Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади

Процеси децентралізації, що розпочались в Україні з ухвален­ням Концепції реформи місцевого самоврядування та терито­ріальної організації влади в Україні, як відомо, були спрямовані

3.4.

Аналізуючи підсумки впровадження першого етапу рефор­ми децентралізації, фахівці обґрунтовували, що вона формує зв'язки між регіонами абсолютно нової якості, що зумовлюва­лося вбудовуванням до системи адміністративно-територіально­го устрою нових одиниць - об'єднаних територіальних громад, що по-новому визначають координацію та підпорядкованість суб'єктів адміністративно-територіального устрою. Цінність вка­заних процесів, як підкреслювалось, проявляється ще й у тому, що, незважаючи на тимчасову окупацію території нашої краї­ни та порушення господарського простору, вимивання ресурсів та загальне розбалансування ресурсної бази, «пробуксовуван­ня» реформ в інших сферах, макроекономічну нестабільність та заслабкі паростки економічного зростання, реформування управ­ління на місцевому рівні вже ж позитивно впливає на соціально- економічне становище громад^[539].

Стрімкий розвиток цифрових технологій, певно, змінює характер комунікативних відносин між органами публічної влади, представниками інститутів громадянського суспільства, з громадянами, населенням.

Зокрема, поряд з позитивною динамікою розвитку сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (IKT) та цифрових тех­нологій, як свідчить практика, процеси впровадження інновацій у цій сфері на місцевому рівні значною мірою уповільнюється, в тому числі, і через обмежене фінансування деяких регіональних програм інформатизації. Прикладом цього є понад двадцяти­річна історія реалізації Національної програми інформатизації, задуманої та визначеної у вигляді сукупності взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на ство­рення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, вико­ристання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформацій­них технологій, створених на основі застосування сучасної обчис­лювальної та комунікаційної техніки (ст. І)^[540].

Окремі регіони України і нині характеризуються нерівномір­ним розвитком інформаційної інфраструктури: електронних інформаційних ресурсів, реєстрів, баз даних, інформаційно-ана­літичних систем (IAC), відсутністю єдиної цілісної системи міжві­домчого обміну даними в електронній формі (практично відсутній доступ довідомостей в державних IAC іншим місцевим органам влади, органів місцевого самоврядування для ’їх використання)^[541].

Ще, на додаток, має місце нескоординованість дій централь­них, місцевих органів державної влади та органів місцевого само­врядування, нестача кадрових ресурсів тощо. На загальнодержав­ному рівні стає очевидною проблема, яка не вирішується вже три­валий період^[542], відсутності чіткого уявлення про зміст, напрями стратегії розвитку національних інформаційних процесів у сучас­ному суспільстві, формування їх системи, управління нею тощо

За висновками вітчизняних аналітиків, на тлі того, що в Украї­ні на законодавчому рівні сформульовано й закріплено основні принципи, завдання та стратегічні напрями державної інформа­ційної політики, сформовано інституції відповідної компетенції, ухвалено цілу низку концепцій, програм, планів дій, її практична реалізація відзначається різноспрямованістю, нескоординованіс- тю діяльності різних відомств, непослідовністю та непрозорістю

3.4.

Недоліки формування та реалізації державної інформаційної політики, іноді її фактична відсутність у багатьох сегментах функ­ціонування інформаційної сфери українського суспільства, зміц­нення інформаційного суверенітету, особливо у протидії інфор­маційним війнам, прогнозування зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, а також вироблення стратегії входження українського суспільства в трансграничний інформаційний прос­тір, відсутність системного і комплексного підходу до норматив­но-правового забезпечення відповідних процесів, неодноразово були предметом уваги вітчизняних науковців^[543].

Таким чином, зусилля органів публічної влади у сфері впро­вадження та використання можливостей сучасних електронних комунікацій здебільшого є неефективними і не відповідають стра­тегічним потребам сьогодення. Беручи до уваги, гцо на ниніш­ньому етапі функціонування нашої держави поставлені завдання впровадження сучасних цифрових технологій у суспільний роз­виток (цифровізацію), коли має зрости вага відносин, пов'язаних з використанням інформаційно-комунікаційних систем, мереж тощо.

Відповідно до Концепції розвитку цифрової економіки та сус­пільства на 2018-2020 рр., схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.01.18 р. Nθ 67-р., цифровізація, зокре­ма, має забезпечувати кожному громадянинові рівний доступ до послуг, інформації та знань, що надаються на основі інформацій­но-комунікаційних і цифрових технологій; має бути спрямова­на на створення переваг у різноманітних сферах повсякденного життя, створення цифрових інфраструктур як основний чинник розширення доступу громадян до глобального інформаційного середовища та знань тощо.

До слова, аналіз сучасних тенденцій розвитку цифрової транс­формації, або ж, цифровізації (діджиталізації) дає змоіу фахів­цям стверджувати, наприклад, що на загальному рівні названі поняття концептуально істотно не відрізняються від явищ, харак­терних для вже юридично визначених в Україні на законодавчо­му рівні інформатизації та процесів розвитку інформаційного суспільства^[544], по яких заплановані результати виконання відпо­відних програмних завдань все ще не виконані повного мірою.

Таким чином, існує нагальна потреба модернізації відповідної діяльності не тільки уповноважених центральних органів держав­ної влади й управління щодо здійснення державної інформацій­ної політики, а й місцевих органів публічної влади як суб'єктів державної інформаційної політики, суб'єктів владних повнова­жень - розпорядників публічної інформації.

Названі чинники не вичерпують сповна актуальності та прак­тичної доцільності теоретико-прикладних досліджень окресленої різновекторної проблематики на предмет комплексного аналі­зу сутності, змісту, механізмів стратегічно визначених напрямів інформаційного забезпечення процесів децентралізації, пошуку ефективних шляхів у вирішенні поставлених перед органами публічної влади відповідних цілей і завдань у сучасних реаліях прийняття зважених владно-управлінських рішень.

