Адміністративно-правовий статус Президента України

Президентові України^[CCXLII] відведено місце серед суб’єктів публічної адміністрації, яких не віднесено до органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, але яких наділено окремими повноваженнями щодо забезпечення управлінського впливу у сфе­рі публічного адміністрування, поряд з Верховною Радою України, Національним Банком України, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, військово-цивільними адміністраціями та ін.

Відповідно до ст. 102 Конституції України, на Президента Украї­ни покладено три функції, зокрема він є:

1) главою держави і виступає від її імені;

2) гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина;

3) гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Орга­нізації Північноатлантичного договору.

Таким чином, визначаючи Президента України главою держа­ви та закріплюючи республіканську (змішану) форму правління, Конституція України, на відміну від попередніх нормативних актів, фактично виводить його посаду за межі тріади гілок єдиної держав­ної влади. Особливий статус та неналежність Президента України до жодної із гілок влади, не означає невизначеності його юридич­ного становища, а навпаки, Президент України, враховуючи його повноваження та комплексний характер взаємодії з іншими гілками влади, є сполучною ланкою між усіма гілками влади як центр, що налагоджує спільні взаємні зусилля.

Президента України наділено широкими повноваженнями у сфе­рі взаємовідносин із законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, він є своєрідним арбітром та забезпечує існування в державі системи стримувань та противаг з метою недопущення абсолютиза­ції влади окремого державного органу.

Адміністративно-правовий статус Президента України виз­начається такими характеристиками:

1) він у системі поділу державної влади не належить ні до зако­нодавчої, ні до виконавчої, ні до судової влади, займаючи особливе, самостійне місце в державному механізмові;

2) його влада є похідною від влади народу України, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, що забезпечує не­залежність Президента України від інших вищих органів державної влади;

3) він забезпечує єдність державної влади і державної політики, цілісність державного механізму;

4) він є рівноправним суб’єктом у системі державної влади;

5) він зобов’язаний діяти лише на підставі, у межах повно­важень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України;

6) він має право скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів APK, рішення голів місцевих державних адмі­ністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України.

У цілому, в теорії адміністративного права повноваження Пре­зидента України класифікують за двома підходами:

1) шляхом виокремлення повноважень щодо: а) формування ви­конавчої влади; б) визначення змісту і спрямування її функціону­вання; в) забезпечення законності;

2) шляхом поділу повноважень Президента України у сфері публічного адміністрування на: а) кадрові (напр., внесення по­дання про призначення Верховною Радою України Прем’єр- міністра України, подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради НБУ); б) за­безпечувальні (напр., створення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб; ухвалення рішень про вве­дення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації з подаль­шим затвердженням цих рішень Верховною Радою України); в) контрольні (напр., зупинення дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів їх невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх консти- туційності; призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції, проголошення всеукраїнського референдуму за народної ініціативи).

Підтримуючи підхід щодо визначення повноважень Президен­та України залежно від функціонального призначення, доцільно виокремити повноваження: а) щодо контролю (пп. 15, 16, 29, ЗО Конституції України); б) щодо організації органів виконавчої вла­ди (пп. 9-14, 22, 28 Конституції України); в) щодо керівництва (пп.

17, 18 Конституції України); г) щодо встановлення окремих станів (пп. 19, 20, 21 Конституції України); д) інші повноваження (пп. 24-27 Конституції України).

8.8.