Забезпечення потерпілого правничою допомогою

У ст. 13 Директиви ЄС передбачено право потерпілих на правову до­помогу. Генеральний Директорат з питань юстиції Європейської Комісії вказує, що держави самі можуть встановлювати умови отримання право­вої допомоги^[26].

У ст. 7 Рекомендації Ради Європи розглянуто право потерпілого на правову допомогу як частину права на ефективний доступ до засобів за­хисту. Як вказується у пояснювальному Меморандумі до цієї Рекоменда­ції, потерпілі повинні отримувати юридичні консультації щодо будь-яких аспектів їхньої участі в кримінальному процесі, включаючи можливість стати цивільним позивачем, або вимагати відшкодування^[27].

Відповідно до ст. 12 Конвенції Ради Європи про заходи щодо проти­дії торгівлі людьми держави мають надавати таким потерпілим допо­могу у представленні й урахуванні їхніх прав та інтересів на відповідних стадіях кримінального переслідування правопорушників.

Рекомендація Ради Європи щодо участі громадськості у політиці у сфері кримінальної юстиції заохочує створення ефективної системи правової допомоги для потерпілих з тим, щоб вони мали належний до­ступ до правосуддя (п. 29).

Національне законодавство

Згідно зі ст. 59 Конституції України кожному гарантується право на професійну правничу допомогу - потерпілий не є винятком з цього правила.

Потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - адвокат, повноваження якого підтверджуються свідоц­твом про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордером або договором (ст.

Завдання адвоката як представника потерпілого у кримінальному провадженні на відміну від захисту підозрюваного, обвинуваченого полягає у:

1) збиранні доказів вини особи, яка, на думку потерпілого, вчинила злочин (де жодній особі не повідомлено про особу) або підозрюваного/ обвинуваченого (де є підозрюваний/обвинувачений);

2) збиранні доказів завдання матеріальної та моральної шкоди по­терпілому;

3) оскарженні рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування.

Представник користується всіма процесуальними правами потер­пілого, крім права надавати пояснення, показання або відмовитись їх

РОЗДІЛ 1.

ЗАЛУЧЕНІСТЬ ПОТЕРПІЛИХ ДО ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ надавати, що може реалізовуватись лише безпосередньо потерпілим (ч. 4 ст. 58 КПК України).

Раніше (відповідно до КПК України 1960 року) сторона обвинувачен­ня або суд вирішували питання про допуск або недопуск певної особи як представника потерпілого. Це порушувало конституційну засаду рів­ності усіх учасників судового процесу перед законом, оскільки одна сто­рона провадження вирішувала питання про участь представника іншого учасника. Наразі вибір і залучення представника залежать виключно від волі потерпілого. Однак перелік осіб, які можуть бути представниками, суттєво скорочений через монополію адвокатури на захист у криміналь­ному провадженні.

Потерпілий у кримінальному провадженні має право мати пред­ставника та в будь-який момент кримінального провадження відмови­тися від його послуг (п. 8 ч. 1 ст. 56 КПК України).

Також варто зазначити, що в окремих випадках потерпілий має право на безоплатну вторинну правову допомогу (ст. ст. 13, 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).

Але він повинен при цьому належати до суб'єктів, які мають пра­во на безоплатну правову допомогу.

Практика

На практиці потерпілі не залучають адвокатів, які надають безоплат­ну правову допомогу. Насамперед тому, що законодавець не відніс по­терпілого від будь-якого злочину (наприклад, насильницького злочину) до категорій осіб, яким така допомога надається.

Ті з небагатьох потерпілих, які належать до малозабезпечених, зазвичай, просто не знають про можливість залучення безоплатного адвоката. Що ж стосується домашнього насильства, то, оскільки цей інститут новий (набув чинності 2019 року), його застосування поки що маловідоме.

t----------------

Суддя:

« за вимогами БПД, якщо у потерпілого є доходи, то безо­платний адвокат йому не надається. Вважаю, це неправильним, адже сторони мають бути рівноправними».

Суддя:

«На стадии досудебного расследования так же люди, которые пострадали от преступления, - это обычные люди. И все тяготы доказывания ложатся либо на него, либо на следователя. А он сам не знает, как ему реализовать свои права. Он приходит, пытается что-то объяснить, но сам сделать он ничего не может. И ему нужна твоя помощь. А ты сделаешь насколько сможешь профессионально. Если бы был ещё адвокат, который бы ему помог и делал бы что-то вместо него: давал какие-то бумаги, формировал события, поджи­мал по срокам, больше жаловался и что-то ещё делал, то было бы все немного по-другому».

