Аналіз діючої територіальної організації влади: точка зору польських експертів
Територіальний поділ Української держави має чотирирівне- вий характер. Найвищий рівень поділу охоплює Автономну Республіку Крим, 24 області та 2 міста з особливим статусом (Київ та Севастополь).
Другий рівень тёриторіального поділу - це 490 районів та 118 районів у містах. Ha найнижчих рівнях територіального поділу знаходяться майже 30 тис. місцевостей різного статусу, в т. ч. 458 міст. Одиниці нижчих рівнів поділу не завжди є територіально цілісними (тобто існують анклави та есклави), в деяких випадках доходить і до подвійного підпорядкування (належності) деяких територій до територіальних одиниць того самого рівня. Мають місце серйозні диспропорції в розмірах територіальних одиниць одного рівня, а їх межі не завжди раціонально встановлені.Самоврядні структури не повною мірою відповідають основному територіальному поділу. Ha районному рівні існує 488 рад на територіях сільського або сільсько-міського характеру та 80 районних рад у містах. Схожим чином на найнижчому рівні
поділу кількість територіальних одиниць є меншою, аніж кількість адміністративних одиниць, особливо на сільських територіях, де при 28 498-ми місцевостях - селах та поселеннях - існує 11 062-ві ради. Ця розбіжність випливає з того факту, що хоча в принципі кожна місцевість є окремою адміністративною одиницею, але вона може об’єднуватись і в територіальні громади.
Ф
Привертає увагу те, що лише на найнижчому рівні (місцевість чи територіальна громада) можна говорити про існування “повного” самоврядування в європейському його розумінні. Так, законодавчий орган (рада), як і керівник територіальної одиниці (голова) обираються безпосередньо на виборах. Виконавчим органом є виконавчий комітет ради, на чолі якого перебуває керівник територіальної одиниці, решта членів якого обираються опосередковано (радою). Одиниці територіального самоврядування володіють комунальним майном,у т.
ч. й комунальними підприємствами, нерухомістю та комунальними організаційними одиницями (наприклад, освітніми). Місцеве самоврядування базового рівня не має бюджетної автономії, воно обмежене податковою владою у сфері місцевих податків.Ha рівні району та області існують як органи самоврядування, так і державні адміністрації. Самоврядні ради районів та областей формуються шляхом безпосередніх виборів, натомість їх виконавчий орган обирається радою, на чолі цього органу - голова ради. У відповідності з нормами, що містяться у Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”, самоврядування районного та обласного рівнів мають не лише автономно визначені завдання та повноваження, що „представляє спільні інтереси територіальних громад”, наприклад, керує їх спільним майном. Сфера компетенції самоврядних органів району та області охоплює, окрім цього, і опрацювання планів та стратегій. їх адміністративний апарат невеликий, а прийняті радою бюджети виконуються державною адміністрацією, яка функціонує на відповідній території. Bce це призводить до того, і це необхідно визнати, що на рівні району та області функції органів загальної адміністрації (а відповідно й адміністрації, що виконує публічні завдання базового рівня) виконує державна адміністрація.
Доходи територіальних громад включають як власні доходи (місцеві податки та збори, податки з майна), так і трансферти з бюджету держави. Привертає увагу факт поділу бюджету
на поточний бюджет та бюджет розвитку. Система трансфертів з бюджету держави носить багатоступінчастий характер. Кошти з державного бюджету перераховуються безпосередньо в область. 3 рівня області трансфертні кошти передаються в райони та міста обласного значення. 3 рівня району кошти перераховуються територіальним громадам.
Розмір бюджетних трансфертів, призначених на поточні видатки, визначається на основі стандартів мінімальних оплат за надання публічних послуг, що виконуються органами місцевого самоврядування і визначаються (вираховуються) відповідно до кількості мешканців. Розмір трансфертів залежить також і від власних доходів даної територіальної одиниці.
14.1.2.