VIII. СПЕЦІАЛЬНІ ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ З ПИТАНЬ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ

• Правові партії у системі громадських об’єднань

• Громадські об’єднання працівників та роботодавців

• Благодійні громадські об’єднання

• Громадські релігійні об’єднання

Ключовим елементом системи політичних громадських об’єднань є політичні партії.

Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з полі­тичної партії. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг. Обме­ження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України. Політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загально­національної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних захо­дах. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. Політичні партії є рівними перед законом.

Органам державної влади, органам місцевого самовря­дування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм при­вілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не пе­редбачено законом, у провадженні їх діяльності.

Утворення і діяльність політичних партій забороняєть­ся, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на:

- ліквідацію незалежності України;

- зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

- порушення суверенітету і територіальної цілісності України;

- підрив безпеки держави;

- незаконне захоплення державної влади;

- пропаганду війни, насильства, міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;

- посягання на права і свободи людини;

- посягання на здоров’я населення.

Політичні партії не можуть мати воєнізованих форму­вань. Діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду. В першій інстанції справу про забо­рону політичної партії розглядає Верховний Суд України. Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути: судді; пра­цівники прокуратури; працівники органів внутрішніх справ; співробітники Служби безпеки України; військовослужбов­ці; працівники органів доходів і зборів; персонал Державної кримінально-виконавчої служби України. На час перебуван­ня на зазначених посадах або службі члени політичної пар­тії зупиняють членство в цій партії.

Порядок вступу до політичної партії, зупинення та при­пинення членства в ній визначається статутом політичної партії. Громадянин України має право в будь-який час зупи­нити чи припинити своє членство в політичній партії шля­хом подання заяви до відповідних статутних органів полі­тичної партії. Членство в політичній партії зупиняється чи припиняється з дня подання такої заяви та не потребує до­даткових рішень. З цього ж дня припиняється перебування громадянина України на будь-яких виборних посадах в полі­тичній партії.

Членство в політичній партії є фіксованим. Обов’язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність за­яви громадянина України, поданої до статутного органу по­літичної партії, про бажання стати членом цієї партії. Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії. Не допускається створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах вико­навчої та судової влади і виконавчих органах місцевого са­моврядування, військових формуваннях, а також на держав­них підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Політичні партії повинні мати програму. Програма полі­тичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення. Політичні партії повинні мати статут. Назва політичної партії, її символіка не повинні збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії. Забороняється буквальне відтворення у символіці по­літичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав.

Політична партія може мати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, де­віз. Символіка політичної партії підлягає державній реє­страції Державною реєстраційною службою України у по­рядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Обласні, міські, районні організації, первинні осередки по­літичної партії та інші структурні утворення, передбачені статутом партії, використовують назву політичної партії з доповненнями, які визначають їх місце в організаційній структурі політичної партії.

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. Не допускається діяльність незареєстро- ваних політичних партій. Реєстрацію політичних партій здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легаліза­ції) об’єднань громадян, інших громадських формувань — Державна реєстраційна служба України. Державна реєстра­ційна служба України здійснює реєстрацію політичної партії після перевірки поданих матеріалів.

Після реєстрації політична партія набуває статусу юри­дичної особи. Політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію своїх об­ласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Рес­публіці Крим.

Реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється Державною реєстраційною службою України, на місцевому рівні, якщо інший порядок не перед­бачений законом, лише після реєстрації політичної партії центральним органом виконавчої влади, що реалізує дер­жавну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань. Після реєстрації обласних, міських та районних організацій полі­тичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.

Первинні осередки політичної партії, яким статутом по­літичної партії не надається право юридичної особи, легалі­зують свою діяльність шляхом письмового повідомлення про утворення до відповідного підрозділу Державної реє-

страційної служби України в 10-денний строк з часу їх утво­рення. Про своє утворення первинні осередки політичної партії повинні у вказаний строк повідомити також відповід­ні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого са­моврядування. Державна реєстраційна служба України при­йнявши документи про легалізацію, протягом трьох годин видає довідку про легалізацію первинних осередків полі­тичної партії.

