Отримання статусу потерпілого у кримінальному провадженні

Висновки

1. Нечіткість моменту набуття статусу. Хоча у КПК України й прого­лошено, що потерпілий набуває своїх прав з моменту подання заяви/ повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, більшість слідчих і прокурорів вважають цим моментом вручення пам'ятки про права потерпілого.

2. Неоднозначні практики визнання потерпілим. Продовжуючи практику КПК України 1960 року, деякі слідчі та прокурори досі виносять постанови про визнання потерпілим, що прямо не передбачено чинним КПК України. Хоча слідчому, прокурору дозволено виносити процесу­альні рішення у формі постанови, які не передбачені Кодексом, у разі, якщо вони вважають це за необхідне;така постанова не має жодних юридичних наслідків для потерпілого.

3. Значення визнання статусу. Невизнання статусу потерпілого пе­решкоджає реалізації всіх його прав, насамперед оскаржити рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, зокрема оскаржити постанову про закриття кримінального провадження.

4. Зволікання з визнанням статусу. Зволікання з визнанням статусу потерпілого негативно впливає на його психологічний стан у зв'язку з усвідомленням потерпілим того, що держава відмовляється визнавати кримінальне правопорушення, завдану йому шкоду. Як наслідок, потер­пілий зневірюється у подальшому розслідуванні.

Рекомендації

1. Дотримуватися концепції «автоматичного набуття статусу потерпі­лого» з моменту подання потерпілим заяви/повідомлення про вчинен­ня кримінального правопорушення, передбаченої чинним КПК України. Не зволікати із врученням потерпілому пам'ятки про права та процесу­альним підтвердженням її статусу в кримінальному провадженні.

2. Сформувати та розвинути дисциплінарну практику притягнення до відповідальності слідчих, прокурорів за безпідставне закриття кри­мінального провадження, якщо таку безпідставність доведено під час службового розслідування. Особливу увагу приділити випадкам безпід­ставного закриття кримінального провадження, насамперед відкритого на виконання ухвали слідчого судді.

3. Припинити поширені сьогодні практики прийняття слідчими суд­дями рішень щодо скасування постанов про закриття кримінального провадження, обумовлені не обґрунтованим внутрішнім переконанням, а страхом скасування апеляційною інстанцією протилежного рішення.

1.3.