§ 2. Види антиконкурентних правопорушень

Вичерпний перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції передбачено ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Перелічені дії можна класифікувати за різноманітними критеріями: об'єктивними ознаками антиконкурентної поведінки; суб'єктним складом; цілями; рівнем шкоди, що завдана конкурентному середо­вищу, тощо.

Монополістична діяльність завдає істотної шкоди добро­совісній конкуренції. На думку К. Ю. Тотьєва, «така діяль­ність дезорганізує, руйнує тканину цивілізованих ринкових відносин, установлює перешкоди на шляху реалізації дер­жавою свого публічного інтересу, обмежує свободу економі­чної діяльності різноманітних суб'єктів господарювання, по­збавляє споживачів економічної основи їх прав»^[4]. Однак для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку або як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим з'ясу­вання настання наслідків у формі, відповідно, недопущен­ня, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтере­сів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, або настання інших відповідних наслідків.

Суб'єктами монополістичної діяльності можуть виступати:

- суб'єкти господарювання;

- об'єднання;

- органи влади;

- органи адміністративно-господарського управління та контролю.

Згідно із Законом України «Про захист економічної кон­куренції» суб'єктом господарювання є юридична особа неза­лежно від організаційно-правової форми та форми власнос­ті чи фізична особа, яка здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або де­кілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної вла­ди, органи місцевого самоврядування, а також органи адмі­ністративно-господарського управління та контролю в час­тині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

До об'єднань, за визначенням цього Закону, відносять об'єднання юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об'єднання підприємств, а також громадські організації.

Органами влади вважаються міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, ВР АРК та органи ви­конавчої влади АРК, державні органи, що здійснюють регу­лювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади.

Органами адміністративно-господарського управління та контролю є суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів вла­ди чи органів місцевого самоврядування.

Монополістичну діяльність заборонено законом.

- штрафні санкції;

- примусовий поділ суб'єктів господарювання;

- відшкодування завданої шкоди;

- адміністративна відповідальність посадових осіб та інших працівників суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністратив­но-господарського управління та контролю.

Правовим засобам захисту економічної конкуренції від монополістичних посягань присвячено розділи ІІ та ІІІ Зако­ну України «Про захист економічної конкуренції» та численні підзаконні нормативні акти.

2.1. Антиконкурентні узгоджені дії

Адам Сміт у своїй відомій книзі «Дослідження властиво­стей та причин багатства народу» зазначав, що особи однієї професії рідко збираються разом, навіть просто повеселити­ся або відпочити, без того, щоб їхні зустрічі не оберталися в зговір проти суспільства чи в пошук того, як підняти ціни^[6]. Отже, суспільство досить давно усвідомило руйнівні наслід­ки подібних дій підприємців як для окремих покупців, так і для економіки в цілому.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» узгодженими діями вважається укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийня­ття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь- яка інша погоджена антиконкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта госпо­дарювання, метою чи наслідком створення якого є коорди­нація конкурентної поведінки між суб'єктами господарю­вання, що створили зазначений суб'єкт, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

У наступній (шостій) статті визначається, які узгоджені дії є протиправними з точки зору конкурентного законодавства, - це погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції, а са­ме до:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реа­лізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко- технологічного розвитку, інвестицій або встановлення конт­ролю над ними;

3) розподілу ринків або джерел постачання за територі­альним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалі­зації чи придбання, за колом продавців, покупців або спо­живачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з ін­шими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єк­тами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичая­ми в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправ­даних на те причин.

Антиконкурентні узгоджені дії можуть бути вчинені будь-якими суб'єктами господарювання незалежно від роз­міру їхньої частки ринку та наявності ознак ринкової влади. На цьому положенні наголошується у постанові пленуму Ви­щого господарського суду України «Про деякі питання прак­тики застосування конкурентного законодавства» від 26 гру­дня 2011 р. Зокрема, вказується на те, що відсутність у певного суб'єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища не виключає можливості негативного впливу суб'єкта господарювання на товарний ринок внаслідок ан- тиконкурентних узгоджених дій з іншими суб'єктами госпо­дарювання. Це правопорушення завжди колективне, здійс­нюється не менш ніж двома суб'єктами, і, як показує досвід економічно розвинутих країн, кількість та різноманітність таких дій обмежена лише уявою.

В науці конкурентного права існує декілька сталих кри­теріїв, за якими прийнято класифікувати антиконкурентні дії суб'єктів господарювання.

