ПРОБЛЕМИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ

Проблемність системного осмислення теоретичних та прик­ладних питань юридичної відповідальності у місцевому самовряду­ванні доволі рельєфно ілюструє дисертація Т. М. Слободяник на тему «Муніципально-правова відповідальність місцевих рад та сільських, селищних, міських голів в Україні», в якій ґрунтовно охарактеризовані доктринальні підходи до досліджуваного інститу­ту, а також розкрито стан нормативно-правової регламентації муні­ципально-правової відповідальності^[190]. Автор правильно зазначає, що нині в юридичній літературі відсутнє чітке уявлення про юри­дичну природу, поняття муніципально-правової відповідальності, її форми, підстави та стадії притягнення, не сформульована дефініція муніципального делікту, його складу тощо. Як наслідок, - зазначає Т. М. Слободяник, - вкрай поверховий науково-теоретичний доро­бок інституту муніципально-правової відповідальності, в окремих випадках - фрагментарне нормативно-правове закріплення право­вих, процесуальних підстав притягнення до муніципально-правової відповідальності, що в кінцевому випадку негативно позначається на ефективності функціонування інституту муніципального права України^{[191] [192].}

Варто погодитись з авторським твердженням, що нинішнє фрагментарне нормативно-правове закріплення інституту муніци­пально-правової відповідальності (попри дискусійність виділення у доктрині та існування на практиці цього виду юридичної відповіда­льності - Н. Б.) негативно позначається на ефективності функціо­нування всієї галузі муніципального права України, оскільки за цих умов не забезпечується повноцінна реалізація норм цієї галузі пра- 213

ва.

Також позитивним моментом дисертаційного дослідження Т. М. Слободяник є авторська позиція, яка пронизує усю роботу, згідно з якою «муніципально-правова відповідальність, як і консти­туційно-правова відповідальність, є кваліфікаційними ознаками галузей права, що регулюють і охороняють суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням публічної (державної і муніципальної) влади»^[193]. Т. М. Слободяник доходить слушного висновку, що «муніципально-правова відповідальність є одним із системоутво- рювальних елементів муніципального права України»^{[194] [195].}

Водночас, у цій науковій праці є низка доволі суперечливих та дискусійних щодо муніципальної теорії та практики положень. Зокрема, спірним є використання у дисертації категорії «муніципа­льно-правовий делікт». На наш погляд, коректним є поняття «муніципальний делікт» (за аналогією «конституційний делікт», «адміністративне правопорушення», «дисциплінарне правопору­шення»). Дискусійним є висновок Т. М. Слободяник про те, що «інститут муніципально-правової відповідальності має комплекс­ний характер». Свою позицію вона аргументує тим, що «правові підстави притягнення до муніципально-правової відповідальності встановлені не лише виключно нормами муніципального права України»^{[196] [197]. На наш погляд, радше йдеться про міжгалузеву взає­модію норм муніципального права та інших галузей права (консти­туційного, адміністративного, кримінального) та преюдицію у му­ніципальному деліктному праві, а не комплексність інституту му­ніципально-правової відповідальності. Додаткової аргументації потребує висновок, якого доходить Т. М. Слободяник про те, що «визначним і основоположним підґрунтям виділення муніципаль­но-правової відповідальності в окремий вид юридичної відповіда­льності є те, що ефективно забезпечити законність у муніципально- правових відносинах може лише муніципально-правова відповіда- 218 льність».}

Вважаємо, що законність у будь-якій сфері суспільного жит­тя, зокрема і муніципального, забезпечується не тільки шляхом застосування юридичної відповідальності, зокрема, муніципально- правової, а й іншими засобами.