Концептуальний аналіз інформаційного забезпечення децен­тралізації як стратегічної компоненти реформи місцевого само­врядування та територіальної організації влади зумовлює:

по-перше, необхідність теоретико-методологічного обґрунту­вання категоріально-понятійного апарату інформаційного забез­печення як самостійного правового інституту;

по-друге, розкриття сутності та змісту інформаційного забез­печення децентралізації як правового явища;

по-третє, надання характеристики системи інформаційних відносин, що виникають у зв'язку з процесами децентралізації, ступеня ’їх правового реіулювання;

по-четверте, необхідність дослідження структури його механіз­му, основним функціонально-телеологічним призначенням якого є створення оптимальних умов для реалізації Концепцій рефор­мування місцевого самоврядування і територіальної організації влади, загалом електронної демократії, електронного урядування, цифрової держави, елементів, що його складають;

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 391

по-п'яте, з'ясування особливостей інформаційного забезпе­чення за конкретними напрямами та сферами децентралізацій- них процесів тощо.

З огляду на необхідність всебічного, глибокого дослідження названого феномена обсяг цього матеріалу дає змоіу висвітли­ти лише окремі, на думку автора, визначальні аспекти заявленої складної у теоретичному та практичному вимірі проблематики.

Вочевидь, що відповідні дослідження необхідно здійснюва­ти через призму доктрини інформаційної політики України як ідеологічно-правової основи інформаційної функції держави, основного засобу вираження її позиції і управління соціальними процесами в умовах формування національного інформаційного суспільства, його розвитку.

Реалізація мети та завдань вище окреслених реформ актуа­лізує не тільки необхідність розроблення концептуально нового підходу до вироблення засад формування концепції державної інформаційної політики, її правового реіулювання, особливо в частині реалізації державної регіональної інформаційної політи­ки, а й дослідження її з точки зору загальної теорії комунікацій, становлення громадянського, суспільного, розвитку електронної демократії^[545].

Численні напрацювання як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників з питань розвитку інформаційних відносин, функці­онування інформаційної сфери суспільства, становлення інфор­маційного суспільства, процесів інформатизації та ’їх правового реіулювання, доктринальних положень державної інформацій­ної політики є на даний період науково-теоретичною основою сучасних досліджень концептуальних, методологічних, приклад­них положень реформування публічної влади на місцях, значен­ня, ролі в цих процесах інформаційно-комунікаційних техноло­гій, призначення інформаційного забезпечення децентралізації, вдосконалення правових засад відповідних явищ.

Беручи до уваги теоретичну та практичну значущість існую­чого доробку, варто зазначити, що доктринально і методологіч­но заявлена проблематика потребує подальшого поглибленого осмислення, вироблення відповідних науково-практичних реко­мендацій^[546].

Зазначена актуальність визначається також об'єктивними постійними динамічними інформаційними процесами, що від­буваються в суспільстві, державі, у глобальному інформаційному просторі, впливом інформаційної сфери на політичну, економіч­ну, оборонну (особливо в умовах гібридної війни проти України) та інші складові функціонування суспільства і держави.

З метою розуміння сутності, змісту, визначення поняття тако­го явища, як «інформаційне забезпечення децентралізації», його значення, ролі у досліджуваних процесах, видається необхідним звернутися до характеристики ключової понятійної категорії, що входять до змісту досліджуваного поняття, -«інформаційне забез­печення», термін, який широко використовується у науковій літе­ратурі іноді без його тлумачення на рівні дефініції.

Семантично термін «забезпечення» означає дію. Наприклад, у Великому тлумачному словнику сучасної української мови інфор­маційне забезпечення розкривається через «забезпечення необ­хідною інформацією, організацію банків даних»^[547].

Як наукова категорія «забезпечення» є предметом дослідження не тільки вчених-юристів (зокрема, К. Белякова, В. Брижка, В. Гав- ловського, Р. Калюжного, Л. Коваленка, А. Марущака, а й пред­ставників науки державного управління, політології та інших нау­кових напрямів. На сьогодні дотичні проблеми досліджуються,

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 393 наприклад, у контексті реалізації програмних напрямів процесів інформатизації в Україні, функціонування електронного уряду­вання як форми публічного управління, заснованої на застосуван­ні комп'ютерних та інших цифрових технологій, інформаційно­го забезпечення місцевих органів публічної влади і управління (О. Берназюк, О. Блінова, О. Карпенко Р. Коваль, А. Кодинець, В. Коновал, В. Куйбіда, В. Недбай, П. Шпига та ін.).

Аналіз наукових підходів до аналізу означеного терміна відпо­відно до конкретного предмета дослідження свідчить про відсут­ність уніфікованого трактування його сутності, змісту. Еволюція розвитку цієї правової конструкції вказує, зокрема, що на зміну спрощеному визначенню інформаційного забезпечення (місце­вих органів влади) як впорядкованої системи дій, пов'язаних зі зберіганням, пошуком, переробкою, використанням, розповсю­дженням, отриманням відомостей^{[548] [549] [550], надалі, з розвитком управ­лінських і самоврядних процесів, поглибленням теоретико-при- кладних досліджень, прийшло наукове його розуміння як склад­ного комплексного явища з урахуванням, наприклад, визначення змістового (функціонального), організаційного та технологічного аспектів34^ незалежно від сфери застосування.}

У науці адміністративного права інформаційне забезпечення системи управління відомі фахівці визначають як, зокрема, поєд­нання всієї використовуваної в ній інформації, специфічних засо­бів і методів її обробки і діяльності фахівців з ефективного удо­сконалення та використання даних, відомостей^[551].

Не вдаючись до розширеного дискурсу, зауважимо, що, наприклад, автори термінології у сфері стратегічних комунікацій інформаційне забезпечення тлумачать як: 1) сукупність інфор­маційних ресурсів і послуг у сфері науково-технічної інформації, що ’їх надають для виконання управлінських і науково-технічних завдань, і як: 2) сукупність заходів органів управління усіх рівнів, дій інших суб'єктів інформаційної діяльності з метою створення (формування) і використання в інформаційному просторі необ­хідних інформаційних ресурсів для реалізації процесів управлін­ня в інтересах певних суб'єктів^[552].

