Поінформованість потерпілого: про його права, про процедуру, про хід розслідування

У Директиві ЄС питанню поінформованості потерпілого приділе­но посилену увагу. Акцент робиться не на формальному інформуванні потерпілого, а на наданні практично-орієнтованої інформації, щоб він міг належно відстояти свої права й отримати підтримку.

Відповідно до ст. 6 Директиви із моменту першого контакту з відпо­відним органом влади має забезпечуватися інформування потерпілих без зайвих зволікань про:

- тип підтримки, який вони можуть отримати, та від кого вони можуть її отримати, включаючи інформацію про доступ до медичної допомоги, будь-яку фахову підтримку, зокрема психологічну підтримку та доступне альтернативне місце проживання;

- процедуру подання заяви про злочин, а також їхню роль у цій процедурі;

- як і за яких умов вони можуть отримати захист, включаючи захисні заходи;

- як і за яких умов вони можуть отримати юридичні консультації, правову допомогу та будь-який інший тип підтримки;

- як і за яких умов вони можуть отримати компенсацію;

- як і за яких умов вони можуть отримати послуги перекладача;

- спеціальні заходи та процедури для захисту їхніх інтересів, якщо особа є резидентом іншої держави-члена ЄС (стосується тільки грома­дян ЄС);

- наявні процедури подання скарг, якщо права не були дотримані відповідним органом влади у кримінальному провадженні;

- наявні послуги з відновного правосуддя (restorative justice);

- умови, за яких можуть бути відшкодовані витрати, понесені через участь у кримінальному провадженні.

У ч. 2 цієї ж статті передбачено, що обсяг інформації, зазначеної вище, може різнитись залежно від специфічних потреб та особистих обставин потерпілої особи і типу чи природи злочину. Так само на пізніших етапах може надаватися додаткова інформація залежно від потреб потерпілого й релевантності таких деталей на відповідному етапі провадження.

Окрім того, у ст. 6 Директиви визначено, що держави повинні забезпе­чити, аби потерпілих інформували без зайвих затримок щодо їхнього пра­ва отримувати таку інформацію стосовно кримінального провадження:

- будь-яке рішення не продовжувати або припинити кримінальне провадження щодо правопорушника;

- час і місце судового засідання, а також деталі обвинувачення щодо правопорушника;

- будь-яке остаточне судове рішення у справі;

- інформацію, що надає можливість потерпілому знати про стан кримінального провадження, окрім виняткових випадків, коли належне провадження може зазнати негативного впливу внаслідок такого інфор­мування.

Зазначена інформація має включати мотиви або короткий виклад мотивів відповідного рішення, окрім випадків, коли мотиви є конфіден­ційними відповідно до національного законодавства.

При цьому бажання потерпілого не отримувати зазначену інформа­цію має бути обов'язковим для відповідного органу влади, окрім випад­ків, коли інформацію варто повідомити потерпілому з огляду на його право брати активну участь у кримінальному провадженні. Потерпілі повинні мати можливість змінити свій вибір не отримувати зазначену інформацію.

До того ж потерпілим має бути надана можливість терміново отри­мати повідомлення, якщо підозрюваний/обвинувачений або засудже­ний, який вчинив злочин щодо потерпілого, втік з ув'язнення. Потерпілі у такому разі мають бути проінформовані про доступні заходи захисту. Вони також повинні мати можливість отримувати зазначену інформацію про втечу тільки у випадку, якщо це становить загрозу для них.

Директива також вимагає, щоб існували служби з підтримки по­терпілих, які надавали б інформацію та поради щодо прав потерпілих, зокрема стосовно відшкодування завданої шкоди, їхньої ролі у кримі­нальному провадженні, допомагали у підготовці до участі у судовому засіданні (ст.ст. 8 і 9).

У Директиві міститься низка вимог до процедури та способу надан­ня інформації потерпілому. Зокрема, інформація має надаватися з пова­гою, щоби потерпілі могли прийняти належне рішення про їхню участь у провадженні (п. 26 Преамбули). інформацію потерпілому необхідно надавати зрозумілою та доступною мовою. При цьому варто враховува­ти знання потерпілим мови, якою надається інформація, її вік, зрілість, інтелектуальну й емоційну спроможність, грамотність і будь-які фізичні чи психологічні складнощі (п. 21 Преамбули). Особлива увага має приді­лятися фізичним вадам, таким як порушення слуху чи мови.