Доктринальна невизначеність питання щодо суті та змісту юридичної відповідальності у місцевому самоврядуванні підтверджується й дисертаційним дослідженням В. І. Топузова на тему «Муніципально-правові санкції в Україні: проблеми теорії та практики». Зазначаючи, що «у діяльності органів публічного управління загалом та місцевому самоврядуванні зокрема, відповідальність та санкції набувають вирішального значення, оскільки рішення та дії суб'єктів у цій сфері породжують значні наслідки не тільки для окремої особи, й для територіальної громади, суспільства та держави загалом»^{[198] [199], В. І. Топузов, з одного боку, акцентує особливу увагу на тому, що «динамічний розвиток галузі муніципального права, законодавства про місцеве самоврядування, навіть незважаючи на появу наукових досліджень, присвячених різним аспектам муніципально-правової відпові­дальності, не дозволило виробити єдину, усталену думку щодо визначення муніципально-правової відповідальності»[200], доводячи, що «для модернізації сформованої системи місцевого самовря­дування та побудови громадянського суспільства необхідно не тільки законодавчо встановлені основні форми відповідальності, а й розв'язання теоретичних проблем у сфері застосування муніци­пально-правової відповідальності» (доктринальний аспект - Н. М.)[201]. З іншого боку, вважає В. І. Топузов, «відсутність єдиної державної політики в галузі застосування муніципально-правової відповідальності не дає змоги створити дієвий механізм захисту права населення на місцеве самоврядування та ефективну систему управління територіальними громадами» (прикладний аспект - Н. М.)[202].}

Водночас, пропонуючи авторське дефінітивне визначення муніципально-правового правопорушення (делікту), під яким у дисертації «розуміється дія або бездіяльність, вчинені при розв'язанні питань місцевого значення суб'єктом владних повноважень, за яке настає відповідальність перед населенням територіальної громади, посадовою особою або органом місцевого самоврядування, державою відповідно до законодавства про місцеве самоврядування та (або) муніципально-правового акту», В. І. Топузов стверджує, що «муніципально-правовий делікт є підставою притягнення до муніципально-правової відповідаль-

• - 224

ності, покладання негативних і позитивних санкцій», а «загальне вчення про муніципальну відповідальність, що проявляється в діалектичній єдності позитивного і негативного аспектів». На його думку, «у найзагальнішому вигляді її позитивний сенс виникає з обов’язків суб'єктів юридичної відповідальності здійснювати позитивні дії, точно дотримуючись вимог поточного законодавства і муніципальних (локальних) правових актів. Негативний аспект пов’язаний з настанням для відповідальних суб’єктів неспри­ятливих наслідків у разі порушення ними правових норм, неналежного здійснення своїх завдань і функцій тощо».

Водночас В. І. Топузов доводить необхідність визначення формально-юридичної конструкції «відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування», під якою, на його думку, треба розуміти «сукупність закріплених в нормах муні­ципального права несприятливих правових наслідків, які можуть наступати за протиправні рішення або неналежне здійснення ними повноважень (прав) з розв’язання питань місцевого значення та реалізації окремих делегованих державою повноважень». Також він доходить загального висновку, що «відповідальність органів місцевого самоврядування проявляється в різних формах та має різні види (юридична, професійна, морально-етична, політична, громадянська)», виокремлюючи «відповідно до галузі права» конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільно-правову (майнову), дисциплінарну, матеріальну відповідальність та обґрунтовує, що «муніципально-правовій відповідальності властиві всі ознаки та елементи конституційно-правових відносин (об’єкти, суб’єкти, зміст, юридичний факт)». На його переконання, «з моменту вчинення делікту, який є конституційним юридичним фактом, між інстанцією муніципально-правової відповідальності та правопорушником виникає правовідношення муніципально­.. • • • 228

правової відповідальності».

Водночас В. І. Топузов вказує на проблеми «відмінностей» муніципально-правової відповідальності від конституційно- ^[203] [204] [205] [206] [207]

∙∙ ∙ 229 ∙ ∙∙ ∙ *-»

правової відповідальності та «конкуренції санкцій

муніципально-правової відповідальності з іншими видами 230 відповідальності і зокрема з конституційно-правовою» тощо.

У контексті дослідження концептуальних проблем юридич­ної відповідальності у місцевому самоврядуванні в умовах децент­ралізації публічної влади також варто згадати дисертацію П. Б. Пилипишина на тему «Конституційно-правова відповідаль­ність органів та посадових осіб місцевого самоврядування в Украї- • 231 • •

ні», у якій охарактеризовано доктринальні підходи до досліджу­ваного інституту, проаналізовано стан нормативно-правової регла­ментації конституційно-правової відповідальності та особливо під­креслено значення проблематики конституційно-правової відпові­дальності та становлення цього інституту щодо загальних тенден­цій децентралізації публічної влади та муніципалізації конститу- 232 ційного життя.

