Висновки

Розділ складається із двох підрозділів. У першому підрозділі розгля­дається юридичне забезпечення права людини на компенсацію мораль­ної шкоди. Вказана проблема розкривається крізь призму розуміння права людини на компенсацію моральної шкоди як такого, що виникає у разі протиправного порушення її гідності.

Цивілістичний аспект права на компенсацію моральної шкоди ви­світлено у працях А.М. Ерделевського, А.І. Загорулько, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, Н.С. Шимон та інш. Це право у трудових відносинах аналізують В. Плаксін, М. Невалінний, В. Глянцев та інш. Право на компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі як невід’ємне право потерпілого досліджено М.І. Гошовським, Л. Ільковцем, О.П. Ку- чинською, В.Т. Нором, В.Я. Понаріним.

Проте жоден із цих дослідницьких напрямків не подає загального визначення поняття моральної шкоди, а лише конкретизує його зміст стосовно відповідних галузевих правовідносин. Визначення такого по­няття, що може бути застосоване у разі порушення будь-яких прав гро­мадян, міститься лише у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про компенсацію моральної (немайно- вої) шкоди» від 31 березня 1995 р. зі змінами та доповненнями від 25 травня 2001 року. Вказана постанова заповнила існуючу у чинному за­конодавстві прогалину, дала визначення поняття моральної шкоди, де­якою мірою розкрила її зміст, уточнила критерії для визначення її роз­міру, більш детально роз’яснила порядок розгляду цієї категорії справ.

Однак, як відзначалось у літературі, вказана Постанова необгрун­товано обмежила сферу дії законів і нормативно-правових актів Укра­їни про компенсацію моральної шкоди: по-перше, акцентуючи увагу на компенсації моральної шкоди в окремих правовідносинах, законо­давець не забороняв її компенсацію в інших випадках; по-друге, по­ложення ЦК України передбачають позадоговірну відповідальність за заподіяння моральної (немайнової) шкоди. Даний вид відповідальності передбачає, що майже усяке заподіяння шкоди тягне обов’язок її ком­пенсації. По-третє, зміст інституту компенсації моральної шкоди поля­гає у повному відшкодуванні, а не у відшкодуванні в окремих випадках, передбачених спеціальним законодавством, оскільки відповідні норми ЦК є нормами загальної дії.

У зв’язку з цим, слід згадати ст.55 Конституції України, котра пе­редбачає, зокрема, право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими незабороненими засобами (загаль- нодозволенний принцип). А цінність права людини на компенсацію мо­ральної шкоди якраз і полягає у тому, що воно є ефективним засобом захисту прав і свобод людини від таких порушень та посягань. Оскіль­ки Конституція України є актом найвищої юридичної сили, а її норми мають пряму дію, автор відстоює необхідність застосування загально- дозволенного принципу до використання людиною її права на компен­сацію моральної шкоди. Тобто це право розглядається автором як таке, що виникає внаслідок порушення будь-яких прав людини.

У другому підрозділі досліджується практика Європейського суду з прав людини щодо права на компенсацію моральної шкоди. Зазначено, що в Україні формується нова система судового захисту прав і свобод людини. З’являються і розвиваються нові можливості, які раніше або були відсутні взагалі, або ж перебували у зародковому стані. До таких можливостей відносено і право громадян на звернення до міждержав­них органів захисту прав і свобод людини, в першу чергу - до Європей­ського суду з прав людини.

Вперше в історії українського конституційного законодавства це право дістало закріплення у ст.55 Конституції України, яка гарантує кожному можливість після використання ним усіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до від­повідних міжнародних судових організацій чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Як відомо, Європейський суд у своїх рішеннях дає офіційне тлума­чення норм Європейської конвенції про захист прав людини та осно­вних свобод. Тому видається слушною думка про можливість віднести відповідні рішення цього Суду до своєрідних джерел права України, ко­трі передбачають компенсацію моральної шкоди.

Присуджуючи компенсацію моральної шкоди, Європейський суд з прав людини керується правилами ст.41, 50 Конвенції, які передбача­ють, відповідно, право на справедливу сатисфакцію та право на спра­ведливе відшкодування. З метою виявлення випадків виникнення права на компенсацію моральної шкоди було проведено аналіз відповідних рі­шень Європейського суду. Такий аналіз дав можливість дійти висновку, що це право виникає при порушенні будь-якого права, передбаченого Конвенцією та протоколами до неї (тобто тут має місце застосування загальнодозволенного принципу).

При цьому були визначені ті права, при порушенні яких найбільш часто присуджується компенсація моральної шкоди. Зокрема це права, передбачені ст.2 Конвенції (право на життя); ст.3 (заборона катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покаран­ня); ст.5 (право на свободу та особисту недоторканність); ст.6 (право на справедливий публічний розгляд); ст.8 (право на повагу до приватного і сімейного життя, недоторканності житла і на таємницю кореспонден­ції); ст.9 (право на свободу думки, совісті та релігії); ст.10 (право на сво­боду вираження поглядів); ст.13 (право на ефективний засіб захисту); ст.14 (заборона дискримінації).