Органи, що здійснюють реєстрацію політичних партій та їх обласних, міських, районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, ведуть відповідні реєстри. Форму реєстрів затверджує Міністерство юстиції України. Державна реєстраційна служба України після реєстрації видає політичній партії, обласній, міській, районній організації партії або іншим структурним утворен­ням, передбаченим статутом партії, реєстраційне свідоцтво встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.

Політична партія щорічно інформує Державну реєстра­ційну службу України про обласні, міські, районні організа­ції партії або інші структурні утворення, передбачені стату­том партії. Політична партія також інформує Державну реєстраційну службу України про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнахо­дження у тижневий строк після прийняття рішень з цих пи­тань. Державна реєстраційна служба України оприлюднює щорічно список зареєстрованих політичних партій, їх юри­дичні адреси.

Протягом 30 днів з моменту надходження відповідних документів Державна реєстраційна служба України приймає рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації політичної партії. Цей строк може бути продовжений центральним ор­ганом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань грома­дян, інших громадських формувань у разі потреби, але не більше ніж на 15 днів. У реєстрації політичної партії може бути відмовлено, якщо документи, подані для реєстрації по­літичної партії, не відповідають Конституції та іншим зако­нам України.

Політичні партії мають право:

- вільно провадити свою діяльність у межах, передба­чених Конституцією України та законами України;

- брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх поса­дових осіб;

- використовувати державні засоби масової інформа­ції, а також засновувати власні засоби масової інфор­мації;

- підтримувати міжнародні зв’язки з політичними пар­тіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засно­вувати (вступати між собою у) міжнародні спілки;

- ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, по­давати допомогу у їх створенні.

У разі публічного оголошення керівними органами по­літичної партії наміру вчинення політичною партією дій, за які законами України передбачена юридична відповідаль­ність, відповідні органи, до відання яких належить контроль за діяльністю політичних партій, видають приписи про не­допущення протиправних вчинків.

Політична партія може бути за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань грома­дян, інших громадських формувань чи Генерального проку­рора України заборонена в судовому порядку у випадку по­рушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України. Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних ор­ганізацій політичних партій, її первинних осередків та ін­ших структурних утворень, передбачених етатутом партії, припинення членства в політичній партії.

У разі невиконання політичною партією вимоги щодо утворення власних територіальних підрозділів, виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії не­достовірних відомостей у поданих на реєстрацію докумен­тах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував по­літичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не до­пускаються.

Рішення Верховного Суду України про анулювання реє­страційного свідоцтва політичної партії тягне за собою при­пинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первин­них осередків та інших статутних утворень політичної пар­тії, припинення членства в політичній партії.

Статус громадських організацій працівників (профспі­лок) та організацій роботодавців визначено спеціальними законами України. Для профспілок таким законом є закон України від 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV «Про професій­ні спілки, їх права та гарантії діяльності». За цим законом професійна спілка (профспілка) — це добровільна непри­буткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодос­тупною. Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати проф­спілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в по­рядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі проф­спілок.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не мо­жуть створювати профспілки, але можуть вступати до проф­спілок, якщо це передбачено їх статутами. Членами проф­спілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і ви­дів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою са­мостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі. Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспіл­ки є заява громадянина (працівника), подана в первинну ор­ганізацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами.

Ніхто не може бути примушений вступати або не всту­пати до профспілки. Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членство у профспілці осіб, зайня­тих творчою діяльністю, членів фермерських господарств, фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, а та­кож осіб, які навчаються у професійно-технічних або вищих навчальних закладах, осіб, які звільнилися з роботи чи служ­би у зв’язку з виходом на пенсію або які тимчасово не пра­цюють. Статутами (положеннями) може бути передбачено обмеження щодо подвійного членства у профспілках. Роботодавці не можуть бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня.

З метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об’єднання (ради, фе­дерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них. Профспілки та їх об'єднання відпо­відно до своїх статутних цілей і завдань мають право вступа­ти до міжнародних профспілкових та інших міжнародних організацій та об'єднань, які представляють інтереси пра­цівників, і брати участь в їх діяльності, співробітничати з профспілками інших країн, здійснювати іншу діяльність, яка не суперечить законодавству України.

Для представництва і здійснення захисту прав та інтер­есів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республікан­ських, всеукраїнських. Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в уста­нові, організації, навчальному закладі або об'єднують чле­нів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, органі­заціях або у фізичних осіб.