По-перше, їх поділяють на формальні та неформальні угоди. Формальні угоди - офіційно укладені договори, домо­вленості про взаємні дії чи бездіяльність, які мають юриди­чну силу та призводять до обмеження, усунення або припи­нення конкуренції на певному товарному ринку. Наявність таких формальних угод досить легко дозволяє довести наяв­ність антиконкурентного правопорушення та притягнути сторони до відповідальності.

Набагато складніше довести та припинити узгоджені антиконкурентні дії, якщо вони здійснюються відповідно до неформальної, так званої «джентльменської угоди», яку ква­ліфікують як «зговір». Формальні і неформальні угоди мають однаково руйнівні наслідки для конкуренції.

По-друге, за суб'єктним складом їх поділяють на горизо­нтальні, вертикальні, конгломератні та змішані.

Горизонтальні узгоджені дії - укладення суб'єктами гос­подарювання угод у будь-якій формі, будь-яка інша пого­джена між ними конкурентна поведінка (діяльність, бездія­льність), коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів.

Вертикальні узгоджені дії - укладення суб'єктами госпо­дарювання угод у будь-якій формі, будь-яка інша погодже­на між ними конкурентна поведінка (діяльність, бездіяль­ність), коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існую­чих умов не можуть конкурувати між собою на одному рин­ку товарів і до того ж перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних рин­ках (продавець - покупець; постачальник - споживач).

Конгломератні узгоджені дії - укладення суб'єктами гос­подарювання угод у будь-якій формі, будь-яка інша пого­джена між ними конкурентна поведінка (діяльність, бездія­льність), коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існую­чих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть перебува­ти у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець - покупець, постачальник - споживач).

Змішані узгоджені дії - будь-яка погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарю­вання, коли відбувається змішування двох чи більше вище­зазначених видів узгоджених дій.

Як правило, горизонтальні узгоджені дії забороняються (per se) «як такі», без доказів їх протиправності, адже вони з неминучістю призводять до обмеження конкуренції.

Щодо протиправності вертикальних узгоджених дій, то це питання - одне з найскладніших у практиці АМК Украї­ни, зважаючи на те, що під час процесу прийняття рішень органам влади бракує добре визначених кількісних та якіс­них критеріїв. Розслідування проводяться на основі індиві­дуального підходу, який, з одного боку, вимагає високого рівня професіоналізму від виконавців, а з іншого, - залишає місце для корупції^[7]. Іноземні правники, визначаючи ступінь шкідливості для конкуренції вертикальних узгоджених дій, виходять з інтенсивності конкуренції на певному ринку. Якщо рівень конкуренції на ринку високий, то вертикальні угоди не можуть завдати їй шкоди.

По-третє, за ознаками об'єктивної сторони антиконку- рентні узгоджені дії поділяються на цінові та нецінові.

До цінових обмежень відносяться різноманітні форма­льні і неформальні угоди - як «горизонтальні», так і «верти­кальні» - про встановлення фіксованих цін на продукцію. До нецінових обмежень відносяться угоди про розподіл ринків або про різноманітну узгоджену господарську тактику, що обмежує конкуренцію.

Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про захист економіч­ної конкуренції» передбачено, що антиконкурентними узго­дженими діями вважається також вчинення суб'єктами го­сподарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунен­ня чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності). У згаданій вище постанові пленуму Вищого господарського суду України зазначається, що для кваліфікації дій за цією статтею не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укла­дення відповідної угоди (угод). Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом АМК України ситуації на ринку товару, який: свідчить про погодженість конкурен­тної поведінки суб'єктів господарювання; спростовує наяв­ність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій. Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом АМК України^[8].

За певних умов антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені органами АМК України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

- вдосконаленню виробництва, придбанню або реаліза­ції товару;

- техніко-технологічному, економічному розвитку;

- розвитку малих або середніх підприємців;

- оптимізації експорту чи імпорту товарів;

- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

- раціоналізації виробництва.

