Резолюція (77) 27 Комітету Міністрів Ради Європи про відшкодування потерпілим від злочину[XVII] (Ухвалена Комітетом Міністрів 28 вересня 1977 рокуна 275-ому засіданні заступників міністрів)

Комітет Міністрів,

нагадуючи, що однією з цілей Ради Європи є досягнення біль­шої єдності між її членами,

вважаючи, що з огляду на поняття справедливості та соціаль­ної солідарності необхідно працювати над ситуаціями, в яких опи­няються потерпілі від злочинів, особливо ті, хто отримав тілесні ушкодження, а також особи, які знаходяться на утриманні тих, хто вбитий у результаті злочину,

вважаючи, що можливості отримання відшкодування, доступ­ного для потерпілих, часто недостатні, особливо, якщо злочинець не встановлений або він не має коштів,

відзначаючи, що для виправлення цієї ситуації багато держав- членів уже створили спеціальні схеми відшкодування потерпілим, у той час як інші держави-члени обмірковують схожі заходи,

вважаючи, що це важливо та відповідає інтересам потерпілих, закріпленню керівних принципів для гармонізації національних принципів у цій сфері,

І.

1. Якщо відшкодування неможливо забезпечити іншими засо­бами, держава зобов’язана здійснити відшкодування:

a. кожному, хто отримав тяжкі тілесні ушкодження внаслідок злочину;

b. особам, які знаходяться на утриманні будь-якої особи, яка померла внаслідок злочину.

2. Щодо злочинів, внаслідок яких завдаються тілесні ушко­дження, то, принаймні, всі умисні насильницькі злочини повинні охоплюватися, навіть якщо злочинець не може бути обвинуваче­ний.

3. Відшкодування може здійснюватися або в межах системи соціального забезпечення, або шляхом розроблення схеми спеці­ального відшкодування чи коштів страхування;

4. Відшкодування повинно бути найповнішим та найсправед- ливішим, з огляду на характер та наслідки ушкоджень;

5. Відшкодування повинно включати, у відповідних випадках, принаймні втрати минулого та майбутнього заробітків, збіль­шення витрат, витрати на ліки, витрати на медичну та професійну реабілітацію і витрати на поховання;

6. З практичних та економічних причин, схеми відшкодування можуть передбачати мінімум або максимум.

7. Відшкодування може здійснюватися у формі одноразової виплати або періодичних платежів;

8. Схема відшкодування повинна передбачати можливість надання у невідкладних випадках тимчасових виплат, коли мож­лива затримка при визначенні відшкодування;

9. Для запобігання подвійного відшкодування, будь-яка сума отриманих або доступних грошей з інших джерел, таких як виплати від злочинця, соціального забезпечення або приватного страхування, може бути вирахувана або повернена;

10. Схема може передбачати перехід права вимоги потерпілого, наскільки це можливо, без шкоди для реабілітації злочинця;

11. Відшкодування може бути зменшене або відмінене, врахо­вуючи поведінку потерпілого та його відносин із злочинцем і його оточенням;

12. За винятком випадків застосування спеціальних конвенцій, відшкодування повинно здійснюватися державою, на території якої, включно з морськими та повітряними суднами, було вчи­нено злочин;

13. Щодо іноземців, принцип взаємності повинен застосовува­тись повністю або частково.

ІІ. Пропонує урядам держав-членів кожні п’ять років інформу­вати Генерального Секретаря Ради Європи про заходи, вжиті для впровадження цієї резолюції.

3.