§ 5. Форми господарсько-правової відповідальності

Розрізняють різні форми господарсько-правової відпові­дальності - залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі нема єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової відповідальності.

У ГК України законодавець закріпив чотири форми гос­подарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адмініс­тративно-господарські санкції. Важливим застереженням є те, що господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповно­важеними органами державної влади або органами місце­вого самоврядування.

Відшкодування збитків. Найбільш поширеним видом майнової відповідальності за умови невиконання або нена­лежного виконання господарських зобов'язань є відшкоду­вання завданих збитків. Цю форму відповідальності перед­бачено як ГК України (статті 224-229), так і ЦК України (статті 623, 624, глава 82), численними законами.

Учасник господарських відносин, який порушив госпо­дарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійс­нення господарської діяльності, повинен відшкодувати за­вдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками слід розуміти витрати, зроблені управненою стороною, втрату або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона оде­ржала б у разі належного виконання зобов'язання або до­тримання правил здійснення господарської діяльності дру­гою стороною.

Склад збитків визначено у ст. 225 ГК України, згідно з якою ними вважаються: 1) вартість втраченого, пошкодже­ного або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, дода­тково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховува­ти у разі належного виконання зобов'язання другою сторо­ною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випад­ках, передбачених законом.

Треба мати на увазі, що у сфері господарювання застосо­вується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збитків (за по­рушення умов договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт виконавець зобов'язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у ме­жах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором установлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором; упущена вигода підлягає відшкодуванню у випадках, установлених законом (згідно із ч. 2 ст. 900 ЦК України); б) заборони стягувати збитки вза­галі (у разі застосування виключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом (згідно із ст. 325 КТМ України відповідаль­ність судновласника за його договірними зобов'язаннями об­межується щодо будь-яких вимог, крім викликаних втратою або пошкодженням життя, встановленою цим Кодексом су­мою, розмір якої залежить від місткості судна).

Для визначення розміру збитків застосовуються такі правила:

а) в разі задоволення боржником у добровільному по­рядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення вимоги;

б) у разі, якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодуван­ня збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до ува­ги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи від строків порушення зобов'язання сторо­нами. Не допускається погодження між сторонами зобов'я­зання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасни­ками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єктові, якому завдано збитків, від­повідно до вимог ст. 196 ГК України та статей 543, 544 ЦК України (якщо, наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності під­став зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стяг­нути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

ГК України встановлює особливості відшкодування зби­тків у разі порушення грошових зобов'язань (ст. 229), пе­редбачаючи, що: 1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'я­заний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зо­бов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог; 2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встано­влено законом; 3) у разі висунення вимог щодо відшкоду­вання збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом НБ України на день висунення вимог. Відшкодування збитків застосовується в претензійно- позовному порядку.

Штрафні санкції. Штрафними вважаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської дія­льності, невиконання або неналежного виконання господар­ського зобов'язання.

Назва цієї форми відповідальності не уніфікована, оскі­льки законодавець по-різному її визначає, зокрема:

а) неустойка в широкому розумінні - передбачається ЦК України (статті 549-552, 624);

б) штрафні санкції - поняття, що використовується в господарсько-правовій літературі, в ГК України (статті 230-234) і включає неустойку у вузькому розумінні, не­устойку-штраф, неустойку-пеню.

Види неустойки (штрафних санкцій):

- за юридичними підставами: законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), законно- договірна (передбачається в законі, і розмір її коригується договором у межах, не заборонених законом);

- за співвідношенням стягнення неустойки та відшко­дування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки - в частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збит­ки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підля­гають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки).

Форми неустойки (штрафних санкцій):

а) в процентному відношенні до суми порушеного зобо­в'язання незалежно від строку прострочення (наприклад, 20 % вартості поставленої продукції, що не відповідає вимо­гам щодо її якості);

б) у процентному відношенні до суми порушеного зобо­в'язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення);

в) у твердій сумі (застосовується рідко через інфляційні процеси в економіці);

г) у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

На відміну від господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції застосову­ються тільки за умови, що їх застосування було передбачено законом чи господарським договором. Неустойку стягують у претензійно-позовному порядку.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зо­бов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшко­довуються в частині, не покритій цими санкціями. Проте відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій засто­совується і тоді, коли господарське правопорушення не при­звело до виникнення збитків у потерпілої сторони.

