<<
>>

Особливості вчинення нотаріальних дій у міжнародному обороті

Згідно зі статтею 98 Закону України «Про нотаріат», нота­ріуси відповідно до законодавства України, міжнародних до­говорів застосовують норми іноземного права. Нотаріуси при­ймають документи, складені за вимогами іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передба­ченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить за­конодавству України.

У своїй діяльності нотаріуси відповідно до чинного зако­нодавства України, міжнародних договорів застосовують нор­ми іноземного права.

Прийняти документи, які складені за кордоном з участю іноземних властей або які від них відходять, українські нота­ріуси вправі лише за умови їх легалізації органами Міністер­ства закордонних справ України.

Легалізація - це підтвердження:

- дійсності оригіналів офіційних документів;

- засвідчення справжності підпису посадових осіб, які підписали документи, та у відповідному випадку автентич­ності печатки чи штампа, якими скріплено документи;

- відповідності їх чинному законодавству нашої держави або держави перебування.

Нині найбільшого поширення набули консульська легалі­зація та проставлення апостиля.

Консульська легалізація - це підтвердження відповідності документів законодавству держави їх походження, що перед­бачає засвідчення справжності підпису службової особи, її ста­тусу (ролі, в якій виступала особа) та, в певних випадках, ав­тентичності печатки уповноваженого державного органу на документах та актах з метою використання їх в іншій країні.

За загальним правилом, якщо міжнародним договором не передбачено інакше, під легалізацією розуміють т. зв. консуль­ську легалізацію. Консульська легалізація документів є одним зі способів легалізації документів для дії за кордоном і розгля­дається більшістю науковців як різновид адміністративних послуг[248].

Проте складність консульської легалізації і її невідповід­ність вимогам економічної та соціальної глобалізації змусили чимало країн відмовитись від її застосування на користь спро­щених процедур підтвердження дійсності іноземних докумен­тів.

У зв'язку з цим були зроблені певні кроки для врегулюван­ня цих питань на міжнародному рівні[249].

Питання вчинення нотаріальних дій за кордоном регулю­ється Консульським статутом України, затвердженим Указом Президента України від 02 квітня 1994 р. за № 127/94 (з на­ступними змінами), Законом України «Про нотаріат», Поло­женням про порядок учинення нотаріальних дій в диплома­тичних представництвах та консульських установах України, затвердженим спільним Наказом Міністерства юстиції Украї­ни та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. за № 142/5/310, зареєстрованим у Міністерстві юсти­ції України 27 грудня 2004 р. за № 1649/10248.

10 січня 2002 р. Верховна Рада України надала згоду на приєднання України до Гаазької конвенції, що скасовує ви­могу легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовт­ня 1961 р. Конвенція набула чинності для України 22 грудня 2003 р. та поширюється на офіційні документи, які були скла­дені на території однієї з держав-учасниць угоди і мають бути представлені на територій іншої держави, яка також уклала цю угоду.

Сьогодні понад 100 країн світу є учасницями зазначеної Конвенції.

Офіційними документами, згідно з положеннями Кон­венції, є:

а) документи, що виходять від органу чи посадової осо­би, підпорядкованих юрисдикції держави, та включають доку­менти, що виходять від прокуратури, секретаря суду чи судо­вого виконавця;

б) адміністративні документи;

в) нотаріальні акти;

г) офіційні примітки, такі як відмітки про реєстрації; візи, що підтверджують певну дату; засвідчення підпису на доку­менті, не засвідченому нотаріусом.

Тобто дія Гаазької Конвенції поширюється на докумен­ти про освіту, цивільного стану, трудового стажу, свідоцтв про знаходження в живих, довідки, довіреності, судові рішення та матеріали у цивільних, сімейних та цивільних справах та інше.

Водночас Конвенція не поширюється на:

а) документи, вчинені дипломатичними чи консульськи­ми агентами;

б) адміністративні документи, які прямо стосуються ко­мерційної чи митної операцій, зокрема довіреності на укла­дення угод, пересування товарів через кордон, договори (контракти) про поставку товарів та надання послуг, про ви­конання різних робіт та розрахунків за ними.