Автор правильно зазначає, що натепер в юридичній літера­турі відсутнє чітке уявлення про юридичну природу, поняття кон­ституційно-правової відповідальності, її форми, підстави та стадії притягнення, спірними є питання щодо деліктів у сфері місцевого самоврядування, їх складу тощо. Як наслідок, - украй поверховий науково-теоретичний доробок інституту конституційно-правової відповідальності, в окремих випадках - фрагментарне нормативно- правове закріплення правових, процесуальних підстав притягнення до конституційно-правової відповідальності, що врешті негативно позначається на ефективності функціонування цього інституту конституційного права України^{[208] [209] [210] [211] [212]}. Варто погодитись з тим, що нинішнє фрагментарне нормативно-правове закріплення інституту конституційно-правової відповідальності негативно позначається на ефективності функціонування всієї галузі конституційного права України.

Загалом можна погодитись із доволі класичним визначенням поняття конституційно-правової відповідальності органів і посадо­вих осіб місцевого самоврядування, яке дає П. Б. Пилипишин. До­ведено, що це «визначений конституційно-правовими нормами вид юридичної відповідальності, яка настає внаслідок порушення пра­вової норми (скоєння конституційного правопорушення) і полягає в обов'язку владного суб'єкта (органу чи посадової особи місцевого самоврядування) відповідати за юридично значиму поведінку шля­хом застосування до винного суб'єкта певних заходів правового впливу, покладення на нього відповідних санкцій». Внаслідок цього закономірним та таким, що логічно випливає із наведених вище кваліфікаційних ознак, є базове визначення конституційного правопорушення (конституційного делікту), яке наводить П. Б. Пилипишин, як фактичної підстави відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, яке треба розуміти як «протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) органу чи поса­дової особи місцевого самоврядування, яке спричинило або ство­рило загрозу спричинення шкоди суспільним відносинам у сфері місцевого самоврядування і за яке законодавством передбачено

• • 235

застосування заходів конституційно-правової відповідальності».

Заслуговує на увагу намагання П. Б. Пилипишина з'ясувати суть і зміст конституційно-правової відповідальності через аналіз притаманних їй ознак, зокрема, положення щодо ознак конститу­ційно-правової відповідальності органів та посадових осіб місцево­го самоврядування, а саме таких їх видів, як: а) особливий суб'єкт відповідальності; б) предмет захисту, яким є належний порядок здійснення місцевої публічної влади; в) власні нормативні підстави застосування відповідальності, фактична підстава відповідальності, яка полягає у скоєнні органами та посадовими особами місцевого самоврядування конституційного правопорушення (конституційно­го делікту); г) наявність власних конституційно-правових санкцій та спеціальна процедура їх застосування.

Втім, у цій праці залишається чимало суперечливих позицій та неоднозначно визначених положень. Зокрема, дискусійними є підходи П. Б. Пилипишина щодо проблеми «позитивного» та «не­гативного» аспектів у розумінні конституційно-правової відповіда- ^[213] [214] [215] льності, а також щодо її співвідношення з політичною відповідаль­ністю^[216]. Необгрунтованим є висновок автора, що «виконавчі орга­ни місцевих рад не є суб’єктами конституційно-правової відповіда­льності»^[217] Аналіз змісту дисертації дає змогу констатувати, що її автор не зараховує до кола суб’єктів у сфері місцевого самовряду­вання старост і взагалі не згадує їх у своїй роботі. Такий підхід є доволі парадоксальним щодо предмету та завдань дослідження, враховуючи, що ст. 79-1 Закону України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» встановлює відповідальність цього суб’єкта міс­цевого самоврядування. З огляду на це сучасні тенденції у розвитку системи місцевого самоврядування загалом та юридичної відпові­дальності її суб’єктів зокрема, залишилися за межами дослідження П. Б. Пилипишина.

Отже, ми бачимо, що у сучасній юридичній доктрині є істотні протиріччя та невизначеність, як з погляду універсальності термінології («відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування», «муніципально-правова відповідальність», «конституційно-правова відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування», «конституційно-правова відповідаль­ність у сфері місцевого самоврядування»), так і в аспекті ідентифікації правової природи цього виду юридичної відпові­дальності у загальній системі правовідносин.

