодо поточної виробничої діяльності, доходом від якої передбачається погашення кредиту (договори оренди, лізингу, закладу, договори про спільну діяльність, документи про право володіння або користування земельними ділянками тощо).

Копії документів мають бути посвідчені нотаріально або органом, що надав відповідний документ.

Документи з позначкою надаються в оригіналі, які після копіювання та перевірки відповідальним працівником банку повертаються приватному підприємцю.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою відсотків за ним. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна.

У період дії кредитного договору щоквартально здійснюється аналіз діяльності приватного підприємця (на підставі книги обліку доходів та витрат, книги обліку продажу і придбання товарів), його фінансового стану. При цьому можуть бути використані всі види фінансової та іншої інформації, одержаної від позичальника, інших джерел, а також висновки аудиторських організацій про фінансовий стан позичальника.

Перевірки на місті наявності та стану збереження заставленого майна здійснюються на предмет відповідності попередньо встановленої заставної вартості:

щодо нерухомості (щоквартально);

щодо товарів в обігу (щомісячно);

щодо автотранспорту (щомісячно);

щодо обладнання (щомісячно).

Якщо результати систематичного контролю свідчать про погіршення фінансового стану позичальника і можливість затримки у розрахунках за кредитом, то питання виконання умов договору підлягає розгляду керівництвом позичальника і банку. В таких випадках позичальнику може бути запропоновано розглянути можливість скорочення видатків, прискорення реалізації продукції, реалізації надлишків матеріальних цінностей чи застави, збільшення інших надходжень, стягнення дебіторської заборгованості та ін.

У разі погіршення фінансово-господарського стану позичальника, ухилення від контролю банку, недостовірності звітності, несвоєчасного повернення раніше одержаного кредиту, а також у разі, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, термін повернення кредиту буде вважатись таким, який настав, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов\'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати процентів за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.

У разі відмови позичальника від сплати боргів банк стягує борги у претензійно-позовному порядку. Претензійно-позовну роботу зі стягнення боргів ведуть працівники юридичної служби відповідної установи банку, а в разі відсутності такої в установі банку ця робота здійснюється працівниками кредитного підрозділу.

Загальне керівництво і контроль за додержанням вимог щодо оформлення, надання та своєчасного погашення кредиту і відсотків покладаються на керівників установ банку та структурних підрозділів.