ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Зовнішнє, або іноземне інвестування здійснюється фізичними особами - іноземцями, та особами без громадянства, які постійно проживають за межами України, юридичними особами, утвореними за законодавством держави іншої, ніж Україна, іноземними державами, міжнародними урядовими і неурядовими організаціями).

У правовому регулюванні іноземного інвестування значну роль відіграють міжнародні договори України з питань іноземного інвестування, які можна поділити на декілька груп:

• Двосторонні договори про сприяння та взаємний захист інвестицій, укладені з близько 60 державами - містять, як правило, майже ідентичний текст: заяву про взаємне заохочення інвестування і створення сприятливих умов для іноземних інвесторів, надання їм захисту і повної безпеки; визначення режиму інвестування (як правило - національний режим та режим найбільшого сприяння);[62]

• Двосторонні договори про уникнення подвійного оподаткування;

• Багатостороння угода СНД про співробітництво у галузі інвестиційної діяльності 1993 року - встановлює загальні засади регулювання інвестиційної діяльності;

• Багатостороння Вашингтонська конвенція про розв’язання інвестиційних спорів між державами і іноземними особами 1965 року, якою передбачене утворення Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів (Україна ратифікувала 16 березня 2000 р.).

Слід також згадати досі не ратифікований Україною, отже - не чинний для неї багатосторонній договорір СНД - Конвенцію про захист прав інвестора 1999 року.

Держава може передбачити у своєму національному законодавстві різні режими іноземного інвестування:

• Пільговий, за якого іноземні інвестори отримують пільги (податкові, митні) порівняно з національними (внутрішніми) інвесторами;

• Спеціальний, за якого щодо іноземних інвесторів встановлюються обмеження порівняно з національними інвесторами;

• Національний, за якого іноземні та національні інвестори мають однаковий режим інвестиційної діяльності.

Положення про „режим найбільшого сприяння” містять міжнародні договори про взаємний захист інвестицій - цей режим означає, що інвес-

торам з певної країни надається режим, що є справедливим, рівним і не менш сприятливим, ніж той, що вона надає власним інвесторам, або інвесторам з будь якої іншої країни. При цьому, зазвичай, робиться низка зауважень - наприклад, про те, що національний режим не застосовується у галузі приватизації та прав власності на землю, а також про те, що держава не зобов’язана надавати іноземний інвесторам з держави, з якою укладається договір, якісь особливі привілеї, що їх можуть передбачати міжнародні договори з іншими державами про створення митних союзів, зон вільної торгівлі, монетарних союзів, міжнародних договорів, що стосуються оподаткування, та ін. Тобто, „режим найбільшого сприяння” є складовою національного режиму і передбачає режим, який надається власним інвесторам та інвесторам з усіх інших країн, за винятком певних особливих привілеїв, передбачених виключно для власних інвесторів та інвесторів з країн, з якими наявні якісь особливі стосунки.

З метою запобігти плутанині слід стисло розглянути історію правового регулювання іноземного інвестування у незалежній Україні. 19 вересня 1991 р. було прийнято Закон України „Про захист іноземних інвестицій на Україні ”, що містив лише 7 дуже стислих статей принципового значення: встановлювався принцип захисту іноземних інвести-

цій,обов’язок інвесторів дотримуватися законів України та сплачувати податки, право інвесторів реінвестувати прибутки на території України, або переказувати їх за кордон, неможливість реквізиції іноземних інвестицій, за винятками випадків стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій, за рішенням КМ України та із сплатою адекватної та ефективної компенсації. Цей Закон не скасований і діє досі, але всі його положення значно більш детально втілені у низку законодавчих і підзаконних актів, у зв’язку з чим він втратив своє значення.

13 березня 1992 р. було прийнято Закон України „Про іноземні інвестиції”, в період дії якого в Україні діяв пільговий режим іноземного інвестування, зокрема, за загальним правилом, підприємства з іноземними інвестиціями (ПІІ) створені за участю українського капіталу звільнялися від сплати податку на доходи протягом п’яти років з дати оголошення про перший прибуток, а в подальшому повинні були сплачувати 50% такого податку.

Дію Закону України „Про іноземні інвестиції” було зупинено Декретом КМ України „Про режим іноземного інвестування” від 20 травня 1993 р. №55-93. Цим Декретом було змінено підставу надання податкових пільг (їх отримували не всі ПІІ, а лише такі, до статутного капіталу яких було внесено кваліфіковану інвестицію - що складала не менш ніж 20% статутного капіталу і мала вартість від 100 000 до 1 000 000 долларів США, залежно від виду діяльності ПІІ) та їх зміст - суб’єкти пільги звільнялися від сплати податку на прибуток (доход) протягом 5 років з моменту внесення кваліфікованої інвестиції. Для ПІІ, створених під час дії Закону України „Про іноземні інвестиції” пільговий режим оподаткування було збережено до 1 січня 1994 р. На виконання цього Декрету Верховна Рада прийняла 17 грудня 1993 р. Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні.

19 березня 1996 р. було прийнято чинний зараз Закон України „Про режим іноземного інвестування”, який скасував Закон України „Про іноземні інвестиції” 1992 р., Декрет КМ України „Про режим іноземного інвестування” і Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні 1993 року і встановив, фактично, національний режим іноземного інвестування, утім, до внесених раніше іноземних інвестицій, на вимогу іноземного інвестора, застосовувалися передбачені раніше норми.

Нарешті, чинний зараз Закон України „Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб ’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження” від 17 лютого 2000 р. остаточно скасував усі привілеї іноземних інвесторів, у тому числі - щодо внесених раніше інвестицій: до всіх суб’єктів підприємницькою діяльності створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення, був встановлений національний режим валютного регулювання та справляння податків, встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій, причому прямо було передбачено, що спеціальне законодавство про іноземні інвестиції, а також гарантії їх захисту не регулюють питання валютного, митного і податкового законодавства, якщо інше не визначене міжнародним договором України[63].

Отже, можна бачити, що основним вектором зміни законодавства України про іноземні інвестиції, було поступове обмеження пільг іноземних інвесторів, наданих у 1992 році. На цей час в Україні встановлений національний режим іноземного інвестування, але законодавство і міжнародні договори України можуть передбачати окремі винятки з цього режиму.