Статус місцевих мають профспілки, які об'єднують не менш як дві первинні профспілкові організації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища). Статус обласних мають проф­спілки, організації яких є в більшості адміністративно-тери­торіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севасто­поля; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі.

Статус регіональних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.

Статус всеукраїнських профспілок визначається за одні­єю з таких ознак:

1) наявність організацій профспілки в більшості регіо­нів України;

2) наявність організацій профспілки в більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розта­шовані підприємства, установи або організації певної галузі.

Професійні спілки, їх об’єднання у своїй діяльності не­залежні від державних органів та органів місцевого само­врядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з’їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству. Забороняється втручання державних органів, органів місце­вого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об’єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об’єднань.

Держава визнає профспілки повноважними представни­ками працівників і захисниками їх трудових, соціально- економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об’єднаннями. Професійні спілки, їх об’єднання визнають організації роботодавців, їх об’єднання повноважними представниками роботодавців і захисниками їх законних прав і інтересів, сприяють їх діяльності. Професійні спілки, їх об’єднання взаємодіють з організаціями роботодавців, їх об’єднаннями на принципах соціального діалогу. Проф­спілки, їх об’єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.

Легалізація всеукраїнських профспілок та їх об’єднань, інших профспілок та їх об’єднань здійснюється Державною реєстраційною службою України. Профспілки можуть мати і використовувати власну символіку. Профспілки, їх об’єд­нання можуть припинити свою діяльність шляхом реоргані­зації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) приймається з’їздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення) профспілки, об’єднання профспілок. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція), загальні збори приймають рішення про вико­ристання майна та коштів профспілок, їх об'єднань, що за­лишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи благодійні цілі. Діяльність профспілок, їх об'єд­нань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом всеукраїнських і республіканських та об'єднань профспілок з відповідним статусом — лише за рішенням Верховного Суду України.

Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцево­го самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійсню­ють представництво та захист інтересів працівників неза­лежно від їх членства у профспілках. У питаннях індивіду­альних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законо­давством та їх статутами.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових орга­нів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав люди­ни, а також міжнародних судових установ. Профспілки, їх організації та об'єднання ведуть колективні переговори, укладають колективні договори, генеральну, галузеві (між­галузеві), територіальні угоди від імені працівників у по­рядку, встановленому законом. Участь у колективних пере­говорах з укладення угод на національному, галузевому, територіальному рівні беруть репрезентативні на відповід­ному рівні профспілки, їх організації та об'єднання.

Статус організацій роботодавців визначено Законом України від 22 червня 2012 р. № 5026-VI «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності». У цьому законі роботодавець — це юридична особа (підпри­ємство, установа, організація) або фізична особа — підпри­ємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб; організація роботодавців — неприбуткова громадська організація, яка об’єднує роботодавців. Об’єд­нання організацій роботодавців визначено у законі, як не­прибуткова громадська організація, яка об’єднує організації роботодавців, їх об’єднання.

Роботодавці мають право об’єднуватися в організації роботодавців, вільно вступати до таких організацій та вихо­дити з них, брати участь в їх діяльності на умовах та в по­рядку, визначених їх статутами. Організації роботодавців, їх об’єднання можуть створювати об’єднання організацій ро­ботодавців, вступати до таких об’єднань та виходити з них, брати участь в їх діяльності на умовах та в порядку, визначе­них статутами об’єднань організацій роботодавців.

Організації роботодавців, їх об’єднання створюються і діють з метою представництва та захисту прав та законних інтересів роботодавців у економічній, соціальній, трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сто­ронами соціального діалогу. Організації роботодавців, їх об’єднання для максимально ефективного виконання своїх завдань щодо захисту і представництва прав та законних ін­тересів своїх членів можуть бути визнані саморегулівними організаціями в установленому законодавством порядку. Для реалізації цілей та завдань саморегулівних організацій організації роботодавців, їх об’єднання є непідприємниць- кими товариствами.

Організації роботодавців створюються і діють за тери­торіальною або галузевою ознакою та мають статус місце­вих, обласних, республіканських Автономної Республіки Крим (республіканських). Об’єднання організацій робото­давців створюються і діють за територіальною або галузе­вою ознакою та мають статус місцевих, обласних, республі­канських, всеукраїнських.