Антимонопольним комітетом України затверджено низку типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання, що не потребують попереднього одержання дозволу органів АМК України: типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів гос­подарювання для загального звільнення, типові вимоги до створення господарської асоціації, типові вимоги до узгодже­них дій суб'єктів господарювання про спеціалізацію виробни­цтва, типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарю­вання стосовно спільних науково-дослідних та/або дослідно- конструкторських робіт. Кількість справ про антиконкурентні погоджені дії у практиці антимонопольних органів дедалі зростає. Одним із таких прикладів практики АМК України у цій сфері може слугувати справа про антиконкурентні узго­джені дії на ринку молока незбираного для промислової пере­робки, що закуповується у населення, розглянута у 2012 році. Антимонопольными органами було встановлено, що підпри­ємства Сумської, Полтавської, Чернігівської та Київської об­ластей (ТОВ «Гадячсир», ПАТ «Віям-Білль-Данн Україна», «Бу- ринський завод сухого молока», ПАТ «Бель Шостка Україна», ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод», ПАТ «Ічнянський за­вод сухого молока та масла», ПрАТ «Пирятинський сирза- вод», «Роменський молочний комбінат», «Охтирський сирко- мбінат» та ін.) без об'єктивних на те причин одночасно до однакового рівня знизили закупівельні ціни на молоко, об­меживши цим конкуренцію на вказаному ринку в Сумській області. Сумське обласне територіальне відділення АМК України оштрафувало зазначені молокопереробні підприєм­ства загалом на 400 тис. грн за антиконкурентні узгоджені дії^[9].

2.2. Зловживання домінуючим становищем

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є найпоширенішим видом монополістичної діяльності. Суб'єк­тами даного правопорушення можуть бути суб'єкти, що за­ймають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Згідно із ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкурен­ції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарю­вання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єк­та господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монопольним (домінуючим) вважається також стано­вище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господа­рювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господа­рювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 %.

Отже, законодавство встановлює досить чіткі якісні та кількісні показники, що мають характеризувати ринкове становище суб'єкта господарювання. Детально порядок ви­значення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку визначається в методиці, затвер­дженій АМК України.

Визначення монопольного становища проводиться в де­кілька етапів:

- установлення об'єктів аналізу, а саме суб'єкта госпо­дарювання та конкретного товару, який випускається або придбавається цим суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначення товарних меж ринку;

- визначення територіальних (географічних) меж ринку;

- визначення часових меж ринку;

- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

- складання переліку продавців - потенційних конкурентів;

- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з рин­ку для суб'єктів господарювання;

- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

В методиці дається детальне роз'яснення щодо кожного етапу визначення домінуючого становища, а також розкри­ваються базові поняття нормативного акта:

- ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту това­ру (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція;

- ринкова (монопольна) влада - здатність суб'єкта госпо­дарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку, не допус­кати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції;

- територіальні (географічні) межі ринку - територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи то­варів), у межах якої за звичайних умов споживач може лег­ко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бу­ти, як правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми частинами;

- товарні межі ринку - товар (товарна група), сукуп­ність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого;

- часові межі ринку - час стабільності ринку, тобто пері­од, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому істотно не змінюються.

Для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку можуть бути використа­ні такі джерела інформації:

- статистична інформація (дані) - офіційна державна інформація, яка характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів;

- адміністративні дані - дані, отримані на підставі спо­стережень, проведених органами державної влади (за виня­тком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами відповід­но до законодавства та з метою виконання адміністратив­них обов'язків і завдань, віднесених до їх компетенції;

- дані вибіркових обстежень і опитувань населення або інших покупців (фізичних та юридичних осіб) про ситуацію на ринку - сукупність відповідей респондентів на певне ко­ло питань, зокрема щодо думки покупців про асортимент і якість товарів, оцінки намірів та мотивів поведінки покуп­ців, їх уподобань, побажань і вимог до споживчих якостей товарів та їх взаємозамінності, характеристики викорис­тання товару, та інші джерела.

Монопольне (домінуюче) становище не є правопорушен­ням. Порушенням законодавства вважається зловживання таким становищем на відповідному ринку товарів чи послуг. Поняття та види зловживань передбачено ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Зловживан­ням монопольним, (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає мо­нопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рів­нозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом го­сподарювання додаткових зобов'язань, які за своєю приро­дою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного роз­витку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалі­зації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправ­даних на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з рин­ку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єк­тів господарювання.

Зловживання домінуючим становищем можна поділити на цінові, договірні та виробничо-комерційні.

Законодавством передбачено три види цінових зловживань:

- встановлення монопольно високих цін (тарифів, роз­цінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

- встановлення монопольно низьких цін (розцінок, та­рифів) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції;

- встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Законодавство не визначає, що слід розуміти під «дис­кримінаційними цінами», «монопольно високими цінами» та «монопольно низькими цінами». Виходячи зі змісту ст. 1 За­кону України «Про захист економічної конкуренції», зазначені поняття можна вважати різновидами монопольної ціни - ціна, що встановлюється суб'єктом господарювання, який займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача.

Встановлення монопольно високих цін посягає, перш за все, на права споживачів і обумовлює отримання надприбу­тку домінуючим підприємством. «Монополіст, встановлюю­чи високі ціни, може виробляти менше продукції, але, за­стосовуючи монопольне ціноутворення, одержати за неї прибуток, який перевищує звичайний... В умовах монопо­льного ринку споживачі мають справу з вищими цінами, що означає зниження рівня їх добробуту. За рахунок спожива­ча збагачується монополіст»^[10].