Згідно ст.7 Закону України „Про режим іноземного інвестування” пільговий режим інвестування в Україні може встановлюватися лише для окремих суб\'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій. Зокрема, такими зонами можуть бути вільні економічні зони. Утім, пільговий режим, що діяв у таких зонах скасований Законом України від 25 березня 2005 року №2505-ІѴ. З іншого боку, Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Крім територіального аспекту інвестування, важливим є предметний аспект, який визначає, у що саме здійснюється інвестиція. Як зазначає В.Коссак, залежно від порядку придбання об’єктів права власності, вони можуть поділятися на три групи:

• Об’єкти права власності іноземного інвестора, до яких застосовується національний режим;

• Об’єкти, щодо яких для іноземних інвесторів можуть бути встановлені певні обмеження порівняно з національним режимом;

• Об’єкти, на які не може поширюватися право власності іноземного інвестора[64].

Так, законодавство України забороняє іноземне інвестування у придбання земель сільського господарського призначення, або несільськогос- подарського призначення, якщо такі ділянки розташовані за межами населених пунктів і не зайняті об’єктами нерухомого майна (ч.4 ст.22, ч.2 ст.81 ЗК України), у ліси (ст.13 Лісового кодексу України), у створення і діяльність видавництв, організацій - розповсюджувачів видавничої продукції у статутному капіталі яких більше ніж 30% іноземних інвестицій (ст.ст.18,24 Закону України „Про видавничу справу”), створення телераді- оорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, але, при цьому, фактично, дозволяє придбання такими особами часток у статутному капіталі телерадіоорганізацій (ст.12 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”). Ст.32 КТМ України обмежує коло власників морського судна, зареєстрованого в Україні фізичними особами - громадянами України та юридичними особами, заснованими виключно українськими власниками. Також, ст.117 ГК України встановлює певні обмеження щодо напрямів діяльності т.зв. „іноземних підприємств” (див.нижче).

Природно, що іноземні інвестори, так само, як будь-які інші фізичні та юридичні особи не можуть інвестувати у придбання надр, водних та інших природних об’єктів, які перебувають у виключній власності народу України (ст.13 Конституції України, ст.4 Кодексу України про надра, ст.6 Водного кодексу України), ставати власниками об\'єктів, що їх містить Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об\'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, затверджений Постановою ВР України від 17 червня 1992 р. №2471-ХІІ. До цього переліку внесені: зброя, боєприпаси (крім мисливської, спортивної, певних видів пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, що придбаваються з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); протиградові установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; спеціальні засоби і електрошокові пристрої, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів, револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Отже, іноземні інвестори не можуть бути власниками деяких категорій землі, також законодавство передбачає певні обмеження щодо корпоративних прав іноземних інвесторів у суб’єктах господарювання, які займаються певними видами діяльності. Ці обмеження не перевищують за ступенем жорсткості обмеження, щодо іноземних інвесторів, що їх введено в інших країнах.

Так, у Мексиці, серед іншого, частка іноземного інвестора у підприємствах, які діють у сфері телекомунікацій аеропортах, підприємствах залізничного і автобучного транс порту не перевищуює 49%, іноземні гро- мадяне і юридичні особи не мають права придбавати нерухомість на відстані менш ніж 50 км. від узбережжя та 100 км. від державного кордону . [65]

У США організаціям, що діють у сфері теле- чи радіомовлення, в яких частка іноземного інвестора перевищує 20% може бути відмовлено у видачі ліцензії, якщо федеральна комісія з питань комунікацій вирішить, що цього вимагають суспільні інтереси країни, іноземні інвестори не можуть володіти більше ніж 20% власності у підприємствах, що діють у сфері супутникової передачі інформації. Перевезення вантажів повітряним транспортом можуть здійснювати лише авіакомпанії, 75% акцій яких належать громадянам США.

У Канаді закордонная власність у телекомунікаційних компаніях не може перевищувати 20%.

Малайзія заохочує іноземні інвестиції в інформаційні технології, готельний і туристичний бізнес, дослідження і розробки, обмежує іноземні інвестиції у нафтову та газову промисловість та забороняє їх у сільському господарстві та будівництві. При цьому, встановлюється градація обмежень щодо максимального розміру іноземної частки у статутному капіталі залежно від виду діяльності, часу внесення інвестиції і обсягу експорту.

У Південній Кореї, серед іншого, повністю заборонені іноземні інвестиції у прибережну ловлю риби, радіомовлення і телебачення, в Японії - у сільське господарство, лісову промисловість, виробництво шовку, водяний і повітряний транспорт, в Індонезії - у рибну ловлю, деревообробну промисловість, транспорт, телебачення і радіомовлення. Подібним чином, в Індії іноземні інвестиції у сільське господарство і будівництво заборонені, у ЗМІ - істотно обмежені. Частка іноземної власності в комерційному банку не може перевищувати 20%, у страховій компанії - 26%, разом із тим дозволений повний контроль іноземного інвестора над компаніями у вугільній і нафтовій промисловості, готельному, ресторанному і туристичному бізнесі.

У Польщі частка іноземного інвестора у компанії, що займається авіаперевезеннями або рибним промислом не може перевищувати 49%, теле-, радіомовленням - 33%. Іноземний інвестор може володіти без отримання дозволів до 0,4 га. міської або до 1 га. землі сільськогосподарського призначення. У Чехії обмеження щодо розміру частки іноземного інвестора встановлені щодо підприємств, які діють у сферах телекомуні- кацій, нафтохімії та пивоварства. В Угорщині придбання іноземцями земель сільськогосподарського призначення заборонене, розмір земельної ділянки іншого призначення, що її може придбати іноземний інвестор, обмежений 0,6 га.

Законодавчі гарантії іноземним інвесторам можна розбити на такі групи:

- Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб (ст.397 ГК України, ст.ст.9-10 Закону України „Про режим іноземного інвестування”). Іноземні інвестиції в

Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій на підставі рішень органів, уповноважених на це КМ України. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов\'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями. Відшкодування здійснюється на основі поточних ринкових цін та/або обгрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою. Закон встановлює принцип швидкої, адекватної і ефективної компенсації. У разі реквізиції інвестиції розмір компенсації визначається на момент припинення права власності. У разі завдання інвесторові шкоди розмір компенсації визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР)[66].

Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності (ст.399 ГК України, ст.11 Закону України „Про режим іноземного інвестування”). У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення (репатріацію) не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України. Механізм репатріації інвестиції розглядається нижче.

Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій (ст.398 ГК України, ст.12 Закону України „Про режим іноземного інвестування”). Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов\'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ (репатріації) за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Механізм репатріації прибутків, доходів, або інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій розглядається нижче.

Гарантії у разі зміни законодавства (ч.2 ст.397 ГК України, ст.8 Закону України „Про режим іноземного інвестування”). Якщо зазначені вище гарантії будуть змінюватися, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, передбачені законодавством, чинним на момент внеснення інвестиції. Це правило стосується не всього режиму інвестування, а одних тільки лише гарантій. Також, до прав і обов\'язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії не поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля.

Підприємства з іноземними інвестиціями. Згідно ст.116 ГК України, підприємства з іноземними інвестиціями (ПІІ) - це підприємства, у статутному капіталі яких не менш ніж 10% складає іноземна інвестиція. Слід зазначити, що ПІІ - це не окрема організаційно-правова форма суб’єктів господарювання, а лише спеціальна ознака суб’єкта, утвореного у певній формі. Наприклад ТОВ, у якому є учасник, що володіє часткою, що складає 10% статутного капіталу є ПІІ. Це може бути зазначено у назві такого підприємства, наприклад, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ „ПІДПРИЄМСТВО З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ „ЧЕБУРГЕН”. De facto існують окремі ПІІ, утворені у 90-х роках, які не належать до жодної з організаційно-правових форм, але це окремі казуси. Згідно ст.17 Закону України „Про режим іноземного інвестування” установчі документи ПІІ містять, серед іншого, дані про державну належність учасників. ПІІ, так само, як і інші юридичні особи, у складі учасників яких є іноземні фізичні, або юридичні особи, не можуть бути власниками земель сільськогосподарського призначення (ст.82 ЗК України). З іншого боку, статус ПІІ, тобто - наявність у статутному капіталі частки, сформованої за рахунок іноземної інвестиції, що є не меншою ніж 10%, дозволяє скористатися специфічними механізмами внесення іноземної інвестиції і її репатріації, що розглядаються нижче.

Іноземне підприємство згідно ст.117 ГК України - це унітарне, або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців, або іноземних юридичних осіб, або підприємство, повністю придбане у власність таких осіб. Так само, як і ПІІ це - не окрема організаційно-правова форма, а спеціальна ознака підприємства. Згідно ч.2 ст.117 ГК України, „іноземні підприємства” не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави, утім, перелік таких галузей відсутній[67].

Закріплена ГК концепція „іноземного підприємства” не є вдалою і не використовується у практичній діяльності з наступних причин:

• Назва „іноземне підприємство” очевидно суперечить його суті, як підприємства, створеного за законодавством України;

• Ступені корпоративного контролю передбачені законодавством України не надають власникові 100% статутного капіталу додаткових прав, порівняно з власником, наприклад, 96%[68] отже, навіть якщо законодавство передбачатиме для „іноземних підприємств” якісь обмеження, їх можна буде легко обійти, наприклад, продавши мизерну частку статутного капіталу, або одну акцію громадянину України.

Фактично, єдина відмінність статусу „іноземного підприємства” від ПІІ з меншою часткою проявлена у випадку „іноземного підприємства” - АТ: загальні збори такого АТ можуть бути проведені за межами України.

Особливості договорів про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора. Згідно ст.23 Закону України про режим іноземного інвестування, іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов\'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України (фактично - ст. 1130-1143 ЦК України).

Такий договір є подібним до договорів про спільну діяльність, розглянутих у розділі, присвяченому капітальному інвестуваню. Інвестиційним вкладом української сторони є, як правило, права на нерухоме майно, і можливо - грошові кошти, інвестиційним вкладом іноземного інвестора - обладнання та/або грошові кошти та/або інтелектуальна власність. Досить часто договір передбачає створення нового нерухомого майна за рахунок коштів обох сторін, або іноземного інвестора (наприклад - нових виробничих будівель), пов’язаного з матеріальним вкладом української сторони.

Якщо сторони планують здійснювати виробництво, договір може передбачати розподіл виробленої продукції між сторонами з наступним її збутом сторонами окремо, або механізм централізованого збуту з розподілом прибутку. Сторони повинні вести окремий бухгалтерський облік спільної діяльності від своєї основної діяльності, складати звітність про операції, пов \'язані з виконанням умов цих договорів та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами.

Згідно ст.24 Закону України „Про режим іноземного інвестування” договори (контракти) про спільну діяльність за участю іноземного інвестора підлягають державній реєстрації, яка здійснюється у порядку передбаченому Положенням про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженим постановою КМ України від 30 січня 1997 р. N112.

Державну реєстрацію договорів здійснює Міністерство економіки України. Така реєстрація є підставою для здійснення іноземної інвестиції за договорами.

Для державної реєстрації договору суб\'єкт зовнішньоекономічної діяльності України - учасник договору, якому доручено ведення спільних справ учасників (тобто - український контрагент іноземного інвестора, далі - український контрагент) подає низку документів: лист звернення про державну реєстрацію договору; інформаційну картку договору за затвердженою формою; договір (оригінал і копію)[69] [70] [71]; засвідчені копії установчих документів українського контрагента та свідоцтва про його державну реєстрацію як суб\'єкта підприємницької діяльності; документи, що свідчать про реєстрацію (створення) іноземної юридичної особи - інвестора в країні його місцезнаходження (витяг із торгівельного, банківського або судового реєстру тощо); ліцензію, якщо згідно із законодавством України цього вимагає діяльність, що передбачається договором; документ про оплату послуг за державну реєстрацію договору (102 грн.) .

Документи розглядаються, рішення про реєстрацію договору або про відмову у ній приймається протягом 20 календарних днів починаючи з дати фіксації у журналі обліку державної реєстрації договорів.

Підтвердженням державної реєстрації договору є картка державної реєстрації договору, складена за спеціальною формою та спеціальна відмі- тка про державну реєстрацію на договорі. Один примірник картки державної реєстрації договору та копія договору залишаються в органі державної реєстрації. Картка державної реєстрації договору видається українському контрагенту - заявнику у трьох примірниках. Перший примірник такої картки український контрагент подає до митних органів для митного оформлення відповідного майна, другий - до ДПІ за своїм місцезнаходженням, третій - залишається в самого контрагента.

Відмова у державній реєстрації договору повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому порядку[72].