В умовах розвитку нової доктрини інформаційного суспіль­ства, інформаційної (цифрової) держави, реалізації таких страте­гічних документів, як, зокрема, Концепція розвитку електронного урядування в Україні, Концепція розвитку електронної демокра­тії в Україні та план заходів щодо її реалізації, Концепція розвит­ку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 рр. і план заходів щодо її реалізації, Концепція забезпечення націо­нальної безпеки у фінансовій сфері та інших, науковий інтерес до висвітлення здебільшого адміністративно-правових засад інфор­маційного забезпечення органів публічної адміністрації тільки посилився.

Наприклад, у межах дослідження Г. Бліновою теоретичних проблем інформаційного забезпечення органів публічної адміні­страції обґрунтовано його більш сучасне поняття як самостійної теоретико-правової категорії: це - обумовлений комплекс норма­тивно-правових, організаційно-управлінських, науково-технічних заходів безперервного процесу створення, використання, дослі­дження, зберігання, захисту, передавання, обробки, знищення інформації визначеного виду, якості, обсяіу, структури, форми за допомогою інформаційних систем, мереж, ресурсів і технологій, спрямований на задоволення інформаційних потреб і реалізацію інформаційних інтересів органів публічної адміністрації з метою створення умов для ефективного виконання ними своїх функцій для реалізації прав громадян^[553].

Певно, що на сучасному етапі децентралізаційних проце­сів інформаційного забезпечення потребують не тільки органи публічної влади, а всі сфери суспільної активності, функціонуван­ня державних та інституцій громадянського суспільства. Розумін­ня інформаційного забезпечення децентралізації у концептуаль-

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 395 йому аспекті щонайменше уможливить визначити або вдоскона­лити правові засоби реіулювання відповідних процесів, інформа­ційних відносин, що виникають.

На шляху концептуального осмислення сутності і змісту досліджуваної категорії найбільш значущими є цілеформуючі чинники та функціонально-телеологічні домінанти проведення децентралізації. Як відомо, узагальнена мета її проведення, за вже наведеними в цій роботі положеннями стратегічних доку­ментів - формування ефективного місцевого самоврядування та територіальної організації влади, для створення і підтрим­ки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання високоякісних і доступних публічних послуг, становлення інсти­тутів прямого народовладдя, задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, узгодження інтересів держави та територіальних громад.

Таким чином, використовуючи існуючі в науковій літературі доктринальні тенденції при формулюванні категорії «інформа­ційне забезпечення», охоплюючи основні визначальні сутнісні її характеристики і не претендуючи на вичерпність поняття на рівні дефініції, інформаційне забезпечення децентралізації нами вико­ристовується у значенні комплексу організаційно-правових, організа­ційно-управлінських, правових заходів зі створення, обробки, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації, інформаційних ресурсів, знищення відомостей визначено­го виду (інформаційної діяльності), розвитку інформаційної інфра­структури на основі сучасних інформаційно-комунікаційних техно­логій, цифровізацїїдержавного управління та місцевого самоврядування, спрямованого на задоволення інформаційних потреб і реалізацію інфор­маційних інтересів громадян - жителів - членів територіальних гро­мад, забезпечення їх індивідуальних та колективних інформаційних (цифрових) прав, потреб органів публічної влади, держави і суспільства загалом з метою створення умов для виконання намічених основних стратегічних завдань щодо формування реального місцевого самовря­дування та територіальної організації влади.

Варто зазначити, що інформаційне забезпечення є складовою системи державної інформаційної політики. Гї здійснення у всіх напрямах детермінується через визначені засади конституційно­го ладу України (зокрема, закріплення інформаційної безпеки як найважливішої державної функції, справи всього Українського народу; заборона цензури як принципу суспільного життя), інші положення Основного Закону реіулятивного впливу на функці­онування інформаційної сфери суспільства і держави в цілому, яка у визначеному контексті є об'єктом інформаційної політики. Сюди слід додати також основні юридично визначені (ст. З Зако­ну України «Про інформацію») напрями державної інформацій­ної політики, принципи інформаційних відносин (відкритість, прозорість діяльності суб'єктів владних повноважень, їх обов'язок інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення та ін.).

Узагальнення конституційних установлень, положень норма­тивно-правових актів, стратегічних документів чинної влади дає підстави говорити, що інформаційна політика на загальнодержав­ному та місцевому рівнях має створювати умови для комплек­сної, системної організації і вреіулювання інформаційно-комуні­каційних процесів у суспільстві, державі, формування інформа­ційного суспільства, цифрової, як на сьогодні її визначають, дер­жави: забезпечення конституційних прав людини і громадянина; функціонування інститутів електронної демократії, електронного урядування, електронного правосуддя, формування національно­го інформаційного простору, його захист, заходи щодо його вхо­дження до світового, європейського інформаційного просторів на засадах забезпечення інформаційного суверенітету, інформацій­ної безпеки, формування інформаційної культури тощо.

Завдання модернізації системи державного управління на національному, регіональному та місцевому рівнях, реформуван­ня місцевого самоврядування, суттю реалізації яких є підтримка повноцінного життєвого середовища для місцевих жителів, задо­волення ’їх інтересів у багатьох сферах на відповідній території, і водночас надання високоякісних публічних послуг, у тому числі інформаційних, що стає прерогативою місцевих органів публіч­ної влади, певно, висуває нові вимоги щодо реалізації державної інформаційної політики.

За обґрунтуванням у сучасних умовах відбуваються зміни про­цесів вироблення державної політики, яка у своєму еволюційно­му розвитку потребує як переосмислення традиційних управ­лінських підходів, так і застосування нових сервісно-орієнтовних

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 397 механізмів щодо її формування та реалізації. Наголошується, що саме сервісно-орієнтовна взаємодія органів публічної влади та громадянина неможлива без відповідного технологічного забез­печення, яке еволюціонує від інформатизації до цифровізації державного управління та місцевого самоврядування^[554].

Водночас має місце ситуація, коли на рівні держави поставле­не завдання впровадження сучасних цифрових технологій у сус­пільний розвиток (цифровізацію), після завершення вже нового (другого) етапу реформування місцевого самоврядування та тери­торіальної організації влади, фахівці констатують, що практика місцевих органів публічної влади з впровадження та використан­ня можливостей інформаційно-комунікаційних, цифрових тех­нологій не відповідає вимогам сьогодення і є недосконалим ком­понентом децентралізаційних процесів.

