§ 4. ДОПИТ

Допит - це слідча дія, у процесі якої слідчий, прокурор отри­мує від особи, яка володіє відомостями, що мають значення в кри­мінальній справі (свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного), словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об’єктивної істини і забезпе­чення правильного застосування закону.

Проблемам допиту традиційно надавалася значна увага в юри­дичній літературі^[171]. Однак низка проблем вимагає більш детального

Глава 3. Слідчі (розшукові) дії в кримінально-процесуальному доказуванні аналізу. Це насамперед проблеми: а) свідоцького імунітету; б) зміц­нення гарантій захисту прав і законних інтересів допитуваних осіб; в) удосконалення процесуальної форми і тактики допиту.

Загальними правилами проведення будь-якого виду допиту є такі положення.

1. Виклик особи на допит здійснюється шляхом направлення повістки, телеграми або телефонограми. Особи, які не з’явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддані ухвалою слідчого судді приводу.

2. Місцем проведення допиту є місце провадження досудово- го слідства, а в разі необхідності та за погодженням із особою, яку мають намір допитати - місце перебування того, кого допитують.

3. Викликані в одній і тій самій справі особи допитуються по­різно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою.

4. Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіж­ностей у їхніх показаннях.

5. Перед допитом встановлюється особа, викликана на до­пит. Допитуваному роз’яснюються процесуальні права та обов’яз­ки, а також порядок проведення допиту. Допитуваний попереджа­ється про визначену в законі відповідальність.

6. Допит не можна проводити в нічний час (з 22.00 до 6.00), крім випадків, коли його неможливо відкласти.

7. Забороняються довгі виснажливі допити.

8. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, по­гроз, брехні, шантажу та інших незаконних засобів. Під час до­питу неприпустимо застосовувати гіпноз або психотропні засоби. Не передбачена можливість отримання показань за винагороду, адже цінність «такого товару» може бути «з присмаком корисли­вого інтересу».

9. Будь-який допит починається з того, що слідчий насамперед встановлює особистість того, кого допитує.

10. Допитуваному пропонується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання.

11. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таєм­ниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

12. Допитувана особа має право використовувати під час до­питу власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко збе­регти в пам’яті.

13. Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попе­редніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.

14. Допитуваним особам у процесі допиту можуть пред’являти­ся для ознайомлення речові докази, документи, висновки експертів, матеріали технічного документування, інші матеріали криміналь­ної справи.

15. Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/ або відеозапис.

16. Хід і результати допиту фіксуються у протоколі допиту. По­казання допитуваного записуються від першої особи і, за можливо­сті, дослівно.

17. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно.

18. Якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кі­нозйомка, відеозапис або інші технічні засоби документування, то про це слідчий зобов’язаний попередити допитуваного, повідо­мивши йому найменування, технічні характеристики та мету засто­сування цього засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати застосування технічних засобів надаються допитувано­му для ознайомлення.

19. Допитуваний має право знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, зауваження, доповнення та уточнення, які підля­гають занесенню до протоколу.

20. Допитуваний має засвідчити своїм підписом правильність записів у протоколі, він підписує кожну сторінку протоколу допиту.

До окремих видів допиту належать: допит свідка, допит потерпі­лого, допит експерта, допит обвинуваченого, допит підозрюваного.

Допит свідка - це слідча дія, в процесі якої слідчий, прокурор отримує від будь-якої дієздатної особи, якій відомі будь-які обста­вини справи, якщо така особа не має статусу потерпілого чи під­озрюваного і відсутні обставини, які надають їй право свідоцько- го імунітету, словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об’єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

В історії становлення та розвитку інституту свідоцького імуні­тету можна знайти певні цікавинки, які можуть як викликати здиву­вання, так і заслуговувати на увагу в сучасній теорії доказів. З при­йняттям Литовських статутів (1529 року, 1566 року, 1588 року) не мали права бути свідками психічнохворі (шалені, які розуму не мають). З указами царя від 21 лютого 1697 року за неправдиві показання свідка вводиться новий вид покарання - смертна кара. Артикулом військовим від 25 квітня 1715 року до відсічення двох пальців, каторги, церковного покаяння і лише в окремих випадках передбачалася смертна кара (артикул 196-198 глава 22). За Устава­ми Петра І до свідчень не допускалися рижі і горбаті. За «Правами, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року не допускали­ся до свідчення картярі, пияки, блазні та особи, які не мали постій­ного місця проживання.