Чинним законодавством або договором можуть бути пе­редбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки або штрафні санкції.

Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 233) передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у разі, якщо: 1) належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора (при цьому має враховуватися ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу); 2) порушення зобов'язання не за­вдало збитків іншим учасникам господарських відносин (суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій).

Важливим застереженням, яке містять норми господар­ського законодавства, є положення про те, що сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне вико­нання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, перед­бачених у ч. 3 ст. 193 ГК України.

Оперативно-господарські санкції. За порушення госпо­дарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попе­редження повторення порушень зобов'язання, що викорис­товуються самими сторонами зобов'язання в односторон­ньому порядку (ч. 1 ст. 235 ГК України). До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосо­вані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Ця форма санкцій застосову­ється незалежно від вини суб'єкта, який порушив господар­ське зобов'язання.

Характерні риси цих санкцій: а) застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах; б) застосовуються на розсуд кредитора; в) передбачаються законом або догово­ром; г) мета застосування - захист інтересів кредитора; ґ) юридичні підстави застосування - договір; д) фактичні підстави - невиконання (неналежне виконання договірних зобов'язань).

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть застосовувати з відповідною фіксаці­єю в договорі, передбачений ч.

1) одностороння відмова від виконання свого зо­бов'язання управненою стороною зі звільненням її від від­повідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною:

а) відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником, без згоди другої сторони;

б) відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива пла­тником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від при­йняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому по­рядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, спла­чених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбут­нє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку опла­ти продукції (робіт, послуг), переведення платника на попе­редню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від установлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оператив­но-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, за­вданих її застосуванням.

Адміністративно-господарські санкції. Згідно із вимогами

ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законо­давчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані упов­новаженими органами державної влади або органами місце­вого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового харак­теру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністрати­вно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Характерні риси цих санкцій:

1) застосовуються у вертикальних відносинах;

2) юридичні підстави застосування - закон (зокрема гл. 27 ГК України), фактичні - неправомірна поведінка;

3) відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України;

4) порядок застосування - здебільшого адміністратив­ний (за рішенням компетентних органів), у ряді випадків - судовий;

5) у разі застосування санкцій законом (у тому числі ст. 249 ГК України) передбачено гарантії прав суб'єктів госпо­дарювання, зокрема: а) право на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого са­моврядування щодо застосування до суб'єкта господарюван­ня адміністративно-господарських санкцій; б) право на відшкодування в передбаченому законом порядку збитків, завданих у зв'язку з неправомірним застосуванням адмініс­тративно-господарських санкцій;

6) спеціальні строки застосування таких санкцій: згідно із ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня ви­явлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними зако­нами (зокрема ст. 42 Закону України «Про захист економіч­ної конкуренції»).

Залежно від характеру спрямування адміністративно- господарські санкції можуть бути господарсько-організацій­ними та адміністративно-майновими.

Органи державної влади та органи місцевого самовря­дування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

- вилучення прибутку (доходу) (ст. 240 ГК України);

- адміністративно-господарський штраф (ст. 241 ГК України);

- стягнення зборів (обов'язкових платежів);

- застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК України);

- припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГК України);

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської дія­льності;

- анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

- обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господа­рювання (ст. 246 ГК України);

- скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання (ст. 247 ГК України);

- інші адміністративно-господарські санкції, встановле­ні ГК України та іншими законами.

Питання для самоконтролю

1. Визначте поняття та основні ознаки господарсько-правової діяльності.

2. На яких принципах базується господарсько-правова відпові­дальність?

3. Які види господарсько-правової відповідальності ви знаєте?

4. Визначте основні функції господарсько-правової відповідаль­ності.

5. Які підстави господарсько-правової відповідальності?

6. Які форми господарсько-правової відповідальності ви знаєте?

7. Визначте особливості застосування такої форми господар­сько-правової відповідальності, як відшкодування збитків.

8. У яких випадках і в якому порядку застосовується стягнен­ня штрафних санкцій?

9. Визначте поняття та види оперативно-господарських санкцій.

10. У яких випадках застосовуються адміністративно-госпо­дарські санкції?

11. Які види адміністративно-господарських санкцій ви знаєте?