§ 1. Поняття конкуренції та монополії

Економічна конкуренція є базовою цінністю будь-якого демократичного суспільства, що розвиває відкриту ринкову економіку. Вона виступає основою функціонування не лише економічної, але й політичної системи, оскільки дозволяє врі­вноважити приватні та публічні інтереси, досягти соціально справедливого розподілу ресурсів, запобігти встановленню ринкової влади окремих суб'єктів господарювання та вико­нує багато інших регулятивних, мотиваційних і контрольних функцій.

В Україні обов'язок держави забезпечувати захист кон­куренції у підприємницькій діяльності, не допускати зло­вживання монопольним становищем на ринку, неправомір­ного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції було закріплено у ч. 3 ст. 42 КУ^[1]. Спеціальне законодавство, спрямоване на захист економічної конкуренції, існує та роз­вивається в нашій країні понад двадцять років. Засади державної політики у цій сфері було закладено законами України «Про обмеження монополізму та недопущення не­добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18.02.1992, «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 та Державною програмою демонополізації еко­номіки і розвитку конкуренції, затвердженою 21.12.1993.

Подальший розвиток ринкової економіки вимагав якіс­них змін національної державної політики у цій сфері та зна­чного оновлення нормативної бази.

У Законі України «Про захист економічної конкуренції» у ст. 1 конкуренція визначається як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досяг­ненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупця­ми, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Суб'єкти господарювання, що ведуть конкурентну боро­тьбу, прагнуть досягнути певної господарської мети, а саме - отримати підвищений прибуток або збільшити власну частку ринку. Внаслідок конкурентної боротьби досягається най­більш повне задоволення попиту споживачів, підвищення якості продукції, стимулювання науково-технічного прогресу.

Відсутність конкуренції на товарних ринках має назву монополії. У перекладі з грецької мови монополія (monos poleo) означає «один продаю, торгую». Виходячи з етимології цього слова, ринкова монополія розглядається економічною наукою як захоплення фізичною чи юридичною особою час­тини або всього ринкового простору і встановлення на ньо­му свого панування. Тобто монопольне становище виникає на товарному ринку, який не оспорюється, на ньому немає конкуренції як такої.

Ситуація, коли суб'єкт господарювання належить до не­великої групи підприємств, що займає виключне становище і має певну владу на ринку, що оспорюється, називається олігополією (у перекладі з грецької мови - oligopoly «нечиснний, продаю, торгую»), і розглядається як форма синтезу монополії та конкуренції.

Монополія і конкуренція є двома основними типами ор­ганізації економічних зв'язків у будь-якій економічній сис­темі незалежно від її соціального устрою.

Монопольні структури створюють певні перешкоди (бар’єри), які не дозволяють конкурентам вільно входити на ринок чи виходити з нього. Згідно з чинним законодавством бар'єрами вступу на ринок є обставини, що перешкоджа­ють новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на певному товарному ринку; бар'єри виходу з ринку - обста­вини, що перешкоджають (обмежують) суб'єктам господа­рювання, що діють на цьому ринку, покинути його з метою знайти на інших товарних ринках покупців (продавців) у зв'язку з труднощами реалізації того, у що був вкладений капітал^[2].

В економічній та юридичній науках бар'єри входження суб'єкта господарювання на товарні ринки, внаслідок чого виникає монополія, поділяються на штучні та природні. До штучних (або юридичних) бар'єрів відносять виключні пра­ва, що виникають в межах авторського права або права промислової власності; цілеспрямовані протиправні дії гос­подарюючих суб'єктів, що мають домінуюче становище на ринку товарів чи послуг, та деякі інші. До природних (або економічних) бар'єрів відносять: право на пропозицію певно­го унікального ресурсу (природного або інтелектуального, на­приклад, рідкоземельних металів, алмазів); потребу у великих фінансових вкладеннях, що призводить до подорожчання товарів та послуг; географічні бар'єри, обумовлені ізольовані­стю або віддаленістю ринків один від одного, та інші.

Таким чином, саме характер бар'єрів, що перешкоджа­ють входу на товарний ринок, дозволяє виокремити особли­вий тип монополії, який називають природною. В Законі України «Про природні монополії» останні визначаються як стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності кон­куренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товар­ному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (по­слуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Слід зазначити, що через географічні, історичні та еко­номічні чинники суб'єкти природних монополій займають стратегічне становище в системі економічних виробничих відносин та є основою життєзабезпечення країни. Так, Україна довго була основною сполучною ланкою між голо­вними районами видобування енергетичних ресурсів коли­шнього СРСР та найважливішими ринками споживання. Значна частина виробництва загального обсягу національ­ної промислової продукції становить обсяг продукції енерге­тичних компаній, послуг житлово-комунальної сфери та зв'язку. Через систему оподаткування суб'єкти природних монополій формують значну частку доходів бюджету.

Державний контроль за додержанням антимонопольно­го законодавства у сферах природних монополій здійсню­ють АМК України та національні комісії регулювання при­родних монополій^[3].