Відсутність єдиної системної стратегії державних органів на місцях, суб'єктів місцевого самоврядування щодо формування, використання регіональних інформаційних ресурсів, забезпечен­ня публічного доступу до них тощо, як свідчить практика, упо­вільнює, зокрема, створення інформаційної індустрії для надання громадянам, просто місцевим жителям спектра якісних і різно­манітних інформаційних та адміністративних послуг, і загалом реалізацію завдань заявлених реформ децентралізації.

Рівень довіри громадян до органів публічного управління, рівень відкритості та доступності діяльності органів публічної влади, ступінь залучення громадськості до прийняття публіч­но-владних рішень та інші є критеріями, за якими визначається ефективність публічного управління внаслідок широкомасштаб­ного впровадження цифрових технологій^[555]. Фахівці визнають, що впровадження сучасних електронних, цифрових технологій дійсно створює умови для розвитку демократичних процесів у суспільстві, державі, забезпечення адекватних національних інтересів, однак не завжди гарантує 'їх.

У період поставленого стратегічного завдання повсюдної циф- ровізацїї не варто забувати про існуючу так звану цифрову нерів­ність - явища, пов'язаного із забезпеченням доступності інформа­ційно-комунікаційних систем, інформаційних технологій досту­пу до необхідної інформації для різних груп населення залежно від таких чинників, як: рівень матеріального становища, місце проживання тощо. На думку вітчизняних дослідників, недостат­ньо розвинена мережа інформування віддалених від обласного центру територіальних громад звужує коло соціально активних і відповідальних громадян, призводить не до децентралізації, а рецентралізацїї (йдеться про зворотний рух, перехід від децент­ралізованого процесу до централізованого управління - авт.), гальмування процесів реформування та прагнення до сталого розвитку^[556].

Низька інформаційна культура, відсутність критичного мис­лення у членів територіальної громади щодо процесів здійснення державного управління, муніципальної влади тощо не сприяти­ме досягненню цілей і завдань процесів децентралізації (надання високоякісних і доступних публічних послуг, становлення інсти­тутів прямого народовладдя, задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, узгодження інтересів держави та територіальних громад).

Це при тому, що сучасне інформаційне суспільство, як світове, так і національне, висуває низку вимог до особистості стосовно рівня її інформаційної культури, уміння не тільки використання новітніх інформаційних технологій для отримання та поширення інформації, а й адекватної інтерпретації формалізованих даних, набуття знань у своїй життєдіяльності тощо в умовах цифрової трансформації, що отримують дещо інше розуміння відповідно­го механізму забезпечення прав і свобод.

Зрозуміло, що в процесі реформування та здійснення кон­ституційно-правової модернізації суспільних відносин в умовах

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 399 проголошених процесів цифровізації варто враховувати необхід­ність реалізації визначених в Основному Законі України фунда­ментальних прав людини. Актуалізуються проблеми оптимізацїї механізму реалізації конституційних прав людини і громадянина, які в означених умовах набувають нового змістового наповнення шляхом надання можливості ’їх здійснення, зокрема, на місцево­му рівні, у тому числі й у цифровому форматі.

Проте існують чинники, які унеможливлюють ефективне вико­ристання IKT. Серед них: низький рівень фінансування проек­тів електронного урядування державою; низький рівень знань у сфері використання інформаційно-комунікаційних технологій та ’їх можливостей громадянами старшого віку; звичка до паперових носіїв; незацікавленість суб'єктів публічного управління і адміні­стрування у прозорості своєї діяльності, корупційні інтереси^[557].

Варто брати до уваги й складну політико-правову ситуацію в державі, суспільстві, зумовлену збройною агресією сусідньої держави, окупацією і анексією частини її території, потужни­ми пропагандистськими впливами, недостатній рівень інфор­маційної культури тощо як чинники, що зумовлюють нагальну потребу переосмислення національної інформаційної політики, розроблення її адекватного сучасним стратегічним національ­ним інтересам, цілям, завданням, викликам, загрозам концепту, напрямів, форм, методів впровадження її на місцях, контролю за здійсненням, правових механізмів реіулювання відповідних про­цесів. Так, актуальними загрозами національним інтересам та національній безпеці України в інформаційній сфері Доктриною інформаційної безпеки України, затвердженою рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 29.12.1916 р. і введе­ною в дію Указом Президента України від 25.02.2017 p., № 47/2017, поряд з іншими, визначалися: провокування екстремістських проявів, підживлення панічних настроїв, загострення і дестабі­лізація суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації, розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів в Украї­ні; інформаційна експансія держави-агресора та контрольованих нею структур; інформаційне домінування держави-агресора на тимчасово окупованих територіях, а також неефективність дер­жавної інформаційної політики.

Нагадаємо, що Стратегія сталого розвитку «Україна - 2020», яка основним напрямом розвитку нашої країни визначила децентра­лізацію та реформу системи державного управління, серед пер­шочергових пріоритетів її реалізації в рамках названих чотирьох векторів руху називає розвиток інформаційного суспільства.

Отже, інформаційна політика має бути поставлена на принци­пово інший рівень, ніж у попередні періоди її здійснення, оскіль­ки має сприяти реалізації першочергових стратегічних завдань децентралізації - визначення напрямів, механізмів формування ефективного місцевого самоврядування та територіальної орга­нізації влади для створення і підтримки повноцінного життєво­го середовища для громадян, надання високоякісних і доступних публічних послуг, становлення інститутів прямого народовладдя, задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, а також забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист національних інтересів в інформаційній сфері, розроблення дієвої стратегії національної безпеки та її складової - інформаційної безпеки, а ще освоєн­ня міжнародних стандартів інформаційного обміну та захисту інформаційних ресурсів тощо.

Реалізація інформаційної політики у встановлених параме­трах потребує, зокрема, модернізації в цьому напрямі діяльнос­ті як уповноважених центральних органів державної влади, так і місцевих органів публічної влади - суб'єктів державної інфор­маційної політики, суб'єктів владних повноважень - розпоряд­ників публічної інформації. Як відомо, реформа децентралізації якраз спрямована на вдосконалення ефективності діяльності міс­цевих органів публічної влади, територіальної організації самої влади. Проблематика набуває якісно нового звучання у контексті пошуку дієвих шляхів, суттєвих форм і методів, якісних механіз­мів у вирішенні існуючих завдань, що стоять у теперішніх умовах перед місцевими органами публічної влади; прийняття зважених владно-управлінських рішень, впровадження контролю грома­дянського суспільства з метою підвищення відповідальності цих органів за результати прийнятих рішень тощо.