У Рекомендації Ради Європи міститься подібний перелік інформації, яку мають надавати потерпілому (п. 6.4). Зокрема, необхідно надавати інформацію про:

- процедури, які відбуватимуться у майбутньому, та роль потерпілих у них;

- умови, за яких потерпілий може отримати захист;

- умови, за яких потерпілий може отримати компенсацію;

- наявність та, у відповідних випадках, вартість правової допомоги або інших консультацій;

- процедуру звернення за державною компенсацією у разі наявно­сті такого права;

- процедуру захисту своїх інтересів, якщо потерпілий є резидентом іншої держави.

Згідно з п. 6.5 Рекомендації потерпілих потрібно також інформувати про:

- результати розгляду їхньої заяви про злочин;

- відповідні стадії кримінального провадження;

- вирок суду та призначене покарання.

При цьому потерпілі повинні мати право відмовитися від отримання такої інформації.

У свою чергу, Європейський суд з прав людини іноді критикує випад­ки, коли розслідування не було доступним для рідних або ж не надавало громадськості можливості належного контролю, а саме, коли:

- сім'я жертви не мала доступу ні до попереднього слідства, ні до су­дових документів (Ogur проти Туреччини [ВП], § 92) або ж їй не повідом­ляли про важливі зміни, що мали місце під час розслідування (BetaJev і BetaJeva проти Росії, § 88);

- дружина жертви не отримала жодної інформації про просування розслідування; вона не могла ознайомитись з матеріалами справи і їй не було надано жодного документа ні стосовно показів свідків, ні щодо інших слідчих дій (Mezhiyeva проти Росії, § 75);

- батькові жертви не повідомили про закриття провадження через відсутність складу злочину (Guleς проти Туреччини, § 82);

- аби мати можливість брати участь у слідчому провадженні, рідні повинні були подати заяву про відкриття кримінального провадження і визнання їх цивільними позивачами (Slimani проти Франції, § 47);

- прокуратура намагалась перешкодити заявникам ознайомитись з матеріалами розслідування (Benzer і інші проти Туреччини, § 193).

Національне законодавство

Статус потерпілого у кримінальному провадженні не є простою кон­статацією факту, що особа стала жертвою злочину. Процесуальний за­кон (ст. 56 КПК України) наділяє особу, яка має статус потерпілого, низ­кою прав, серед яких перелічені нижче.

1. Права, що можуть бути реалізовані протягом усього кримі­нального провадження

Ключові права:

1) бути повідомленим про свої права й обов'язки;

2) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, до суду;

3) надавати пояснення, показання або відмовитися їх надавати (від­бувається під час допиту);

4) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;

5) мати представника та в будь-який момент кримінального прова­дження відмовитися від його послуг;

6) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;

7) ознайомлюватися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, пе­редбаченому ст.

РОЗДІЛ 1.

ЗАЛУЧЕНІСТЬ ПОТЕРПІЛИХ ДО ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ згідно зі ст. 290 цього Кодексу, а також ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження.

2. Права, що можуть бути реалізовані протягом досудового розслідування

Ключові права:

1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне пра­вопорушення, визнання його потерпілим та отримання від уповнова­женого органу, до якого він подав заяву, документа, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

2) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, надавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, що заносяться до прото­колу, а також ознайомлюватися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участю.

3. Права, що можуть бути реалізовані протягом судового розгляду

Ключові права:

1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;

2) брати участь у судовому провадженні;

3) брати участь у безпосередній перевірці доказів.

4. Права, що можуть бути реалізовані на інших стадіях та осо­бливих порядках кримінального провадження

На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про прими­рення. У випадках, передбачених КК України (ст. 46) та КПК України (гл. 35), примирення є підставою для закриття кримінального провадження.

Варто зауважити, що в КПК України 2012 року передбачено значно ширший перелік прав потерпілого порівняно з КПК України 1960 року, адже з'являються такі права, як:

- отримувати письмову пам'ятку про права й обов'язки, ознайомлю­ватись з матеріалами на будь-якій стадії розслідування;

- брати участь у проведенні гласних слідчих (розшукових) дій;

- застосовувати технічні засоби для фіксації процесуальних дій;

- підтримувати обвинувачення в суді у разі відмови від цього прокурора.

