Принципи, напрями та методи фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування

Фінансова діяльність держави - це організована, регламен­тована нормами права діяльність уповноважених державних органів влади та органів місцевого самоврядування з формуван­ня, розподілу, використання фондів коштів, необхідних для ство­рення умов соціально-економічного розвитку країни.

Фінансова діяльність держави базується на таких принципах:

1) законності;

2) публічності, гласності, відкритості;

3) розподілу компетенції між законодавчими, виконавчими та су­довими органами влади;

4) відповідальності уповноважених суб’єктів:

5) економічної та соціальної спрямованості;

6) економічної безпеки фінансової діяльності держави;

7) єдності цілей фінансової діяльності всіх суб’єктів господарювання;

8) самостійності у встановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування.

Спираючись на зазначені принципи, сучасна держава надає своїй фінансовій діяльності відповідної правової форми. Правове регулюван­ня фінансовою діяльністю у країнах із розвинутими ринковими відноси­нами є провідною формою державного керівництва економікою. Най­важливішим та найзначнішим актом, який встановлює правову форму фінансової діяльності нашої держави, є Конституція України, яка у ст. 67, п.п. 4 і 14 ст. 85, ст. 92, ст.ст. 95-100, п. 28 ст. 105, пп. 3-6 ст. 11 «б», п. 4 ст. 138, ст. 142 закріпила форми, методи і принципи здійснення фі­нансової діяльності, права та обов'язки органів державної влади та уп­равління, а також органів місцевого самоврядування. Інші нормативно- правові акти різних рівнів влади, які в сукупності складають фінансове законодавство України, встановлюють повноваження представницьких органів влади та органів влади на місцях безпосередньо або через мі­ністерства, відомства, фінансові установи зі створення та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів.

Згідно з функціями, які держава виконує у суспільстві, доцільно розглядати зміст фінансової діяльності держави за такими на­прямами:

1) формування централізованих та децентралізованих фондів коштів;

2) розподіл фондів коштів;

3) використання фондів коштів;

4) контроль за забезпеченням законності формування, розподілу та використання фондів коштів.

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами.

Метод фінансової діяльності держави - це конкретні засоби, які держава використовує для управління фінансовою системою. Ви­бір цих засобів залежить від ряду чинників: від завдань діяльності держави; від джерел находжень доходів держави та цілей їх викорис­тання; від співвідношення обсягів фінансових ресурсів, що знаходять­ся у розпорядженні різних суб'єктів фінансової діяльності та ін.

За сучасних умов господарювання напрямам фінансової діяль­ності України притаманний комплекс методів та правових форм їх встановлення. Для формування фондів грошових коштів держава використовує метод обов'язкових та добровільних платежів (у деяких підручниках перший засіб називають методом мобілізації)^[12].

Метод мобілізації полягає у безумовному та примусовому вилу­ченні частини грошових коштів у власників на користь держави. Най­поширенішими видами обов’язкових платежів є податки, збори до ці­льових бюджетних фондів та позабюджетних фондів, платежі за вико­ристання природних ресурсів, митні платежі, адміністративні стягнен­ня та фінансові санкції, штрафи. Ці платежі стягуються згідно з Бюд­жетним кодексом України, Податковим кодексом України, щорічними законами «Про Державний бюджет України» та іншими нормативно- правовими актами^[13].

Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе отримання доходів від державної та комунальної власності, підприєм­ницької діяльності, доходи від некомерційного та побічного продажу, доходи від операцій з капіталом, трансферти, гранти і дарунки та інші платежі.

Розподіл мобілізованих державою коштів у необхідні фонди також здійснюється притаманними методами.

Для розподілу державних фінансових ресурсів у фінансовій прак­тиці склалися теж два методи: фінансування та кредитування.

Фінансування базується на таких принципах: безповоротність, безплатність, безстроковість, цільове призначення. Якщо фінансові ре­сурси виділяються з Державного бюджету, то це є бюджетним фінан­суванням, якщо з відомчих фондів, наприклад, з міністерств, то це є відомчим фінансуванням. Тобто вид фінансування залежить від фонду, з якого воно здійснюється.

У бюджетних відносинах як метод фінансування зараз використо­вуються міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно та без­поворотно передаються з одного бюджету до іншого. Трансферти бу­вають у вигляді дотацій вирівнювання, субсидій, субвенцій та ін.

Кредитування відбувається на принципах зворотності, строковості, платності, гарантованості, цілеспрямованості наданих фінансових ресур­сів. Кредитування як метод отримання грошових коштів здійснюється шляхом запозичення. Запозичення - це операції, пов'язані з отриман­ням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов'язання держави, АР Крим чи місце­вого самоврядування перед кредиторами. Умови банківського кредиту­вання встановлює Національний банк України та комерційні банки.

Використання коштів, що находять у розпорядження, держава, юридичні та фізичні особи також здійснюють двома методами: готів­ковими та безготівковими платежами.

Готівкові платежі, тобто платежі грошами, так само і безготів­кові платежі через різні форми грошових розрахунків, регламентуються банківським законодавством.

Надзвичайно важливим методом фінансової діяльності на цьому напрямі є також встановлення компетентними державними ор­ганами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів. Через них держава визначає мінімальні та максимальні ме­жі, а досить часто - конкретні однозначні розміри виділення та витра­чення грошових коштів на ту чи іншу операцію. Наприклад, мінімаль­на заробітна плата.

Фінансовий контроль - це одна із важливих функцій держа­ви. Держава контролює легальність доходів фізичних та юридичних осіб, які частково у вигляді обов’язкових платежів, податків та зборів находять до бюджетів та державних позабюджетних фондів, а також діяльність державних органів щодо виконання повноважень, які пов’я­зані з рухом фінансових ресурсів.

До методів контролю за формуванням, розподілом та викорис­танням грошових коштів належать головні засоби фінансового кон­тролю, тобто ревізія та перевірка, що їх здійснюють уповноважені органи. Ревізії та перевірки використовуються державними органами та органами фінансового контролю для забезпечення законності, до­цільності і відповідальності всіх суб’єктів фінансової діяльності у сфері управління фондами коштів.

Повноваження щодо проведення ревізій та перевірок держа­ва надає наступним органам:

1. Державній фінансовій інспекції України, що здійснює державний фінансовий контроль відповідно до Закону України «Про основні заса­ди здійснення державного фінансового контролю в Україні»^[14].

2. Державній казначейській службі України, яка була створена відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 690.

3. Рахунковій палаті України відповідно до Закону України «Про Рахункову палату»^[15].

4. Державній фіскальній службі України, яка створена на базі Дер­жавної податкової служби України та Державної митної служби і діє відповідно до Податкового кодексу України^[16] та Положення про Дер­жавну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабіне­ту Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236.

5. Міністерству фінансів та його відділенням згідно з Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Указом Президента України від 26 вересня 1999 року № 1081/99.

6. Структурним підрозділам правоохоронних органів - Державній службі боротьби з економічною злочинністю (ДДСБЄЗ) відповідно до по­ложення про цю службу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 липня 1993 року № 510, та іншим суб'єктам, тобто органам державної влади та управління, органам місцевого самоврядування.

Правовою формою відображення фінансової діяльності держави є фінансово-правові акти, які поділяються на законні та підзаконні акти. Широке коло цих актів складає фінансове законодавство, що містить правові норми, які регулюють фінансові відносини. Отже, напрями та методи фінансової діяльності держави регулюються фінансовим зако­нодавством і є предметом дослідження фінансового права.

1.4.