Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади і, як Уряд, очолює цю систему. Він здійснює ви­конавчу владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи, координуючи та контро­люючи діяльність цих органів.

Нормативно-правову основу функціонування Кабінету Міні­стрів України становить сукупність правових норм, що містяться у нормативних актах: а) загального характеру, які регулюють ді­яльність органів виконавчої гілки влади в цілому (напр., положення Конституції України (ст. 6, ч. ст. 19), Закону «Про адміністратив­ні послуги»^[CCXXV]); б) спеціального характеру, які регулюють діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів ви­конавчої влади (напр., положення Конституції України (Розділ VI),

Закону України «Про Кабінет Міністрів України»¹, Закону України «Про склад Кабінету Міністрів України»^{[226] [227], Регламенту Кабінету Мі­ністрів України[228]).}

До принципів як елементу адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України віднесено: а) загальні принципи адміні­стративно-правового регулювання - верховенства права та належ­ного врядування; б) спеціальні принципи, що встановлені Законом «Про Кабінет Міністрів України» (напр., поділу державної влади^[229], безперервності^[230], колегіальності^[231], солідарної відповідальності^[232]).

Метою функціонування Кабінету Міністрів України є забез­печення публічних інтересів через спрямування на здійснення належного публічного адміністрування у тих сферах суспільних відносин, у межах яких його наділено повноваженнями. Завдан­ня, як елемент адміністративно-правового статусу, спрямовано на конкретизацію мети та відображено на нормативному рівні. Основні завдання Кабінету Міністрів України прямо перелічені ст.

Компетенція Кабінету Міністрів України складається із сукуп­ності визначених повноважень, яких надано суб’єктові у межах кон­кретного предмета відання для виконання функціонального призна­чення.

У цілому, Кабінет Міністрів є суб’єктом загальної компетенції, тому що його наділено повноваженнями, що реалізуються у різ­них сферах суспільних відносин. До предмета відання Кабінету Міністрів України віднесено сфери суспільних відносин, у межах яких можуть бути реалізованими закріплені за ним повноваження, а саме: це сфери економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, правової по­літики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадя­нина тощо.

Повноваження як елемент адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України є сукупністю прав та обов’язків, якими наділено цього суб’єкта. Основні повноваження Кабінету Міністрів України встановлено ст. 116 Конституції України та конкретизо­вано Законом «Про Кабінет Міністрів України». Слід виокремити такі групи повноважень вищого органу виконавчої влади, а саме: 1) політичні (визначення політичних пріоритетів, напрямів роботи міністерств); 2) управлінські (керівництво міністерствами); 3) орга­нізаційні (внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропо­зиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації урядових органів у системі міністерств); 4) нормативно-правові (погодження зако­нопроектів та інших нормативних документів), кадрові (внесення пропозицій щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників міністерств), представницькі (ведення переговорів і під­писання міжнародних договорів України, відповідно до наданих повноважень).

Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за ви­конанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недо­ліків у роботі зазначених органів.

Функції як структурний елемент компетенції Кабінету Міністрів України визначаються як частини змісту діяльності (напрямки, види), яку здійснює Кабінет Міністрів України та які характеризу­ються відповідною цільовою самостійністю та якісною однорідніс­тю і спрямовані на забезпечення виконання цілей і завдань публіч­ного адміністрування.

До структури адміністративно-правового статусу Кабіне­ту Міністрів України віднесено порядок його формування - це суб’єкт публічної адміністрації, який формується шляхом приз­начення. При цьому, Прем’єр-міністр як очільник Кабінету Мі­ністрів України призначається Верховною Радою України за по­данням Президента України, а члени Кабінету Міністрів України призначаються на посади Верховною Радою України за подан­ням Прем’єр-міністра України. Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, або депутатської фракції, до складу якої входить біль­шість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Що стосується призначення на посаду членів Кабінету Міністрів України, то такі призначаються Вер­ховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України, але Міністр оборони України, Міністр закордонних справ Укра­їни призначаються Верховною Радою України за поданням Пре­зидента України.

Строк повноважень Кабінету Міністрів України становить період до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України здійсню­ється у разі: 1) складання повноважень; 2) відставки (пов’язується із: прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри Кабіне­ту Міністрів України; відставки Прем’єр-міністра України; смерті Прем’єр-міністра України. Проте, незважаючи на випадки припи­нення повноважень, Кабінет Міністрів України продовжує викону­вати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабі­нету Міністрів України).

Порядок прийняття рішень Кабінетом Міністрів України, характеризується таким: 1) прийняття рішень у формі постанов та розпоряджень; 2) постанови і розпорядження є обов’язковими для виконання; 3) рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість посадового складу Кабінету Міністрів України; 4) акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр- міністр України; 5) право ініціативи у прийнятті рішень мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконав­чої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів APK, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адмініст­рації; 6) постанови та розпорядження підлягають обов’язковій реєстрації та оприлюдненню на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України, що здійснюється в установленому порядку, тощо.

Процедура набрання чинності актами Кабінету Міністрів України відрізняється залежно від виду акта: постанови, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, наби­рають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублі­кування; постанови або їх окремі положення, що містять інфор­мацію з обмеженим доступом - не підлягають опублікуванню і набирають чинності з моменту їх доведення в установленому порядку до виконавців, якщо цими постановами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності; розпорядження Кабіне­ту Міністрів України - з моменту їх прийняття, якщо цими роз­порядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

8.5.