ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Портфельні інвестиції здійснюються в корпоративні права, ЦП, де- ривативи та інші фінансові активи, (за винятком випадків придбання частки, що надає інвесторові більш ніж 50% голосів, або пакету акцій, що перевищує 50% голосуючих акцій).

Отже, обєктами інвестування при портфельному інвестуванні є фінансові активи, які законодавство (Наказ Міністерствафінансів України Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 "Фінансові інструменти" від 30 листопада 2001 р. N559) визначає як актив, що є, за своєю природою:

(a) Г отівкою;

(b) Договірним правом на отримання готівки чи іншого фінансового активу від іншої сторони (тобто - деривативом);

(c) Договірним правом на обмін інструментами з іншою стороною на потенційно вигідних умовах (тобто - деривативом);

(d) Акціями або будь-якими похідними цінними паперами іншої сторони. Можна бачити, що корпоративні права, не виражені у цінних паперах не входять в коло фінансових активів.

У свою чергу, деривативи - це, відповідно до ст.1.5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», стандартні документи, що засвідчують право та/або зобов\'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

До деривативів належать:

Форвардний контракт, який засвідчує зобов\'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту;

Ф\'ючерсний контракт, який засвідчує зобов\'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов\'язань сторонами контракту;

Опціон, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Відповідно до виду цінностей деривативи розподіляються на:

Фондовий дериватив, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому (правила випуску та обігу визначає ДКЦПФР);

Валютний дериватив, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на обумовлених умовах у майбутньому (правила випуску та обігу визначає НБУ);

Товарний дериватив, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у майбутньому (правила випуску та обігу визначає Міністерство економіки України).

Можна бачити, що товарний дериватив також не входить до кола фінансових активів.

Цінні папери згідно ст..3 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» - це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила, і власника, та передбачають виконання зобов\'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Мотивацією портфельного інвестора є лише отримання прибутку від володіння та розпорядження ЦП, корпоративними правами, фінансовими активами, але не корпоративний контроль над суб’єктом господарювання.

Сукупність портфельних інвестицій інвестора складає його інвестиційний портфель.

Оскільки портфельне інветування не надає прямого чи опосередкованого контролю за майном, воно є перспективним при лише зростанні економіки, коли вартість багатьох ЦП стало збільшується, а також існує передбачуваність і очікування щодо зростання вартості деривативів,що дозволяє заробляти на їх перепродажу, або отримувати передбачений ними дохід. Це обумовлює, у свою чергу, досить спекулятивний характер цього виду інвестування: портфельні інвестори часто придбають ЦП лише із тим, щоб згодом перепродати їх дорожче. У будь-якому разі, жодний з них не контролює відповідний суб’єкт господарювання і не визначає стратегії його розвитку.

Портфельне інвестування може здійснюватися у портфельним інвестором незалежно, коли особа прямо вкладає власні кошти у акції або де- ривативи, або бути інституціолізованою як спільне інвестування.

Спільне інвестування це особлива форма інвестиційної діяльності, а саме - портфельного інвестування, за якої інвестори, що бажають отримувати інвестиційний прибуток надають свої кошти досвідченим особам для портфельного інвестування - вкладення їх у ЦП, корпоративні права та нерухомість. П.17 ст.3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. надає легальне визначення діяльності із спільного інвестування як діяльності, що провадиться в інтересах і за рахунок учасників (акціонерів) інститутів спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів інститутів спільного інвестуання з метою отримання прибутку від вкладення коштів, залучених від їх розміщення у ЦП інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші активи, дозволені законами України та нормативно- правовими актами ДКЦПФР. Як зазначає Б.Кауфман, сутність ІСІ полягає в акумуляції коштів дрібних інвесторів у єдиний «кошик», яким управлятиме професійний менеджер, що вкладатиме ці кошти у цінні папери, нерухомість інші активи з метою отримання прибутку[45].

Інститути спільного інвестування (ІСІ) утворюються з виключною метою провадити таке спільне інвестування, пов\'язане з об\'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів і не можуть займатися іншими видами діяльності. ІСІ - це збиральна назва, бо кожен ІСІ утворюється та існує лише в одній з двох відмінних форм - як КІФ, або як ПІФ. Фактично, КІФ та ПІФ, це прямо врегульовані законодавством інвестиційні схеми спільного інвестування.

Утворення та діяльність ІСІ обов’язково пов’язана з емісією пайових ЦП, що їх на оплатній основі придбають інвестори. Для КІФ це - акції, для ПІФ - інвестиційні сертифікати. Цінні папери ІСІ завжди є іменними.

Саме кошти, залучені в інвесторів у якості оплати за такі ЦП (акції, або інвестиційні сертифікати) об’єднуються та вкладаються у ЦП інших емітентів, корпоративні права та нерухомість, що дозволяє отримати прибуток.

На рівні законів діяльність ІСІ регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. (далі - Закон «Про ІСІ»).

ІСІ, як правові інститути та інвестиційні схеми повністю запозичені з інвестиційної практики західних країн. Основним документом ЄС, що регулює діяльність ІСІ є Директива Ради Європейських Співтовариств про координування законів, постанов та адміністративних положень, що стосуються ІСІ у цінні папери, що знаходяться в обігу №85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року (далі - Директива 85/611/ЄЕС). Законодавство України, за деякими винятками, відповідає положенням цієї Директиви.

Якщо у 2001 році висловлювалися думки про принципову неготов- ність громадян України до участі у спільному інвестуванні[46], то згодом ситуація змінилася. Кількість ІСІ та обсяги емісій їх ЦП стрімко зростають незважаючи на кризу: протягом 2008 р. ДКЦПФР зареєструвала 350 випусків інвестиційних сертифікатів пайовими інвестиційними фондами КУА на суму 65,37 млрд. грн. (у 2007 році - 261 випуск на суму 31,12 млрд.грн.) та 57 випусків акцій корпоративних інвестиційних фондів на суму 2,38 млрд. грн. (у 2007 році - 122 випуски на суму 5,48 млрд.грн.); протягом 2008 року був зареєстрований 381 ІСІ (протягом 2007 року - 334) .[47]

При цьому можна бачити, що ПІФ є більш популярною формою, ніж КІФ: за станом на 31 грудня 2008 р. ДКЦПФР зареєструвала випусків інвестиційних сертифікатів ПІФ на загальну суму 139,14 млрд.грн., тоді як випусків акцій КІФ за той саме строк - на загальну суму 17,03 млрд.грн[48].

Кількість діючих ІСІ (крім венчурних) складала на кінець 2008 року 257, причому 191 з них зареєстрований у м.Києві та Київській області, 5 - у Донецькій області, 31 - в Дніпропетровській області, 3 - у Запорізькій області, 3 - в Івано-Франківській області, 3 - у Львівській області, 2 - в Одеській області, 2 - у Полтавській області, 4 - у Херсонській області, 12 - у Харківській області, 1 - у Чернігівській області)[49].

Корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) є юридичною особою - це відкрите акціонерне товариство спеціально пристосоване для залучення коштів інвесторів через розповсюдження акцій і подальшого спільного інвестування таких коштів, яке діє на підставі статуту та регламенту. Водночас це - назва специфічної схеми із спільного інвестування (див. допоміжні таб.).

Елементами цієї системи є:

1. ВАТ КІФ (ст.ст.7-21 Закону України «Про ІСІ»), особливостями якого, як акціонерного товариства є те, що:

• ВАТ КІФ не може емітувати ЦП крім акцій, які повинні бути виключно простими іменними;

• ВАТ КІФ формує так званий «початковий статутний капітал» за рахунок внесків засновників - грошових коштів, державних

ЦП, ЦП інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі, та об\'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності, у розмірі не меншому ніж мінімальний розмір АТ згідно законодавства і лише згодом збільшує статутний капітал і здійснює додаткові емісії акцій, які придбають вже не засновники, а сторонні інвестори.

• ВАТ КІФ не може бути заснований юридичними особами, у статутному капіталі яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків;

• Органами управління ВАТ КІФ є лише загальні збори акціонерів та наглядова рада, виконавчий орган не утворюється, причому закон містить вимоги щодо складу, порядку роботи та компетенції наглядової ради, встановлює додаткові питання виключної компетенції загальних зборів акціонерів та особливості їх проведення;

• Поряд із статутом у ВАТ КІФ діє регламент - особливий документ КІФ, що регулює специфічні питання спільного інвестування (див.підрозділ у якому йдеться про Due Diligence при портфельному інвестуванні) і містить інвестиційну декларацію, що визначає напрями та обмеження інвестиційної діяльності. Затвердження змін до регламенту належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

2. Інвестори - акціонери, це особи, які придбали акції КІФ. Для венчурних (див.