Державна реєстрація змін і доповнень до договорів здійснюється у такому саме порядку.

Іноземні інвестори та їх українські контрагенти для здійснення в Україні спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи мають право:

• Перераховувати кошти в іноземній валюті виключно на поточний рахунок, відкритий в уповноваженому банку для ведення спільної інвестиційної діяльності, без індивідуальної ліцензії НБУ на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу;

• Проводити розрахунки з резидентами в гривнях на території України за товари (роботи, послуги) без індивідуальної ліцензії НБУ на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України.

Утім, використання іноземним інвестором, або його українським контрагентом іноземної валюти з рахунку спільної діяльності на території України як засобу платежу потребує наявності індивідуальної ліцензії НБУ на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Також, прямо забороняється перерахування коштів за межі України з рахунку спільної інвестиційної діяльності з метою здійснення інвестицій в інші країни.

Механізм внесення іноземної інвестиції у грошовій формі визначений Положенням про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. N 280.

Юридично, іноземна інвестиція у грошовій формі може вноситися, серед іншого як ціна об’єкту нерухомості за договором купівлі-продажу нерухомості, як вклад сторони за договором про спільну інвестиційну діяльність, що передбачає будівництво нежитлових будівель, як ціна ЦП - товарних облігацій, що погашаються наданням у власність житла за договором купівлі-продажу ЦП (при капітальному інвестуванні); як вклад, або додатковий вклад учасника ПІІ - ТОВ, чи АТ при його утворенні, або при збільшенні статутного капіталу, як ціна мажоритарного пакету акцій, або мажоритарної частки за договором купівлі-продажу ціних паперів (акцій), або частки (при прямому інвестуванні); як ціна ЦП - акцій КІФ, інвестиційних сертифікатів ПІФ, дисконтних облігацій за договором купівлі- продажу ЦП (при портфельному інвестуванні).

Іноземні інвестиції в Україну в грошовій формі здійснюються іноземними інвесторами у вигляді іноземної валюти, яка згідно з Класифікатором іноземних валют та банківських металів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 02.10.2002 N 378 зі змінами, визнається вільно конвертованою, широко використовується для платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу, і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну. Це валюти 1 групи Класифікатору, а саме австралійські, канадські долари та долари США, англійські фунти стерлінгів, датські, ісландські, норвезькі, швелські крони, швейцарські франки, японські єни, ЄВРО.

Банківськими металами згідно Класифікатора є золото, паладій, платина і срібло. Інші валюти не можуть використовуватися для іноземних інвестицій в Україну: уповноважений банк який отримав такий платіж повертає його банку-відправникові.

При внесенні іноземних інвестицій у грошовій формі розрахунки за об\'єкти інвестування здійснюються виключно через рахунки, відкриті в уповноважених банках.

Спеціально для здійснення іноземного інвестування пристосовані інвестиційні рахунки - поточні рахунки в іноземній валюті та/або в гривнях, відкриті нерезидентом-інвестором (юридичною або фізичною особою) в уповноваженому банку України для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 р. N 492 поділяє банківські рахунки на:

• Поточні, що відкриваються банком клієнту за договором банківського рахунку для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів у гривні, та/або іноземній валюті;

• Депозитні, або вкладні що відкриваються банком клієнту за договором банківського вкладу для зберігання грошей (гривні, та/або іноземної валюти), що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід).

Інвестиційний рахунок належить до поточних рахунків, але має більш ліберальний режим, ніж звичайні поточні рахунки: на інвестиційний рахунок можуть зараховуватися кошти як у гривні так і в іноземній валюті, як із-за кордону, так і з рахунків в уповноважених вітчизняних банках; інвестор може продати іноземну валюту, що перебуває на інвестиційному рахунку і купити гривні, або не робити цього; іноземний інвестор має право перерахувати іноземну валюту з інвестиційного рахунку на поточний рахунок резидента для розрахунків за об\'єкт інвестування без індивідуальної ліцензії Національного банку України на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу; кошти, зараховані на інвестиційний рахунок можуть бути розміщені як процентний інвести-

• ѵу ѵу XX * * ѵу ѵу *

ційний вклад. Через це інвестиційний рахунок може виступати своєрідною „проміжною фінансовою базою” інвестора в Україні, куди зараховуються кошти як із-за кордону, так і з України, через такі рахунки дуже зручно здійснювати системне інвестування, реінвестування і репатріацію інвестицій і отриманих прибутків. Утім, іноземне інвестування може здійснюватися не лише через інвестиційні рахунки. Інвестиційний рахунок є корисним для здійснення систематичної інвестиційної діяльності, але інвестор самостійно вирішує, чи відкривати йому такий рахунок.

Механізм внесення грошової іноземної інвестиції через інвестиційний рахунок - див. допоміжні таблиці. Загалом, для здійснення інвестування в Україну у грошовій формі іноземний інвестор має право:

• Перераховувати безпосередньо на поточний рахунок резидента- контрагента, або резидента-торговця ЦП іноземну валюту із-за кордону, тобто - не через інвестиційний рахунок. Капітальна, або пряма інвестиція у грошовій формі вноситься шляхом здійснення одного цього платежу (в „один крок”). Наприклад, у разі укладення договору купівлі-продажу об’єкту нерухомості, інвестор- покупець сплачує валютні кошти на валютний рахунок резидента - продавця з рахунку в іноземному банку, або ж у разі створення ТОВ учасник - іноземний інвестор таким чином вносить вклад до статутного капіталу ТОВ у грошовій формі. Портфельна інвестиція, або пряма інвестиція, за якою придбається контрольний пакет акцій створеного в Україні АТ вноситься у „два кроки” - з рахунку інвестора в іноземному банку на рахунок резидента-торговця ЦП, і, згодом - з рахунку резидента торговця ЦП на рахунок резидента - контрагента. Це - єдиний засіб внести грошову іноземну інвестицію не задіюючи інвестиційний рахунок. Такий платіж не вимагає отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Зараховувати задекларовану митному органу і ввезену в Україну в межах, визначених НБУ готівкову іноземну валюту 1 групи Класифікатора (за наявності митної декларації або документа банку про одержання іноземним інвестором готівкової іноземної валюти) на поточний рахунок цієї фізичної особи - нерезидента в уповноваженому банку. Це є лише першим кроком у внесенні прямої, капітальної, або портфельної іноземної інвестиції у грошовій формі. Така дія не вимагає отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Перераховувати іноземну валюту з власного поточного рахунку фізичної особи - нерезидента в уповноваженому банку на інвестиційний рахунок іншого іноземного інвестора - юридичної особи. Це буде другим і останнім кроком у внесенні іноземної інвестиції у разі, якщо іноземний інвестор - фізична особа придбає певне майно в Україні у іноземного інвестора - юридичної особи. Такий платіж не вимагає отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Відкрити інвестиційний рахунок фізичної особи-іноземного інвестора та перераховувати на нього іноземну валюту з її ж поточного рахунку в уповноваженому банку. Для інвестора-фізичної особи це може бути другим кроком у внесенні прямої, або капітальної іноземної інвестиції у грошовій формі, після чого здійснюється третій крок - перерахування іноземної валюти з інвестиційного рахунку на поточний рахунок резидента. Такий платіж не вимагає отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Відкрити інвестиційний рахунок та перераховувати на нього іноземну валюту із-за кордону. Це є лише першим кроком у внесенні прямої, портфельної або капітальної іноземної інвестиції у грошовій формі. Такий платіж не вимагає отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Перераховувати з інвестиційного рахунку іноземну валюту на поточний рахунок резидента-контрагента, або резидента-торговця ЦП. Це може бути другим і останнім кроком у внесенні прямої або капітальної іноземної інвестиції у грошовій формі. Портфельна інвестиція, або пряма інвестиція, за якою придбається контрольний пакет акцій створеного в Україні АТ вноситься потребує ще третього кроку - платіжу з рахунку резидента торговця ЦП на рахунок резидента - контрагента. Такий платіж не вимагає отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Здійснювати продаж іноземної валюти з інвестиційного рахунку та зараховувати на інвестиційний рахунок кошти в гривнях, отримані від продажу іноземної валюти, для подальшого здійснення прямої, капітальної, або портфельної інвестиції шляхом гривневого платежу на поточний рахунок резидента-контрагента (капітальна або пряма інвестиція), або резидента - торговця ЦП (портфельна інвестиція, або пряма інвестиція, за якою придбається контрольний пакет акцій створеного в Україні АТ). Це може бути дуже корисно у випадку якщо, наприклад, при придбанні корпоративних прав продавець - резидент не має валютного рахунку і бажає отримати кошти у гривні.[73] Утім, такий платіж вимагає отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Перераховувати іноземну валюту, або - гривню з власного інвестиційного рахунку на інвестиційний рахунок іншого іноземного інвестора. Це можливо у разі, якщо іноземний інвестор придбає певне майно в Україні у іншого іноземного інвестора. Такі платежі не вимагають отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Механізм репатріації іноземної інвестиції, внесеної у грошовій формі, а також доходів, прибутків інших коштів, одержаних інвестором від здійснення інвестиційної діяльності в Україні також визначений Положенням про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. N 280.

Юридично, репатріація прибутків і доходів може відбуватися, серед іншого, як: перерахування іноземному інвестору дивідендів ПІІ, у якому іноземному інвестору належить частка (пряме, або портфельне інвестування); перерахування іноземному інвестору доходів від здійснення спільної інвестиційної діяльності, перерахування іноземному інвестору, як орендодавцю нерухомого майна, придбаного за кошти інвестиції, орендної плати орендарем - резидентом України.

Репатріація самої інвестиції, внесеної у грошовій формі, може відбуватися як перерахування коштів, що їх сплачує покупець об’єкту інвестування, придбаного колись інвестором за рахунок коштів інвестиції (частки у спільній діяльності, у статутному капіталі, ЦП, у тому числі - акцій, нерухомого майна) за договором купівлі-продажу інвесторові як продавцеві.

У деяких випадках репатріація самої інвестиції включає доходи як така: наприклад, якщо метою інвестування є отримання доходу, який складає різницю між коштами, інвестованими у придбання нерухомості і отриманими від її продажу на фоні підвищення цін на ринку нерухомості.

Повернення іноземної інвестиції, а також прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні, здійснюється тим самим засобом, яким в Україну надійшла інвестиція (щодо репатріації інвестицій та доходів через інвестиційні рахунки див.допоміжні таблиці):

• Резидентом-контрагентом, або ж резидентом-торговцем ЦП з поточного рахунку в іноземній валюті в уповноваженому банку на рахунок іноземного інвестора в закордонному банку, якщо іноземна інвестиція надходила безпосередньо на поточний рахунок резидента. Репатріація капітальної або прямої іноземної інвестиції відбувається в „один крок” шляхом здійснення одного цього платежу, наприклад у разі продажу іноземним інвестором резиденту України раніше придбаної інвестором за договором купівлі- продажу частки у статутному капіталі ПІІ - ТОВ, або нерухомості, які, так само, вносилися напряму з рахунку в іноземному банку „в один крок”, а не через інвестиційний рахунок. Якщо йдеться про репатріацію доходів - це може бути виплата дивідендів ПІІ ТОВ, на рахунок якого іноземний інвестор вносив свій грошовий вклад „в один крок”. Репатріація портфельної інвестиції, або прямої інвестиції, за якою було придбано контрольний пакет акцій створеного в Україні АТ відбувається у „два кроки” - з рахунку резидента-контрагента на рахунок резидента-торговця ЦП, і, згодом - з рахунку резидента-торговця ЦП на рахунок іноземного інвестора у закордонному банку. Це - єдиний засіб повернути грошову іноземну інвестицію, що вносилася не задіюючи інвестиційний рахунок та доходи від неї. Такий платіж не вимагає отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Резидентом-контрагентом, або резидентом-торговцем ЦП з його поточного рахунку в іноземній валюті на інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку, якщо іноземна інвестиція надходила на інвестиційний рахунок. Тобто - капітальна, пряма інвестиція, або доходи від них репатріюються „у два кроки”, через інвестиційний рахунок, якщо інвестиція вносилася так само у два кроки: (1) з рахунку резидента-контрагента на інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку України; (2) з інвестиційного рахунку іноземного інвестора в уповноваженому банку на його рахунок у закордонному банку. Портфельна інвестиція, або пряма інвестиція, за якою було придбано контрольний пакет акцій створеного в Україні АТ репатріюється у „три кроки” - (1) з рахунку резидента-контрагента на рахунок резидента-торговця ЦП; (2) з рахунку резидента-торговця ЦП на інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповнова- женому банку України; (3) з інвестиційного рахунку іноземного інвестора в уповноваженому банку на його рахунок у закордонному банку. Такі платежі не вимагають отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Резидентом-контрагентом з його поточного рахунку у гривні на інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку, якщо іноземна інвестиція надходила на інвестиційний рахунок. Репатріація відбувається у два кроки: згодом іноземний інвестор продає гривню, купує іноземну валюту і репатріює її, перераховуючи на власний рахунок у закордонному банку. Така ситуація може мати місце у разі, якщо на користь іноземного інвестора нараховуються дивіденди від володіння часткою (акціями), сплачується орендна плата. Такі платежі не вимагають отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Іноземним інвестором з інвестиційного рахунку в гривнях та в іноземній валюті на інвестиційний рахунок іншого іноземного інвестора в гривнях та іноземній валюті з метою розрахунків за об\'єкт інвестиції в Україні. Це - випадок продажу інвестиції одним іноземним інвестором на користь іншого з розрахунками через інвестиційні рахунки в Україні. Отримані від продажу інвестиції кошти перераховуються іноземним інвестором з інвестиційного рахунку за кордон - на його рахунок в іноземному банку. Якщо розрахунки між іноземними інвесторами за інвестицію здійснювалися у гривні, вона продається і за кордон перераховується іноземна валюта. Такі платежі не вимагають отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