Беручи до уваги, що на загальнодержавному рівні процес офі­ційного формування основних стратегічних цілей, завдань дер­жавної інформаційної політики, в тому числі з питань інформа­ційного забезпечення децентралізаційних процесів, відбувається доволі інтенсивно, тоді як форми і методи здійснення необхідної політики, організаційних та інших заходів на місцевому рівні вироблені, впроваджуються на недостатньому рівні в контексті реалізації окреслених цілеспрямувань. Залишаються невиріше- ними також чимало теоретичних і методичних питань формуван­ня регіональної інформаційної політики, особливо на сучасному етапі процесів реформування.

Втілення окреслених стратегічних завдань актуалізує, поряд з іншим, потребу формулювання науково обґрунтованих пропози­цій щодо орієнтовної моделі здійснення інформаційної політики на місцевому рівні. Це зумовлює комплексний предметний ана­ліз таких, зокрема, напрямів, як-то:

- забезпечення відкритого характеру діяльності органів пуб­лічної влади, у тому числі прозорості та доступності місцевих органів влади, із застосуванням новітніх IKT;

- розвиток інформаційних взаємовідносин, покращення взає- мообміну між радами, ’їх виконавчими органами, посадовими особами місцевого самоврядування, органами державного управ­ління та місцевими жителями - членами територіальних громад, самими територіальними громадами як первинними суб'єктами місцевого самоврядування, представниками громадськості, вдо­сконалення організаційно-правових засад інформаційного забез­печення управлінських та самоврядних процесів тощо.

Організаційно-функціональна автономність інформаційного забезпечення місцевого самоврядування протягом вже тривало­го періоду є науковою проблемою у вітчизняній юридичній літе­ратурі. Зокрема, обґрунтовані його визначальні функції^[558], які в сучасних процесах здійснення самоврядування є вельми актуаль­ними. За деякою осучасненою модифікацією можемо назвати такі, наприклад, як:

- інформаційна функція (забезпечення поінформованості суб'єктів місцевого самоврядування, ’їх інформаційних потреб, інтересів відповідно до визначених завдань, функцій, повнова­жень, інтересів та інших суб'єктів, з якими вони взаємодіють для здійснення місцевої влади);

- організаційна функція (забезпечує скоординованість дій усіх учасників здійснення самоврядних, управлінських процесів^[559], сприяє формуванню політичної, правової та інформаційної (цифрової) культури, підвищенню зацікавленості, розвитку усві­домлення кожним місцевим жителем потреби участі у вирішенні питань місцевого значення);

- управлінська функція (впорядкування відносин, що вини­кають у процесі здійснення самоврядування у різних галузях міс­цевого господарства, сферах соціального розвитку, для підготов­ки, прийняття та реалізації управлінських рішень, налагодження контролю за їх виконанням з урахуванням особливостей кожної предметної сфери тощо);

- комунікативна функція (налагодження зв'язків «взаємоза­лежності» у здійсненні завдань і функцій місцевого самовряду­вання, поєднання інтересів усіх його суб'єктів, оскільки резуль­тативність інформаційного забезпечення знаходиться в прямій залежності від скоординованості дій по встановленню взаємооб- міну інформацією тощо).

Варто мати на увазі, що цей перелік не вичерпує основні напря­ми призначення такого складного комплексного явища, яким є інформаційне забезпечення функціонування місцевого самовряду­вання у контексті процесів децентралізації. Йдеться лише про стра­тегічні напрями інформаційної діяльності у сфері децентралізації.

Відомо, що функціонування місцевого самоврядування зумов­лює різнобічні, розгалужені багаточисленні інформаційні взаємо­відносини, що виникають у процесі обіїу інформації. В загально­му вигляді ’їх поділяють на дві групи (блоки): внутрішні інфор­маційні зв'язки в межах структур місцевого самоврядування (їх учасниками є територіальна громада чи суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст, сільський, селищний, міський голова, рада, її виконавчі органи, староста, постійні комісії ради та тим­часові контрольні комісії, секретар ради та депутати) та зовнішні інформаційні взаємовідносини, що встановлюються поза межа­ми системи місцевого самоврядування з приводу забезпечен­ня інформаційних інтересів та потреб (відповідно 'їх суб'єктами є населення, засоби масової інформації, комунальні і ті, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіаль­них громад, підприємства, установи та організації, місцеві органи державної влади тощо).

Такий цілеспрямовуючий чинник реформування місцевого самоврядування, як формування спроможних територіальних громад, думка яких повинна бути врахованою у процесі прийнят­тя управлінських рішень, вирішення питань місцевого значення, змушує, наприклад, звернути уваїу на сучасний спектр діяльнос­ті, зокрема, неурядових організацій. Поступове так зване призем­лення (англ, landing) прав людини до рівня територіальних гро­мад з тією метою, аби вони стали ціннісною основою для побу­дови взаємовідносин на місцевому рівні. Тобто відповідальність місцевої влади перед громадами буде підвищена, а ті, своєю чер­гою, братимуть участь у моніториніу діяльності місцевого само­врядування з позицій дотримання прав людини^[560].

У таких умовах зростає значення інформаційної діяльності місцевих органів влади, ’їх уміння застосовувати дієві шляхи вирі­шення питань місцевого значення, управлінських завдань за допо­могою інформаційно-комунікаційних технологій, інноваційності їхнього використання тощо. У цьому розумінні ключовою проб­лемою є створення відкритого інформаційного середовища, що включає в себе забезпечення інформаційної прозорості органів місцевого самоврядування, необхідної для формування громадян­ського суспільства і досягнення взаємодії між населенням та вла­дою на принципах довіри, порозуміння і ділового партнерства.