Статус всеукраїнських об’єднань організацій робото­давців мають об’єднання, які на час державної реєстрації об'єднують обласні організації роботодавців, створені за те­риторіальною ознакою, більшості регіонів України, або більшість обласних організацій роботодавців, створених за галузевою (міжгалузевою) ознакою, які об'єднують робото­давців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності. Всеукраїнські об'єднання організа­цій роботодавців мають право без спеціального дозволу ви­користовувати у своїй назві слово «Україна» та похідні від цього слова.

Засновниками організації роботодавців є роботодавці. Рішення про утворення організації роботодавців приймаєть­ся установчим з'їздом (конференцією) роботодавців, що оформлюється протоколом установчого з'їзду (конферен­ції), який підписують головуючий та секретар установчого з'їзду (конференції). Установчий з'їзд (конференція) затверд­жує статут організації роботодавців, обирає її керівні орга­ни, вирішує інші питання, пов'язані зі створенням організа­ції роботодавців.

Засновниками об'єднання організацій роботодавців є організації роботодавців. Рішення про створення об'єднання організацій роботодавців приймається установчим з'їздом (конференцією) уповноважених представників організацій роботодавців, що оформлюється протоколом установчого з'їзду (конференцією), який підписують головуючий та се­кретар установчого з'їзду (конференції).

Організації роботодавців, їх об'єднання, що визнані ре­презентативними відповідно до закону, утворюють на відпо­відному рівні спільний представницький орган організацій роботодавців, їх об'єднань. З ініціативою щодо утворення спільного представницького органу сторони роботодавців відповідного рівня може виступати будь-яка організація ро­ботодавців чи об'єднання організацій роботодавців, що ви­знана репрезентативною відповідно до закону. Спільний представницький орган організацій роботодавців, їх об'єд­нань координує діяльність організацій роботодавців, їх об'єднань; забезпечує проведення заходів у рамках соціаль­ного діалогу на відповідному рівні; забезпечує представни­цтво організацій роботодавців, їх об’єднань у засіданнях Кабінету Міністрів України, колегіальних органів мініс­терств, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування; розглядає проекти нормативно-правових актів, які надійшли від міністерств, інших органів виконав­чої влади та органів місцевого самоврядування; забезпечує представництво організацій роботодавців, їх об’єднань у міжнародних заходах.

Основні завдання та функції спільного представницько­го органу сторони роботодавців відповідного рівня визнача­ються угодою про його утворення. Організації роботодав­ців, їх об’єднання мають право приєднатися до угоди про утворення спільного представницького органу сторони ро­ботодавців відповідного рівня.

Окремо слід вказати про статус творчих спілок, чий ста­тус врегульовано законом України «Про професійних твор­чих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР. За цим актом творча спілка — це добровільне об’єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Професійний творчий працівник при цьому розуміється, як особа, що про­водить творчу діяльність на професійній основі, результатом якої є створення або інтерпретація творів у сфері культури та мистецтва, публічно представляє такі твори на виставках, шляхом публікації, сценічного виконання, кіно-, теле-, відео- показу тощо та/або є членом творчої спілки, та/або має дер­жавні нагороди за діяльність у сфері культури і мистецтва.

Творча спілка діє на принципах добровільного об’єд­нання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва, самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання автор­ських прав. У кожному фаховому напрямі може бути створе­но одне або більше добровільних творчих об’єднань.

Статус благодійних організацій в Україні визначено Законом України від 5 липня 2012 р. № 5073-VI «Про бла­годійну діяльність та благодійні організації». Згідно з цим актом, благодійна організація — це юридична особа приват­ного права, установчі документи якої визначають благодій­ну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених цим Законом, як основну мету її діяльності.

Метою благодійних організацій не може бути одержан­ня і розподіл прибутку серед засновників, членів органів управління, інших пов’язаних з ними осіб, а також серед працівників таких організацій. На працівників благодійних організацій поширюється законодавство про працю, загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування та соці­альне забезпечення. Благодійні організації самостійно визначають сфери, види, місце (територію), строки і бенефі- ціарів благодійної діяльності в установчих документах, благодійних програмах або інших рішеннях органів управ­ління. Благодійні організації мають право створювати відо­кремлені підрозділи, бути засновником та учасником ін­ших благодійних організацій, а також спілок, асоціацій, інших добровільних об’єднань, здійснювати спільну благо­дійну діяльність, а також мати інші права згідно із законом. Засновниками благодійних організацій можуть бути дієз­датні фізичні та юридичні особи, крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридич­них осіб публічного права.