Статут кримінального судочинства Росії 1864 року містив щодо цього низку цікавих правил. У ст. 705 Статуту вказувалося: «Чоловік або дружина підсудної особи, родичі її за прямою лінією, висхідною або низхідною, а також рідні її брати та сестри можуть усунути себе від свідчення, а якщо не забажають скористатися сим правом, то допитуються без присяги». Згідно з ст. 704 не допуска­лися до свідчень безумні і шалені. Не допускались до свідчень під присягою євреї у справах колишніх одновірців, які прийняли хрис­тиянство, та розкольники у справах тих, хто перейшов з розкольни­ків у християнство (ст. 707).

Чинний КПК України визначає новий перелік осіб, які не підля­гають допиту в якості свідка.

Не можуть бути допитані як свідки:

1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, ци­вільного відповідача, законний представник потерпілого, цивіль­ного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, ме­дичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;

5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на спо­віді вірян;

6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інфор­мацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обста­вини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправо­судного вироку, ухвали;

8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо справжніх даних про їх особи;

10) особи, які мають відомості про справжні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.

Особи, передбачені пунктами 1-5 у вищевикладеному абзаці, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійс­нюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазна­чені відомості.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які ма­ють право дипломатичної недоторканності, а також працівники ди­пломатичних представництв - без згоди представника дипломатич­ної установи.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України не зо­бов’язаний давати показання по суті справ, що закінчені або пере­бувають у нього в провадженні (ст. 20 Закону України «Про упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини»).

Перелік осіб, які наділяються правом свідоцького імунітету, на наш погляд, має бути розширений.

Право відмовитися від давання показань, на наш погляд, слід надати аудиторам з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, а також зарученим, а також особам, що знаходи­лись у шлюбних відносинах, які були зупинені, щодо діянь кож­ного з них.

Уявімо ситуацію, за якої оперативного працівника, що одержав інформацію від таємного співробітника, який перебуває у злочин­ній групі, викликано на допит. З одного боку, він понесе відпові­дальність у разі відмови від давання показань або за повідомлення неправдивих відомостей, а з іншого - не має права розголошувати джерело своєї поінформованості. Зауважимо, між іншим, що в США розголошення відомостей про агента карається штрафом у розмірі до 50 тис. доларів. Як бути оперативному працівникові і як розв’я­зати дану проблему допитуючому? Відповіді на це запитання в за­коні поки що немає.

У законі має бути закладено правило, за яким не підлягали б до­питу як свідки особи, котрі з причини своїх професійних обов’язків не мають права називати джерело або характер своєї поінформова­ності стосовно фактів, що мають значення для справи (оперативні уповноважені органів внутрішніх справ та слідчі щодо проваджен­ня заходів ОРД чи негласних (розшукових) слідчих дій.

Цей підхід реалізується в багатьох європейських країнах. На­приклад, відповідно до КПК Франції правом відмови від обов’яз­ку давати показання наділені поліцейські стосовно відомостей про таємних інформаторів. Згідно з КПК Республіки Білорусь не під­лягають допиту в якості свідків особи, які надали конфіденційну 184

допомогу в розкритті злочину - без їх згоди та згоди відповідного органу кримінального переслідування (ст. 60).

Свідок несе кримінальну відповідальність задавання заздале­гідь явно неправдивих показань за ст. 384 KK України і за відмову від давання показань заст. 385 KK України. Проте свідок вправі відмовитися від давання показань щодо зазначеного в законі кола осіб - самого себе, членів своєї сім’ї і своїх близьких родичів.