Отже, в тих випадках, коли це передбачено внутрішнім законодавством країни, на території якої будуть використа­ні вказані документи, вони мають легалізуватися звичайним шляхом, тобто застосовується консульська легалізація, яка передбачає поступове проставлення посвідчувального напису в певних установах.

Збереження багатоступеневості під час легалізації тако­го виду документів допомагає дещо суворіше контролювати діяльність комерційних підприємств.

Згідно з Гаазькою конвенцією, на документах, вчинених компетентними органами однієї держави та призначених для використання на території іншої держави, проставляється спеціальний штамп (апостиль).

Апостиль посвідчує справжність підпису, ролі, в якій ви­ступала особа, що підписала документ, та у відповідному ви­падку автентичність печатки чи штампа, якими скріплюєть­ся документ.

Підпис, печатка чи штамп, які проставляються компетент­ним органом на апостилі, не вимагають ніякого подальшого засвідчення чи легалізації, а документ, на якому проставле­но апостиль, може бути використаний в будь-якій з держав- учасниць Гаазької Конвенції.

Тимчасом дія апостиля не поширюється на зміст офіційно­го документа, до якого він прикріплений.

Єдиною формальністю, яка може бути витребувана для посвідчення справжності підпису, ролі, в якій виступала осо­ба, що підписала документ, та у відповідному випадку автен­тичності печатки чи штампа, якими скріплюється документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій цей документ було вчинено.

Наголосимо, що виконання цього не може вимагатися, якщо закони, правила чи звичаї, що діють у державі, в якій пред’явлено документ, чи домовленість між декількома дер­жавами відміняють або спрощують цю процедуру чи звільня­ють документ від легалізації.

Апостиль проставляється на самому документі чи на окре­мому листку, який скріплюється з основним документом та повинен відповідати взірцеві.

Однак він може бути складений офіційною мовою органу, котрий видав його, а пункти в ньому можуть бути також викладені іншою мовою.

Звертаємо увагу на те, що заголовок «Apostille (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» мусить бути написаний фран­цузькою.

Апостиль проставляєтся за клопотанням як особи, котра підписала документ, так і будь-якого пред’явника документа.

Підпис, печатка чи штамп, що проставляються на апости- лі, не потребують ніякого засвідчення.

Кожна держава, яка приєдналася до Гаазької конвенції, призначає, з урахуванням її офіційних функцій, ті органи, яким надаються повноваження на проставлення апостиля.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 61 «Про надання повноважень на проставлення апо­стиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу лега­лізації іноземних офіційних документів» надано повноважен­ня апостиля, що посвідчує справжність підпису, ким виступала особа, яка підписала документ, у відповідному випадку автен­тичність печатки чи штампа, яким скріплюється документ, а саме:

- Міністерству освіти і науки - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, під­приємствами, установами та організаціями, що стосуються сфери освіти і науки;

- Міністерству юстиції - на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформ­ляються нотаріусами України;

- Міністерству закордонних справ - на всіх інших видах документів.

Українське законодавство передбачає можливість вста­новлення винятків із правил про обов’язкову консульську ле­галізацію (ч. 2 ст. 100 Закону). Без легалізації приймаються до­кументи, складені за кордоном, у таких випадках, коли це пе­редбачено законодавством України, міжнародними догово­рами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (або щодо яких держава Україна визнала себе право- наступницею).

Зокрема, 14 квітня 1995 р. для України набула чинності Конвенція про правову допомогу і правовідносини у цивіль­них, сімейних та кримінальних справах, укладена у Мінську 22 січня 1993 р. Наказом Міністерства юстиції України «Про запровадження безпосередніх зносин органів юстиції України в рамках Конвенції про правову допомогу та правові відноси­ни у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року в частині виконання доручень у цивільних справах» від 2 серп­ня 2007 р. № 597/5 встановлено, яким чином здійснюються і через які органи (Міністерство юстиції чи підконтрольні йому органи) безпосередні зносини з компетентними установами учасників конвенції - членів СНД.

