Стаття 37. Вимоги до поведінки осіб

Водночас встановлення правил етичної поведінки, надання їм правового харак­теру має на меті реалізацію більш глобального завдання - забезпечити професійну і доброчесну поведінку публічних службовців¹, підвищені (жорсткіші) вимоги до якої ставляться з огляду на те, що вказані особи можуть: розпоряджатись значними ресурсами (матеріальними, людськими тощо); ухвалювати рішення, здатні впли­вати на інших фізичних та юридичних осіб; діяти в умовах реалізації формально не врегульованих законом дискреційних повноважень тощо. Через це дотримання правил етичної поведінки, які врешті-решт визначають тип поведінки, потрібний суспільству, є важливою складовою професійної діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняних осіб.

Сенс коментованої статті Закону «Про запобігання корупції» полягає в тому, що вона закладає підвалини етичної інфраструктури, включаючи етичні кодекси і кодекси поведінки певних категорій осіб, які вважаються серцевиною їхньої професійної діяльності. Такі кодекси, виконуючи пізнавальну, регулятивну та ціннісно-орієнтаційну функції, формалізують та уніфікують вимоги до поведінки відповідних суб’єктів, а саме: описують моральний клімат, який має панувати у тій чи іншій сфері виконання службових або представницьких повноважень; закріплю­ють стандарти поведінки певних публічних службовців; допомагають в ухваленні рішень; інформують суспільство, якого ставлення до його членів слід очікувати під час спілкування з представниками публічної влади тощо^{[325] [326].}

Існує й міжнародна практика розроблення кодексів (стандартів) професійної етики. Це, наприклад: Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопо­рядку (ООН, 1979); Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб (ООН, 1996); Європейський кодекс поведінки для місцевих і регіональних вибор­них представників (Рекомендації Конгресу місцевих і регіональних влад РЄ, 1999); Кодекс поведінки державних службовців (Рекомендації КМРЄ, 2000).

Так, відповідно до останнього зі згаданих документів, державні службовці при виконанні службових обов’язків повинні: сумлінно виконувати свої службові обов’язки, проявляти ініціативу і творчі здібності, постійно підвищувати професій­ну кваліфікацію та удосконалювати організацію своєї роботи; виконувати свої поса­дові обов'язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспіль­стві або безпеці громадян; дотримуватися високої культури спілкування, шанобли­во ставитися до громадян, керівників і співробітників, інших осіб, з якими у них виникають відносини під час виконання своїх посадових обов'язків; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам суспільства та держави чи негативно вплинути на їхню репутацію.

Щодо України, то до актів, які містять правила етичної поведінки і необхідність розроблення яких випливає зі ст. 37 Закону «Про запобігання корупції»¹, можуть бути віднесені, зокрема:

- Правила етичної поведінки працівників апарату Міністерства внутрішніх справ України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, затв. наказом МВС від 28 квітня 2016 р. №326;

- Правила етичної поведінки поліцейських, затв. наказом МВС від 9 листопада 2016 р. №1179;

- Кодекс доброчесної поведінки та професійної етики військових посадових осіб, державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, затв.

- Кодекс етичної поведінки військових посадових осіб та інших осіб, уповно­важених на виконання функцій держави, у Національній гвардії України, затв. Командувачем Національної гвардії України 3 травня 2017 р.;

- Правила етичної поведінки працівників апарату Міністерства юстиції України та його територіальних органів, затв. наказом МЮ від 21 вересня 2017 р. №2952/5;

- Порядок проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затв. наказом ГП від 16 червня 2016 р. №205;

- Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затв. Все­українською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 р.^{[327] [328];}

- Кодекс суддівської етики, затв. ХІ черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 р.^[329]

Етичні настанови включені й до багатьох інших документів (див. про це нижче), перестаючи тим саме бути просто деклараціями про добрі наміри.

2. До основних обов'язків державних службовців належить у т. ч. обов'язок дотримуватись правил етичної поведінки (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р.)^[330]. У розвиток цієї норми, а так само на виконання

ч. 2 ст. 37 Закону «Про запобігання корупції» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері держав­ної служби (таким органом є Національне агентство України з питань державної служби¹, далі у цьому розділі коментарю - НАДС), наказом від 5 серпня 2016 р. №158 затвердив Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування^{[331] [332].}

При прийнятті на державну службу або на службу в органи місцевого самовря­дування особа ознайомлюється з цими Загальними правилами. Відмітка про таке ознайомлення додається до особової справи державного службовця чи посадової особи місцевого самоврядування. Дотримання службовцями вимог цих Загаль­них правил враховується під час проведення щорічного оцінювання їх службової діяльності.

Серед іншого, встановлено, що державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування зобов’язані:

- постійно поліпшувати свої уміння, знання і навички відповідно до функцій та завдань займаної посади, підвищувати свій професійний та культурний рівень, удосконалювати організацію службової діяльності;

- дбати про авторитет державної служби і служби в органах місцевого самовря­дування, а також про позитивну репутацію державних органів та органів місцевого самоврядування, що включає дотримання правил етикету, належного зовнішнього вигляду, забезпечення високої якості роботи, встановленого внутрішнього служ­бового розпорядку^[333];

- шанувати народні звичаї і національні традиції;

- з повагою ставитися до державних символів України, використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов’язків, не допускати дискримінації державної мови; поважати приватне життя інших осіб;

- раціонально і дбайливо використовувати державну і комунальну власність, постійно підвищувати ефективність її використання, уникаючи надмірних і непо­трібних витрат, а також не допускати зловживань та використання державного чи комунального майна або коштів у приватних інтересах;

- використовувати надані їм ресурси таким чином, щоб не завдавати шкоди навколишньому середовищу чи здоров’ю людей;

- діяти, відповідно, в державних інтересах чи інтересах територіальної громади;

- використовувати робочий час для виконання своїх посадових обов’язків.

Державним службовцям і посадовим особам місцевого самоврядування забо­роняється використовувати свої повноваження або своє службове становище в особистих (приватних) інтересах чи в неправомірних особистих інтересах інших осіб, у т. ч. використовувати свій статус та інформацію про місце роботи з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування мають право використовувати ресурси держави чи територіальної громади (рухоме та нерухоме майно, кошти, службова інформація, технології, інтелектуальна власність, робочий час, репутація тощо) тільки в межах посадових обов’язків та доручень керівників, наданих на підставі та у межах повноважень, передбачених законами.

Та очевидна обставина, що якість діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, залежить не лише від їхнього професіоналізму, а й від морально-психологічних чинників, зайвий раз підтвер­джується змістом присяги, яку складають державні службовці і посадові особи місцевого самоврядування та яка передбачає обов’язки не лише юридичного, а й морального характеру (ст. 36 Закону «Про державну службу», ст. 11 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування»).