Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади
Систему центральних органів виконавчої влади визначають Конституція України та Закон «Про центральні органи виконавчої влади». До системи центральних органів виконавчої влади належать: міністерства, що є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України[233].
Таке визначення поняття «міністерство» є вичерпним, а позиції науковців є тотожними із вищенаведеним;інші центральні органи виконавчої влади, що можуть утворюватись у формі:
а) служби, що є центральним органом виконавчої влади, більшість функцій якого становлять функції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам (напр., Державна авіаційна служба України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державна служба України з безпеки на транспорті, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державна служба України з питань праці);
б) агентства як центрального органу виконавчої влади, більшість функцій якого становлять функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління (напр., Державне агентство автомобільних доріг України, Державне агентство водних ресурсів України, Державне агентство з енергоефектив- ності та енергозбереження України, Державне агентство з питань електронного урядування України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство резерву України);
в) інспекції як центрального органу виконавчої влади, більшість функцій якого становлять контрольно-наглядові функції за дотриманням актів законодавства державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними та
фізичними особами (напр., Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Державна інспекція енергетичного нагляду України, Державна екологічна інспекція України);
г) комісії як органу, щодо якого на законодавчому рівні не закріплено функції, яких він має виконувати.
Станом на теперішній час центральні органи виконавчої влади з назвою «комісія» - є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом (напр., Національна комісія зі стандартів державної мови, Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей); однак комісії, якої не наділено спеціальним статусом серед центральних органів виконавчої влади - немає;д) бюро як центрального органу державної виконавчої влади, більшість функцій якого становлять функції з проведення оператив- но-розшукової діяльності та досудового розслідування кримінальних правопорушень (напр., Бюро економічної безпеки України);
е) центрального органу виконавчої влади зі спеціальнилі статусом як органу, який має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження. Стосовно цього органу може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольностї, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. До таких органів віднесено: Антимонопольний комітет України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Адміністрація Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національне агентство України з питань державної служби, Національне агентство України з питань запобігання корупції, Фонд державного майна України.
За змістом діяльності кожнен центральний орган виконавчої влади забезпечує втілення в життя державної політики у відповідній галузі публічного адміністрування на території України, здійснює керівництво дорученою сферою відання і несе відповідальність за її стан і розвиток перед Кабінетом Міністрів та Верховною Радою України.
Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються нормативними актами: а) загального та б) спеціального характеру. Так, до нормативних актів загального характеру належать акти, що регулюють діяльність кожного центрального органу виконавчої влади (напр., Конституція України, Закон України «Про центральні органи виконавчої влади»).
До актів спеціального характеру належать ті, що регулюють безпосередньо діяльність окремого центрального органу виконавчої влади (напр., Постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України»1, «Про затвердження Положення про Міністерство освіти і науки України»[234] [235]).У своїй діяльності центральні органи виконавчої влади мають керуватися загальними принципами адміністративного права (верховенства права та належного врядування) та спеціальними принципами, яких окремо визначено нормативними актами профільного характеру. Так, до спеціальних принципів, яких повинно дотримуватись міністерство, віднесено такі: забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина[236], безперервність[237], забезпечення єдності державної політики[238], єдиноначальність[239].
Метою функціонування центральних органів виконавчої влади є забезпечення належного публічного адміністрування у тих сферах діяльності, в яких їх наділено повноваженнями (напр., метою діяльності Міністерства фінансів України є забезпечення формування та реалізація державної фінансової, бюджетної та боргової політики, державної політики у сфері міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів, державної політики у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку та аудиту).
Основні завдання центральних органів виконавчої влади як органів, що забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, визначено на законодавчому рівні та спрямовано на конкретизацію мети діяльності. До основних завдань віднесено: забезпечення нормативно-правового регулювання, визначення пріоритетних напрямів розвитку, інформування та надання роз’яснень щодо здійснення державної політики, узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його удосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України, забезпечення здійснення соціального діалогу на галузевому рівні тощо.
Відповідно до обсягу і характеру компетенції центральні органи виконавчої влади є суб’єктами: а) галузевої компетенції (напр., Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство науки і освіти України); б) міжгалузевої компетенцйіузапр., Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство молоді та спорту України); в) спеціальної компетенції (напр., Національне агентство України з питань запобігання корупції, Фонд державного майна України).
Повноваження центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.
Під предметом відання центральних органів виконавчої влади як структурного елементу компетенції варто розуміти сферу суспільних відносин, у межах якої можуть бути реалізованими закріплені повноваження (напр., предметом відання Міністерства оборони є сфера суспільних відносин, які виникають із питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва за мирного часу та в особливий період; предметом
відання Міністерства науки і освіти є сфера суспільних відносин, які виникають у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов’язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності).
Функції - це провідні напрямки діяльності міністерств, в яких визначається цільове навантаження та з якими прямо пов’язаний обсяг і зміст державно-владних повноважень, що надаються міністерствам.
Центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються вищим органом у системі центральних органів виконавчої влади - Кабінетом Міністрів України, за поданням Прем’єр-міністра України, з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.
Утворення центральних органів виконавчої влади є можливим двома шляхами: а) шляхом утворення нового органу влади або б) шляхом реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади.
Міністр призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України, крім Міністра оборони та Міністра закордонних справ України, які призначаються у спеціальному порядку шляхом призначення на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.
Після призначення міністра, у триденний строк з дня набрання чинності постанови Верховної Ради України про таке призначення, здійснюється державна реєстрація міністерства як юридичної особи. Усі заходи щодо такої державної реєстрації покладаються на очільника міністерства.Керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України. Комісія з питань вищого корпусу державної служби вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо кандидатур (загальною кількістю не більше п’яти осіб) для призначення на посаду
керівника центрального органу виконавчої влади за результатами конкурсу відповідно до законодавства про державну службу.
Припинення діяльності центральних органів виконавчої влади є можливим шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Відповідним актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції органу, що ліквідується.
Окремим елементом адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади є порядок прийняття рішень. Можливим вважається виокремлення основних положень щодо порядку прийняття рішень центральних органів виконавчої влади, а саме: 1) рішення приймаються у формі наказів; 2) рішення є обов’язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади APK, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності та громадянами; 3) накази за своїм характером поділяються на регуляторні та нормативні; 4) накази оприлюднюються державною мовою на офіційному сайті міністерства.
За характером накази поділяються на: регуляторні та нормативно-правові. Крім характеру, між цими актами є присутньою різниця і в порядкові державної реєстрації та оприлюднення: накази нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативних актів; накази регуляторного характеру розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Накази, які є нормативними актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Накази можуть бути скасованими Кабінетом Міністрів України повністю або в окремій частині. Скасування наказу Кабінетом Міністрів України має наслідком припинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на виконання скасованого наказу міністерства, здійснення повноважень, визначених цим наказом.
8.6.