Україна бере на себе зобов’язання з надання правової до­помоги в обсязі, передбаченому ст. 6 Конвенції, за винятком визнання та виконання виконавчих написів; Україна бере на себе зобов’язання визнавати та виконувати рішення, поста­новлені на територіях держав-учасниць Конвенції, передбаче­ні п. «а» ст. 51 Конвенції, за винятком нотаріальних актів по грошових зобов’язаннях. За ст. 13 Конвенції про правову до­помогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримі­нальних справах, документи, які на території однієї із країн, що домовилися, виготовлені або посвідчені установою або спеціально на це уповноваженою особою у межах їх компетен­ції і за встановленою формою та скріплені гербовою печат­кою, приймаються на території інших сторін, що домовилися, без будь-якого спеціального засвідчення. Сучасна міжнародна нотаріальна практика має й інші приклади унормування пи­тань міжнародного співробітництва у галузі нотаріату, і зокре­ма міжнародного ефекту певної нотаріальної дії і визнання ви­конавчої та доказової сили нотаріального акту на міжнарод­ному рівні[250].

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів учинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси вчиня­ють цю нотаріальну дію в порядку, установленому Міністер­ством юстиції України. Порядок зносин нотаріусів з іноземни­ми органами юстиції визначається законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких нада­на Верховною Радою України. Нотаріуси у випадках, передба­чених договорами про правову допомогу, зносяться з консуль­ськими представництвами безпосередньо, якщо консульський округ заданого консульського представництва зв’язаний з територією їх діяльності. В інших випадках зносини органів нотаріату з консульськими і дипломатичними представни­цтвами здійснюються через Міністерство закордонних справ України[251].

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Якими нормативними актами регулюється порядок вчинен­ня нотаріальних дій в Україні?

2. Які заходи вживає державний нотаріус при виявленні пору­шень законодавства?

3. Розкрийте зміст поняття «територіальна компетенція нота­ріусів».

4. Що передбачає відмова у вчиненні нотаріальної дії та який порядок її оскарження?

5. Перелічіть вимоги до документів, що подаються для вчинен­ня нотаріальних дій.

6. Опишіть архіви державної нотаріальної контори та приват­ного нотаріуса: їх спільне й особливе.

7. Ким і в якому порядку здійснюється контроль за здійснен­ням нотаріальної діяльності?

8. Охарактеризуйте види нотаріальних дій.

9. Здійсніть класифікацію нотаріальних проваджень.

10. Який порядок вчинення нотаріальних дій?

11. Які електронні реєстри в системі нотаріату ви знаєте?

12. Як здійснюється оплата вчинюваних нотаріальних дій?

13. Які особливості вчинення нотаріальних дій в міжнародному обороті?

Список рекомендованих джерел

Основна література

1. Долинська М. С. Нотаріат: підручник. Львів: Ліга-Прес, 2018. 398 с.

2. Долинська М. С. Українське нотаріальне право. К.: Юрінком Інтер, 2015. 248 с.

3. Дякович М. М. Нотаріальне право України: навч. посіб. К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. 683 с.

4. Дякович М. М. Хрестоматія нотаріального права України: навч. по­сіб. К.: Істина, 2018. 480 с.

5. Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотариат и нотариальный процесс: учебник. Харьков: Консум, 1999. 240 с.

6. Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотаріат в Україні: підручник. Х.: Право, 2011. 384 с.

7. Майкут Х. В. Нотаріат: курс лекцій. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. 212 с.

8. Медвідь Ф. М., Усенко В. Ф., Медвідь Я. Ф. Нотаріальний процес в Україні: навч. посіб. / за ред. Ф. М. Медвідя. К.: Атіка, 2006. 324 с.

9. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / за ред. В. М. Бесчастного. К.: Знання, 2008. 494 с.

10. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / за заг. ред. Ю. В. Нікітіна. К.: Національна академія управління; Алерта, 2016. 586 с.

11. Нотаріат України: у 3 кн. Кн. 1: Організація нотаріату з практику­мом: підручник / за заг. ред. С. Я. Фурси. 3-є вид., допов. і перероб. К.: Алерта, 2015. 484 с.

12. Радзієвська Л. Е., Пасічник С. Г. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / за ред. Л. К. Радзієвської. К.: Юрінком Інтер, 2000.

13. Сміян Л. С., Нікітін Ю. В., Хоменко П. Г. Нотаріат в Україні: навч. по­сіб. 2-е вид., стереотип. / за ред. Ю. В. Нікітіна. К.: кНт, 2008. 632 с.