• Іноземним інвестором-фізичною особою або резидентом на підставі довіреності іноземного інвестора, оформленої відповідно до законодавства України, шляхом отримання з поточного рахунку - такого інвестора в уповноваженому банку готівкових коштів в іноземній валюті та гривнях, якщо іноземна інвестиція вносилась в готівковій формі (йдеться про кошти, ввезені іноземним інвес- тором-фізичною особою в Україну готівкою і згодом зараховані на поточний рахунок).

Перерахування за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних іноземним інвестором у результаті здійснення інвестицій, здійснюється на підставі засвідченої копії довідки ДПІ про сплачений іноземним інвестором в Україні податок на прибуток (дохід) або легалізованої довідки (чи її нотаріально засвідченої копії), виданої компетентним органом [74] відповідної країни, визначеним міжнародним договором України про уникнення подвійного оподаткування, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування доходів.

Механізм реінвестування доходів, прибутків, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від здійснення інвестиційної діяльності в Україні. Згідно п.1.28.3. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” реінвестиція - це господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних, або фінансових вкладень за рахунок доходу (прибутку) отриманого від інвестиційних операцій. По сути, ці доходи можуть бути дивідендами, отриманими від володіння акціями, або корпоративними правами ТОВ, орендною платою, сплаченою орендарями за користування нерухомістю, придбаною інвестором за рахунок інвестиції, або ж прибутком від здійснення інвестором спільної інвестиційної діяльності. Кожний інвестор має вибір: або вилучити доходи, отримані від інвестування, або вкласти їх у подальший розвиток своєї інвестиційної діяльності. Для іноземного інвестора цей вибір означає або репатріювати ці кошти, або залишити їх в Україні з метою отримання ще більшого прибутку, тобто - здійснити реінвестування.

Утім, до реінвестицій можна зарахувати також операції, за якими інвестуються кошти, отримані від продажу самої інвестиції. Наприклад, іноземний інвестор придбав в Україні контрольний пакет акцій АТ і має намір розширяти свою інвестиційну діяльність. Отже, реінвестицією буде як інвестування в Україну дивідендів, нарахованих і сплачених на акції, так і коштів, отриманих від продажу інвестором самого пакету акцій.

Механізм реінвестування доходів, прибутків інших коштів, одержаних іноземним інвестором від здійснення інвестиційної діяльності в Україні визначений Положенням про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. N 280.

Реінвестування здійснюється через інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку України. У цьому випадку інвестиційний рахунок використовується іноземним інвестором як „проміжна фінансова база” в Україні. Якщо такого рахунку немає, або якщо інвестор здійснював інвестування не через інвестиційний рахунок, йому доведеться переказувати гроші за кордон - на рахунок в іноземному банку і лише звідти здійснювати реінвестування в Україну, що може виявитися складним і незручним шляхом.

Отже, іноземний інвестор може реінвестувати в Україні:

• Валютні, або гривневі кошти, отримані на інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку з поточного рахунку в іноземній валюті, або гривні резидента-контрагента, або ж резидента-торговця ЦП якщо іноземна інвестиція надходила на інвестиційний рахунок. Це можуть бути кошти від продажу іноземним інвестором акцій, частки у статному капітлі ТОВ, або нерухомості, орендна плата від орендарів за користування об’єктами нерухомості, або ж нараховані та сплачені на користь іноземного інвестора дивіденди, чи прибуток від спільної інвестиційної діяльності. Такі платежі не вимагають отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Отримавши ці кошти на інвестиційний рахунок, іноземний інвестор не перераховує їх за кордон, а реінвес- тує в Україні, сплачуючи їх на поточні рахунки резидентів- контрагентів, або резидентів-торговців ЦП, наприклад - як покупець за договорами купівлі-продажу нерухомості, акцій, або ж частки у статутному капіталі ТОВ.

• Валютні, або гривневі кошти, отримані іноземним інвестором на інвестиційний рахунок з інвестиційного рахунку іншого іноземного інвестора з метою розрахунків за об\'єкт інвестиції в Україні. Це - розглянутий вище випадок продажу інвестиції одним іноземним інвестором на користь іншого з розрахунками через інвестиційні рахунки в Україні. Утім, отримані від продажу інвестиції кошти не перераховуються іноземним інвестором з інвестиційного рахунку за кордон, а реінвестуються в Україні. Такі платежі не вимагають отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Механізм внесення іноземної інвестиції у матеріальній формі передбачений низкою нормативних актів - ст.18 Закону України „Про режим іноземного інвестування”, затвердженим постановою КМ України від 7 серпня 1996 р. N937 Порядком видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна, а також - Порядком підтвердження органами державної податкової служби інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій та векселів, виданих під час увезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, затвердженим наказом ДПА України від 29 червня 2005 р. N 238.