Цінові зловживання дуже поширені як серед суб'єктів природних монополій, особливо у житлово-комунальній сфері, на транспорті, так і серед звичайних підприємств, що домінують на певних товарних ринках. У 2012 році АМК України було визначено, що ТОВ «ВЕСТА СЕРВІС» займало монопольне (домінуюче) становище на ринках роздрібної торгівлі високооктановими бензинами, зокрема бензинами А-95 та А-95 Євро і дизельним пальним у межах м. Кривий Ріг. Користуючись своїм ринковим становищем, товариство встановлювало економічно необґрунтовані ціни реалізації високооктанових бензинів (зокрема А-95 та А-95 Євро) і ди­зельного пального. Такі дії підприємства було визнано пору­шенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним домінуючим становищем на ринках роздрібної торгівлі високооктановими бензинами та дизельним пальним шляхом установлення таких цін реа­лізації товару, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку. На порушника на­кладено штраф сукупним розміром 500 тис. грн^[11].

Установлення монопольно низьких цін обмежує конку­ренцію на певному товарному ринку, оскільки є суттєвим бар'єром доступу для нових виробників та засобом витіс­нення з ринку дрібніших конкурентів. В економічній теорії монопольно низька ціна розглядається як «ціна блокування входу», а тактика використання знижених цін отримала на­зву «глибокі кишені» (deep pockets), під якою розуміють зда­тність крупних фірм чи конгломератів піти на пожертву­вання значними фінансовими та іншими ресурсами для продажу товарів нижче собівартості протягом довгого часу. Таким чином «глибокі кишені» надають домінуючій фірмі несправедливі переваги перед конкурентами, оскільки не всі здатні витримати такі збитки^[12].

Дискримінаційні ціни завдають шкоди не всім контр­агентам домінуючого суб'єкта господарювання, а обмеже­ному колу. Слід зазначити, що в європейських країнах зако­нодавство передбачає досить впливові заходи запобігання ціновій дискримінації з боку домінуючих фірм. Так, напри­клад, французьке конкурентне законодавство кваліфікує неповідомлення економічному партнеру своїх цін та умов продажу як кримінальний злочин^[13].

Договірні зловживання домінуючим становищем. Домі­нуюче становище на ринку надає суб'єкту господарювання можливість не тільки маніпулювати цінами, але й, користу­ючись відсутністю альтернативних джерел постачання, «експлуатувати» своїх контрагентів з метою утримання рин­ку або одержання несправедливого надприбутку. Такі пра­вопорушення здійснюються на стадії укладання угод.

У зарубіжному законодавстві подібні договори класифі­куються на пов'язуючі та виключні. До пов'язуючих догово­рів відносять такі, в яких продаж одного товару поставлено в залежність від купівлі контрагентом іншого товару, не­зважаючи на те, що останній зацікавлений у придбанні ли­ше одного найменування. Іноді такі договори називають «з доважком» (tied selling).

Показовим прикладом такого виду зловживань може слугувати справа, розглянута АМК України у 2012 році. Ан- тимонопольними органами було встановлено, що ПАТ з га­зопостачання та газифікації «Вінницягаз», займаючи моно­польне становище на ринку постачання природного газу, за регульованим тарифом у територіальних межах м. Вінниці та Вінницької області в зоні розташування розподільних га­зопроводів, що перебували у власності чи користуванні ПАТ «Вінницягаз», з часткою 100 %, нав'язувало побутовим спо­живачам - абонентам ПАТ «Вінницягаз» замовлення розроб­ки нових технічних умов на заміну побутових газових при­ладів, установлення яких не потребує зміни системи відведення продуктів згоряння, будови димових каналів та схеми газопостачання як у приватному житловому будинку, так і в індивідуальній квартирі багатоквартирного житлово­го будинку. Крім того, ПАТ «Вінницягаз» нав'язувало побуто­вим споживачам природного газу - абонентам ПАТ «Вінни- цягаз» замовлення розробки нових проектів газопостачання у разі заміни окремих побутових газових приладів як у при­ватних житлових будинках, так і в індивідуальних квартирах багатоквартирних житлових будинків. Такі дії було визнано Вінницьким відділенням Комітету порушенням законодавст­ва про захист економічної конкуренції у вигляді зловживан­ня монопольним становищем. На порушника накладено штраф сукупним розміром 136 тис. грн^[14].