Засновники благодійних організацій або уповноважені ними особи приймають рішення про утворення благодійних організацій, затверджують їх установчі документи та склад органів управління та приймають інші рішення, пов’язані з утворенням та державною реєстрацією благодійних органі­зацій. Благодійні товариства та благодійні фонди можуть мати, крім засновників, інших учасників, що вступили до їх складу в порядку, встановленому статутами таких благодій­них товариств або благодійних фондів.

Благодійна організація може бути створена як благодій­не товариство, благодійна установа чи благодійний фонд з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та ін­шими законами України. Благодійним товариством визна­ється благодійна організація, яка створена не менше ніж двома засновниками та діє на підставі статуту. Благодійною установою визнається благодійна організація, установчий акт якої визначає активи, які один або кілька засновників пе­редають для досягнення цілей благодійної діяльності за ра­хунок таких активів та/або доходів від таких активів. Установчий акт благодійної установи може міститися в за­повіті. Засновник або засновники благодійної установи не беруть участі в управлінні благодійною установою. Благо­дійна установа діє на підставі установчого акта.

Благодійним фондом визнається благодійна організація, яка діє на підставі статуту, має учасників та управляється учасниками, які не зобов’язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної діяльнос­ті. Благодійний фонд може бути створено одним чи кількома засновниками. Активи благодійного фонду можуть форму­ватися учасниками та/або іншими благодійниками. Уста­новчим документом благодійного товариства та благодійно­го фонду є статут; установчим документом благодійної установи є установчий акт. Установчі документи благодійної організації затверджуються засновником (засновниками) благодійної організації або уповноваженими ними особами.

Благодійні організації набувають прав та обов’язків юридичної особи з моменту їх державної реєстрації. Дер­жавну реєстрацію благодійних організацій проводять дер­жавні реєстратори за місцезнаходженням благодійних орга­нізацій. Благодійні організації мають право власності та інші речові права на кошти, цінні папери, земельні ділянки, інше нерухоме та рухоме майно, а також нематеріальні акти­ви, якщо інше не встановлено законом або установчими до­кументами.

Використання активів (доходів) та правочини благодій­них організацій не повинні суперечити актам законодавства та цілям благодійної діяльності. Розмір адміністративних витрат благодійної організації не може перевищувати 20 від­сотків доходу цієї організації у поточному році. Витрати, пов'язані з управлінням благодійними ендавментами, вклю­чаються до адміністративних витрат благодійної організації, якщо інше не встановлено законом або правочином між бла­годійною організацією та благодійником. Благодійні органі­зації мають право здійснювати господарську діяльність без мети одержання прибутку, що сприяє досягненню їх статут­них цілей. Благодійні організації складають та подають фі­нансову, статистичну та іншу обов'язкову звітність у поряд­ку, встановленому законом.

Установчі документи благодійних організацій або пра- вочини між благодійними організаціями та благодійниками можуть визначати порядок складення та надання спеціаль­них звітів для окремих благодійників або їх правонаступни­ків про використання наданих ними активів. Інформація про структуру та розмір доходів і витрат благодійних організа­цій, а також умови використання їх активів для благодійної діяльності не є конфіденційною інформацією або комерцій­ною таємницею. Звітність благодійних організацій може містити інформацію про особу благодійників або бенефіціа- рів за умови згоди благодійників, бенефіціарів або їх право­наступників чи законних представників, якщо інше не ви­значено законом.

Рішення про ліквідацію благодійної організації приймає орган управління, уповноважений установчими документа­ми благодійної організації. Активи, що залишаються під час ліквідації благодійних організацій після задоволення вимог їх кредиторів мають бути передані одній чи кільком благо­дійним організаціям у порядку, встановленому установчими документами, або за рішенням суду. Органами управління благодійних товариств та благодійних фондів є загальні збо­ри учасників, виконавчий орган і наглядова рада. Вищим ор­ганом управління благодійних товариств та благодійних фондів є загальні збори учасників. Органами управління благодійних установ є виконавчий орган і наглядова рада. Вищим органом управління благодійних установ є наглядо­ва рада. У благодійних товариствах та благодійних фондах, які мають не більше десяти учасників, наглядова рада може не створюватися. У разі відсутності наглядової ради її по­вноваження здійснюються загальними зборами учасників.

