Поняття і склад екологічного правопорушення
Юридична відповідальність в галузі екології настає за наявності фактичної підстави її застосування до правопорушника. Основною рисою екологічного правопорушення, яка відрізняє його від інших правопорушень, є екологічна спрямованість.
Підставою для застосування юридичної відповідальності в екологічній сфері є екологічне правопорушення.Екологічне правопорушення — це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія або бездіяльність), а для кримінальних екологічних злочинів — суспільно небезпечне діяння, яке посягає на встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законодавством передбачено юридичну відповідальність.
Види екологічних правопорушень можна класифікувати:
1. За рівнем суспільної небезпеки:
— дисциплінарний учинок;
— цивільне правопорушення;
— адміністративне правопорушення;
— кримінальний злочин.
Перші три види правопорушень є менш небезпечними порівняно із кримінальним злочином. За вчинене з кожним із зазначених правопорушень наступає відповідний вид юридичної відпо- відальності[68].
2. Залежно від того, в якій сфері зроблене те або інше і норми якого законодавства є порушеними, вони поділяються на земельні, водні, лісові тощо.
Також екологічні правопорушення можна класифікувати за чіткими ознаками, якими є предмет правопорушення, об’єкт, санкції, спосіб заподіяння шкоди, суспільна небезпека. Зокрема, за предметом можна виділити правопорушення, що порушують режим гірава власності на природні ресурси; екологічні права громадян тощог
За об’ єктом охорони екологічні правопорушення поділяються відповідно галузевим ознакам. Розрізняють: земельні, водні, лісові правопорушення.
За способом заподіяння шкоди екологічні правопорушення поділяють на: забруднення навколишнього природного середовища; пошкодження, знищення природних об’єктів.
За санкціями екологічні правопорушення поділяють на адміністративні, кримінальні, цивільні та дисциплінарні.
У санкціях виявляються негативні наслідки, які мають наступити для правопорушника.Екологічні правопорушення мають різну природу, різний рівень суспільної шкідливості (небезпеки). Крім того, інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення має комплексний характер. Незважаючи на відмінність між ними, екологічні правопорушення мають низку спільних юридичних ознак, через які можна розкрити зміст екологічного правопорушення як підстави для застосування екологічних санкцій. Ця сукупність ознак формує склад екологічного правопорушення. До них належать об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона правопорушення.
Об’єкт екологічного правопорушення. Об’єктом екологічного правопорушення виступає сукупність суспільних відносин з приводу охорони навколишнього природного середовища, а також окремих її компонентів, що врегульовані нормами екологічного законодавства. Такі відносини виникають при здійсненні повноважень раціонального природокористування, власності на природні ресурси, забезпечення екологічної безпеки населення.
Об’єктивна сторона екологічного правопорушення передбачає з три елементи:
— протиправність поведінки, тобто те або інше діяння є протиправним лише в тому разі, якщо воно передбачене відповідною еколого-правовою нормою;
— фактичне заподіяння або реальна загроза заподіяння екологічної шкоди;
— причинний зв’язок між протиправною поведінкою і завданою екологічною шкодою або реальною загрозою заподіяння шкоди.
Суб’єктом екологічного правопорушення можуть бути фізичні та юридичні особи, що вчинили правопорушення, пов’язані зі здійсненням природокористування, охороною навколишнього природного середовища і забезпеченням екологічної безпеки населення. Суб’єктами екологічного правопорушення поряд із громадянами України виступають також іноземні громадяни та особи без громадянства.
Суб’єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується наявністю такого чинника як вина. Вина являє собою внутрішнє, психічне ставлення особи до вчиненого діяння, що може виявлятися як у дії, так і в бездіяльності. Закон передбачає дві форми вини: намір і необережність. Навмисним є екологічне правопорушення, за якого особа передбачає настання негативних наслідків своєї поведінки і бажає (прямий намір) або свідомо припускає (непрямий намір) їх настання. Необережність буває двох видів: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість. Самовпевненість виявляється тоді, коли особа, роблячи екологічні правопорушення, передбачає суспільно шкідливі наслідки свого діяння, але легковажно розраховує на те, що такі наслідки не настануть. Недбалість настає, коли особа не передбачає настання суспільно шкідливих наслідків, хоча мала і могла їх передбачати[69].
5.3.