3. Компанія з управління активами - КУА (ст.ст.29-33 Закону України «Про ІСІ»). Оскільки в КІФ відсутній виконавчий орган, його функції виконує КУА, яка представляє КІФ, як юридичну особу, перед третіми особами, і, фактично, здійснює спільне інвестування коштів, залучених від інвесторів у ЦП, корпоративні права і нерухомість.

Така компанія утворюється у вигляді АТ, або ТОВ, ліцензується ДКЦПФР і може здійснювати управління активами одразу декількох ІСІ. Державна частка у статутному капіталі КУА не може перевищувати 10%. Управління активами є виключним видом діяльності КУА, утім, вона може здійснювати діяльність з управління іпотечним покриттям. Також КУА здійснюють управління активами недержавних пенсійних фондів (ст.ст.34-35 Закону України про недержавне пенсійне забезпечення”).

КУА залучається до інвестиційної схеми через підписання з КІФ договору на управління активами, що укладається на 3 роки. Дія договору продовжується за рішенням загальних зборів акціонерів КІФ, або наглядової ради КІФ із наступним обов’язковим затвердженням рішення наглядової ради загальними зборами.

Ст.30 Закону України „Про ІСІ” передбачає низку обмежень щодо дій, які КУА може вчинювати щодо активів КІФ, які в цілому направлені на унеможливлення використання компанією активів КІФ у власних інтересах та інтересах пов’язаних з нею осіб, наприклад забороняє безоплатно відчужувати активи КІФ, надавати позику за рахунок активів КІФ, відчужувати нерухомість КІФ на свою користь та ін.

За свою діяльність з управління активами КІФ, компанія отримує грошову винагороду, розмір якої, так само як і дохід інвесторів-акціонерів залежить від вартості активів КІФ, тобто - від результатів її діяльності[50] [51].

На 1 січня 2008 р. в Україні зареєстровано 411 КУА частина з яких управляє активами саме ІСІ (КУА управляють також активами, наприклад, недержавних пенсійних фондів).

4. Зберігач активів КІФ (ст.ст.11,50-52 Закону України «Про ІСІ») зберігає як емітовані КІФ акції, так і активи у вигляді ЦП (тобто - ЦП, придбані за кошти інвесторів). КІФ може мати лише одного зберігача. Враховуючи той факт, що основну частину активів КІФ складають, як правило, цінні папери, роль зберігача активів є дуже важливою. Крім звичайних функцій зберігача, зберігач активів КІФ має здійснювати контроль за діяльністю КУА і один раз на квартал перевіряти правильність розрахунків вартості чистих активів КІФ, виконаних КУА. Про результати перевірки зберігач надає інформацію наглядовій раді КІФ. Зберігач протягом одного дня після виявлення порушення інформує ДКЦПФР про будь-які дії КУА, що не відповідають проспекту емісії акцій КІФ або порушують регламент КІФ і законодавство. Також зберігач активів надає згоду КУА на списання коштів з банківського рахунку КІФ.

Зберігач залучається до інвестиційної схеми через підписання з КІФ договору на надання послуг із зберігання акцій КІФ і договору на надання послуг із зберігання активів КІФ у вигляді ЦП, що укладаються на 3 роки. Дія договорів продовжується за рішенням загальних зборів акціонерів КІФ, або наглядової ради КІФ із наступним обов’язковим затвердженням рішення наглядової ради загальними зборами..

5. Незалежний оцінювач майна КІФ (ст.37 Закону України «Про ІСІ») - це суб’єкт оціночної діяльності, який здійснює оцінку нерухомого майна під час його придбання або відчуження КУА активами у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Незалежний оцінювач залучається до інвестиційної схеми через укладення договору з КУА.

6. Аудитор (ст.5 Закону України «Про ІСІ») залучається щорічно КУА для перевірки і підтвердження правильності річної фінансової звітності і встановлення відповідності даних звітності результатам діяльності з активами КІФ. Аудитор залучається до інвестиційної схеми через укладення договору з КУА. Слід зазначити, що ч.5 ст.14 Директиви 85/611/ЄЕС передбачає обов’язковість аудиторської перевірки принаймні двічі на місяць.

Можна бачити, що, фактично, аудитор, незалежний оцінювач, і, у найбільшому ступені, зберігач, здійснюють контроль за діяльністю КУА.

Тому щодо всіх зазначених осіб встановлюються обмеження, спрямовані на захист інвесторів від зловживань з боку КУА:

• Зберігач, незалежний оцінювач і аудитор, КУА не може бути однією і тією самою особою, так само як пов’язаними особами;

• Представники КУА, торговців цінними паперами, які обслуговують КІФ, зберігача, аудитора, незалежного оцінювача майна їх пов\'язаних осіб не можуть бути членами наглядової ради КІФ.

Крім того, укладені КІФ договори з КУА та зберігачем підлягають затвердженню загальними зборами акціонерів КІФ, які приймають також рішення про розірвання таких договорів.

Контроль за належним виконанням умов договорів з КУА активами фонду, зберігачем, реєстратором, аудитором та незалежним оцінювачем його майна забезпечує наглядова рада КІФ.

Серед повноважень наглядової ради КІФ, обумовлених специфікою цього виду АТ слід додатково відзначити:

• Прийняття змін до проспекту емісії акцій КІФ;

• Затвердження договорів щодо активів ІСІ, укладених КУА, на суму, яка перевищує встановлену регламентом КІФ мінімальну вартість;

• Обрання голови наглядової ради (президента КІФ) та його заступника;

• Укладення та розірвання договорів з КУА, зберігачем, затвердження договорів з реєстратором, аудитором та незалежним оцінювачем майна.

Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) не є юридичною особою - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні КУА і обліковуються нею незалежно від результатів її господарської діяльності. Отже, якщо КІФ - це юридична особа (ВАТ), яка володіє на праві власності активами (сукупністю майна, корпо- ративних прав та вимог) сформованими за рахунок коштів інвесторів, ПІФ - це самі, власне, активи.

У КІФ інвестори мають лише корпоративні права щодо ВАТ, яке є власником активів, тоді як у ПІФ інвестори самі є їх співвласниками.

Схема інвестування ПІФ відрізняється від схеми КІФ відсутністю фонду - юридичної особи (ВАТ), отже, якщо у КІФ емітуються акції, у ПІФ, де це неможливо - емітуються інвестиційні сертифікати. Єдиним документом ПІФ є регламент[52].

Мінімальнийобсяг активів ПІФ повинен бути не меншим за мінімальній розмір статутного капіталу АТ.

Елементами системи ПІФ є (див.також допоміжну таблицю):

1. Компанія з управління активами (ст.ст.23, 29-33 Закону України «Про ІСІ»). ПІФ створюється за її ініціативою. Саме КУА емітує інвестиційні сертифікати, затверджує регламент ПІФ. Укладаючи договори за рахунок активів ПІФ, КУА діє від свого імені, з обов\'язковим зазначенням в таких договорах реквізитів фонду. КУА здійснює окремий бухгалтерський та податковий облік операцій та результатів діяльності зі спільного інвестування щодо кожного ПІФ, активи якого перебувають в її управлінні.

Нерухоме майно, що входить до активів ПІФ реєструється на ім’я КУА з обов’язковим зазначенням реквізитів фонду, а сама компанія стає розпорядником такої нерухомості.

За рішенням ДКЦПФР компанію може бути замінено на іншу у разі:

• Якщо протягом року вартість чистих активів ПІФ в розрахунку на один інвестиційний сертифікат зменшилася більше ніж на 30 відсотків;

• Якщо протягом року вартість чистих активів ПІФ у розрахунку на один інвестиційний сертифікат зменшилася від його номінальної вартості більше ніж на 20 відсотків;

• Анулювання ДКЦПФР виданої КУА ліцензії на провадження діяльності з управління активами ІСІ;

• Ліквідації КУА.

2. Інвестори - учасники, це фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати ПІФ (з урахуванням обмежень, встановлених для венчурних фондів, що розглядаються нижче). До прийняття Закону України від 18 грудня 2008 року N 693-VI, яким було змінено Закон України „Про ІСІ”, інвесторами недиверсифікованих (див.нижче) ПІФ могли бути лише юридичні особи, інвесторами диверсифікованих ПІФ - як фізичні так і юридичні особи.

Інвестиційний сертифікат засвідчує частку інвестора у ПІФ.

За загальним правилом, інвестори ПІФ не мають права втручатися у діяльність КУА. Утім, ст.25 Закону України „Про ІСІ” передбачає можливість утворення наглядової ради у ПІФ, в якому кошти спільного інвестування залучалися шляхом приватного розміщення інвестиційних сертифікатів. Наглядова рада утворюється для нагляду за виконанням інвестиційної декларації, зберіганням активів фонду, веденням реєстру власників інвестиційних сертифікатів, проведенням аудиторських перевірок діяльності та оцінки майна фонду з числа учасників фонду. Інші особи можуть бути обраними до її складу у порядку, встановленому регламентом фонду. Учасник має право бути обраним до складу наглядової ради або призначити свого представника за умови придбання ним установленої регламентом ПІФ мінімальної кількості інвестиційних сертифікатів.

Така наглядова рада є квазі-корпоративним органом, подібним до наглядової ради КІФ: вона утворюється з числа інвесторів, її рішення приймаються простою більшістю голосів і вважаються правомочними у разі участі в голосуванні не менш як двох третин складу ради.

До компетенції наглядової ради ПІФ належить:

• Обрання голови наглядової ради;

• Затвердження рішення про розірвання договорів зі зберігачем, реєстратором, аудитором та незалежним оцінювачем майна;

• Затвердження змін до регламенту фонду.

У разі якщо у ПІФ наглядову раду не створено, рішення, які відносяться до її компетенції приймаються уповноваженим органом КУА.

Слід зазначити, що неможливість утворення наглядової ради у ПІФ, який зробив публічне розміщення інвестиційних сертифікатів позбавляє учасників такого фонду можливості впливати на діяльність КУА. При цьому, саме через такі фонди здійснюється класичне спільне інвестування із залученням багатьох незалежних і дрібних інвесторів.

3. Зберігач активів ПІФ виконує ті самі функції, що й зберігач активів ПІФ - зберігає як емітовані КУА інвестиційні сертифікати, так і активи у вигляді ЦП. Зберігач залучається до інвестиційної схеми через підписання з КУА договору на надання послуг із зберігання інвестиційних сертифікатів ПІФ і договору на надання послуг із зберігання активів ПІФ у вигляді ЦП, що укладаються на 3 роки.

4. Незалежний оцінювач майна ПІФ не відрізняється від незалежного оцінювача КІФ.

5. Аудитор, так само не відрізняється від аудитора ПІФ.

У ПІФ, так само, як у КІФ, аудитор, незалежний оцінювач, і, у найбільшому ступені, зберігач, здійснюють контроль за діяльністю КУА.

Класифікація ІСІ. Закон України «Про «ІСІ» встановлює досить складну класифікацію ІСІ за формою (ст.ст.7,22 Закону), типом і видом (ст.4 Закону) та забороняє змінювати вид і тип ІСІ (ст.4 Закону).

За формою ІСІ поділяються на КІФ та ПІФ, що розглянуті вище. Цей поділ є визначальним для розуміння інвестиційної схеми відповідного ІСІ, його природи та внутрішньої організаційної будови.

За типами можна виділити відкриті, інтервальні і закриті ІСІ залежно від порядку здійснення діяльності.

ІСІ належить до відкритого типу, якщо відповідні цінні папери ІСІ (акції, або інвестиційні сертифікати) у будь-який час можуть бути викуплені їх емітентом (тобто КІФ, або компанія з управління активами ПІФ бере на себе зобов\'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп акцій у КІФ, інвестиційних сертифікатів у ПІФ).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо акції, або інвестиційні сертифікати викупаються емітентом періодично, тобто - якщо КІФ, або компанія з управління активами ПІФ бере на себе зобов\'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп акцій КІФ, інвестиційних сертифікатів ПІФ протягом обумовлених проспектом емісії інтервалів часу. Проспект емісії такого ІСІ повинен передбачати порядок визначення дати початку та закінчення інтервалу, його періодичність (не рідше разу на рік та не частіше разу в квартал) та тривалість (не менше 10 робочих днів протягом року та не менше 1 робочого дня протягом кожного інтервалу). Наприклад, проспект емісії може передбачати, що інвестори пред’являють цінні папери ІСІ емітенту до викупу протягом перших п’яти робочих днів кожного кварталу, або протягом останніх десяти робочих днів кожного року. В інший час КІФ,або компанія з управління активами ПІФ не зобов’язана викупати в інвесторів акції, або інвестиційні сертифікати.

ІСІ належить до закритого типу, якщо в емітента (КІФ або компанії з управління активами ПІФ) відсутнє зобов’язання щодо викупу акцій, або інвестиційних сертифікатів до моменту припинення відповідного ІСІ.

Дивіденди по цінних паперах ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються - інвестори отримують прибуток лише від продажу ЦП третім особам, або від пред’явлення їх до викупу ІСІ.

За видами ІСІ можна ділити за ознакою строку або диверсифікації.

За ознакою строку ІСІ може бути строковим або безстроковим.

Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого він припиняється. Подовження терміну діяльності строкового ІСІ дозволяється лише у разі зменшення вартості чистих активів ІСІ на не менш ніж 20% протягом останніх 12 місяців його діяльності. Тобто, інвестори можуть продовжити строк діяльності ІСІ у разі, якщо вони мають об’єктивні підстави бути невдоволеними вартістю чистих активів ІСІ, і, відповідно - вартістю його ЦП та розміром свого до- ходу. У такому разі ІСІ зобов\'язаний здійснити викуп власних ЦП в інвесторів, які голосували проти прийняття рішення про продовження строку діяльності ІСІ, або не брали участі в голосуванні по такому рішенню та вимагають викупу їх акцій, бо інвестиційних сертифікатів. При цьому повторне продовження терміну діяльності строкового ІСІ заборонено.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк.

Природно, що ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

За ознакою диверсифікації активів, ІСІ може бути диверсифіко- ваного і недиверсифікованого виду.

ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає низці вимог, щодо складу та структури, тобто - диверсифікації його активів (див. наступний підрозділ, де йдеться про структуру активів ІСІ).

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недивер- сифікованими.

ІСІ відкритого та інтервального типу завжди є диверсифікованими.

Особливим підвидом недиверсифікованих ІСІ є венчурні, тобто - ризиковані фонди. Таким фондом вважається недиверсифікований ІСІ закритого типу, що здійснює виключно приватне розміщення ЦП власного випуску. Визначальною особливістю венчурного ІСІ є занижені, порівняно навіть з іншими недиверсифікованими ІСІ, вимоги щодо складу та структури активів (див. наступний підрозділ, де йдеться про структуру активів ІСІ). Також, КУА, здійснюючи управління активами венчурного фонду, може вчиняти дії, заборонені при управлінні активами інших ІСІ: відчужувати нерухоме майно, що становить активи фонду на користь самої компанії; здійснювати за власні кошти операції з активами фонду; надавати за рахунок активів фонду позики юридичним особам, учасником яких є фонд та ін.

Фізична особа може бути учасником венчурного фонду виключно за умови придбання ЦП такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат. Слід зазначити, що до прийняття Закону України від 18 грудня 2008 року N 693-VI, який внес зміни до багатьох положень Закону України „Про ІСІ”, фізичні особи принципово не могли бути учасниками венчурних фондів.

Всі ці класифікації, що взаємно перехрещуються можна застосувати до кожного з ІСІ.

Так, наприклад венчурний ІСІ завжди є закритим і строковим, оскільки є за визначенням недиверсифікованим, а недиверсифіковані фонди не можуть бути ІСІ відкритого та інтервального типу, отже - належать до ІСІ закритого типу, які, у свою чергу, є завжди строковими. Натомість, диверсифікований ІСІ може належати до будь-якого типу, а якщо він належатиме до відкритого, або інтервального типу, він може, у свою чергу, бути строковим, або безстроковим.

Всі номінації згаданих вище класифікацій відображуються у назвах конкретних ІСІ. Наприклад, КІФ може мати повну назву ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ІНВЕСТ - ДНІПРО», або ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ЗАКРИТИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ІННОВАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ». Ст.4 Закону України „Про ІСІ” передбачає, що словосполучення "корпоративний інвестиційний фонд", "пайовий інвестиційний фонд" та похідні від них можуть використовуватися лише у назвах відповідних ІСІ. У назві ПІФ зазначається, крім того, повна назва КУА, отже ПІФ може мати таку, наприклад, назву: ПАЙОВИЙ ІН- ТЕРВАЛЬНИЙ ДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ТЕКТ ІНВЕСТ» ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФЕКТ».

Також, узагальнюючи наведене вище слід зазначити, що учасниками (акціонерами) ІСІ можуть бути як фізичні так і юридичні особи, за єдиним застереженням - фізична особа може стати учасником венчурного фонду виключно за умови придбання ЦП такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат.

Найбільш поширеними ІСІ є венчурні фонди. Принципово, венчурні фонди призначені для стратегічного залучення інвестицій у нові підприємства, або підприємства, що розвиваються.[53] Утім, справжньою мотивацією їх утворення в Україні є, як правило, не портфельне інвестування у класичному розумінні, а можливість для великого інвестора оптимізувати оподаткування і схему управління своєю власністю: цей фонд діє, фактично, як холдинг, що скуповує контрольні пакети багатьох підприємств і згодом - володіє ними.

У такому разі часто оголошуються дуже великі обсяги емісій ЦП відповідного венчурного фонду, навіть якщо вони серйозно перевищують допустимі обсяги залучення коштів КУА,[54] цінні папери емітуються через приватне розміщення. Отже, кошти сторонніх (портфельних) інвесторів до венчурного фонду не залучаються, а фактичний засновник фонду має можливість у будь-який момент вкласти в нього додаткові власні кошти через купівлю непридбаних акцій, або інвестиційних сертифікатів для фінансування поглинання фондом чергового підприємства. Оптимізація оподаткування полягає в тому, що податки сплачуються інвестором лише за наявності дивідендів, або при його виході з фонду (коли ІСІ викупає емітовані ним ЦП). Отже, операції з поглинання, фактично, не оподатковуються.

Склад і структура активів ІСІ. Активи ІСІ складаються з грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, на банківських поточних рахунках та депозитних рахунках, банківських металів, об\'єктів нерухомості, ЦП, визначених Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок", цінних паперів іноземних держав та інших іноземних емітентів, корпоративних прав, виражених в інших, ніж ЦП, формах, а також з інших активів, дозволених законодавством України з урахуванням обмежень, установлених Законом України "Про ІСІ" так актами ДКЦПФР безпосередньо для конкретних видів інвестиційних фондів (див. нижче).

Зазначені активи формуються за рахунок коштів спільного інвестування, до яких належать кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ.

Отже, активи ІСІ - це сукупність майна, ЦП, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок залучених в інвесторів коштів спільного інвестування (п.1 ст.3 Закону України „Про ІСІ”).

Законодавство України (ст.ст.4, 34 Закону України „Про ІСІ” та Положення про склад і структуру активів ІСІ, затверджене рішенням ДКЦПФР від 11 січня 2002 року №12 з наступними змінами) встановлює низку умов щодо складу та структури активів ІСІ, визначаючи зміст інвестиційного портфелю ІСІ, тобто - допустимівиди активів - ЦП, корпоративних прав, майна, валютних цінностей (склад активів) і їх можливі співвідношення (структуру активів) в різних видах ІСІ. Фактично, цим додатково обмежуються напрями інвестування, що покликане захистити інвесторів від зловживань та недобросовісних маніпуляцій з боку КУА.

Існує три рівні вимог щодо складу і структури активів ІСІ за ступенем жорсткості, які можна подати негативно, як:

i. обмеження щодо складу і структури активів всіх ІСІ;

ii. обмеження щодо складу і структури активів всіх ІСІ, крім венчурних (тобто - до всіх диверсифікованих та недиверсифікованих ІСІ, які не є венчурними);

iii. обмеження щодо складу і структури активів диверсифікованих ІСІ;

або ж - позитивно - як :

i. режим активів венчурних ІСІ;

ii. режим активів недиверсифікованих ІСІ, крім венчурних;

iii. режим активів диверсифікованих ІСІ.

Отже, режим активів венчурних фондів, або ж обмеження щодо складу і структури активів усіх ІСІ полягають в тому, що:

Активи не можуть включати:

• ЦП, випущені КУА, зберігачем, реєстратором, аудитором цього ІСІ та пов\'язаними з ними особами;

• ЦП інших ІСІ;

• Договори про участь у ФФБ;

• Векселі та ощадні сертифікати на суму більш як 30% вартості активів ІСІ[55];

• Приватизаційні ЦП.

Акції, боргові, іпотечні та похідні ЦП, а також корпоративні права, виражені в інакших, ніж ЦП, формах мають складати не менш ніж 50% вартості активів венчурного фонду, при цьому вартість ЦП іноземних емітентів не може бути більшою, ніж 20% загальної вартості активів ІСІ.

Активи венчурного фонду можуть повністю складатися з нерухомості, корпоративних прав та ЦП, що не допущені до торгів на фондовій біржі, або не отримали рейтингової оцінки. До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов\'язання, оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України.

Отже, вимоги до змісту інвестиційного портфелю венчурного ІСІ є мінімальними, як наслідок, ці фонди можуть скуповувати земельні ділянки та іншу нерухомість (у тому числі - таку, що будується), велику кількість ЦП однієї емісії (тобто - купувати, наприклад, 80% емітованих одним суб’єктом облігацій, вкладати кошти у контрольні пакети АТ), скуповувати контрольні частки ТОВ. При цьому всі ЦП, що їх придбає венчурний фонд, у тому числі - контрольні пакети акцій, можуть бути такими, що не допущені до торгів на фондовій біржі, або не отримали рейтингової оцінки.

Режим активів недиверсифікованих фондів, окрім венчурних, або ж обмеження щодо складу і структури активів всіх фондів, окрім венчурних (тобто - до всіх диверсифікованих та недиверсифікованих, які не є венчурними) полягають, додатково, в тому, що вартість ЦП, що не допущені до торгів на фондовій біржі та нерухомості не може становити більш як 50% загальної вартості активів .

Також, додатково, на відміну від венчурного фонду, активи звичайного недиверсифікованого ІСІ не можуть включати ЦП іноземних держав та юридичних осіб, не допущені до торгів на одній з провідних іноземних бірж чи торговельно-інформаційних систем, перелік яких визначається ДКЦПФР; векселі та ощадні (депозитні) сертифікати на суму більш як 10% вартості активів ІСІ, якщо інше не встановлено ДКПЦФР; похідні (деривативи), товаророзпорядчі ЦП, заставні, якщо інше не встановлено ДКЦПФР; сертифікати ФОН.

Отже, вимоги до змісту інвестиційного портфелю звичайного неди- версифікованого ІСІ є досить м’якими, але - більш суворими, ніж аналогічні вимого до венчурного ІСІ.

Звичайні недиверсифіковані ІСІ можуть займатися поглинаннями, скуповувати контрольні пакети акцій АТ та нерухомість, але з певними обмеженнями.

Утім, найбільша кількість обмежень щодо складу та структури активів властива режиму активів диверсифікованих фондів (ст.ст.4, 34 Закону України „Про ІСІ”), які додатково характеризуються тим, що:

• Кількість ЦП одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10% загального обсягу ЦП відповідного випуску;

• Сумарна вартість ЦП в кількості, більшій, ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент придбання не перевищує 40% вартості чистих активів ІСІ;

• Не менш як 80% загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та місцевих позик, державні ЦП, а також ЦП, що допущені до торгів на фондовій біржі;

• Вартість ЦП, що не допущені до торгів на фондовій біржі та не отримали рейтингову оцінку відповідно до закону, не може становити більш як 20% загальної вартості активів ІСІ.

При проведенні публічного розміщення цінних паперів ІСІ відкритого та інтервального типу (які завжди є диверсифікованими) не менше 10% активів таких ІСІ повинні утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на окремих депозитних банківських рахунках, відкритих для цього ІСІ.

Це має забезпечити можливість здійснювати розрахунки ІСІ з інвесторами. Водночас диверсифікованим ІСІ забороняється:

• Тримати в грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних (депозитних) сертифікатах та банківських металах більше ніж 50% загальної вартості активів ІСІ, при цьому не більш як 10% загальної вартості активів ІСІ в зобов\'язаннях одного банку;

• Придбавати або додатково інвестувати в ЦП та зобов\'язання однієї юридичної особи більше ніж 5% загальної вартості активів ІСІ;

• Придбавати або додатково інвестувати у державні ЦП, ЦП, доходи за якими гарантовано КМ України, більше ніж 50% загальної вартості активів ІСІ (при цьому забороняється інвестувати понад 10% загальної вартості активів ІСІ у ЦП одного випуску);

• Придбавати або додатково інвестувати в ЦП органів місцевого самоврядування більше ніж 40% загальної вартості активів ІСІ (при цьому забороняється інвестувати понад 10% загальної вартості активів ІСІ у ЦП органів місцевого самоврядування одного випуску);

• Придбавати або додатково інвестувати в ЦП, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20% загальної вартості активів ІСІ, при цьому в ЦП, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10% загальної вартості активів ІСІ;

• Придбавати або додатково інвестувати в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20% загальної вартості активів ІСІ;

• Придбавати або додатково інвестувати в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5% активів ІСІ;

• Придбавати або додатково інвестувати в об\'єкти нерухомості більше ніж 10% загальної вартості активів ІСІ;

• Придбавати або обмінювати ЦП, емітентами яких є пов\'язані особи ІСІ, КУА або зберігача.

Зазначені вище вимоги до складу і структури активів ІСІ починають застосовуватися через 6 місяців з дати реєстрації його регламенту.

Слід зазначити, що остаточно ці вимоги було сформовано Законом України від 18 грудня 2008 року N 693-VI, яким до ст.ст.4,34 ЗаконуУкра- їни „Про ІСІ” було внесено відповідні зміни.

Ці зміни суттєво пом’якшили вимоги щодо диверсифікації активів.

Наприклад, попередня редакція передбачала також заборону придба- вати або додатково інвестувати в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України (крім комерційних банків), більше ніж 20 відсотків загальної вартості активів ІСІ; придбавати або додатково інвестувати в акції українських емітентів більше ніж 40 відсотків загальної вартості активів ІСІ; векселі та ощадні сертифікати повинні були складати не більш як 10 відсотків вартості активів ІСІ.

У більшості інших обмежень розмір припустимої частки відповідного виду активів у загальній структурі активів було суттєво збільшено.

Наприклад, припустиму частку ЦП органів місцевого самоврядування збільшено з 10% до 40%; грошову частку - з 30% до 50%; частку ЦП, доходи за якими гарантовано КМ України - з 25% до 50% загальної вартості активів ІСІ.

Отже, з одного боку було підвищено норми інвестування диверсифіко- ваних ІСІ в державні та муніціпальні цінні папери, цінні папери, доходи за якими гарантовано КМ України, а з іншого - виключено обмеження щодо інвестування активів ІСІ в акції та облігації українських емітентів із залишенням обмежень щодо інвестування активів ІСІ в цінні папери одного емітента. Також пом’якшено вимоги щодо інвестування коштів диверсифікова- них ІСІ у нерухомість: якщо раніше нерухомість не могла входити до складу його активів, за винятком об\'єктів, необхідних для забезпечення статутної діяльності, внесених до початкового статутного капіталу, тепер частка нерухомості може складати до 10% вартості активів диверсифікованого ІСІ.

Отже, щодо диверсифікованих ІСІ встановлені жорсткі вимоги з розподілу напрямів та обсягів інвестування коштів інвесторів.

Як наслідок, диверсифіковані ІСІ не можуть інвестувати великий відсоток цих коштів в нерухомість, ЦП одного емітента, придбавати контрольні частки ТОВ, контрольні пакети акцій АТ, та загалом - велику кількість ЦП однієї емісії.

Слід зазначити, що до внесення 18 грудня 2008 р. змін до Закону, режими активів диверсифікованих фондів за законодавством України та Директивою 85/611/ЄЕС, за деякими винятками, співпадали .

На 31 грудня 2008 р. загальна сума активів усіх створених в Україні ІСІ, крім венчурних фондів, склала 5,25 млрд.грн. (на 31 грудня 2007 р. - 7,7 млрд. грн.), сума чистих активів ІСІ (знов таки, крім венчурних фондів) - 4,73 млрд.грн. за станом на 31 грудня 2008 р. (3,33 млрд. грн. за станом на 31 грудня 2007 р.).

За станом на 31 грудня 2008 р. мав місце наступний розподіл активів усіх створених в Україні ІСІ[56] [57]:

Порядок визначення вартості чистих активів ІСІ встановлений ст.35 Закону України „Про ІСІ” та Положенням про порядок визначення вартості чистих активів інститутів спільного інвестування (пайових та корпоративних фондів), затвердженим рішенням ДКЦПФР від 2 липня 2002 року №201. Вартість чистих активів ІСІ визначається як різниця між сумою його активів з урахуванням їх ринкової вартості і розміром зобов\'я- зань ІСІ. Виходячи з цієї величини, у свою чергу, визначається вартість цінного паперу ІСІ (акції, або інвестиційного сертифікати) для розрахунків ІСІ з інвесторами, які придбають цінні папери ІСІ, або ж повертають їх ІСІ для викупу. Механізм визначення вартості чистих активів ІСІ покликаний запобігти існуванню «дутих» ІСІ.

ЦП резидентів та нерезидентів, які обертаються на організаційно оформлених ринках, перелік яких визначається ДКЦПФР та задовольняють вимоги лістингу, оцінюються за їх ринковою вартістю, яка визначається за даними останньої офіційної котировки організаційно оформленого ринку.

Ринкова вартість належних ІСІ цінних паперів, що обертаються більш як на одному організаційно оформленому ринку, при розрахунку вартості активів оцінюється за найменшою з останніх котировок, визначених на кожному з ринків за попередній місяць.

Акції інших емітентів (не обертаються на організованому ринку або виключені з лістингу), що за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за попередній рік є прибутковими, - включаються до розрахунку за балансовою вартістю (вартістю придбання, собівартістю), утім, акції емітентів, що за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за попередній рік є збитковими, - включаються до розрахунку за оцінною вартістю, яка розраховується із застосуванням механізму дисконтування балансової вартості зі знижуючими коефіцієнтами, а саме: за перший рік збиткової діяльності - 25 % зниження балансової вартості цінного папера, за другий рік - 50 %, за третій рік і більше - 75 %.

До розрахунку вартості чистих активів взагалі не включається вартість ЦП, реєстрація випуску яких анульована (скасована) ДКЦПФР або за рішенням суду, а ЦП, обіг яких зупинено, включаються до розрахунку вартості чистих активів у розмірі 75 % від балансової вартості.

Вартість чистих активів ІСІ розраховує його КУА, причому розрахунок здійснюється компанією окремо по кожному КІФ, або ПІФ.

Слід зазначити, що згідно п.«а», п. «Ь» ч.3 ст.7 та п. «а», п. «с» ч.3 ст.14 Директиви 85/611/ЄЕС додержання правил підрахунку вартості паїв ІСІ, забезпечення використання доходів ІСІ відповідно до законодавства та документів ІСІ є обов’язком не КУА, а зберігача.

Для всіх ІСІ, крім венчурних фондів розрахунок здійснюється: o На останній день місяця;

o На дату, починаючи з якої до складу та структури активів ІСІ застосовуються обмеження, встановлені законодавством; o На день складання інформації щодо діяльності ІСІ (квартальна, річна);

o На кожний день, що передує дню приймання заявок на розміщення та викуп цінних паперів ІСІ;

o На день прийняття рішення про заміну КУА; o На день прийняття рішення про припинення ІСІ; o На день, що передує дню початку розрахунку з учасниками (ПІФ) або акціонерами (КІФ).

Для венчурних ІСІ розрахунок здійснюється:

o На день закінчення строку, установленого для досягнення нормативів діяльності фонду; o На кінець року та звітного кварталу;

o На кожний день, що передує дню прийому заявок на розміщення та викуп цінних паперів ІСІ; o На день, що передує дню прийняття рішення про заміну КУА; o на день прийняття рішення про ліквідацію фонду.

Відповідний розрахунок КУА подає до ДКЦПФР в електронній, а в деяких випадках також у паперовій формі.

Створення ІСІ. Згідно ст.6-1 Закону України „Про ІСІ” ІСІ починає діяльність із спільного інвестування лише після внесення його до єдиного державного реєстру ІСІ (ЄДРІСІ), що його веде ДКЦПФР і присвоєня ІСІ відповідного коду. Внесення ІСІ до реєстру є підтвердженням реєстрації його регламенту.

Утім, КІФ та ПІФ є за своєю юридичною природою цілком відмінними явищами, отже їх створення має серйозні відмінності.

Оскільки КІФ - це АТ, виключним видом діяльності якого є спільне інвестування, його створення ініціюється засновниками і регулюється законодавством про АТ за деякими відмінностями, передбаченими Законом України „Про ІСІ” (затвердження крім статуту ще й регламенту, укладення АТ КІФ договорів з КУА і зберігачем, та ін.).

Правосуб’єктність КІФ виникає після його державної реєстрації як юридичної особи, отже, згідно ст.11 Закону України „Про ІСІ” КІФ зобов’язаний зареєструвати свій регламент і вноситься до ЄДРІСІ протягом 6 місяців з дня його державної реєстрації. При цьому реєстрація регламенту КІФ і внесенння його до ЄДРІСІ відбувається одночасно з реєстрацією звіту про перше розміщення його акцій серед засновників.

Через 6 місяців після реєстрації регламенту КІФ до нього починають застосовуватися вимоги законодавства щодо складу і структури його активів. Отже, протягом цього строку КІФ має розпочати і повністю налагодити інвестиційну діяльність. Можна бачити, що внесення КІФ до ЄДРІСІ є останнім кроком у процедурі його сторення.

Натомість, ПІФ - це не суб’єкт права, а майно - активи, придбані за рахунок коштів інвесторів-учасників, залучених КУА шляхом продажу емітованих нею інвестиційних сертифікатів. Отже, у випадку ПІФ юридична особа не створюється, відбувається лише емісія інвестиційних сертифікатів згідно законодавства про цінні папери, знов таки, з особливостями, передбаченими Законом України „Про ІСІ”.

Для створення ПІФ компанія з управління активами повинна:

• Розробити та затвердити регламент ПІФ;

• Подати до ДКЦПФР документи, необхідні для реєстрації регламенту ПІФ та внесення його до ЄДРІСІ;

• Укласти договори з аудитором, зберігачем, реєстратором чи депозитарієм, оцінювачем майна;

• Розробити та затвердити проспект емісії інвестиційних сертифікатів;

• Подати до ДКЦПФР документи, необхідні для реєстрації проспекту емісії інвестиційних сертифікатів;

• Організувати публічне або приватне розміщення інвестиційних сертифікатів.

Згідно ч.5 ст.23 Закону України „Про ІСІ”, ПІФ вважається створеним з моменту внесення його до ЄДРІСІ. Утім, з викладеного вище можна бачити, що фактично внесення ПІФ до ЄДРІСІ є одним з початкових етапів у процедурі його сторення: реєстрація ПІФ у ЄДРІСІ передує розробленню, затвердженню, реєстрації проспекту емісії інвестиційних сертифікатів, їх розміщенню.

Вимоги щодо структури та мінімального обсягу активів (мінімальний розмір статутного капіталу АТ) застосовуються до ПІФ через 6 місяців з дня реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів цього фонду. Отже, так само, як КІФ, компанія з управління активами ПІФ має півроку на те, щоб налагодити інвестиційну діяльність. Звіт про результати розміщення цінних паперів ІСІ подається до ДКЦПФР протягом 6 місяців з дня реєстрації проспекту емісії інвестиційних сертифікатів. При цьому ч.ч.4,5 ст.13 Закону України „Про ІСІ” визначає, що обмеження, встановлені законодавством, яке регулює діяльність АТ щодо строків розміщення акцій, не застосовуються до КІФ: строк розміщення акцій КІФ відкритого або інтервального типу взагалі не обмежується, а строк розміщення акцій закритого КІФ зазначається у проспекті емісії акцій такого фонду[58]. Це означає, що певна частка акцій КІФ тих емісій, які здійснюються після внесення КІФ до ЄДРІСІ (тобто - всіх емісій, крім першої, за рахунок якої сформований початковий статутний капітал АТ КІФ) може довго перебувати не викупленою (доки не знайдуться інвестори-покупці, які побажають стати акціонерами АТ КІФ), а заявлений за рахунок додаткових емісій стаутний капітал - несформованим. Подібним чином, згідно ч.3 ст.23 Закону України „Про ІСІ” не обмежується строк публічного розміщення інвестиційних сертифікатів ПІФ відкритого та інтервального типу, а приватне розміщення інвестиційних сертифікатів здійснюється у порядку, визначеному проспектом емісії. У разі, якщо здійснюється приватне розміщення ЦП венчурного ІСІ, це полегшує використання його засновником для здійснення поглинань (див. підрозділ про венчурні фонди, де йдеться про причини їх поширення). Відповідно, голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів КІФ провадиться виходячи не з заявленої у проспекті емісії кількості акцій КІФ, а з кількості акцій, що перебували в обігу станом на 24 годину за три робочих дні до дня проведення таких зборів.

Фонд операцій з нерухомістю (ФОН) займає проміжне місце між ФФБ та ІСІ, тому його необхідно розглядати саме у контексті порівняння із цими інститутами. За своєю сутністю та метою ФОН є, фактично, різновидом ІСІ, а саме - ПІФ. Утім, оскільки ФОН спеціально пристосований для інвестування будівництва, „технологічно” це, також - „брат близнюк ” ФФБ, з дуже подібною інвестиційною схемою, діяльність якого так само регулюється Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі в цьому підрозділі - Закон), а саме - ст.ст.25-49 Закону. Попри всю подібність ФОН та ФФБ, ФОН не є інститутом, що «конкурує» з ФФБ і не є його альтернативою, оскільки розрахований на інвесторів з іншою мотивацією - портфельних інвесторів, яких цікавить не придбання новостворе- ної нерухомості, а спільне з іншими інвесторами інвестування у її будівництво і отримання доходу від подальшого її використання і відчуження.

ФОН не є юридичною особою, так само, як ПІФ і ФФБ - це певна сума коштів, сплачених зацікавленими осами на спеціальний рахунок, а також майно, створене та надбане за ці гроші в процесі реалізації інвестиційної схеми (див.допоміжні таблиці).

Причиною відмінності інвестиційної схеми ФОН від схеми ФФС є:

• Мета ФОН - це не отримання установниками управління нерухомості у власність, а отримання ними доходів.

• Емісія цінних паперів (сертифікатів ФОН), які засвідчують права установників управління.

Ці два важливі моменти дуже зближують ФОН і ПІФ.

Отже, в інвестиційній схемі ФОН беруть участь наступні суб’єкти:

o Емітент - фінансова установа (як правило банк), що здійснила емісію сертифікатів ФОН згідно отриманого дозволу (ст.ст.25, 48 Закону);

o Власники сертифікатів ФОН - інвестори: фізичні, юридичні особи, які придбають сертифікати ФОН за грошові кошти, що переходять у довірчу власність управителя: таким чином власники сертифікатів стають установниками управління (ст.ст.2, 25 Закону);

о Управитель - так само, як у випадку з ФФБ, це фінансова установа (як правило - банк), що діє від свого імені в інтересах всіх власників сертифікатів ФОН і здійснює управління їх коштами на праві довірчої власності (ст.ст.2,4,7 Закону). Емітент може виступати в якості управителя сам, або доручити виконання цих функцій іншій фінансовій установі. Управитель ФОН може бути замінений за рішенням суду; о Забудовник, страхова компанія і генеральний підрядник (якщо будівництво здійснюється підрядним засобом) такі саме як і у ФФБ, причому, забудовник так само може бути замінений на іншого за ініціативою управителя із використанням договірних механізмів;

о Треті особи, які купують, або отримують в оренду нерухомість, збудовану забудовником, або генеральним підрядником (якщо будівництво здійснюється підрядним засобом) і сплачують за нерухомість, або користування нею кошти.

Отже, схема ФОН полягає у тому, що: емітент-фінансова установа випускає ЦП - сертифікати ФОН, фізичні та юридичні власники особи придбають ці сертифікати і сплачують за них грошові кошти, які набувають статусу довірчої власності і складають ФОН. Емітент у якості управителя, або інша уповноважена емітентом фінансова установа-управитель фінансує будівництво нерухомості за рахунок коштів, наданих інвесторами в обмін на сертифікати ФОН. Будівництво здійснюється забудовником самостійно, або із залученням генерального підрядника за рахунок коштів ФОН, переданих забудовнику управителем. Збудовану нерухомість управитель продає, або передає в оренду третім особам і отримані доходи розподіляє між власниками сертифікатів ФОН. Сертифікати при цьому погашаються.

Алгоритм функціонування ФОН як системи (інвестиційної схеми) розкривається у ст.27 Закону.

ФОН, на відміну від ФФБ не має видів А і Б, або інших видів.

ФОН як інвестиційна схема оформлюється наступними правочинами:

Договір між управителем та емітентом.

1. Укладається лише у разі, якщо управитель не є емітентом, якщо це - різні особи. Закон майже нічого не каже про цей договір: згідно ч.5 ст.25 Закону емітент може самостійно виконувати функції управителя ФОН, або доручити їх здійснення іншій фінансовій установі. Отже, цей договір необхідний, щоб врегулювати відносини між зазначеними суб’єктами. Це може бути договір комісії, або договір доручення, або договір, що поєднує ознаки обох договорів для різних ситуацій. За таким договором управитель діє в інтересах емітента від його (доручення), або свого (комісія) імені і реалізує всю інвестиційну схему ФОН.

Договори між управителем (емітентом) і установниками управління.

2. Договори про придбання сертифікатів ФОН між емітентом (управителем) і кожним з установників управління договір про придбання сертифікатів ФОН, які поєднують ознаки договорів купівлі-продажу ЦП та договорів управління майном (ст.ст.2, 28 Закону, ст.1029-1045 ЦК України). За цими договорами установники управління отримують у власність ЦП - сертифікати ФОН і передають управителю у довірчу власність своє майно (грошові кошти) і доручають управителю здійснювати управління ФОН на його розсуд в інтересах власників ФОН. Договір вважається укладеним з моменту зарахування на рахунок фонду коштів за придбані сертифікати ФОН.

Група правочинів між управителем та забудовником.

3-7. Ця група правочинів нічим не відрізняється від правочинів, які укладають управитель і забудовник ФФБ (4-8 за схемою ФФБ).

Група договорів страхування, а саме:

8. Договір страхування будівельно-монтажних робіт (ст.9 Закону) нічим не відрізняється від того договору, який обов’язково укладається забудовником або його підрядником із страховиком, якого визначає управитель ФФБ.

9. Договір страхування нерухомості, набутої від здійснення управління ФОН, може укладатися на користь управителя як довірчого власника на повну вартість нерухомості. Страхуються ризики загибелі, або пошкодження. Страхування є необов’язковим і здійснюється за рахунок коштів ФОН (ч.3 ст.30 Закону).

10. Договір страхування відповідальності управителя за збитки, що можуть бути завдані власникам сертифікатів ФОН діями, або бездіяльністю управителя. Таке страхування також не є обов’язковим (ч.1 ст.30 Закону).

Договір між забудовником і генеральним підрядником, а саме:

11. Договір генерального підряду нічим не відрізняється від аналогічного договору у ФФБ.