14. Теорія нотаріального процесу: науково-практичний посіб. / за заг. ред. С. Я. Фурси. К.: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

15. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: навч. посіб. для студ. закл. вищої освіти. К.: А.С.К., 2001. 976 с.

Спеціальна література

1. Баранова Т. І., Дьомкіна Г. С. Електронні реєстри у сфері міжна­родного документообігу, оптимізація процедури з проставлення апостиля за участю нотаріуса. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2014. № 9. С. 38-39.

2. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Аве- р'янова. К.: ВД «Ін Юре», 2002. 668 с.

3. Долинська М. С. До питання застосування у нотаріальній практи­ці нотаріусів України спеціальних бланків нотаріальних докумен­тів // Правовий режим державних реєстрів та їх роль у здійснен­ні господарської діяльності: зб. мат. науково-практичного семіна­ру (21 квітня 2017 року, Львів). ЛьвДУВС, 2017. С. 28-30.

4. Долинська М. С. Територіальна компетенція нотаріальних органів України як одна із головних засад здійснення нотаріального про­цесу в Україні. Науковий вісник Львівського державного універси­тету внутрішніх справ. Серія юридична. 2018. Вип. 2. С. 107-115.

5. Коротюк О. В. Науково-практичний коментар Закону України «Про нотаріат». Х.: Право, 2012. 648 с.

6. Писаренко Г. М. Адміністративні послуги в Україні: організаційно- правові аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.07/ Ін-т зак-ва Верховної Ради України. 2011. 20 с.

7. Стрілько В. Ю. Джерела нотаріального процесу з іноземним еле­ментом: види та співвідношення. Прикарпатський юридичний віс­ник. 2015. Вип. 3 (9). С. 77-81.

8. Черниш В. Забезпечення охорони нотаріальної таємниці нота­ріуса в українському законодавстві. Юридична Україна. 2014. № 8. С. 9-13.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР. URL: http://zako№5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40. Ст. 356.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18. Ст. 144.

4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21. Ст. 135.

5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (з наступними змінами і доповненнями). Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40. Ст. 492.

6. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. №3425-ХП. Відомості Верховної Ради України. 1993. №39. Ст. 383.

7. Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»: Закон Украї­ни від 1 жовтня 2008 р. № 614-V Відомості Верховної Ради України. 2009. № 13. Ст. 161.

8. Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо дер­жавного регулювання нотаріальної діяльності: Закон України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI. Урядовий кур'єр. 2012. № 189.

9. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 р. № 1906-1V. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1906-15

10. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: затв. Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5. Офіційний вісник України. 2012. № 17. С. 66.

11. Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами орга­нів місцевого самоврядування: затв. Наказом Міністерства юсти­ції України від 11 листопада 2011 р. № 3306/5. Офіційний вісник України. 2011. № 91. С. 172.

12. Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства: затв. Наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2010 р. № 3253/5. Офіційний вісник України. 2010. № 98. Ст. 3515.

<< | >>
Источник: Долинська М. С.. Нотаріальний процес: підручник. Львів: Львівський дер­жавний університет внутрішніх справ,2019. 652 с.. 2019

Еще по теме Особливості вчинення нотаріальних дій у міжнародному обороті:

  1. Порядок вчинення нотаріальних дій
  2. Загальні правила вчинення нотаріальних дій
  3. Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій
  4. Правові основи здійснення контролю за вчиненням нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами України
  5. Вчинення нотаріусами інших дій, відмінних від нотаріальних, з метою надання їм юридичної вірогідності
  6. Оплата вчинюваних нотаріальних дій
  7. Адміністративно-правовий статус державного виконавця як суб’єкта видання рішень, вчинення дій і допущення бездіяльності, що підлягають оскарженню
  8. Державний контроль за нотаріальною діяльністю: міжнародно-правовий аспект
  9. Поняття й особливості стадій оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця
  10. ПИТАННЯ 9. Особливості початкового етапу розслідування зґвалтувань і проведення окремих слідчих дій
  11. Сутність та особливості підсудності адміністративних справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця
  12. ПИТАННЯ 6. Особливості початкового етапу розслідування та проведення слідчих дій за справами про вбивство
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -