§ 3. Звільнення на підставі закону про амністію та акта про помилування

Однією з підстав звільнення засуджених від відбування покаран­ня є амністія. У перекладі з латинської мови амністія означає про­щення, тобто звільнення винної особи від того покарання, яке за за­гальним правилом повинне бути застосоване за певний проступок.

Закон України «Про застосування амністії в Україні» в ст. 1 ви­значає, що амністія — це повне або часткове звільнення від кримі­нальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень ст. 92 Конституції України, яка встановлює, що амністія оголошується виключно законом, вимог Кримінального кодексу України, Закону «Про застосування амністії в Україні». Такий закон може бути прийнято не частіше одного разу протягом кален­дарного року.

Тобто видання актів про амністію належить до компетенції вищо­го законодавчого органу нашої держави — Верховної Ради України. У законі про амністію вказуються: категорії осіб, які підлягають звільненню за цією амністією; види покарань, від яких звільнюються засуджені; обсяг амністії, тобто її поширення лише на покарання або ж і на кримінальну відповідальність; категорії осіб, до яких не за­стосовується амністія; органи, на які покладається виконання закону про амністію; та інші питання.

Закон підлягає публікації в офіційних виданнях Кабінету Міні­стрів та Верховної Ради України.

Законом може бути передбачене скорочення строків відбування покарань певних видів. Закон про амністію не може передбачати за­міну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання. Особи, на яких поширюєть­ся амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом.

Якщо злочином було завдано шкоду, то звільнений на підставі закону про амністію повинен її відшкодувати, оскільки амністія не звільняє засудженого від цього обов'язку.

Що стосується питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, то воно вирішується відповідно до положень КК України, виходячи із виду і строку фактично відбу­того засудженим покарання.

Теорія та практика правозастосування знає три види амністії: по­вна амністія; часткова амністія; умовна амністія.

Розглянемо докладніше ці види амністії.

Повна амністія — це повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності або від відбування покарання. Цей вид амністії передбачає повне звільнення особи без будь-яких обме­жень. Наприклад, звільнення від покарання ветеранів війни (звіль­нення від відбування покарання). У цьому випадку засуджений звіль­няється з установи виконання покарань, але зазнає інших обмежень, які тягне за собою кримінальна відповідальність (наприклад, обов'язок відшкодувати шкоду за цивільним позовом у кримінальній справі, судимість тощо). Звільнення від кримінальної відповідальності вете­ранів війни, справи яких перебувають у провадженні. Такі випадки передбачають звільнення засудженого від відповідальності взагалі, тобто від усіх негативних наслідків та обмежень, які тягне за собою кримінальна відповідальність.

Часткова амністія — це часткове звільнення вказаних у законі категорій осіб від відбування призначеного судом покарання. При­кладом можуть бути випадки, коли закон про амністію скорочує за­судженим невідбуту частину покарання. Цей вид амністії, як правило, застосовується до тих категорій осіб, до яких не може бути застосо­вана повна амністія.

Умовна амністія — це поширення дії повної або часткової амніс­тії на ті діяння, які вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. Оскільки за загальним правилом дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію, то вказаний вид амністії є винятко­вим.

Застосування амністії не може бути застосовано до таких катего­рій засуджених: до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; до осіб, що мають дві і більше судимості за вчи­нення тяжких злочинів; до осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; до осіб, яких засуджено за вчинення тяжко­го злочину, крім засуджених за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Ці категорії засуджених не можуть бути звільнені за амністією ні за яких обставин.

Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється. Нерідко закони про амністію нази­вають ще й такі категорії осіб, до яких амністія не застосовується: особи, які після винесення вироку, але до повного відбуття покаран­ня вчинили новий умисний злочин; які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання; до яких протягом певного часу вже було застосовано амністію або помилування та які знову вчинили умисний злочин, та ін.

Звільнення від відбування покарання на підставі закону про ам­ністію проводиться не пізніше трьох місяців після опублікування закону про амністію. Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення строку покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублі­кування закону про амністію.

Помилування це також акт прощення засудженого та звільнення його від покарання. Але воно відрізняється від амністії цілою низкою ознак.

Зокрема, помилування — це акт, який видає Президент України. Це означає, що Президент як гарант прав і свобод людини наділений правом прощення навіть найнебезпечнішого злочинця, реалізуючи таким чином соціальну спрямованість держави Україна. Є в цьому акті й елемент каяття засудженого, оскільки, подаючи клопотання про помилування, засуджений фактично визнає вину, розкаявся та взяв на себе моральну відповідальність за вчинений злочин, просить його вибачити.

Акт помилування має індивідуальний характер, оскільки стосу­ється конкретного засудженого, на відміну від амністії, яка спрямо­вана на невизначену кількість засуджених. Якщо видання амністії не залежить від засудженого, його бажання та волевиявлення, то подан­ня клопотання про помилування — це право засудженого і саме він є його ініціатором. Помилування на відміну від амністії не має об­межень щодо категорій засуджених, які можуть бути звільнені на підставі акту помилування. Помилування не може передбачати звіль­нення засудженого від кримінальної відповідальності, амністія, на­впаки, може передбачати таке звільнення. Але актом помилування може бути замінене одне покарання на інше, більш м'яке. Особливіс­тю помилування є також те, що клопотання про нього може бути подане лише після набрання вироком законної сили. Амністія мож­лива і на стадії слідства або дізнання та судового розгляду справи.