Договори щодо нерухомості з третіми особами, а саме:

12. Договори купівлі-продажу, оренди управитель укладає з третіми особами щодо нерухомості з метою отримати дохід. Таку нерухомість, доки її не відчужено, управитель враховує у балансі ФОН.

Створення ФОН (ст.ст.25, 26 Закону) відбувається за ініціативою фінансової установи (як правило - банку), яка стає емітентом, і, можливо - його управителем. Згідно п.5 ч.3 ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, для створення ФОН банк повинен отримати письмовий дозвіл НБУ. Інші фінансові установи, які не є банками (кредитні спілки, довірчі товариства, страхові компанії та ін.) для створення ФОН отримують ліцензію ДКРРФП.

Якщо ФФБ створюється окремо по кожному забудовнику і може об’єднувати декілька об’єктів будівництва, то ФОН створюється лише для одного об’єкту будівництва. На відміну від ФФБ, ФОН створюється на певний строк, що визначається проспектом емісії сертифікатів ФОН. ФОН вважається створеним після затвердження управителем Правил ФОН, укладання договору з забудовником і забезпечення його зобов’язань. Так само, як у випадку ФФБ, для кожного ФОН відкривається окремий рахунок. Банк-управитель на рахунку ФОН, відкритому у своєму балансі, акумулює, зберігає, обліковує отримані у довірчу власність кошти. Емітент сертифікатів ФОН, який не є банківською установою, відкриває в обраному ним банку на своє ім\'я окремий поточний рахунок, який стає рахунком фонду. Підставами функціонування ФОН є:

• Правила ФОН;

• Проспект емісії сертифікатів ФОН;

• Інвестиційна декларація ФОН.

Правила ФОН є локальним нормативним актом обов\'язковим для виконання всіма суб\'єктами конкретного фонду. Правила ФОН подібні до правил ФФБ з урахуванням особливостей інвестиційної схеми ФОН.

Отже, правила ФОН визначають процедуру створення ФОН, відомості про мету ФОН, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя ФОН та власників сертифікатів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок визначення вартості чистих активів ФОН та ціни сертифікатів ФОН, порядок розподілу прибутку ФОН, порядок і строки викупу сертифікатів ФОН управителем на вимогу власників сертифікатів ФОН, розмір инагороди управителя та інші умови функціонування ФОН.

На відміну від ФФБ, правила ФОН не є публічною пропозицією для вступу інвесторів до ФОН, цю функцію виконує проспект емісії сертифікатів ФОН (ст.28 Закону), який містить відомості щодо кількості, форми випуску сертифікатів ФОН, строку та ціни їх розміщення, напрямів інвестицій, порядку сплати доходу та порядку викупу сертифікатів (ст.44 Закону).

Затверджена управителем інвестиційна декларація ФОН визначає напрями та обмеження щодо інвестування коштів ФОН.

Управитель ФОН не має права використовувати залучені до ФОН кошти у напрямках, не передбачених Правилами ФОН та його інвестиційною декларацією.

Фінансування будівництва управителем полягає в тому, що він перераховує кошти забудовнику для здійснення ним будівництва і здійснює контроль цільового використання цих коштів забудовником, перевіряє фінансовий стан забудовника, вимагає від нього надання фінансових та аудиторських звітів.

Так само, як у ФФБ, довірча власність управителя ФОН розповсюджується на об’єкт його управління, тобто - ФОН, як певну суму грошей, внесених довірителями на рахунок, що контролюється управителем та надбаного ним майна, у тому числі - збудовану нерухомість.

На відміну від ФФБ, така нерухомість реєструється на ім’я управителя ФОН із позначкою про те, що це - його довірча власність. Це природно, бо згідно ст.5 Закону метою ФОН є не передача цієї нерухомості у власність довірителів - установників управління, а ефективне розпорядження нею управителем і розподіл отриманих від цього коштів між установниками управління (власниками сертифікатів ФОН).

Сертифікати ФОН є емісійними та іпотечними ЦП (ст.5 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок ”), що засвідчують права власника отримувати дохід від управління ФОН на умовах правил ФОН та вимагати від управителя дотримання довірчої власності ФОН.

Загальна номінальна вартість сертифікатів ФОН, випущених емітентом не може перевищувати 50-кратного розміру власного капіталу емітента, при цьому обсяг здійснюваного в рамках однієї емісії випуску сертифікатів ФОН повинен бути еквівалентним не менше ніж 100 000 ЄВРО за курсом НБУ на день прийняття рішення про емісію. Кількість випусків сертифікатів ФОН одного емітента, що одночасно знаходяться в обігу, не обмежується.

Сертифікати ФОН можуть випускатися шляхом як відкритого (публічного) так і закритого (приватного) розміщення у формі:

• Іменних документарних сертифікатів ФОН;

• Іменних бездокументарних сертифікатів ФОН;

• Документарних сертифікатів ФОН на пред’явника.

Сертифікати ФОН одного випуску мають єдину форму випуску.

Власники сертифікатів ФОН можуть вільно продавати їх за ринковими цінами, здійснювати щодо них інші правочини, що не суперечать чинному законодавству.

Облік власників іменних сертифікатів ФОН веде банк, обраний емітентом, незалежно від кількості власників. Жодних спеціальних дозволів для цього не вимагається: такий банк повинен мати лише ліцензію ДКЦПФР на надання послуг зберігача.

Сертифікати ФОН випускаються на той строк, на який створюється ФОН. Після закінчення цього строку, власник сертифікатів ФОН має право на отримання доходу у сумі, що відповідає вартості частки чистих активів ФОН, яка припадає на належну йому кількість сертифікатів ФОН. Дивіденди за сертифікатами ФОН не нараховуються.

Чисті активи ФОН, так само, як і чисті активи ІСІ - це кошти, розмір яких дорівнює різниці між вартістю майна ФОН та вартістю зобов’язань, що виникли внаслідок управління ФОН. Вартість чистих активів ФОН визначається згідно правил ФОН на кінець робочого дня, що передує дню, коли буде проводитися розміщення, або викуп сертифікатів ФОН, але не рідше ніж раз на квартал.

Управитель отримує винагороду за здійснення управління. Винагорода обчислюється як певний, передбачений правилами ФОН відсоток вартості чистих активів ФОН та утримується управителем самостійно із коштів ФОН щомісяця. Так само, як у ФФБ, крім винагороди управитель отримує можливість використовувати вільні кошти на поточних рахунках фонду, що тимчасово не передані на фінансування будівництва у власних банківських операціях (ст.7 Закону).

Інвестиційна схема ФОН є так само «банкоцентричною», як і схема ФФБ і дуже нагадує її за складом учасників та правочинами, що вони їх укладають (зокрема, відносини між забудовником та управителем у ФФБ та ФОН майже ідентичні). І ФОН і ФФБ створені спеціально для інвестування будівництва житла через інститути довірчої власності. Головною відмінністю ФОН від ФФБ є мета ФОН - отримання інвесторами не збудованої нерухомості, а доходу від розпорядження нею. З іншого боку, схема ФОН є схемою портфельного інвестування і має риси притаманні закритому ПІФ: відбувається емісія ЦП (інвестиційних сертифікатів у ПІФ, сертифікатів ФОН - у ФОН), за якими їх власники отримують доход після завершення строку їх обігу, причому такий дохід становить частку чистих активів фонду. Власники сертифікатів ФОН не можуть створити „квазікорпоративного” органу на кшталт наглядової ради ПІФ, що її можуть створити власники інвестиційних сертифікатів, тому сертифікати ФОН відносяться не до пайових, а до іпотечних ЦП (об’єкт будівництва ФОН завжди перебуває в іпотеці на користь управителя).

За станом на 31 грудня 2008 року в Україні здійснено випусків сертифікатів ФОН на загальну суму 2,22 млрд.грн., причому протягом 2008 року - лише 3 випуски одного емітента (банк АКБ «АРКАДА») на загальну суму 54,54 млн.грн.[59] У 2007 році в Україні було здійснено 10 випусків сертифікатів ФОН, з них 8 випусків здійснили 2 небанківські установи (ТОВ «Житлобуд-Інвест» - Фонд «Еней» і ТОВ «Майстер Фінанс» - Фонд «Західна Стена») і 2 випуски - банк АКБ «АРКАДА (Фонди «Нова Богда- нівка - 1» і «Нова Богданівка - 2»)[60].

Отже, можна бачити, що ФОН є найменш поширеною в Україні інвестиційною схемою, порівняно з ФФБ, КІФ та ПІФ, причому його популярність дедалі скорочується.