\>

Загалом під час проведення інтерв'ю, фокус-груп, опитування рес­понденти з-поміж слідчих, прокурорів, суддів постійно наголошували на дисбалансі захисту потерпілого та підозрюваного з боку держави.

ґ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------ \

Слідчий поліції:

«На захист прав злочинців ми витрачає кошти. А на захист прав потерпілих ми ніде не витрачаємо. Вони самі собі».

На думку суддів-респондентів, у потерпілого практично завжди немає можливості залучити адвоката безоплатної правової допомоги до представництва своїх інтересів.

f-------------------------------------------------------------------------------------------------- \

Суддя:

«Адвоката взагалі немає. У нас в поліції потерпілому не пропо­нують надання безо платної правової допомоги. Таке враження, що у потерпілого прав взагалі немає».

Хоча адвоката потерпілого віднесено до сторони обвинувачення, на практиці адвокати не завжди усвідомлюють себе частиною команди,

ЗАЛУЧЕНІСТЬ ПОТЕРПІЛИХ ДО ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ що проявляється в опозиційному ставленні до слідчого та прокурора. Наприклад, подаються клопотання про проведення слідчих дій або за­лучення до тих, що вже проводяться (без врахування думки слідчого та прокурора щодо доцільності такого кроку), демонструється недовіра до слідчого та прокурора, що може проявлятись у публічних висловлюван­нях, тощо.

Таку поведінку можна пояснити складністю «переключитись» з ролі захисника обвинуваченого, більш традиційної для адвоката, на роль представника потерпілого. Окрім того, приватні адвокати часто ототож­нюють кількість процесуальних документів з якістю роботи, що впливає на формування ними тарифної сітки оплати праці (гонорару).

Врешті, протистояння між слідчим/прокурором та адвокатом пере­шкоджає ефективному розслідуванню злочину і відновленню справед­ливості для потерпілого.

Адвокат потерпілого:

«Приблизно в половині випадків - це плюс і допомога прокуроро­ві, в іншій половині випадків (наприклад, коли у справі неправильно кваліфіковані дії підозрюваного, не проведено всі необхідні слідчі та процесуальні дії) - це мінус та перешкода для прокурора».

доказів (ч. 3 ст. 93 КПК України).

На практиці право на витребування документів від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організа­цій, службових і фізичних осіб можна реалізувати, лише використовуючи за­кони України «Про звернення громадян» і «Про доступ до публічної інфор­мації». Якщо потерпілий користується послугами представника-адвоката, то докази можуть збиратись із використанням прав адвоката, передбаче­них Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Насамперед під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право: звертатися з адвокатськими запитами (п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону); ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необ­хідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом (п. 3 ч. 1 ст. 20 За­кону); одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань (п. 10. ч. 1. ст. 20 Закону) тощо.

Водночас частину з цих прав лише передбачено законодавством і не застосовано на практиці, оскільки особи публічного та/чи приватно­го права не реагують на подібні звернення і запити.

Отже, право потерпілого звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, організацій має декларативний характер, адже на запит потерпілого зазначені органи не зобов'язані надавати йому документи, довідки чи речі. Крім того, на відміну від сторони за­хисту потерпілий не має права звертатися до слідчого судді із клопо­танням про тимчасовий доступ до речей і документів.

Що ж стосується висновків експертів, то в ст. 243 КПК України взагалі не йдеться про потерпілого як суб'єкта, який має право залучати екс­перта, а в ст. 244 КПК України не передбачено його право звертатися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта. Такого права у потерпілого немає на відміну від сторони захисту, яка може самостійно залучити експерта, а у випадку відмови слідчого, прокурора в задово­ленні клопотання про залучення експерта особа немає права звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді.

Водночас у ч. 4 ст. 15 Закону України «Про судову експертизу» пе­редбачено можливість проведення експертизи у кримінальному про­вадженні на замовлення не тільки сторони захисту, а й потерпілого та його представника. У свою чергу, висновок експерта можуть надати суду лише сторони (ч. 2 ст. 101 КПК України), а потерпілий є стороною у кри­мінальному провадженні лише у випадках, передбачених КПК України. Тобто можуть виникнути ситуації, в яких суддя може не брати до уваги приватну експертизу, проведену на замовлення потерпілого, оскільки його не віднесено до сторони кримінального провадження.

Доходимо висновку, що ці норми значно ускладнюють можливість використання потерпілим і його представником спеціальних знань для

ЗАЛУЧЕНІСТЬ ПОТЕРПІЛИХ ДО ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ відстоювання інтересів потерпілого у кримінальному провадженні та свідчать про те, що наявна «відверта диспропорція у правових можли­востях потерпілого і сторони захисту в обстоюванні своєї позиції в кри­мінальному провадженні»^[29]. Тобто: «незважаючи на пряме визнання потерпілого суб'єктом доказування у ст. 93 КПК, реалізація прав потер­пілого у процесі доказування ускладнюється відсутністю нормативних механізмів реалізації цих прав»^[30].

Варто також пригадати намагання запровадити в Україні приватних детективів, які могли б збирати докази у кримінальному провадженні за ініціативи потерпілого. Найближчою до успіху спробою стало ухва­лення 13 квітня 2017 року Закону України «Про приватну детективну (розшукову) діяльність»^[31]. Однак на нього було накладено вето Прези­дента України, яке не було подолано, що мало наслідком його відхи­лення. На думку глави держави, діяльність приватних детективів супе­речить КПК України.

Закон був спрямований на легалізацію приватної детективної ді­яльності, на її ліцензування Міністерством юстиції України, адже такі послуги надаються і зараз, зокрема колишніми правоохоронцями. Пе­редбачалося ведення Реєстру приватних детективів, підстави видачі й анулювання дозволів на вказану діяльність, навчання та підвищення кваліфікації приватних детективів.

імовірно, що під час підготовки тексту вето його автори в Адміні­страції Президента надто прислухалися до думки представників право­охоронних органів. Вони, зі свого боку, вбачають у детективах певну за­грозу діяльності слідчих. Хоча детектив необов'язково мав працювати у справах, пов'язаних з кримінальними правопорушеннями, а навіть там, де він буде працювати в сфері кримінального судочинства, його права нічим не відрізнялися б від звичайного громадянина, який, нехай і зі значно меншими ресурсами знань і професійних навичок, законними методами збирає інформацію, не претендуючи на те, щоб така інформа­ція набула статусу доказу в кримінальному процесі^[32].

У будь-якому випадку приватна детективна діяльність могла б пози­тивно вплинути на забезпечення права потерпілого на відшкодування шкоди та справедливе судочинство, адже могла б усунути ті недоліки в розслідуванні офіційними органами досудового розслідування, які на­явні в частині збору доказів.

Участь потерпілого у слідчих (розшукових) діях

Насамперед потерпілий має право ініціювати проведення слідчих (розшукових) дій і процесуальних дій шляхом подання клопотань слід­чому, прокурору. Також він має право:

- брати участь у проведенні слідчих (розшукових) дій і процесуаль­них дій;

- ставити запитання під час їхнього проведення;

- подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку прове­дення дій, що заносяться до протоколу;

- ознайомлюватися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участю.

Відповідно до ч. 6 ст. 223 КПК України слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням потерпілого, проводиться за участю осо­би, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випад­ків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній. Проблемою практичного застосування цієї норми є фактична невизначеність з боку законодавця кола слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, у яких може бра­ти участь потерпілий^[33].

Окрім того, потерпілий може бути запрошений для участі в прове­денні обшуку (ч. 1 ст. 236 КПК України). При цьому потерпілий має бути викликаний для проведення слідчої (розшукової) дії, якщо він її ініцію­вав (ч. 6 ст. 223 КПК України). Враховуючи, що КПК України не обмежує коло слідчих (розшукових) дій, у яких потерпілий має право брати участь (окрім, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії участь потерпілого неможлива), слідчий повинен повідомляти потерпілого про проведен­ня усіх слідчих (розшукових) дій.

Також потерпілий може впливати на строки досудового розслідуван­ня шляхом «покваплення» слідчого, прокурора. Потерпілий має право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому

ЗАЛУЧЕНІСТЬ ПОТЕРПІЛИХ ДО ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кри­мінального провадження або окремих процесуальних дій у більш короткі строки, ніж передбачені законом (ч. 6 ст. 28 КПК України). Тобто потерпі­лий може звертати увагу на потребу/можливість завершення криміналь­ного провадження до закінчення граничного строку розслідування.

Опитування потерпілих та їхніх представників продемонструвало, що правом «квапити» вони не користуються, адже не хочуть «псувати» стосунки зі слідчим і прокурором. Разом з тим будь-які клопотання про скорочення строків розслідування або недотримання розумних строків можуть вплинути на швидкість правосуддя, поновлення прав потерпіло­го, відшкодування шкоди. Нерідко такі клопотання/скарги потрапляють у поле зору процесуального керівника, в результаті чого він може нада­ти пріоритет такому кримінальному провадженню.

Практика

Після подання заяви про злочин, отримання пам'ятки про права та першого допиту, зазвичай, виникає пауза у здійсненні процесуальних дій близько одного-двох місяців. Іншими словами, наявний значний проміжок часу між первинними діями з потерпілим у кримінальному провадженні та повідомленням про якісь результати, необхідністю взя­ти участь у слідчих або процесуальних діях.

За даними опитування адвокатів найчастіше з потерпілим контактує слідчий (48,8%). Ще 41,1% адвокатів стверджують, що контактує як слід­чий, так і прокурор.

При цьому частіше ініціатива виходить від потерпілого та його адвоката, а не від цих органів сторони обвинувачення. Викладене під­тверджується як опитуванням адвокатів, так і інтерв'ю з потерпілими. Оскільки для кожного з них це персональна історія і вони розрахову­ють на справедливе покарання для кривдника, то намагаються постійно «підштовхувати» досудове розслідування.

64,7% опитаних суддів погоджуються, що потерпілий - це повно­правний учасник провадження з правами сторони обвинувачення неза­лежно від категорії справи (приватне чи публічне обвинувачення). Вод­ночас 20,3% суддів вважають, що потерпілий є стороною обвинувачення лише у справах приватного обвинувачення та у випадку відмови проку­рора від обвинувачення. І лише 8% стверджують, що законодавець має надати потерпілому окремий (новий) процесуальний статус.

Яким, на Вашу думку, має бути процесуальний статус потерпілого у кримінальному провадженні, щоб він міг ефективно забезпечити реалізацію своїх прав?

Для потерпілого ж це означає не просто визнання себе стороною провадження, а й можливість реалізації окремих прав. Наприклад, це стосується ініціювання слідчих дій чи проведення приватної експерти­зи, що нині недостатньо врегульовано кримінальним процесуальним законодавством.

За даними інтерв'ювання та фокус-групи з адвокатами потерпілі, за­звичай, беруть участь у таких слідчих діях:

- допит потерпілого (ст. 224 КПК України);

- пред'явлення особи або речі для впізнання (ст. ст. 228, 229 КПК України);

- слідчий експеримент (ст. 240 КПК України);

- огляд (ст. 237 КПК України), наприклад, огляд речей і документів (відеозапис).

г---------------------------------------------------------------------------------------------- >∣

Адвокат потерпілого:

«Найбільша проблема - у задоволенні клопотань потерпілого. Якщо вони задоволені, якщо слідство зацікавлене, тоді має бути обраний найкращий час для потерпілого, для його адвоката. Про­блема саме в доступі до реалізації процесуальних прав потерпілого, а не в самій процедурі».

При цьому опитування адвокатів свідчить про те, що меншість з них (18,6%) бере участь лише у допиті потерпілого, а більшість (74,1%) - у декількох слідчих діях.

(------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- \

Чи берете Ви участь у слідчих діях разом з потерпілим?

456 відповідей адвокатів

Така статистика є результатом активності адвоката. Як правило, вони звертаються з клопотанням про бажання представляти інтереси потер­пілого в усіх слідчих діях за участю потерпілого, проте не завжди такі клопотання задовольняють.

Можливості потерпілого чи його адвоката взяти участь у слідчій дії передує інформування потерпілого про її проведення. Якщо ж це - слідча дія з потерпілим (наприклад, допит або слідчий експеримент), то проблем не виникає. Проте, якщо це - слідча дія з іншим учасником кримінального провадження, то інформування потерпілого про намір її проведення дорівнює праву на участь у ній.

Якщо ж таке інформування відбулось і потерпілий подає клопотання про залучення до участі в слідчій дії, то, зазвичай, воно задовольняється. Проте інколи наявні й відмови, які пов'язані з поведінкою потерпілого під час попередніх слідчих і процесуальних дій (приміром, коли потер­пілий брав участь у допиті свідка та постійно перебивав слідчого, свідка, висловлював недовіру до слідчого, що шкодило конструктивності роз­мови, тощо).

C------------------------------------------------------------------------------------------------- \

Прокурор:

«Вони пишуть клопотання про те, які вони слідчі дії вбачають необхідними провести за їхньою участю. Але це, звичайно, не завж­ди є доцільним. Тому що вони можуть написати все, що завгодно, те, що вони бачили в телевізорі. Але не факт, що це необхідно про­водити зараз».

Опитування адвокатів продемонструвало, що переважно вони пода­ють клопотання про залучення до всіх слідчих дій, у яких передбачено участь потерпілого, незалежно від справжнього бажання брати участь. Тобто йдеться не лише про допит, а й інші слідчі та процесуальні дії.

Загалом ставлення до адвокатів потерпілих з боку слідчих і проку­рорів неоднозначне - вони вказують на зловживання правом потерпі­лого (неетична, непрофесійна поведінка).

f-------------------------------------------------------------------------------------------------- \

Слідчий поліції:

«У більшості випадків адвокати потерпілих просто відпрацьо­вують свої кошти. На кожну слідчу дію вони заявляють клопотан­ня. В суботу ввечері сидиш і відповідаєш на безглузді клопотання, бо ти зобов'язаний надати відповідь».

S______________________________________________________________________________________ >

Слідчий поліції:

«Багато часу витрачається на відповіді. Адвокат дзвонить, клопотання: вийдіть, винесіть, зробіть копію і так далі, хоча ти сам знаєш, що тобі робити, щоб закінчити справу. Адвокати про­сто відпрацьовують свої кошти і завалюють тебе клопотаннями».

\>

Непоодинокою є думка, що адвокати «тільки навантажують» слідчого зайвою роботою й втручаються у його професійні повноваження та бачен-

ЗАЛУЧЕНІСТЬ ПОТЕРПІЛИХ ДО ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ня стосовно того, які докази необхідно збирати. Як наслідок, змінюється план розслідування, адже у разі задоволення клопотання потерпілого про проведення слідчої дії, його участь є обов'язковою. Нерідко слідчі повто­рюють, що адвокати просто «відпрацьовують свої гроші» за рахунок кіль­кості заявлених клопотань, які слідчому необхідно розглядати і витрачати той час, який можна було б витратити на розслідування.

г---------------------------------------------------------------------------------------------- >∣

Слідчий поліції:

«Якщо людина наймає собі приватного адвоката, то адвокат намагається відбити кожну копійку, а то й перепрацювати, створю­ючи „зайві папірці”».

провадженні вже 3 чи 4 роки, а справа „стоїть на місці”, підозра не вручена, строків немає, слід­чий просто чекає, коли сплине п'ять років розслідування, а потім просто закрити без підозри, коли закінчились строки давності. Ми заявляємо 5 чи 6 об'єктивних клопотань, кого треба допитати зі свідків, щоб прояснити ситуацію, провести експертизу, мінімум - витребувати документи, в тому числі з результатами».

Адвокат потерпілого:

«З моєї практики щодо статті 125 [легкі тілесні ушкодження] за наполяганням сторони потерпілої ми вимагали про проведення слідчого експерименту. Тому що у нас [вже] була експертиза, і мали ще провести слідчий експеримент в приміщенні Управління поліції, в холі. Показати, як наносились удари палкою».

Разом із тим наявні проблеми з пасивністю потерпілих і небажанням брати участь у досудовому розслідуванні. При цьому привід потерпілого для проведення слідчої дії не допускається. Такі ж питання виникають під час судового розгляду, коли на стадії досудового розслідування по­терпілий давав показання, а потім з якихось причин передумав і зник. Немає можливості викликати чи примусово доставити потерпілого до суду, адже не передбачено такого порядку. Водночас прокурори вважа­ють себе заручниками такої ситуації і поведінки потерпілого. Детальніше це питання розглянуто в підрозділі 1.8.

Не завжди пасивність потерпілого є небажанням брати участь в роз­слідуванні через байдужість. Часто це - наслідок тривалого досудового розслідування та судового розгляду справи, адже час плине, життєві об­ставини змінюються і бажання справедливості помітно вщухає. Разом з тим інколи самі слідчі та прокурори своєю непрофесійністю, невраху- ванням психології потерпілого «відбивають» бажання особи залучатись до будь-яких слідчих дій, які ще більше травмують особу.

Наприклад, такою проблемою можна назвати практику одночасних допитів підозрюваного та потерпілого або їх спільну участь у слідчому експерименті. Непоодинокими є випадки, коли потерпілого викликають для проведення допиту чи слідчого експерименту, але там він дізнаєть­ся, що це буде одночасний допит із підозрюваним (так звана очна став­ка). Це - проблема, з точки зору вторинної віктимізації, і навряд чи є вдалою процесуальною дією, зважаючи на шкоду, яку вона завдає.

Адвокат потерпілого:

«Такі випадки виникають, коли є протиріччя в допитах. Допи­тали підозрюваного, допитали потерпілого. Потерпілий каже так, підозрюваний каже інакше. Для того, щоб усунути ці протиріччя, їх саджають поряд. Я не пам'ятаю, щоб у потерпілого питали, чи він хоче, чи не хоче бачитись з підозрюваним».

Адвокат потерпілого:

«Дуже яскравий приклад. Потерпіла, яка є дружиною загиблого чоловіка, її притягають на слідчий експеримент. Їй кажуть: „Ваша явка обов'язкова". Питають дружину: „Ви бачили?". - А жінка плаче, їй це все ще раз пережити, коли люди розказують, свідки, роблять всі заміри, кладуть замість трупа куклу, а їй кажуть: „Ви розказуйте, ви показуйте". Звичайно, у людини буде стрес, паніка».

Іншою причиною пасивності може бути складність участі у розсліду­ванні у зв'язку з фінансовим становищем. Адже не завжди потерпілий проживає на території, де розслідується злочин, а прибуття до слідчого потребує витрат.

Зазвичай, заяву про вчинення злочину подають за місцем вчинення правопорушення, де воно й розслідується. Якщо ж потерпілий перебу­ває в іншому місті, то в таких випадках його просять прибувати для про­ведення слідчих дій за місцем вчинення злочину за власний кошт або за кошти слідчих поліції (наявна практика оплати проїзду потерпілому з власних коштів самими поліцейськими). Інколи ж поліцейські просять колег з іншого регіону провести слідчі дії.

Підзаконні нормативно-правові акти передбачають відшкодування шкоди потерпілому за проїзд^[34]. Однак під час проведення фокус-групи зі слідчими неодноразово висловлювалася думка, що порядок відшкодуван­ня є декларативним і на практиці ніякого відшкодування не здійснюється.

Висновки

1. Сторона обвинувачення не повністю використовує можливості для співпраці з потерпілим. Залучення потерпілого, зазвичай, обмежу­ється допитом та/або слідчим експериментом. Можливо, доцільно за­лучати потерпілого і до інших слідчих дій, а не тільки до тих, де його участь обов'язкова.

2. Зайве залучення потерпілих до окремих слідчих дій. Водночас існують практики залучення потерпілого до слідчих дій без необхідності, що призводить до вторинної віктимізації. Наприклад, потерпілий може бути вимушений брати участь в «очній ставці» з підозрюваним або від­творювати болісні для себе спогади багато разів поспіль без потреби.

3. Потерпілі не користуються всіма наданими КПК України мож­ливостями щодо збирання доказів. Потерпілі, які не мають адвоката, не беруть активної участі в розслідуванні, не збирають докази, попри наявні в КПК України права. Якщо адвокат представляє інтереси потерпі­лого, то останній, зазвичай, збирає принаймні деякі докази самостійно.

4. Потерпілий не може ініціювати експертизу так, як обвинува­чений. Потерпілий не має рівних можливостей з підозрюваним/обви- нуваченим для ініціювання проведення експертизи в кримінальному провадженні.

Рекомендації

1. Залучати потерпілого до проведення слідчих дій лише в межах, необхідних для збору доказів у кримінальному провадженні. Якнаймен­ше психологічно «травмувати» потерпілого під час слідчих і процесуаль­них дій. Мінімізувати дії, які можуть негативно вплинути на психологіч­ний стан потерпілого та призводити до його вторинної віктимізації.

2. Сформувати практику інформування потерпілих про проведення ключових слідчих дій, до яких вони можуть виявити бажання бути залу­ченими, щоб скористатися правом присутності на них.

3. Визначити потерпілого як суб'єкта, який має право самостійно за­лучати експерта в кримінальному провадженні на договірних умовах на рівні зі стороною захисту (зміни до ст. 243 КПК України). Визначити потер­пілого як суб'єкта, який має право звернутися до слідчого судді з клопо­танням про проведення експертизи у разі відсутності коштів чи з інших об'єктивних причин, зокрема у зв'язку із неякісною експертизою сторони обвинувачення, на рівні зі стороною захисту (зміни до ст. 244 КПК України).

1.6.