Юридично, іноземна інвестиція в матеріальній формі може бути внесена, серед іншого, як вклад учасника - іноземного інвестора до статутного капіталу ПІІ - ТОВ, чи АТ при його утворенні, або при збільшенні статутного капіталу (при прямому інвестуванні), як ціна частки у статутному капіталі ТОВ, ціна ЦП (у тому числі - мажоритарного, або міноритарного пакету акцій), або ціна об’єкту нерухомості за договором міни (при пря- мому, портфельному, або капітальному інвестуванні), а також - як вклад сторони договору про спільну інвестиційну діяльність (при капітальному інвестуванні).

Найважливішою особливістю внесення іноземних інвестицій у матеріальній формі, є те, що майно, внесене як вклад учасника - іноземного інвестора до статутного капіталу ПІІ, або як вклад іноземного інвестора - сторони договору про спільну інвестиційну діяльність звільняється від обкладення митом. Це робить зазначені форми інвестування дуже приваб- лими для іноземних інвесторів.

З метою запобігання зловживань цим правом з боку суб’єктів інвестиційної діяльності митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого ПІІ, або українською стороною за договором про спільну діяльність простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації. Векселедавцем є ПІІ, до статутного фонду якого майно зараховується як вклад іноземного інвестора, або українська сторона за договором про спільну інвестиційну діяльність, векселедержателем - митний орган, який здійснює митне оформлення майна, що ввозиться в Україну як іноземна інвестиція. Вексель виписується у вільно конвертованій іноземній валюті. Місцем складання векселя, як правило, є місцезнаходження уповноваженого банку України, в якому відкрито розрахунковий рахунок векселедавця. Вексель не підлягає передачі шляхом індосаменту. З оформленого векселя векселедержатель виготовляє дві копії, одну - для ДПІ, іншу - для власного обліку.

Митний орган реєструє вексель і надає йому обліковий номер, до якого через дефіс додається літера "Ф" (у разі видачі векселя під час ввезення в Україну майна до статутного фонду ПІІ) або літера "К" (у разі видачі векселя під час ввезення в Україну майна на підставі договору про спільну інвестиційну діяльність).

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу (30 календарних днів), зазначене майно зараховане на баланс ПІІ, або окремий баланс сторін, що провадять спільну діяльність і ДПІ за місцезнаходженням ПІІ, або за місцем провадження спільної діяльності зроблена відмітка про це на примірнику векселя. Строк розгляду документів ДПІ - 15 днів.

Отже, при везенні іноземної інвестиції:

• ПІІ, або український контрагент іноземного інвестора за договором про спільну діяльність (далі - контрагент інвестора) при ввезенні іноземної інвестиції надає митниці вексель на суму нарахованого, але несплаченого мита з відстрочокю платежу - 30 днів і отримує 2 копії такого векселя ;

• ПІІ, або контрагент інвестора здійснює зарахування інвестиції на баланс ПІІ, або спільної діяльності;

• ПІІ, або контрагент інвестора надає ДПІ за місцезнаходженням ПІІ, або за місцем здійснення спільної діяльності підтвердження такого зарахування і 2 копії векселя;

• ДПІ розглядає надані документи протягом 15 днів;

• ДПІ залишає собі 1 копію векселя, а на іншій робить відмітку про зарахування інвестиції на баланс і повертає цю копію ПІІ, або контрагенту інвестора;

• ПІІ, або контрагент інвестора надає копію векселя з відміткою ДПІ про зарахування інвестиції митниці - векселедержателю;

• Митниця - векселедержатель погашає вексель.

Якщо іноземна інвестиція відчужується протягом 3 років з часу зарахування її на баланс ПІІ, або окремий баланс сторін, що провадять спільну діяльність, векселедавець (ПІІ, або українська сторона договору про спільну інвестиційну діяльність) сплачують нараховане мито не пізніше дня відчуження інвестиції, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ на день здійснення відчуження майна. У разі встановлення факту відчуження майна раніше трирічного терміну при не- сплаченому ввізному миті, ДПІ зобов\'язана повідомити про це відповідний митний орган.

Механізм репатріації іноземної інвестиції, внесеної у матеріальній формі. Така інвестиція може бути повернена або у матеріальній формі, або у грошовій. У матеріальній формі інвестиція може бути повернута, зокрема, у разі, якщо іноземний інвестор вийде з ПІІ - ТОВ і, за своїм бажанням і за згодою інших учасників, отримає замість вартості своєї частки свій вклад - інвестицію у матеріальній формі, або у разі припинення спільної інвестиційної діяльності. Утім, інвестор може повернути свою матеріальну інвестицію також у грошовій формі, зокрема - шляхом продажу своєї частки у ТОВ, спільній діяльності, або якщо він отримає при виході з ТОВ вартість своєї частки, а не вклад у матеріальній формі.

При вивізенні за кордон іноземної інвестиції, внесеної у матеріальній формі, ввізне мито, не сплачене колись при її ввозі, не сплачується.

Як зазначено у п.3.6. Положення про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. N 280, при грошовій репатріації інве- [75] стиції, внесеної у матеріальній формі, підтвердженням її вартості є звіт про оцінку майна (акт оцінки майна), складений суб\'єктом оціночної діяльності, що є таким відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" на час внесення інвестиції, або, якщо інвестицію внесено до 9 вересня 2005 р. (дата набрання чинності постанови від 10 серпня 2005 р. №280) - вантажна митна декларація та/або інформаційне повідомлення про здійснення іноземної інвестиції.

Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється згідно ст.ст.13-15 Закону України „Про режим іноземного інвестування” та Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою КМ України від 7 серпня 1996 р. N 928, Порядку підтвердження органами державної податкової служби інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій та векселів, виданих під час увезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, затвердженого наказом ДПА України від 29 червня 2005 р. N 238.

Реєстрацію здійснюють обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення.

Для державної реєстрації іноземних інвестицій заявник - іноземний інвестор або уповноважена ним особа подає органу державної реєстрації такі документи:

• Інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції - документ суворої форми у трьох примірниках, з відміткою ДПІ за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення);[76]

• Документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо);

• Документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;

• Документ, що засвідчує внесення заявником плати за реєстрацію (340 грн.).

Розгляд цих документів здійснюється протягом трьох робочих днів з моменту запису даних про їх надходження у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій. За наслідками розгляду приймається рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або про відмову в ній.

При державній реєстрації іноземної інвестиції, їй присвоюється номер. Цей номер зазначається на інформаційному повідомленні і на всіх трьох примірниках засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації.

Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації іноземної інвестиції, другий - надсилається поштовим відправленням Мінфіну в день здійснення реєстрації іноземної інвестиції, третій - залишається в органі, що здійснив її реєстрацію.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови[77] і може бути оскаржена у судовому порядку.

Державна реєстрація має для іноземного інвестування визначальне значення: незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених законодавством, ці, внесені іноземцями цінності не мають статусу інвестицій, а іноземці, що внесли їх - не вважаються інвесторами.

Зрозуміло, що інвестування резидентів України за її межами, за

кордон (так би мовити, іноземне інвестування навпаки) регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, тобто - міжнародними договорами, укладеними між Україною та прймаючою державою, і, власне, законодавством такої держави.

Чинне законодавство України з приводу цього не містить принципових заборон і передбачає регулювання, згідно якого у разі здійснення резидентами України інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок у спадщину, резидентам видається індивідуальна ліцензія НБУ (пп."е" п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю").

Порядок видачі такої ліцензії передбачений Інструкцією про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон (затверджена постановою Правління НБУ від 16.03.99 р. N 122).

Література за темою Нормативні акти:

1. Господарський кодекс України Господарський процесуальний кодекс України .(зі змінами і доп. станом на 18.08.2008 р.). - Київ.: Ін Юре, 2008.

- 320 с.

2. Об урегулировании инвестиционных споров между государствами и гражданами других государств: Конвенция 1965 г. // Международное частное право. Сборник документов. - М.: БЕК, 1997. - С. 592-606.

3. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10.12.91р .// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - ст. 616.

4. Про захист іноземних інвестицій в Україні: Закон України від 10.09.91 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 616.

5. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №29. - Ст.377.

6. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.91р // Відомості Верховної Ради України. - 1991.- N 47. - ст. 646

7. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 25. - Ст. 198.

8. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28.12.94р. (із змінами, внесеними Законом от 22.02.97р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 27. - ст. 181.

9. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23.09.94 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 40. - ст. 364.

10. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.96р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996 - N 19. - ст. 80.

11. Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб\'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження: Закон України від 17.02.2000 // Відомості Верховної Ради України.

- 2000. - N 12.- ст. 97.

12. Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.

13. Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. N 928// Урядовий Кур’єр від 3 жовтня 1996 р.

14. Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 р. N 112 // Урядовий Кур’єр від 20 лютого 1997 р.

15. Про затвердження Порядку підтвердження органами державної податкової служби інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій та векселів, виданих під час увезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність: Наказ Державної податкової адміністрації України від 29 червня 2005 р. N 238 // Офіційний вісник України. - 2005. - N 29. - Ст. 1726

16. Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. N 937 // Урядовий кур\'єр. - 1996 - N 154 - 155

17. Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну: Постанова Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. N 280 // Офіційний вісник України. - 2005. - N35. - ст.2132

18. Щодо відкриття громадянами України рахунків у закордонних банках та заснування фізичною особою - резидентом підприємства за кордоном: лист Національного банку України від 26 листопада 2003 р. N 25-119/1554- 8733 // "Податки та бухгалтерський облік". - 15 січня 2004 р. - N5.

Рішення Конституційного Суду України

19. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб\'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та частини першої статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) // Офіційний вісник України. - 2002. - N22 Ст. 1068

Спеціальна література

20. Богуславский М. Правовое положение иностранных инвестиций. - М. - 1993.

21. Вінник О.М. Інвестиційне право. Навчальний посібник. - К.: Юридична думка, 2005. - 568 с.

22. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К. Наукова думка, 1998. - 400 с.

23. Инвестиционное право. Автор: Гущин В.В., Овчинников А. А., Эксмо-Пресс - 2006, 685 с.

24. Інвестиційне право України: Навчальний посібник / Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Чернадчук Т.О.- Суми-К.: Університетська книга; Княгиня Ольга, 2005.- 384 с.

25. Лабин Д.К. Международно-правовое регулирование иностранных инвестиций. - М., 2001

26. Комаров В.В. Международный коммерческий арбитраж. - Х.: Основа, 1995. -304 с.

27. Коссак В. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). Львів: Центр Європи, 1996. - 216 с.

28. Коссак В.М. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). - Л.: Центр Європи, 1996

29. Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. - Л.: Центр Європи, 1999

30. Крупко С.И. Инвестиционные споры между государством и иностранным інвестором: Научно-практическое пособие. - М.: Издательство БЕК, 2002. - 272 с.

31. Международное инвестиционное право: теория и практика применения / Фархутдинов И.З. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 432 с.

32. Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. И.Г. Побирченко. - К.: Издательский дом «Ин Юре», 2000. - С. 96-101.

33. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України/ За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: ЮрінкомІнтер, 2004. - 688 с.

34. Омельченко А.В. Законодавство про іноземні інвестиції в системі законодавства України // Право України. - 1996. - № 8. - С. 14-20.

35. Омельченко А.В. Інвестиційне право: Навчальний посібник. К.: Атіка., 1999, - 176с.

36. Омельченко А.В. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні. - Київ: "Юринком", 1996. - 288 с.

37. Правове регулювання іноземних інвестицій / За ред. В.М. Коссака. - К.: Український центр правничих студій, 1999. - 176 с.

38. Розенберг, Джерри М. Инвестиции: Терминологический словарь.- М: ИНФ- РА-М, 1997.- 400с.

39. Семерак О. С. Правове регулювання та захист іноземних інвестицій (за законодавством України, Угорщини, Польщі та Словаччини). - Ужгород, 2000

40. Федорчук Д. Про співвідношення понять «інвестиції», «іноземні інвестиції» та «прямі іноземні інвестиції» // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №4. - С.8-11

41. Хозяйственное право Украины: Учебник / под ред. А.С.Васильева, О.П.Подцерковного. - Х.: ООО «Одиссей», 2005. - 464 с.

42. Хозяйственное право: Учебник/В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хаху- лин и др.; Под ред. Мамутова В.К. - К.: Юринком Интер, 2002. - 912с.

43. Хозяйственный кодекс Украины: Комментарий. - Х.: Одиссей, 2004. - 896 с.

44. Шмитгофф Клайв М. Экспорт: право и практика международной торговли: Пер. с англ. - М.: Юрид.лит., 1993. - 512 с.

45. Щербина В.С. Господарське право України. - К.: Атика, 2003

VI.