На початку допиту свідку має бути повідомлено, у якій справі він викликаний і за яких обставин він допитується. Свідку роз’яс­нюються його права і обов’язки. Про це зазначається в протоколі допиту, що засвідчується підписом свідка. Свідкові, який не досяг шістнадцятирічного віку, роз’яснюється його обов’язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за заздалегідь неправдиві показання він не по­переджається.

Якщо особа, викликана для допиту як свідок, не володіє мовою, якою ведеться судочинство, то в такому разі залучається перекладач.

Допит глухонімого або німого свідка провадиться за тими ж правилами, що й допит свідка, який не володіє мовою. До допиту в такому разі залучається особа, яка розуміє знаки німого або глу­хого. Якщо глухі чи німі можуть писати - доцільно запропонувати їм викласти свої показання в протоколі допиту власноручно, що сприятиме порозумінню, всебічності та об’єктивності фіксації їх показань.

З’ясування обставин справи має починатися з пропозиції свідку в довільній формі розповісти все, що йому відомо у справі. Запи­тання можуть бути поставлені після довільної розповіді свідка.

Допит може супроводжуватися відео- та звукозаписом або кі­нозйомкою, які доцільно застосовувати в таких випадках:

1) для фіксації показань осіб, щодо яких є дані, що вони мають відомості, які мають важливе значення у справі; можуть дати прав­диві показання, але перебувають під впливом обвинувачених або інших зацікавлених у результатах справи осіб, які можуть спонука­ти їх змінити правдиві показання на неправдиві;

2) для фіксації показань осіб, які не зможуть з’явитися до суду через хворобу або з інших причин;

3) для фіксації показань неповнолітніх та малолітніх, мовні особливості яких важко передати в протоколі допиту;

4) для фіксації показань поранених або хворих, осіб похилого віку, тих, хто виїжджає з країни;

5) для фіксації показань свідка, взятого під захист, якщо його захист вимагає звільнення його від необхідності з’явлення в суд.

Під час провадження допиту з використанням відео-, кіно- або звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Після закінчення допиту запис повністю відтворюється допитуваному.

Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом на­сильства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані «комбі­нації», припустимі, якщо вони не пов’язані з повідомленням свід­ку явно неправильних відомостей (обманом) і не утискають вільне волевиявлення, залишають можливість вільного вибору лінії пове­дінки. Неприпустимі будь-які погрози, а також інші незаконні дії (шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).

Відповідно до ст. 373 KK України: «примушування давати по­казання під час допиту шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із зну­щанням над особою, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років».

Після завершення допиту складається протокол, який має бути наданий свідку для ознайомлення.

Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і бажано дослівно, але без зайвої натуралізації і використання нецензурної термінології. Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання у присутності слідчого, про що зазнача­ється в протоколі.

Після закінчення допиту слідчий пред’являє свідкові протокол для прочитання. На прохання свідка протокол може бути йому про­читаний слідчим. Для ознайомлення свідку надаються також мате­ріали звуко- та відеозапису й інші матеріали технічного докумен­тування допиту. Свідок і особи, які були присутні під час допиту, мають право зробити заяву або зауваження з приводу змісту записів у протоколі, які підлягають занесенню до цього документа. Прото- 186

кол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні під час допиту. Свідок підписує кожну сторінку протоколу, чим засвідчує відповідність записів у ньому тій інформації, яку він повідомляв.

Допит потерпілого - це слідча дія, яка здійснюється для отри­мання доказів шляхом проведення в передбаченій законом формі опитування особи, якій злочином заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода і яка в зв’язку з цим є потерпілою в криміналь­ній справі.

Допит потерпілого здійснюється за правилами допиту свідка, з поправками, які обумовлюються його процесуальним статусом. Потерпілому роз’яснюються його права та обов’язки. Давання по­казань - право, а не обов’язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань - відповідальності за відмову від давання показань не несе. Задавання заздалегідь неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність заст. 384 Кримінального кодексу України.

Слід мати на увазі, що потерпілий - це особа, яка постраждала від злочину і, з одного боку, може знати і повідомляти такі факти й обставини, які нікому іншому невідомі й іншим шляхом з’ясовані бути не можуть, а, з іншого боку, потерпілий може мати свій пев­ний інтерес у справі (він може бути цивільним позивачем і зацікав­леним в певному розмірі відшкодування шкоди тощо), який може впливати на його показання. З урахуванням цих обставин здійсню­ється оцінка і перевірка показань потерпілого.

У виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи по­терпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи досто­вірність показань, сторона кримінального провадження, представ­ник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі од­ночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому ви­падку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засі­данні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з до­триманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Для допиту тяжкохворого свідка, потерпілого під час досудо- вого розслідування, може бути проведено виїзне судове засідання. Такий механізм отримання доказів може стати доречним і у разі тяжкої хвороби чи небезпеки для життя і здоров’я підозрюваного.

Виходячи з поданої в законі неоднозначної теорії доказів, згідно з якою доказами вважаються лише фактичні дані, отримані в про­цесі судового розгляду справи, за визначених обставин (тяжка хвороба, небезпеки для життя і здоров’я тощо) доцільно забезпе­чувати виїзне судове засідання, із застосуванням технічного доку­ментування судового засідання, за результатами якого має склада­тись протокол з викладенням усієї процедури допиту та отриманих фактичних даних - доказів. Річ тільки в тім, що такий допит часто має невідкладний характер. Наприклад, потерпілий нерідко піс­ля злочину доставляється в реанімаційне відділення, а стан його здоров’я оцінюється фразою «критичний». Дозвіл на допит такої особи може дати лише лікар, а сам допит згідно з вимогами зако­ну не може здійснюватись безперервно протягом більше ніж двох годин (відносно малолітніх та неповнолітніх і того менше - од­нієї години). Відносно хворого і цей строк безперервного допиту може бути обмежений вимогою лікаря. Тому нерідко саме допит слідчого, як більш оперативний захід, стає єдино можливим засо­бом отримання доказової інформації в таких випадках. Позбавляти доказової сили протоколи та відеоматеріали допиту особи слідчим за таких умов - не краща концептуальна витівка авторів закону, яка має штучний позбавлений логіки характер.

Процесуальна можливість здійснення виїзного судового засі­дання річ безумовно виправдана і в практичній діяльності може бути корисна за умови фактичної можливості застосування цьо­го інституту, але його запровадження не повинно виключати інші форми отримання доказів в екстремальних ситуаціях з ознаками крайньої необхідності.

Одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб (очна ставка) - слідча дія, що являє собою одночасний допит в одному і тому ж місці допитаних раніше осіб, в показаннях яких є істотні суперечності, з метою перевірки правдивості раніше даних пока­зань і отримання достовірних даних у справі.

Сутність одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб зводиться до постановки почергово перед допитаними раніше 188 особами запитань про обставини справи та про їх ставлення до по­казань один одного.

Одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб включає можливість такого допиту за участю свідків, потерпілих та підо­зрюваних, яким в залежності від їх процесуального статусу роз’яс­нюються їхні права та обов’язки.

Слідчий з’ясовує, чи знають особи, викликані на допит, один одного і в яких стосунках перебувають між собою. Викликаним особам почергово пропонують дати показання про ті обставини справи, для з’ясування яких призначена очна ставка. Як правило, першим пропонується відповісти тому, хто, на думку слідчого, да­вав на допиті правдиві показання. Після цього слідчий може ста­вити учасникам допиту запитання, а з його дозволу допитувані можуть ставити запитання один одному. Кожен із допитуваних за­свідчує підписом у протоколі правильність своїх показань та відпо­відей на запитання. Оголошення показань учасників допиту у фор­мі очної ставки, які містяться в протоколах попередніх їх допитів, а також відтворення звукозапису цих показань допускається лише після давання ними показань.

Слідчий має бути максимально мобілізованим, вжити всіх необ­хідних заходів для забезпечення як особистої безпеки, так і безпеки всіх учасників слідчої дії, пильно стежити за тим, щоб перебіг оч­ної ставки не вийшов з-під контролю.

У перспективі, на наш погляд, з метою забезпечення безпеки свідків та потерпілих слід передбачити в законі можливість про­ведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб за участю свідка чи потерпілого поза візуальним спостереженням таких з боку інших учасників слідчої дії, а також з застосуванням технічних каналів зв’язку та створення після цього акустичних чи візуальних перешкод для запобігання ідентифікації особи за голо­сом та зовнішністю - у режимі відеоконференції.

Допит підозрюваного - це слідча дія, яка провадиться шляхом опитування особи, що має статус підозрюваного, з метою одержан­ня даних з приводу обставин, які стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу, а також для отримання іншої інформації, яка має доказове чи інше значення для справи.

Підозрюваний допитується негайно, а за неможливості негай­ного допиту - не пізніше двадцяти чотирьох годин після затриман- 189

Глава 3. Слідчі (розшукові) дії в кримінально-процесуальному доказуванні ня або арешту. Під час допиту підозрюваного присутність захисни­ка має обов’язковий характер, крім випадків, коли підозрюваному надане право відмовитися від захисника.

Перед допитом підозрюваному має бути надана можливість по­бачення із захисником наодинці.

На початку допиту підозрюваному роз’яснюються його про­цесуальні права (він не несе відповідальності за відмову давати показання або за давання заздалегідь неправдивих показань), а та­кож повідомляється, у вчиненні якого злочину він підозрюється із зазначенням статті Кримінального кодексу, її частини, пункту, про що робиться запис в протоколі допиту. Слідчий може роз’ясни­ти підозрюваному положення ст. 62 Конституції України щодо дії принципу презумпції невинуватості, вказати на обставини, які мо­жуть бути враховані на його користь як пом’якшуючі, а саме: щире розкаяння у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих злочином матеріальних збитків.

Допит підозрюваного, як і інших осіб, складається з двох ча­стин: вільної розповіді про обставини, які стосуються предмета допиту, і відповідей на запитання слідчого та захисника, якщо він брав участь у допиті.

У процесі допиту слідчий з метою викриття підозрюваного і одержання правдивих показань та достовірної інформації може пред’являти допитуваному речові докази, документи, протоколи інших слідчих дій чи матеріали технічного документування.

Можна виділити три методи допиту: метод з ’ясування, метод переконання, метод викриття.

Метод з ’ясування - це метод пошуку характеру поінформова­ності допитуваного й отримання інформації шляхом розпитування, який застосовується за умов відсутності конфліктної ситуації і про­тиборства між допитуваним і допитуючим.

У практиці допиту осіб, які дають неправдиві показання, від­мовляються давати показання або відповідати на окремі питання, а також під час допиту в інших конфліктних ситуаціях та ситуаці­ях, що характеризуються наявністю протиріччя і протиборства, ча­сто застосовуються методи переконання та викриття.

Метод переконання - один із методів допиту, який заснований на словесному або іншому впливі на розум, свідомість, почуття допитуваного і спрямований на спонукання його до повідомлення 190

правдивої інформації. Переконання може стосуватися як життєвої позиції обвинуваченого загалом, що зробити в принципі дуже важ­ко, але можливо, так і більш вузьких питань (ставлення до вчине­ного, доказаності його вини тощо). Слідчий повинен намагатися отримати правдиві показання від допитуваного за допомогою саме цього методу.

Метод переконання являє собою систему прийомів психоло­гічного впливу на допитуваного. До прийомів цього методу можна віднести:

- роз’яснення протиправності вчиненого діяння та його тяж­ких наслідків з метою викликати розкаяння;

- використання стосунків з іншими співучасниками злочину;

- демонстрування негативних якостей співучасників, що втягнули обвинуваченого в злочинну діяльність;

- демонстрування можливих тяжких наслідків продовжен­ня злочинної діяльності осіб, що залишилися на свободі, та провокування жалості до можливих жертв;

- активізація позитивних якостей особистості допитуваного, або так званий «метод морального стимулювання».

Метод викриття полягає в отриманні під час допиту даних, що мають значення у справі, за допомогою наявних доказів і тактич­них комбінацій. Коли доказів достатньо, рекомендується один із ва­ріантів:

- пред’являти докази послідовно відповідно до їх доказової сили;

- пред’являти спочатку найбільш важливий доказ.