Раніше про такі права потерпілого йшлося лише у науковій літера­турі, а роль потерпілого була пасивнішою.

клопотання у порядку, встановленому КПК України. Він міг лише споді­ватись на «добру волю» слідчого, який може ініціювати чи долучити до наявної слідчої дії.

Обов'язки потерпілого

Окрім прав, КПК України також наділяє потерпілого низкою обов'яз­ків, які потрібні для ефективного розслідування кримінального правопо­рушення. Відповідно до ст. 57 КПК України на потерпілого покладаються такі обов'язки:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття;

2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення криміналь­ного правопорушення;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомо­сті, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному проваджен­ні і які становлять охоронювану законом таємницю.

Недотримання цих обов'язків тягне за собою застосування грошово­го штрафу або притягнення до адміністративної чи кримінальної відпо­відальності (ст. 185-4 КУпАП, ст. 387 КК України).

Окрім того, у КПК України також передбачені інші обов'язки потер­пілого, зокрема: нести витрати на залучення представника (ч. 2 ст. 120 КПК України); давати правдиві показання у випадку згоди на надан­ня показань (ч. 9 ст. 224 КПК України); не спілкуватись з присяжними (ст. 389 КПК України). Порушення потерпілим цих обов'язків може мати юридичні наслідки. Наприклад, неправдиві показання караються кримі­нальним кодексом (ст. 384 КК України).

Практика

Потерпілий починає реалізовувати свої права з моменту виникнення статусу потерпілого, а саме: з моменту подання заяви про злочин. Хоча в цей момент відбувається контакт зі слідчим поліції, проте роз'яснення прав не відбувається. Вручення пам'ятки про права та допит потерпілого відбуваються згодом - після реєстрації злочину в ЄРДР і виклику слідчим потерпілого (зазвичай телефоном або через Інтернет-месенджери).

(------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- х

Прокурор:

« дійсно, потерпілий незахищений. Окрім того, що ти скла­деш заяву, треба грамотно її скласти. І потрібно отримати пра­вову допомогу. Це дуже складно. Таку допомогу слідчий не забезпе­чує і не роз'яснює прав потерпілого на правову допомогу».

\____________________________________________________________________________________________________________________ Z

Інтерв'ювання потерпілих продемонструвало, що слідчі дуже ретель­но ставляться до пам'ятки про права потерпілого. Частково це пов'язано зі згаданим ототожненням пам'ятки з процесуальною підставою для ви­знання особи потерпілою. Саме тому потерпілий завжди розписується про те, що він отримав пам'ятку про права. Такий запис є частиною мате­ріалів кримінального провадження.

г-------------------------------------------------------------------------------------------------- \

Адвокат:

«Щодо повідомлення та пам'яток. Повідомлення кладуться в матеріали справи до кінця досудового слідства. Ніхто нікому їх не направляє. От коли прокурор слідчому тикне пальцем, що тут має бути, він це принесе і не зрозуміло, хто там розписався і чи дійс­но потерпілий ознайомлений. Досить часто підпис потерпілого під­роблюється. Це близько 80%. Буває таке, що й слідчі це роблять».

час проведення допиту потерпілого. У такій ситуації, якщо присутній адвокат потерпілого, то пам'ятка вруча­ється завжди.

Що стосується інформування потерпілого про отримання статусу, вручення йому пам'ятки про права та необхідності допитати, то слід­чі нерідко роблять це за допомогою мобільного телефону, Інтернету (у месенджерах Viber, Whatsapp тощо) або інших доступних способів, як- от: соціальні мережі. У таких випадках офіційного повідомлення пош­тою майже не відбувається. Проблеми виникають з людьми, які не зали­шили інших контактів, окрім поштової адреси.

г-------------------------------------------------------------------------------------------------- х

Слідчий поліції:

«Ти робиш основну роботу, а на такі дрібниці, як повідомити по­терпілого про щось, відправити йому якийсь „папірець” на це немає часу. Я зроблю основне, протокол огляду, допитаю когось. Але на на­правлення повідомлення у мене часу немає. Я зателефоную і скажу».

Пам'ятку про права потерпілого, зазвичай, просто вручає слідчий. Вона не зачитується, а у потерпілих не так часто виникають додаткові за­питання. Як правило, слідчі просто діляться своїм контактним номером телефону та просять залишатись на зв'язку.

с---------------------------------------------------------------------------------------------------

Слідчий поліції:

«На практиці потерпілі взагалі не розуміють, на що вони ма­ють право. Якщо ти даєш їм пам'ятку, то вони її не читають. А ті, які читають, бачать там лише те, що хочуть, а не те, що там написано».

Прокурор:

«Під час допиту потерпілого вручається пам'ятка, де розписа­ні права. Якщо особі необхідно, то їх роз'яснюють. Але здебільшо­го слідчі просто допитують і разом з пакетом документів дають пам'ятку».

Адвокат потерпілого:

«Я повністю це підтримую, тому що в кримінальному проваджен­ні мені було надано інсайдерську інформацію, і я шляхом тимчасово­го доступу просила надати інформацію з ЄРДР. Це стосувалося дати внесення відомостей до реєстру. Я навіть просила зробити скрін- шот. Суддя задовольнив таке клопотання. Але це тому що у мене була домовленість зі слідчим. А якщо домовленості зі слідчим немає, то питання не вирішується».

ч______________________________________________________________________________________ >

Суддя:

« в першу чергу це [недостатнє інформування] пов'язано з завантаженістю слідчих та відсутністю комунікації з ними. Слідчі звертають увагу на тяжкі злочини і лише по них комунікація прохо­дить дієво та своєчасно. Якщо ж справу порушено давно чи злочин вчинено в умовах неочевидності, то такі справи лягають «у довгий ящик» і потерпілі тоді звертаються до нас зі скаргами».

пам'ятки про права потерпілого без належного їх роз'яснення. Фактично пам'ятка про пра­ва потерпілого стала аналогом постанови про визнання потерпілим, яка існувала за часів КПК України 1960 року. Тому слідчі та прокурори більше зосереджені на тому, аби в ній стояв підпис потерпілого, а не на реаль­ному роз'ясненні потерпілому змісту його прав.

2. Відсутність чітких стандартів інформування потерпілого про хід розслідування. Таке інформування часто не відбувається, особливо якщо потерпілий не звертається до слідчого, прокурора самостійно. При цьому подекуди між зверненням потерпілого до органів правопорядку та першим допитом у статусі потерпілого та подальшою комунікацією наявна пауза в один-два місяці. Потерпілий у цей час переживає психо­логічний дискомфорт, адже йому здається, що розслідування не відбу­вається і його проблему не розв'язують.

3. Нехтування інформуванням через завантаженість правоохорон­ців. Самі слідчі стверджують, що не мають часу інформувати потерпі­лого, бо вони завантажені іншою, більш важливою роботою. Іншими словами, великий обсяг навантаження на слідчого не залишає часу на інформування потерпілих про перебіг досудового розслідування. Інфор­мування, зазвичай, відбувається неформальними каналами - через мо­більні месенджери.

4. Краща комунікація в «очевидних» злочинах. Якість комунікації здебільшого залежить від тяжкості злочину: чим тяжчий злочин, тим вищі шанси потерпілого отримати якісну комунікацію. Річ у тому, що пріоритетними для правоохоронців є тяжкі злочини, вчинені в умовах очевидності, що дає змогу порівняно легко та швидко розкрити і розслі­дувати злочин.

5. Відсутність процедур щодо інформування. Жодного протоколу (політики) щодо інформування потерпілих про перебіг розслідування, обсяг інформування та відповідальних за його здійснення в органах до- судового розслідування та прокуратури немає.

Рекомендації

1. Удосконалити систему прийому заяв/повідомлень про кримі­нальне правопорушення шляхом надання потерпілому електронного ідентифікатора під час прийому заяв, повідомлень про вчинення кримі­нального правопорушення. За допомогою унікального коду та паролю потерпілий матиме змогу отримувати на вебсайті органу правопорядку частину витягу з ЄРДР, яка міститиме номер кримінального проваджен­ня, попередню кваліфікацію кримінального правопорушення, прізвище та ім'я, посаду, спеціальне звання слідчого, його контактний номер.

2. Упровадити політики (протоколи) інформування потерпілих про перебіг досудового розслідування. Сформувати чіткі стандарти інформу­вання потерпілої особи щодо перебігу розслідування зі стислим описом ключових дій, вчинених у межах кримінального провадження, чітко ви­значеним обсягом інформації про такі дії тощо. Таке інформування має відбуватися за умови, що потерпілий не відмовився від нього.

1.4.