Помилування засуджених здійснюється у вигляді: заміни дові­чного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше два­дцяти п'яти років; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Право на клопотання про помилування має особа, яка: засуджена судом України і відбуває покарання в Україні; засуджена судом іно­земної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої при­ведено у відповідність із законодавством України; засуджена в Укра­їні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування.

З наведеного переліку видно, що визначальним моментом щодо подання клопотання про помилування є закон, за яким виконується рішення (вирок) про покарання.

Клопотання про помилування, що подає засуджений через уста­нову виконання покарань або інший орган, який відає виконанням вироку, надсилається до Адміністрації Президента України разом з копіями вироку, ухвали і постанови судів, докладною характеристи­кою про роботу і поведінку засудженого із зазначенням думки керів­ника цієї установи або органу і, як правило, думки спостережної ко­місії або служби у справах неповнолітніх (щодо неповнолітніх) по суті клопотання та іншими документами і даними, що мають значен­ня для розгляду питання про застосування помилування.

Засуджені до довічного позбавлення волі також мають право по­дання клопотання про помилування, але не раніш як по відбутті два­дцяти років призначеного покарання.

В Адміністрації Президента України для роботи з клопотаннями засуджених створена дволанкова система органів держави. Перша ланка, яка здійснює підготовку матеріалів для розгляду клопотань про помилування та з’ясування ставлення засудженого до помилуван­ня, — Управління з питань помилування Адміністрації Президента України (далі — управління з питань помилування). Управління наді­лено компетенцією, яка дозволяє виконувати завдання, що стоять перед ним. Зокрема, управління має право витребувати від суду, про­куратури, органів юстиції та інших органів держави та місцевого самоврядування матеріали, необхідні для розгляду клопотань про помилування, їхню думку про доцільність застосування помилування, а також доручати їм проведення перевірок окремих питань. У винят­кових випадках, коли засуджений не перебуває під вартою, виконан­ня вироку щодо нього може бути відстрочено до розгляду клопотан­ня про помилування.

Друга ланка — це Комісія при Президентові у питаннях помилу­вання (далі — Комісія), яку утворює Президент України у складі голо­ви, двох заступників голови і членів Комісії.

Комісія на своїх засіданнях здійснює попередній розгляд підго­товлених управлінням матеріалів.

Указ Президента України № 902/2010 від 16.09.2010 року, яким затверждено Положення про здійснення помилування, встановлює категорії засуджених, до яких помилування застосовується у винят­кових випадках. Це, зокрема: особи, яких раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до яких раніше було застосовано амністію, помилування, умовно- дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покаран- 292

ня з випробуванням, якщо такі особи до погашення чи зняття суди­мості знову вчинили умисний злочин. Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення або не відбули поло­вини призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, вносяться на розгляд Комісії лише за наявності обставин, які потребують особливо гуман­ного ставлення.

Про інші клопотання, що не підлягають задоволенню, управління доповідає Комісії і про результати розгляду повідомляє заявників.

Розглянувши клопотання про помилування і матеріали, підготов­лені управлінням з питань помилування, Комісія вносить Президен­тові України пропозицію про застосування помилування. Про клопо­тання, в яких Комісією не знайдено підстав для помилування, Управ­ління з питань помилування доповідає Президентові України. Про помилування засудженого Президент України видає указ.

У разі відхилення клопотання про помилування повторне клопо­тання особи, засудженої до довічного позбавлення волі, за відсутнос­ті нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути винесене на розгляд Комісії не раніш ніж через п'ять років, а щодо інших засу­джених — не раніш як через рік з часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз'ясненням.

Укази Президента України про помилування засуджених для ви­конання надсилаються: щодо осіб, які відбувають покарання в уста­новах або органах виконання покарань — Державному департаменту України з питань виконання покарань; щодо осіб, які звільняються від додаткових покарань, — відповідним судам; щодо осіб, засудже­них до відбування покарання у дисциплінарному батальйоні або службового обмеження для військовослужбовців, — Міністерству оборони України, щодо інших осіб — відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.

Крім того, укази Президента України про помилування засуджених надсилаються Міністерству внутрішніх справ України для відома.

Звільнення засудженого проводиться у день надходження указу Президента про помилування у відповідний орган (установу) вико­нання покарань, а якщо документи одержані після закінчення робо­чого дня — у першій половині наступного дня. Якщо звільнення на підставі акту помилування здійснюється від покарання у виді виправ­них або громадських робіт, позбавлення права обіймати певні посади

або займатися певною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція не пізніше наступного робочого дня після одержання указу про по­милування направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання або працював, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати або зняття обмежень щодо права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

Органи, на які покладено виконання указів Президента України про помилування засуджених, повідомляють Адміністрацію Прези­дента України про їх виконання. Контроль за виконанням указів Пре­зидента України про помилування здійснює Служба з питань поми­лування.