Рекомендація № R (85) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про становище потерпілого в межах кримінального права і провадження[XVIII] (Ухвалено Комітетом Міністрів 28 червня 1985 року на 387-му засіданні заступників міністрів)

Комітет Міністрів відповідно до положень статті 15.b Статуту Ради Європи,

враховуючи, що цілі системи кримінальної юстиції традиційно формувалися під кутом зору положень, які передусім стосуються відносин між державою і злочинцем;

враховуючи, що внаслідок цього функціонування такої системи іноді може ускладнювати, а не полегшувати проблеми потерпі­лого;

враховуючи, що основоположною функцією кримінальної юстиції повинні бути задоволення потреб і захист інтересів потер­пілого;

враховуючи, що також важливо зміцнити довіру потерпілого до кримінальної юстиції та схилити його до співпраці, особливо як свідка;

враховуючи, що з цією метою в системі кримінальної юстиції необхідно приділяти більше уваги завданій потерпілому фізичній, психологічній, матеріальній та соціальній шкоді та розглядати кроки, які в цьому зв’язку доцільні для задоволення його потреб;

враховуючи, що здійснювані з цією метою заходи не обов’язково повинні суперечити іншим цілям кримінального права та прова­дження, таким як зміцнення соціальних зв’язків та реабілітація злочинців, а можуть за своїм змістом сприяти їхньому досягненню і насамкінець примиренню між потерпілим і злочинцем;

враховуючи, що необхідно приділяти більше уваги потребам потерпілого на всіх стадіях кримінального процесу;

беручи до уваги Європейську конвенцію про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів,

І.

A. На рівні поліції

1. Службовці поліції повинні проходити навчання щодо спіл­кування з потерпілими зі співчуттям, конструктивно і в підбадьо­рюючий спосіб.

2. Поліція повинна інформувати потерпілого про можливість підтримки, отримання практичних та правових порад, відшкоду­вання від злочинця та відшкодування від держави.

3. Потерпілий повинен бути у змозі отримати інформацію про результати поліцейського розслідування.

4. У будь-якій доповіді органам обвинувачення, поліція пови­нна максимально чітко й повно зазначати обставини, які характе­ризують шкоду, завдану життю і здоров’ю потерпілого;

B. Стосовно обвинувачення

5. Дискреційне рішення про обвинувачення злочинця пови­нно прийматися лише після належного розгляду питання про відшкодування потерпілому, включаючи будь-які добровільні дії злочинця з цією метою.

6. Потерпілий повинен отримувати інформацію про кінцеве рішення щодо обвинувачення, окрім випадків, коли він не бажає отримувати цю інформацію.

7. Потерпілий повинен мати право клопотати про перегляд рішення уповноваженого органу про відмову в обвинуваченні чи право розпочинати приватне провадження.

C. Допит потерпілого

8. На всіх стадіях провадження допит потерпілого необхідно проводити з урахуванням його особистого становища і з повагою до його прав і гідності. Коли це є можливим і доцільним, діти та душевнохворі або інваліди повинні допитуватись в присутності їхніх батьків або опікунів чи інших осіб, уповноважених їх пред­ставляти.

D. Судові провадження

9. Потерпілий повинен повідомлятися про:

- дату та місце слухання щодо правопорушення, внаслідок якого він постраждав;

- його можливості отримати реституцію і відшкодування в межах кримінального процесу, правову допомогу і консуль­тації;

- способи, за допомогою яких він може дізнатися про резуль­тати справи.

10. Для кримінального суду повинна бути можливість призна­чити відшкодування злочинцем потерпілому. Для цього необхідно усунути існуючі обмеження або технічні перешкоди, які в цілому виключають застосування такого засобу.

11. В законодавстві необхідно передбачити, що відшкодування може бути як карна санкція, або як захід, що замінює карну санк­цію, чи може призначатися додатково до карної санкції.

12. Всю доступну інформацію щодо шкоди здоров’ю та іншої шкоди, завданої потерпілому, необхідно надати суду, щоби він при вирішення питання про форму та ступінь покарання брав до уваги:

- потреби потерпілого у відшкодуванні;

- будь-яке відшкодування чи реституцію від злочинця або будь-які добровільні дії з цією метою.

13. У випадках, коли для суду відкривається можливість вклю­чити відповідні фінансові умови у рішення про відкладення або відстрочку виконання покарання чи пробацію або про будь-які інші заходи, велику увагу необхідно приділяти, окрім інших умов, здійсненню відшкодування злочинцем потерпілому.

E. На стадії виконання покарання

14. Якщо відшкодування є карною санкцією, воно повинно виконуватись у такому ж порядку як штраф і мати пріоритет перед іншими фінансовими санкціями, які застосовуються до злочинця. В усіх інших випадках, потерпілому повинна надаватися макси­мальна можлива допомога в отриманні коштів.

F. Захист приватності

15. В інформаційній політиці і політиці зв’язків з громадськістю щодо розслідування і судового провадження стосовно злочинів повинно враховуватись необхідність захисту потерпілого від роз­голошення будь-яких фактів, які можуть невиправдано зачепити приватне життя чи гідність потерпілого. Якщо вид злочину або конкретний статус чи особисте становище та безпека потерпілого зумовлюють такий особливий захист, то судове провадження до постановлення рішення повинно відбуватися за закритими две­рима, або ж розголошення чи оприлюднення особистої інформа­ції повинні бути належним чином обмежені.

G. Особливий захист потерпілого

16. Коли це видається доцільним і, особливо, коли йдеться про організовану злочинність, потерпілому та його сім’ї повинен забезпечуватись ефективний захист від залякувань та ризику пом­сти злочинцем.

ІІ. Рекомендує урядам держав-членів:

1) розглянути можливі переваги схем медіації та примирення;

2) заохочувати і стимулювати дослідження ефективності поло­жень щодо потерпілих.

4.