Крім того, під час допиту як у ситуації, яка визначається достат­ністю доказів, так і в ситуації, коли доказів недостатньо, необхідно керуватися правилами, які позбавляють допитуваного можливості заперечити або заплямувати доказ.

Наприклад, слідчий має доказ перебування підозрюваного на місці злочину, але побоюється, що допитуваний зможе придума­ти якусь більш-менш імовірну версію свого перебування в зазна­ченому місці. Щоб уникнути цього, допитуючи особу, наприклад, запідозрену у квартирній крадіжці, слідчий повідомляє їй про вчи­нений того самого дня будь-який інший злочин (наприклад, вбив­ства, зґвалтування, терористичного акту тощо) і ставить допитува­ному запитання, чи не був він на місці цього злочину.

Отримавши негативну відповідь, запитує, де він був у цей час. Враховуючи важливість правильної відповіді для уникнення підозри у тяжкому злочині, до якого непричетний, невинуватий часто називає місце справжнього свого перебування, а причетний до іншого злочину (у цьому разі мається на увазі квартирна крадіж­ка) разом з тим спробує приховати і факт свого перебування на міс­ці вчиненого ним злочину, адже ще не має відомостей про поінфор­мованість про це слідчого.

Після цього слідчий може рішуче пред’явити доказ, що підтвер­джує факт перебування допитуваного на місці злочину, і, проявля­ючи психологічний тиск, потребувати більше не брехати, а говори­ти правду і тільки правду. Не будучи готовим до такого розвитку подій, допитуваний може переоцінити ступінь поінформованості слідчого і справді розказати все, що він знає у справі.

Значного поширення у слідчій практиці отримав прийом, який іменується «пробудженням асоціативних зв’язків». Сутність його полягає в тому, що допитуваному начебто випадково демонструють предмети, які викликають у нього асоціації, пов’язані зі злочином. Інколи демонструються предмети-аналоги, наприклад, ніж, схожий на знаряддя вбивства, річ, схожа на вкрадену, тощо.

Застосування психологічних прийомів та комбінацій допустиме і не суперечить кримінально-процесуальному закону. Згідно з зако­ном забороняється домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Під насильством можна розуміти застосування засобів, які пригнічують вільне воле­виявлення особистості, з метою зміни показань або їх отримання. Насильство може проявлятися у застосуванні фізичної сили, неза­конних арештах та затриманнях, у довгих виснажливих безперерв­них допитах, особливо в нічний час, які розраховані на виснаження нервової системи та пригнічення вільного волевиявлення, викорис­танні психотропних засобів або гіпнотичного впливу. До інших не­законних заходів можна віднести обман, шантаж, обіцянку викона­ти будь-які дії, вигідні допитуваному (так званий торг) тощо. Такі засоби одержання інформації безумовно недопустимі.

Інша річ - психологічні комбінації, які є засобом психологічно­го впливу, але залишають для допитуваного можливість вільного вибору лінії поведінки. Вони не пов’язані з повідомленням особі неправдивої інформації, але можуть створювати фон, на якому осо- 192 ба сама помиляється в оцінці поданої інформації, робить помилкові висновки з неї, та, перебуваючи в розпачі, зважується на щиросер­дечні зізнання і розкаяння.

Методи і прийоми допиту мають відповідати таким вимогам: за­конність, етичність, пізнавальна ефективність, вибірковість впливу, відсутність психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки), спрямованість на встанов­лення об’єктивної істини.

У цьому плані становить інтерес такий приклад. Н. була за­арештована за зловживання службовим становищем та інші злочи­ни. У ході оперативно-розшукових заходів, які проводилися в пе­ріод перебування її під вартою, оперативні працівники отримали відомості про те, що вона разом із 3. виїжджала в м. Ужгород, де скупила на фабриці за «тіньові кошти» приховані від обліку това­ри: 200 пар жіночих чобіт, які потім були перепродані за завище­ною ціною у м. Лебедині Сумської області.

У ході обшуку знайти скуплене для перепродажу не вдалося. Установити покупців теж не виявилося можливим. Тоді слідчий вирішив допитати Н. та 3. паралельно, тобто здійснити так званий паралельний допит двох осіб одночасно, одну з яких за дорученням слідчого допитує оперативний працівник у сусідньому кабінеті. Крім того, враховуючи особистість H., слідчий вирішив реалізувати отримані оперативні дані під час її допиту. Безумовно, Н. знала, що в сусідньому кабінеті допитувалася 3., і з нетерпінням чекала ре­зультатів цього допиту.

Через дві години після одночасно початого допиту в кабінет, де перебувала H., оперативний працівник заніс протокол допиту 3., сказавши слідчому: «Прочитайте, що розповідає 3.». Н. насторожи­лася, нервово стежила за виразом обличчя слідчого. Прочитавши протокол, слідчий, насупивши брови, сказав: «І все ж, це сумний детектив». Потім віддав протокол оперативному працівнику зі сло­вами: «Не лінуйтесь все докладно записувати». Далі, поглянувши у вікно, слідчий звернувся до Н. зі словами: «Осінь надворі. Час уже подумати й про чобітки». Н. скипіла від обурення, облаяла 3. нецензурними словами і, промовивши майже історичну фразу: «Вона мене продала, як і ті чоботи. Буде сидіти довше, ніж я!», по­чала докладно розповідати про всі злочини, які вони вчинили ра­зом, періодично повторюючи: «Все одно вона сидітиме довше». 193

Глава 3. Слідчі (розшукові) дії в кримінально-процесуальному доказуванні Так продовжувалось майже три дні. За результатами розслідування дії Н. таЗ. кваліфікувалися за десятьма статтями Кримінального кодексу України.

У цьому разі в ході допиту Н. слідчий використав прийом, який іменується «створенням перебільшеного уявлення про поінфор­мованість слідчого». Разом з тим він створив багатозначну обста­новку, яка забезпечувала нерозголошення джерела своєї поінфор­мованості та активізацію необхідних асоціативних зв’язків. У ході реалізації прийому використовувались оперативні дані, однак слід­чий їх не тільки не розшифровував, а й не повідомляв, не посилав­ся на них, як на встановлені факти, лише в зрозумілій для винува­тої особи формі, так би мовити, «езоповою мовою», натякнув на їх існування. Колегія Верховного Суду України, яка розглядала спра­ву Н. та 3., визнала дії слідчого законними (хід допиту фіксувався за допомогою звукозапису і повністю міг контролюватися та пере­вірятися судовою інстанцією) і залишила вирок без змін.

У ході застосування прийомів, де поряд з доказами використо­вуються й оперативні дані, необхідно оперувати обставинами як найширшого спектру багатозначності, які приводили б допиту­ваного до неправильного висновку про джерело поінформованості слідчого, дезорієнтували б його у визначенні шляхів отримання слідчим інформації, забезпечували б вибірковість впливу прийому та його спрямованість на встановлення істини у справі. Допитува­ний не повинен не тільки взнати, а й здогадатися про джерело і ме­тод одержання оперативної інформації.

Межа між впливом та насильством, яку беззастережно відкидає законодавець, визначається свободою вибору варіантів відповідей на поставлені запитання.

Уже сам той факт, що слідчий має право ставити допитуваному запитання та пред’являти інші докази, допускає можливість психо­логічного впливу першого на другого, адже в цьому разі допитувач спонукає допитуваного зосередити свої думки на певних обставинах, викликає певні асоціативні зв’язки тощо. Тим більше, що значний психологічний вплив на допитуваного можуть справляти пред’явле­ні слідчим речові докази, протоколи слідчих дій та інші документи. Без психологічного впливу практично не уявляється очна ставка.

Неправда справді неприпустима. Однак між указаним мето­дом і заявою про наявність доказів, яких насправді немає, тобто 194

неправдою, є суттєва, на наш погляд, різниця. У першому випадку жодної заздалегідь неправдивої інформації апріорі слідчий не пові­домляє. Створювані ним обставини можуть привести допитувано­го до помилкового припущення про наявність у слідчого доказів, яких насправді немає. Причому допитуваний припускає наявність не абстрактних, а цілком конкретних доказів, можливість існуван­ня яких може фактично припустити тільки особа, яка знала, що насправді ті або інші сліди злочину існували. У особи, яка не має жодного стосунку до злочинного діяння, для подібних припущень немає «відповідних асоціативних зв’язків».