Окрім зазначених теоретичних моментів у розумінні суті та змісту юридичної відповідальності у місцевому самоврядуванні, є системні проблеми, як щодо її нормативно-правової регламентації, так і реалізації, ефективності тощо. Насамперед, це пов’язане із фактом конституційного визнання місцевого самоврядування як публічної влади територіальної громади, яка організовується та функціонує на принципах субсидіарності, децентралізації, право­вої, організаційної та економічної самостійності. Практичне зна­чення цього виду юридичної відповідальності полягає в тому, що разом із визнанням свободи дій щодо залагодження питань місце­вого значення (правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування) держава дистанціюється і від наслідків, які є результатом самоврядування територіальних громад.

Отже формулу «під власну відповідальність», що є однією з ідентифікуючих ознак європейської моделі місцевого самовряду­вання, належить розуміти як самовідповідальність в тому сенсі, що заплановані та здійснювані рішення та дії місцевого самоврядуван­ня повинні спиратися тільки або переважно на власні ресурси, ма­теріальні та інші засоби. Безумовно, йдеться про відповідальність лише за те коло питань, які прагнуть розв’язувати (безпосередньо або через власні органи) самі територіальні громади та їх члени - мешканці сіл, селищ та міст. Ось чому багато чого залежить від чіткості розмежування інтересів центру і місць, державних і місце­вих функцій, від того, наскільки рельєфно виділена в системі останніх виключна прерогатива територіальних громад, від того, наскільки є реальним коло питань місцевого значення.

Відразу зазначимо, що діяльність «під свою відповідаль­ність» - це не обов’язок територіальної громади нести колективні обмеження, які застосовуються державою, а обов’язок діяльно здійснювати власні визнані державою самоврядні права. Формула «під свою відповідальність» означає, що байдуже ставлення жите­лів - членів територіальних громад до того, кого воно обирає в органи місцевого самоврядування, апатія, патерналізм, нігілізм, небажання та невміння брати участь в організаційних формах конт­ролю за місцевими владами, відсутність активної співпраці, соціа­льної солідарності мешканців (мікротериторіальний егоїзм) тощо може сприяти (сприяє) низькому рівню добробуту основної маси населення в селі, селищі, місті. Тобто територіальна громада юри­дично та політично відповідає сама перед собою, і кожному меш- • ∙ ∙ ∙239

канцеві належить частка цієї відповідальності.

Щоправда, юридично та політично відповідальне місцеве са­моврядування передбачає, що у разі неналежного здійснення гро­мадянами своїх прав та обумовлені цим несприятливі соціально- економічні, політичні та інші наслідки покладаються на населення та можуть державою не компенсуватися. Методологічною позиці­єю тут є ідея руху до самоуправлінської, тобто самовідповідальної муніципальної спільноти, де внутрішньоособові регулятори пове­дінки замінюють собою зовнішні, насамперед державницькі.

²³⁹ Див., детально: Батанов О. В. Територіальна громада і людина та проблеми відповідальності у місцевому самоврядуванні. Бюлетень Міністер­ства юстиції України. 2003. № 10. С. 5-15.

Належить констатувати, що Конституція України та чинний Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 тра­вня 1997 р. лише частково заклали правову основу відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, закріпивши загальні принципи та моделі її реалізації. Однак інститут юридич­ної відповідальності в місцевому самоврядуванні є одним з най­більш проблематичних щодо його юридичного змісту, так і корект­ності термінології, яка використовується у відповідних нормах. Він складається з великої групи норм, закріплених на різних рівнях правового регулювання (загальнонаціональному, локальному) та різних галузях права (конституційних, муніципальних, адміністра­тивних, цивільних, кримінальних тощо). Натепер правова основа юридичної відповідальності суб'єктів муніципально-правових від­носин не утворює міцної, єдиної системи норм, які б забезпечували.. ∙ ∙240

відповідальність і законність їхньої діяльності.

Конституція України закріплює загальні засади усіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретиза­ції в галузевому, зокрема муніципальному, законодавстві. Відпові­дно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкоду­вання коштом органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи без­діяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і служ­бових осіб при здійсненні ними своїх повноважень; а ст. 144 закріп­лює, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх­ньої невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Серед інших норм Конституції України, які встановлюють засади відповідальності у місцевому самоврядуванні, слід звернути увагу на частину третю ст. 141, згідно з якою статус голів, депута­тів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утво­рення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. На наш пог­ляд, дана конституційна норма є абсолютною фікцією: реалізувати на практиці її доволі складно, насамперед враховуючи відсутність механізму «реорганізації» та особливо «ліквідації» таких суб'єктів

²⁴⁰ Див., детально: Батанова Н. М. Проблеми законодавчої регламента­ції конституційно-правової відповідальності у сфері місцевого самоврядуван­ня. Науковий вісник Академії муніципального управління. Актуальні проблеми держави і права. Серія «Право»: зб. наук. праць. 2009. Вип. 1 (4). С. 93-100. як сільські, селищні, міські голови, голови районних у місті, район­них та обласних рад, депутати місцевих рад доволі складно.

У Конституції України містяться й окремі підстави консти­туційно-правової відповідальності у сфері місцевого самовряду­вання. Відповідно до п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції у разі порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції Укра­їни або законів України за наявності відповідного висновку Конс­титуційного Суду України Верховна Рада України може достроко­во припинити повноваження Верховної Ради Автономної Республі­ки Крим та призначити позачергові вибори до неї.

Також у ст. 146 Конституції України встановлюється, що ін­ші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом. Адже природно, що Конституція не може бути єдиним нормативним джерелом відповідальності в місцевому самоврядуванні, враховуючи що вона покликана регламентувати лише основні засади усіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві.

Пріоритетне місце в системі законодавчих актів - джерел юридичної відповідальності у сфері місцевого самоврядування займає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який містить окремий розділ ZV, присвячений відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Також окремі підстави юридичної відповідальності у сфері місцевого самовряду­вання та відповідні санкції містяться і в інших законах України, зокрема «Про статус депутатів місцевих рад», «Про органи самоор­ганізації населення», Виборчому кодексі України тощо.

Втім, незважаючи на те, що чинним законодавством України регламентуються окремі підстави юридичної, й насамперед консти­туційно-правової, відповідальності у сфері місцевого самовряду­вання та передбачаються специфічні санкції, існує дуже багато прогалин та неузгодженостей у законодавчій регламентації підстав юридичної відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, що може призвести до серйозних зловживань у цій сфері, що є неприпустимим. Через відсутність достатньої норма­тивно-правової основи та дієвого механізму реалізації юридичної, й насамперед конституційно-правової відповідальності, велика кіль­кість порушень Конституції та законів України органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами залишаються без відповідного публічного реагування.

Відсутність чітких підстав і порядку притягнення до консти­туційно-правової відповідальності, як і будь-якого іншого виду відповідальності, залишають надто велике поле для власного роз­суду суб'єкта, який застосовує міри відповідальності, створює ґрунт для зловживань, нівелює найважливіший принцип невідворо­тності настання юридичної відповідальності. Процесуальний поря­док притягнення до конституційно-правової відповідальності теж вирізняється фрагментарністю та розрізненістю нормативного офо­рмлення, великою кількістю прогалин.

Реалізації конституційно-правової відповідальності, зокрема й у сфері місцевого самоврядування, заважає і той факт, що вона до цього часу не легалізована на конституційному рівні. Вважаємо, що в Україні треба використати позитивний досвід зарубіжних країн, зокрема Польщі, та закріпити конституційно-правову відповідаль­ність в Конституції України. Також у системі вітчизняного консти­туційного та муніципального законодавства відсутня інтеграційна одиниця, яка б впорядковувала та призводила до єдиного знамен­ника всі складові конституційно-правової відповідальності у сфері місцевого самоврядування. А без формування цілісного механізму конституційно-правової відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування територіальна не може стати реальним та повноцінним первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій та повноважень.

Варто згадати, наприклад, що експертами Асоціації міст України та громад у 2006 р. було розроблено проєкт Закону Украї­ни «Про відповідальність у системі місцевого самоврядування в Україні» у вигляді закону про внесення змін до чинного законодав­ства про місцеве самоврядування у частині щодо конституційно- правової відповідальності його суб'єктів. Метою проєкту було вдо­сконалення законодавчої регламентації підстав конституційно- правової відповідальності суб'єктів місцевого самоврядування, конституційно-правових санкцій, процедури притягнення, звіль­нення від відповідальності та застосування заходів відповідальності за сукупністю, виявленні меж відповідальності та форм вини, замі-

²⁴¹ Див., детально: Батанова Н. Конституційно-правова відповідальність у сфері місцевого самоврядування. Вісник Центральної виборчої комісії. 2008. № 4. С. 61-67.