До виключних договорів відносять такі, згідно з якими продавець зобов'язується продавати товари чи надавати послуги виключно зазначеному покупцеві, або покупець зобов'язується придбавати товари чи послуги виключно в одного продавця^[15].

Хоча, на перший погляд, страждають від цього виду правопорушень окремі контрагенти домінуючих суб'єктів господарювання, економісти вважають, що таким чином обмежується і загальна конкуренція на певному товарному ринку. Адже супутні товари, «доважок» можуть позбавити інші фірми можливості продавати схожі товари або створи­ти перешкоди доступу на ринок тим підприємствам, які не пропонують всієї групи товарів.

Виробничо-комерційні зловживання домінуючим стано­вищем. Поряд із ціновими та договірними зловживаннями з боку домінуючих суб'єктів господарювання не меншої шко­ди конкуренції завдають і зловживання, що здійснюються останніми на стадії виробництва та обігу, з метою набуття незаконних переваг у конкуренції. Використовуючи свою домінуючу позицію, підприємці мають можливість скорочу­вати обсяги виробництва, вилучати з торговельної мережі власні товари, створюючи такими діями штучний дефіцит, який дозволяє, в свою чергу, підвищувати ціни, утримувати ринок.

Виробничо-комерційні порушення, як правило, створюють умови для подальших цінових та договірних зловживань.

2.3. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно- господарського управління та контролю

Даний вид монополістичної діяльності передбачено роз­ділом 3 Закону України «Про захист економічної конкурен­ції». Згідно із його ст. 15 антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмініст­ративно-господарського управління та контролю є прий­няття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, поста­нов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність цих органів (колегі­ального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спо­творення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місце­вого самоврядування, органів адміністративно-господар­ського управління та контролю, зокрема, визнаються:

- заборона або перешкоджання створенню нових під­приємств чи здійснення підприємництва в інших організа­ційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також уста­новлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів то­варів;

- пряме або опосередковане примушення суб'єктів гос­подарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концен­трації суб'єктів господарювання в інших формах;

- пряме або опосередковане примушення суб'єктів гос­подарювання до пріоритетного укладення договорів, пер­шочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

- будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господа­рювання за територіальним принципом, асортиментом то­варів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом спо­живачів чи продавців;

- установлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реа­лізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

- надання окремим суб'єктам господарювання або гру­пам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурен­тів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

- дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарюван­ня або групам суб'єктів господарювання створюються не­сприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

- дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підпри­ємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвит­ку, розпорядження прибутком.

Втручання органів влади та управління в оперативно- господарську діяльність визнається одним з найважчих пе­режитків планової економіки. Тому згортання безпосеред­нього втручання держави в господарські відносини, перехід від галузевої до функціональної системи управління вважа­ється важливим напрямком економічної реформи. Однак державне втручання все ще зостається масовим явищем в Україні, яке заважає створенню конкурентного середовища.

Однією з головних причин таких порушень є практика здійснення державними органами та органами місцевого самоврядування господарської діяльності. Як вже зазнача­лося вище, поєднання функцій управління та господарю­вання становить реальну загрозу економічним перетворен­ням у нашій державі.

Показовою є справа, розглянута у 2012 році щодо дис­кримінації суб'єктів господарювання з боку органів місцево­го самоврядування. Антимонопольними органами було встановлено, що Івано-Франківська міська рада прийняла рішення про затвердження методики, якою встановлюва­лись занижені ставки орендної плати за користування об'єктом оренди, що перебуває в комунальній власності, для розміщення торговельних об'єктів з продажу книг, газет і журналів, виданих українською мовою, та розміщення ви­давництв друкованих засобів масової інформації і видавни­чої продукції, що друкуються українською мовою. Такі дії міської ради в частині надання переваг у вигляді заниженої ставки орендної плати за користування приміщенням для розміщення торговельних об'єктів з продажу книг, газет і журналів, виданих українською мовою, створювали приві­лейоване становище суб'єктам господарювання цього ринку порівняно з конкурентами, які здійснюють продаж книг, газет і журналів, виданих іноземною мовою. Аналогічна си­туація щодо оренди об'єктів комунальної власності на роз­міщення видавництв друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що друкуються українською мовою (орендна ставка 1 %) та іноземними мовами (орендна ставка 10 %). Івано-Франківським відділенням Комітету було ви­знано, що такі дії суперечать конкурентному законодавству та містять ознаки порушення, передбаченого абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у ви­гляді антиконкурентних дій органу місцевого самовряду­вання щодо надання окремим суб'єктам господарювання пе­реваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить до спотворення конкуренції^[16].