Підґрунтям відповідних процесів є законодавчо передбачена відкритість, прозорість і доступність місцевих органів публічної влади, необхідна для досягнення взаємодії між місцевим населен­ням, територіальною громадою та місцевою владою на принци­пах довіри, порозуміння і ділового партнерства, як для розвитку інститутів громадянського суспільств, так і для налагодження якісного реального місцевого самоврядування. Саме «закритість» влади, неможливість реального впливу населення на прийняті рішення тощо - основні джерела виникнення недовіри громадян щодо ефективності діяльності відповідних органів^[561].

Проблематичним стає забезпечення доступу громадян до необ­хідної інформації, у тому числі публічної інформації, обов'язкової для оприлюднення, компетентного залучення місцевих жителів як територіальної спільноти до вирішення питань місцевого значен­ня, поставлених стратегічних завдань розвитку прямої демократії, загалом реальна здатність територіальної громади здійснювати місцеве самоврядування як первинного суб'єкта його системи.

Засадничими не тільки для відповідних інформаційно-комуні­каційних відносин, а й для здійснення місцевого самоврядування, реалізації інформаційної політики є також основні принципи місцевого самоврядування: гласність, підзвітність і відповідаль­ність перед територіальними громадами органів місцевого само­врядування та посадових осіб, визначені чинним Законом Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 4 Закону), а також опосередковано закріплений законодавством принцип всебічно­го і об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування ЗМІ та ’їх обов'язок надавати повну інформацію про свою діяльність в установленому порядку, забез­печувати журналістам вільний доступ до відповідної інформації, за винятком передбачених законом випадків (преамбула, ст. 2 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засо­бами масової інформації»).

Законодавчі положення є засобами забезпечення відкритого характеру діяльності органів публічної влади, проведення інфор­мування громадськості як обов'язкової функції, спрямованого на забезпечення прозорості процесів прийняття рішень. Прина­гідно, варто нагадати, що Концепцією реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні із

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 405 самого початку принципами, на яких, власне, мають відбуватися заявлені процеси, здійснення інформаційної політики, інформа­ційної діяльності, визначено, зокрема: верховенство права; від­критість, прозорість і громадська участь; доступність публічних послуг; підзвітність і підконтрольність органів і посадових осіб місцевого самоврядування територіальній громаді; підконтроль­ність органів місцевого самоврядування органам виконавчої влади у питаннях дотримання Конституції та законів України тощо.

Запровадження основних принципів місцевого самовря­дування (відкритості, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами органів місцевого самоврядуван­ня, виконання цими органами як суб'єктами владних повнова­жень юридичного обов'язку інформувати громадськість та засо­би масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення), досягнення комунікативної взаємодії між місцевими жителями, громадою та вказаними органами, посадовими особами - це не тільки запорука налагодження реального місцевого самовряду­вання, а й забезпечення, зокрема, муніципальних прав і свобод.

Серед пріоритетних з огляду на існуючі тенденції - інформа­ційні, цифрові права і свободи. В юридичній науці формується і стає предметом широкого дискурсу окремий міжгалузевий пра­вовий інститут цифрових прав людини^[562].

Не вдаючись у детальний аналіз, зауважимо, що до новітніх цифрових прав окремі автори відносять, зокрема, право на циф­рову особистість, право на доступ до мережевих ресурсів (Інтер- нет), право на анонімність тощо. При цьому нового змістового наповнення набувають традиційні конституційні права людини і громадянина, наприклад, право на вільний і всебічний розвиток своєї особистості, свобода світогляду і віросповідання, свобода думки і слова, право на вільне вираження своїх поглядів і пере­конань; право на інформацію, право на поваїу до гідності, ділової репутації; право на участь в управлінні державними і місцевими справами, право на участь у виборах та референдумах тощо^[563].

Певно, що гарантування таких правоможливостей потребує принципово нової парадигми розуміння юридичної природи, сутності, змістового наповнення новітніх і встановлених традицій­них прав людини і громадянина. Наразі ця проблема має комп­лексний характер, оскільки тут йдеться про систему конституцій­них прав, свобод особистості як члена територіальної громади, які на рівні функціонування місцевого самоврядування виступають як муніципальні права.

Муніципальні права і свободи як важливий елемент змісту всієї системи місцевого самоврядування, самостійний конституцій­но-правовий інститут є предметом дослідження чималого кола вітчизняних науковців у галузі конституційного і муніципального права^[564]. Проте необхідно зважати й на доцільність конституцій­но-правових досліджень щодо модернізації механізму реалізації цих прав і свобод, у тому числі в умовах соціальних та цифрових трансформацій.

Муніципальні права і свободи у сукупності становлять само- управлінський статус особистості як жителя - члена територіаль­ної громади, який є особливою муніципально-правовою катего-

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 407 рією, що відображає місце і роль людини у системі муніципаль­ної демократії і в якому проявляється колективістська сутність людини, її суспільна свідомість та поведінка. У цей статус вхо­дять як права індивіда, так і права територіальної громади, тобто колективні права на вирішення всіх питань місцевого значення, суб'єктами яких є громада в цілому, а користувачами - кожен член цієї громади^[565].

Беручи до уваги, що результативність інформаційного забез­печення управлінських і самоврядних процесів залежить напря­му від скоординованості дій, зусиль уповноважених на його орга­нізацію суб'єктів як елементу механізму здійснення, його функці­онування неможливе без відповідних організаційних заходів.

Аналіз практичної діяльності органів місцевої влади минуло­го періоду щодо комунікаційних зв'язків із громадськістю свід­чить, наприклад, про недостатній ступінь активності населення в питаннях співпраці зі структурами влади для вирішення насущ­них проблем, яка значною мірою залежить від рівня організації роботи, зокрема, адміністративного апарату та його інформацій­ного забезпечення. Наприклад, на виконавчий апарат районної, обласної ради (ст. 58 Закону України «Про місцеве самовряду­вання в Україні») покладено повноваження здійснення поряд із організаційним, правовим аналітичним також інформаційного забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів, сприяння здій­сненню відповідною радою взаємодії і зв'язків з територіальними громадами, місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами місцевого самоврядування.