Допитуваному повідомляється достовірна інформація, яка в силу наявності в пам’яті такої особи зафіксованих обставин учинення зло­чину, пробуджує асоціації саме з конкретним злочином, призводить до неправильного висновку, хоча може бути витлумачена й інакше, не позбавляє допитуваного можливості вибору іншого варіанта пояс­нення смислу наданої інформації та її значення, з неминучістю не при­водить до неправильних висновків. Саме в силу своєї винуватої обізна­ності допитуваний робить неправильні висновки з зовсім небрехливої інформації, бо палітра злочину домінує у допитуваного над іншими емоційними фарбами, не дозволяє побачити інший смисл наданої ін­формації. Тому аналізований прийом є засобом впливу, а не насильства.

Вимога закону про те, щоб допит починався з довільної розпові­ді допитуваного про обставини справи, вже припускає використання прийому, який іменується «прихованням істинної поінформованості». Приховання слідчим своєї поінформованості не виключає, а, ймовір­ніше припускає, що після цього у допитуваного можуть сформувати­ся найрізноманітніші уявлення про обсяг зібраних слідчим доказів, у тому числі можуть виникнути перебільшені уявлення про доказову базу, яка є у слідчого. Тим більше такі «перебільшені уявлення» мо­жуть виникати під час послідовного пред’явлення слідчим доказів.

Умовчання не є неправдою. Якщо ж слідчий не розголошує всі­єї правди, це не означає, що він говорить неправду. Ніхто і не вима­гає від нього відразу ж розкривати перед допитуваним «всі карти», бо зрозуміло, що подібна прямолінійність, найімовірніше, обер­неться злом, а не добром.

Викладені прийоми - вельми сильна зброя слідчого. Необхід­но застосовувати їх так, щоб вони були нейтральні щодо осіб, які не причетні до вчинення злочину.

Все це зобов’язує слідчого невтомно вчитися розумно відпові­дати справедливістю на зло, винахідливо боротися за максимум до­бра та мінімум зла, застосовувати рефлексивне мислення і моделю­вання, вивіряти інтелектуальним багажем свою діяльність, тому що він, насамперед, має пізнати правду і відновити справедливість, відповідає не тільки за неквапливість, безпринципність, брехню, боягузтво, некмітливість, а й за обмеженість свого світогляду, те­оретичну незрілість, практичну нездатність та психологічну него- товність до справи, за невідповідність обраної лінії поведінки сво­їм можливостям, меті діяльності і ситуації.

Допит малолітньої особи (дитина до досягнення нею чотир­надцяти років) чи неповнолітньої особи (будь-якої особи у віці до вісімнадцяти років) як свідка чи потерпілого, а також допит не­повнолітньої особи, що досягла віку кримінальної відповідально­сті і визнана підозрюваною, проводиться у присутності педагога або психолога, за необхідності - лікаря. До участі в допиті непо­внолітнього свідка чи потерпілого доцільно залучати спеціаліста - фахівця у галузі психології, дитячої психології. Присутність ліка­ря визначається слідчим з урахуванням розвитку малолітнього чи його хворобливості.

До початку допиту зазначеним особам роз’яснюється їх обов’я­зок бути присутніми під час допиту, а також право викладати свої зауваження і з дозволу слідчого задавати свідкові запитання. За­питання, поставлені свідкові законними представниками, педаго­гом або лікарем, і їх зауваження заносяться до протоколу. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання по­винно бути занесене до протоколу.

Під час допиту неповнолітнього свідка, потерпілого чи підо­зрюваного забезпечується участь законного представника. При­сутність батьків має сенс лише тоді, коли вони не є приховувачами злочину, не притягуються самі до відповідальності і не можуть не­гативно вплинути на допитувану особу та її показання.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продов­жуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві го­дини на день.