ною одних видів відповідальності іншими, закріпленні обставин, що виключають настання відповідальності у сфері місцевого само­врядування тощо.

На наш погляд, прийняття такого закону Верховною Радою України сприяло б процесу становлення та розвитку юридичного механізму конституційно-правової відповідальності у сфері місце­вого самоврядування в Україні, а також здійснило вплив на зміну стереотипів поведінки жителів - членів територіальних громад. Без формування цілісного механізму юридичної відповідальності у місцевому самоврядуванні як окрема територіальна громада не може сформуватися як первинний суб'єкт місцевого самоврядуван­ня, так і народ загалом не може стати реальним сувереном в своїй державі, а незадоволення політикою, яка проводиться владою, мо­же призводити до поза- або неправових, нецивілізованих, насиль­ницьких форм розв'язання політичних та інших проблем.

Якщо система місцевого самоврядування не буде мати ефек­тивні механізми відповідальності, ця система, навіть за умовами реалізації усіх демократичних принципів, зведеться лише до меха­нічної децентралізації влади. Що більше, неодмінно буде скасована можливість визначення такого способу владарювання як публічна влада територіальної громади. Бюрократія просто зійде на місцевий рівень та буде продовжувати залишатися безконтрольною на тлі відчуженості жителів від управління місцевими справами, усклад­неності або взагалі неможливості самоорганізації жителів, усвідом­лення ними спільної справи та відповідальності за неї. Від цього залежить і ефективність юридичної відповідальності у сфері місце­вого самоврядування як співвідношення між результатом її впливу на муніципально-правові відносини та метою, визначеною нею.

Комплексний концептуально-конституційний аналіз відпові­дальності у сфері місцевого самоврядування дає змогу визначати її, по-перше, як вид конституційно-правової відповідальності; по­друге, як один з елементів конституційного механізму гарантуван­ня місцевого самоврядування; по-третє, як важливий інструмент легалізації та легітимації муніципальної влади як публічної влади територіальних громад, адже це насамперед відповідальність орга­нів і посадових осіб місцевого самоврядування перед населенням; по-четверте, як вид конституційного правовідношення нерівно­правних сторін - владовідношення, яке засноване на державному (або прирівняному до нього суспільному) примусі, елементами якого виступають взаємно кореспондуючі права і обов'язки; по- п'яте, у функціонально-телеологічному вимірі підставою такої від­повідальності є конституційний делікт у сфері місцевого самовря­дування; по-шосте, ця відповідальність має соціально-політичний характер, що зумовлено специфікою муніципальних відносин.

Для того, щоб існував ефективний механізм відповідальності у сфері місцевого самоврядування, необхідними є, по-перше, пос­тійне і активне вдосконалення організації і функціонування систе­ми місцевого самоврядування, особливо форм, методів, способів тощо реалізації форм безпосередньої діяльності територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування; по­друге, покращення нормативного регулювання різноманітних управлінських взаємозв'язків всередині територіальної громади. В деякому сенсі це і умова, і фактор відповідальності. Умова - тому, що значною мірою тільки нормативне закріплення відносин відпо­відальності слугуватиме підставою і орієнтиром оцінки, шкалою реакції і процедурою виміру дій органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та інших учасників муніципального процесу; по- третє, використання у відповідних відносинах таких громадських інститутів впливу на свідомість, поведінку і діяльність людей як моральні норми, традиції та звичаї, громадська думка, ЗМІ тощо; по-четверте, використання системи стимулювання, яка традиційно недооцінюється як умова формування відносин відповідальності. Якщо примусова, санкціонована, каральна сторони важливі для підтримання відносин відповідальності, то не менше значення у цій справі можуть відігравати і стимули. Вірне використання економіч­них, соціальних, політичних та духовних стимулів є не лише доці­льним, а й обов'язковим у місцевому самоврядуванні; по-п'яте, наявність ефективного механізму державної підтримки та гаранту­вання місцевого самоврядування тощо.

Узагальнюючи доктринальні підходи, напрацьовані сучас­ною юридичною наукою, можна дійти висновку, що юридичній відповідальності у сфері місцевого самоврядування, її цілям, зав­данням та функціям притаманні юридичні ознаки, що розкривають її суть і зміст, призначення у територіальних громадах, суспільстві та державі, місце у системі гарантування місцевого самоврядуван­ня, а також особливу роль у процесах децентралізації публічної влади.