Відома позитивна практика функціонування і здійснення інформаційної діяльності різноманітних підрозділів у системі виконавчих органів рад (інформаційних управлінь, інформацій­них служб, інформаційно-аналітичних підрозділів, пресслужб, пресцентрів, управлінь і центрів громадських зв'язків, пресбю- ро, прессекретарів тощо), можливість, порядок створення яких, форми підготовки та оприлюднення відповідної інформації тощо встановлені спеціальним законодавством (ст. 6 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні засобами масової інфор­мації»).

Діяльність таких структур, по суті, спрямовується на вирішення трьох основних завдань: забезпечення участі громади у вирішенні питань місцевого значення, формування довіри громадськості до місцевої влади та публічне визнання її діяльності^[566]. Ефективність 'їх роботи вимірюється застосуванням різноманітних форм і мето­дів: співпраця зі ЗМІ, спічрайтерська діяльність (робота зі ство­рення текстової та візуальної інформації), двостороння інформа­ційно-комунікативна взаємодія із різними цільовими групами громадськості; інформаційно-роз'яснювальна, інформаційно- консультативна робота із громадянами, інформування грома­дян через мережу Інтернет та підтримка взаємодії через широке використання соціальних мереж^[567].

З огляду на мету, завдання реформування публічної влади, наприклад, має бути здійснена централізація відповідної інфор­мації - об'єкта і предмета, створення фонду відомостей (банку даних), цільове її призначення, визначення оптимального обсяіу відомостей для кожного виду інформаційних зв'язків; створення системи інформаційного обміну даними в електронній (цифро­вій) формі з його суб'єктами.

Оскільки інформаційне забезпечення є певною послідовніс­тю дій, зусиль потребує також визначення найоптимальнішого режиму використання форм і методів обробки самої інформації, її збір, накопичення, аналіз; розробку та впровадження механіз­му обговорення місцевими жителями проектів рішень, порядку врахування висловлених при цьому зауважень, пропозицій тощо. При цьому відповідні заходи мають відповідати таким принци­пам, як: достовірність інформації, тобто подання відомостей, що забезпечуватимуть довіру до органів самоврядування як до її дже­рела; актуальність інформації: своєчасне її подання та оновлення інформації; повнота: подання достатнього обсяіу інформації, що має суспільне значення або становить суспільний інтерес; компе-

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 409 тентність при поданні відомостей: фаховий підхід до здійснення інформаційних дій зі створення, обробки, надання інформації тощо.

Зокрема, у науковій літературі структуровано систему прин­ципів інформаційного забезпечення органів публічної адміні­страції в Україні:

1) загальні принципи (законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації; об'єктивність, вірогідність, достовірність і точність інформації; відповідність суб'єктивному праву на доступ до інформації юридичного обов'язку зобов'я­заного суб'єкта;);

2) принципи доступу до інформації (відкритість; доступність інформації та свобода її обміну; безоплатності доступу до відкри­тої інформації, що перебуває у розпорядженні держави, забезпе­чення державою усім рівних прав доступу до відкритої інформа­ції; гарантованість права на інформацію);

3) принципи інформаційного обміну між органами публічної адміністрації (безоплатність, оперативність, повнота, своєчас­ність, реіулярність і комплексність доступу до інформації, дотри­мання режимів інформації);

4) принципи цифровізації (рівний доступ до інформаційно- комунікаційних і цифрових технологій; створення переваг у різ­них сферах повсякденного життя; стандартизація);

5) принципи використання державних електронних ресур­сів (підтримання актуальності; усунення дублювань відомостей; оновлення програмного та технічного забезпечення; можливості взаємодії з іншими ресурсами) тощо^[568].

Оскільки інформаційне забезпечення процесів децентраліза­ції - як мінімум результат скоординованої діяльності всіх упо­вноважених на здійснення заходів, що становлять його зміст, потребує удосконалення інформаційна діяльність, зокрема, місцевої адміністрації, незадовільний рівень якої, як обґрунто­вується, викликаний низкою об'єктивних чинників: масштабніс­тю і закритістю їх системи для динамічних зміну складі структур публічного управління, неточністю і неповнотою інформації, з якою працюють органи державної влади, зумовлені недостатніс­тю як ресурсів для її одержання, так і взаємодії цих органів між собою тощо.

З метою покращення інформаційного середовища пропо­нується, зокрема, створення міжрегіональної інформаційно- телекомунікаційної системи, яка б об'єднала високошвидкісні та звичайні канали зв'язку, розподільчі та локальні мережі різного рівня та призначення, уможливила реалізацію широкого спек­тра інформаційних технологій, забезпечила оперативну і надійну взаємодію всіх рівнів управління при вирішенні завдань страте­гічного публічного, міжгалузевого та регіонального управління^[569] (додамо: і місцевого самоврядування - авт.).

Певно, відповідно потрібно забезпечити активну і взаємови­гідну співпрацю різних аналітичних центрів та інформаційних служб органів державної виконавчої влади. Водночас, можливо, для забезпечення спільних зусиль доцільно об'єднати не тільки існуючі інформаційні системи та бази даних всіх рівнів державно­го управління, а й органів місцевого самоврядування і передбачи­ти доступ до вже діючих загальнодержавних ресурсів: державних статистичних стандартів і класифікаторів.

У досліджуваному контексті можна вести мову й про ство­рення, зокрема, на регіональних рівнях інформаційного реєстру з даними про організації - власників державних, недержавних і змішаних інформаційних ресурсів, а також за видами інформа­ційної продукції та послуг. До цього додається впровадження систем захисту електронної інформації органів влади, доцільність розроблення і запровадження автоматизованого аналізу справ у різних сферах державної активності. Ці та інші положення дадуть змоіу побудувати сучасну систему публічного управління, роз­виток телекомунікаційного середовища, створення потужних інформаційних ресурсів тощо.

Певно, удосконалення публічного управління інформаційни­ми потоками на засадах реформування територіальної органі­зації влади має передбачати: підвищення рівня соціально-еко­номічного розвитку України, її конкурентоспроможності, рівня

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 411 життя населення, зростання бюджетних доходів за рахунок роз­витку сучасної інформаційно-комунікаційної інфраструктури, використання електронних державних послуг в економіці регіо­нів; забезпечення реалізації організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки, підвищен­ня рівня кваліфікації та підготовки працівників органів державної влади і бюджетних організацій у сфері використання електрон­них державних послуг у професійній діяльності тощо.