Це обумовлено тим, що:

• ФОН є, напевне, найскладнішою з інвестиційних схем, прямо передбачених законом, що наочно демонструють допоміжні таблиці;

• Інвестори не можуть ані отримати гроші до завершення строку обігу сертифікатів, ані вплинути на управителя, навіть об’єднавшись, отже - приймають на себе великий ризик;

• Інвестори інвестують будівництво, але не отримують нерухомості, отже - часто не бачать сенсу приймати такий ризик на себе;

• ФОН є вузькоспеціалізованою схемою, яку слід облаштовувати під один конкретний об’єкт будівництва, тоді як ФФБ можна створити під декілька об’єктів одного забудовника, а ПІФ - не

63

лише під будівництво, але й під інші операції .

До того ж, так само, як ФФБ, ФОН передбачає повну залежність забудовника від управителя, тому ФОН використовується лише в разі, якщо і забудовник і управитель (і, як правило, страхова компанія) перебувають під контролем однієї групи осіб, тобто - входять до великої ФПГ.

Правовий Due Diligence при портфельному інвестуванні, крім моментів, спільних для будь-якого інвестування (див. розділ І) має наступні особливості.

Оскільки інвестор, що придбає цінні папери, або ж корпоративні права, не отримує корпоративного контролю над об’єктом інвестування, обсяг інформації, яку він отримує, обмежується, звичайно, відкритою інформацією. Основне значення в цій інформації мають відомості, що підлягають розкриттю згідно законодавства про цінні папери і фондовий ринок (ст.ст.43-41 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», ст.ст.48-49 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»).

Цю інформацію інвестор може отримати у Загальнодоступній інформаційній базі даних ДКЦПФР про ринок ЦП (http://www.stockmarket.gov.ua/) та Єдиному інформаційному масиві даних про емітентів ЦП (http://www.smida.gov.ua/).

Йдеться про:

• Регулярну річну інформацію (найменування та місцезнаходження емітента, розмір його статутного капіталу; орган управління емітента, його посадові особи та засновники; господарська та фінансова діяльність емітента; вид, форма випуску, тип, кількість ЦП емітента, їх розміщення та лістинг; річна фінансова звітність; аудиторський висновок);

• Регулярну квартальну інформацію (найменування та місцезнаходження емітента, розмір його статутного капіталу; орган управління емітента, його посадові особи та засновники; господарська та фінансова діяльність емітента; вид, форма випуску, тип, кількість ЦП емітента; ква- [61] ртальна фінансова звітність; участь емітента у створенні інших підприємств, установ та організацій.

• Особливу інформацію (прийняття рішення про розміщення ЦП на суму, що перевищує 25% статутного капіталу; прийняття рішення про викуп власних акцій; факти лістингу/делістингу ЦП на фондовій біржі; отримання позики або кредиту на суму, що перевищує 25% активів емітента; зміна складу посадових осіб емітента; зміна власників акцій, яким належить 10% і більше голосуючих акцій; рішення емітента про утворення, припинення його філій, представництв; рішення вищого органу емітента про зменшення статутного капіталу; порушення справи про банкрутство емітента, винесення ухвали про його санацію; рішення вищого органу емітента або суду про припинення або банкрутство емітента).

Важливі відомості інвестор може отримати із статуту, регламенту, проспекту емісії акцій КІФ, регламенту і проспекту емісії інвестиційних сер тифі- катів ПІФ.

Регламент КІФ повинен містити відомості про: умови, за яких може бути проведена заміна КУА або зберігача, та порядок такої заміни із зазначенням дій, спрямованих на захист прав акціонерів; порядок визначення вартості чистих активів та ціни розміщення (викупу) акцій; розмір винагороди КУА та покриття витрат, пов\'язаних із діяльністю фонду, що відшкодовуються за рахунок його активів; порядок розподілу прибутку КІФ; порядок та строки викупу КІФ своїх акцій на вимогу інвесторів; напрями інвестицій (інвестиційна декларація); мінімальну вартість договорів (угод) щодо активів ІСІ, укладених КУА, які підлягають затвердженню наглядовою радою фонду.

У проспекті емісії акцій закритого КІФ зазначається, серед іншого, строк розміщення його акцій.

Проспект емісії ПІФ визначає умови публічного або приватного розміщення інвестиційних сертифікатів та умови договору про приєднання до фонду.

Регламент ПІФ містить відомості про порядок утворення, склад, компетенцію та порядок здійснення діяльності наглядової ради ПІФ; порядок визначення вартості чистих активів та ціни розміщення (викупу) інвестиційних сертифікатів; порядок визначення розміру винагороди компанії з управління активами та покриття витрат, пов\'язаних з діяльністю фонду, що відшкодовуються за рахунок активів такого фонду; порядок розподілу прибутку ПІФ; порядок та строки викупу інвестиційних сертифікатів КУА ПІФ на вимогу інвесторів; напрями інвестицій (інвестиційну декларацію).

Due Diligence при інвестуванні у сертифікати ФОН має всі риси Due Diligence при портфельному інвестуванні і при інвестуванні у ФФБ.

Також інвестору, що приймає рішення про портфельне інвестування доцільно проаналізувати дані Єдиного державного реєстру судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та Базу даних Вищого господарського суду України про рух справ у господарських судах (www.arbitr.gov.ua/tmp/tmp nameko/php/search.php) та неофіційні відкриті джерела інформації.

Література за темою:

Нормативні акти:

1. Господарський кодекс України Господарський процесуальний кодекс України .(зі змінами і доп. станом на 18.08.2008 р.). - Київ.: Ін Юре, 2008.

- 320 с.

2. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.91 // Відомості Верховної Ради України, 1991. - №49. - Ст.682.

3 . Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15.03.2001 // Відомості Верховної Ради України.

- 2001. - N 21. - ст.103.

4. Про оцінку та оціночну діяльність: Закон України від 12 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - N34 - Ст. 1577

5. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 р. // Офіційний вісник України.- 2006. - N13 - Ст. 857

6. Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.

7. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії: Указ Президента України // Урядовий Кур’єр від 24 лютого 1994 р.

8. Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - N51 - Ст . 292

9. Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій з метою здійснення діяльності зі спільного інвестування корпоративного інвестиційного фонду: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 грудня 2006 р. N 1585 // Офіційний вісник України. - 2007 - N5

- ст.187

10. Про затвердження Положення про склад та структуру активів інституту спільного інвестування: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 січня 2002 р. N 12 // Офіційний вісник України. - 2002 - N6 - ст.270

11. Про затвердження Положення про порядок визначення вартості чистих активів інститутів спільного інвестування (пайових та корпоративних інвестиційних фондів): Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 2 липня 2002 р. N 201 // Офіційний вісник України. - 2002 - N31 - ст.1497

12. Про затвердження Положення про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 9 січня 2003 р. N 3 // Офіційний вісник України. - 2003 - N6 - ст.270

13. Положення про депозитарну діяльність: затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовтня 2006 р. N 999 // Офіційний вісник України. - 2006 - N49. - ст. 3269

14. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів: затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовтня 2006 р. N1000 // Офіційний вісник України. - 2007. - N6. - Ст. 233

Спеціальна література

15. Андрущенко І. Проблеми контролю діяльності професійних учасників ринку цінних паперів: інститути спільного інвестування // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №12. - С.63-65

16. Бабич А. Лисенко Д. Особливості обліку та передачі права власності на цінні папери у бездокументарній формі // Юридичний журнал. - 2005 - №9(39).

- С.82-86;

17. Быков А. В. и др. Биржевая торговля. ИСИ - что это такое? - Красноярск: Скиф, 2004.- 163с.

18. Вінник О.М. Інвестиційне право. Навчальний посібник. - К.: Юридична думка, 2005. - 568 с.

19. Инвестиционное право. Автор: Гущин В.В., Овчинников А.А., Эксмо-Пресс

- 2006, 685 с.

20. Інвестиційне право України: Навчальний посібник / Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Чернадчук Т.О.- Суми-К.: Університетська книга; Княгиня Ольга, 2005.- 384 с.

21. Кауфман Б. Міжнародний досвід правового регулювання приватного інвестування (на прикладі інститутів спільного інвестування) // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - №4. - С.96-99

22. Незнайко Д.В. Зарубіжний досвід діяльності інститутів спільного інвестування // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 10.- Суми., 2004.- С.191-201.

23. Розенберг, Джерри М. Инвестиции: Терминологический словарь.- М: ИНФ- РА-М, 1997.- 400с.

24. Хозяйственное право Украины: Учебник / под ред. А.С.Васильева, О.П.Подцерковного. - Х.: ООО «Одиссей», 2005. - 464 с.

25. Хозяйственное право: Учебник/В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хаху- лин и др.; Под ред. Мамутова В.К. - К.: Юринком Интер, 2002. - 912с.

26. Хозяйственный кодекс Украины: Комментарий. - Х.: Одиссей, 2004. - 896 с.

27. Шпанко А. Інститути спільного інвестування: досвід Росії та України // Фінансовий ринок України. - 2006. - №9(35). - С. 11-15.

28. Щербина В.С. Господарське право України. - К.: Атика, 2003

V.