Ще одна важлива проблема в контексті реформування місце­вого самоврядування і територіальної організації влади - відста­вання чинного законодавства від динаміки інформаційно-кому­нікаційних явищ у суспільстві, державі, нових цілей і завдань, визначених стратегічними документами останнього періоду. Слід додати також колізійність правового реіулювання, відсут­ність системного і комплексного вреіулювання інформаційно- комунікаційних відносин у сучасних умовах. Такими, далеко не вичерпними є чинники, що зумовлюють модернізацію, оновлен­ня, інтегрованість національних норм до міжнародно-правових стандартів.

На сьогодні правову основу інформаційного забезпечення ста­новлять нормативно-правові акти різної юрисдикції - Консти­туція України, закони, укази та інші підзаконні акти - складова частина національного інформаційного законодавства. Зокрема, нормативно-правовою основою інформаційного забезпечення органів місцевого самоврядування є відповідні положення зако­нів України: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад»» «Про службу в органах місцевого само­врядування», «Про порядок висвітлення діяльності органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засо­бами масової інформації», що регламентують не лише загальну діяльність органів місцевого самоврядування, ’їх службовців, вста­новлюють структуру й компетенцію рад та 'їх виконавчих органів, а й регламентують інформаційні процеси та інформаційні відно­сини рад та 'їх виконавчих органів. Зокрема, законодавство також регламентує порядок створення інформаційних служб, інформа­ційно-комунікативних підрозділів у системі виконавчих органів рад у різноманітних формах, форми підготовки та оприлюднен­ня інформації тощо.

Хоча норми вітчизняного законодавства не реалізуються, у тому числі, і через відсутність ефективних механізмів ’їх здій­снення, недостатнє впровадження та застосування новітніх IKT у діяльності місцевих органів та, як наголошують фахівці, разом із об'єктивними чинниками (недостатність коштів) має місце також, зокрема, небажання посадових осіб органів влади на міс­цевому рівні використовувати сучасний арсенал інформаційного забезпечення процесів управління та самоврядування. Відповід­ний сектор чинного законодавства є предметом постійної уваги вчених-правників, законодавців і практиків з метою його удоско­налення та забезпечення адекватного правозастосування.

У цьому контексті слід констатувати, що з багатьох чинників потребує оновлення, наприклад, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, через несистемнісгь, фраг­ментарність реіулювання відповідних муніципальних інформа­ційно-комунікаційних відносин загалом, засад інформаційної діяльності органів, посадових осіб місцевого самоврядування, еле­ментів інформаційного забезпечення тощо.

Фахівці визнають, що різні аспекти інформаційного забезпе­чення місцевого самоврядування (загальні засади інформуван­ня населення через офіційний сайт громади, порядок прийому громадян посадовими особами місцевого самоврядування, роз­гляду звернень, запитів, питання офіційних друкованих видань, строки оприлюднення в цих виданнях рішень, розпоряджень та іншої офіційної інформації тощо) можуть бути регламентовані у статуті відповідної територіальної громади, прийнятому сіль­ською, селищною або міською радою відповідно до ст. 19 Зако­ну України «Про місцеве самоврядування в Україні». Водночас у багатьох територіальних громадах статути на сьогодні відсутні, бо ’їх затвердження відповідно до законодавства не є обов'язковим. Окремо обґрунтовується пропозиція щодо розробки і затвер­дження комплексного документа, який би вреіульовував процеси інформування про діяльність місцевих рад, ’їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів - інформаційного регламенту.

Ще одним вагомим аспектом є існуюча тенденція останніх років щодо розробки і прийняття стратегічних документів концепту­ального, декларативного характеру з найважливіших питань сус­пільного розвитку та державотворення. Як правило, закріплюю-

3.4. Інформаційне забезпечення децентралізації як стратегічна компонента реформи... 413 чи значущі положення, ці акти не містять юридичного механізму їх обов'язковості. Задля успішної реалізації намічених реформ місцевого самоврядування, територіальної організації влади, ’їх гарантування, формування правових засад децентралізаційних процесів, мабуть, механізм, інструментарій, правові заходи щодо невиконання намічених стратегічних завдань (у тому числі меха­нізму інформаційного забезпечення ’їх проведення) доцільно здійснити на рівні спеціальних законодавчих актів, внесення змін до існуючих, що становлять правову основу відповідних процесів.

Йдеться не тільки про доктринальне обґрунтування принципу верховенства закону, а й про існуючу тривалий період тенденцію, характерну рису розвитку національного інформаційного зако­нодавства, норми якого реіулюють досліджувані правовідносини, інститути, а саме ’їх реіулювання безпосередньо законом^[570].

У зв'язку з цим обґрунтованою видається, наприклад, пропо­зиція прийняти Концепцію інформаційного забезпечення орга­нів публічної адміністрації, в якій передбачається закріпити клю­чові поняття, визначити: загальні положення; мету і завдання; проблеми, на розв'язання яких спрямована зазначена Концепція; шляхи і способи вирішення проблем, строки ’їх реалізації; поря­док і форми контролю за її виконанням; очікувані результати та органів публічної адміністрації. Також пропонується прийняти Закон України «Про інформаційне забезпечення органів публіч­ної адміністрації в Україні», спрямований, як пропонується, на упорядкування правових норм і систематизацію адміністра­тивно-правових засад створення єдиної глобальної інтегрованої системи, що об'єднає загальнодержавні, регіональні, відомчі та локальні електронні ресурси органів публічної адміністрації^[571].

Необхідність ефективного правового забезпечення окреслених реформ, впорядкування ’їх правової основи потребує комплексно­го і системного підходу.

Наведене у підсумку дає підстави зробити висновок, що проб­лематика інформаційного забезпечення децентралізації є склад­ною, багатогранною і, безумовно, заслуговує на подальше розроб­лення, наукове осмислення комплексу проблем, пов'язаних із розробленням і втіленням у життя відповідних напрямів держав­ної інформаційної політики у сфері децентралізації як стратегіч­ної компоненти реформи місцевого самоврядування та терито­ріальної організації влади.

3.5.