Якщо благодійне товариство або благодійний фонд має одного учасника, рішення, які повинні прийматися загаль­ними зборами учасників такого благодійного товариства чи благодійного фонду, приймаються цим учасником одноосіб­но і оформлюються ним письмово у формі рішення. Вико­навчий орган благодійної організації є постійно діючим органом управління благодійної організації. Членами ви­конавчого органу можуть бути одна або декілька фізичних осіб, які мають повну дієздатність. Виконавчий орган діє від імені благодійної організації у порядку та межах повнова­жень, встановлених законом та установчими документами благодійної організації.

Наглядова рада є органом управління благодійних това­риств та благодійних фондів, який в межах своєї компетен­ції, визначеної їх статутами, контролює і регулює діяльність виконавчого органу та здійснює інші функції, передбачені статутами благодійних товариств та благодійних фондів.

Нормативні засади діяльності громадських релігійних об’єднань визначено Законом України від 23 квітня 1991 р. № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації». Релігійні організації в Україні утворюються з метою задово­лення релігійних потреб громадян сповідувати і поширюва­ти віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституцій- ної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні грома­ди, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релі­гійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями). Релігійна громада є міс­цевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної грома­ди на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним цен­трам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релі­гійної громади не є обов’язковим. Релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень). Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України. Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (мі­сії), які діють на підставі своїх статутів (положень). Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені та­кож у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень). Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареє­строваних статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужи­телів і служителів інших необхідних їм релігійних спе­ціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень).

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духо­вних навчальних закладах, користуються правами і пільга­ми щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового ста­жу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів. Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного зако­нодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації. Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утвори­ли її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (по­ложення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим — до Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим. Релігійні центри, управління, монастирі, ре­лігійні братства, місії та духовні навчальні заклади пода­ють на реєстрацію статут (положення) до центрального ор­гану виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв’язку з її ре­організацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквіда­цією. Суд розглядає справу про припинення діяльності релі­гійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або гро­мадянами. Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві влас­ності. Релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статут­них завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробни­чі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтер­нати, лікарні тощо), які мають право юридичної особи.

Релігійні організації мають право засновувати і утри­мувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (міс­ця паломництва). Релігійні організації мають право виго­товляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту. При релі­гійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об’єднання громадян для здійснен­ня добродійництва, вивчення та розповсюдження релігій­ної літератури та іншої культурно-освітньої діяльності. Релігійна організація має право приймати на роботу грома­дян. Умови праці встановлюються за угодою між релігій­ною організацією та працівником і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі.

Питання для самоперевірки:

1. Які права людини реалізуються через діяльність по­літичних партій?

2. Назвіть та охарактеризуйте права людини, що реалі­зуються шляхом діяльності профспілок.

3. Визначте відмінності правового статусу благодійних організацій, з реалізацією яких прав людини можна пов’язати їх діяльність?

4. Які права людини реалізуються у форматі діяльності релігійних об’єднань?

Завдання:

1. Визначте міжнародні правові акти, спрямовані на визначення принципів діяльності політичних партій та профспілок.

2. Визначте нормативне забезпечення діяльності полі­тичних партій, профспілок, об’єднаня роботодавців, благо­дійних та релігійних організацій у нормах адміністративно­го, кримінального та фінансового законодавства України.

Література:

1. Деякі питання укладення генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями профспілок і всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців, га­лузевих (міжгалузевих) та територіальних колективних угод : розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2013 р. № 75-р [Електронний ресурс]. — Режим доступа: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/75-2013-р

2. Кормич Л. І. Громадські об’єднання та політичні партії сучас­ної України // Л. І. Кормич, Д. С. Шелест. — К. : АВРІО, 2004. — 262 с.

3. Меморандум про співпрацю між Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та Федерацією професійних спі­лок України від 11 грудня 2012 р. [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0001715-12

4. Питання державної реєстрації творчих спілок : постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1017 [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/1017-98-H

5. Про благодійну діяльність та благодійні організації : Закон Украї­ни від 5 липня 2012 р. № 5073-VI [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5073-17

6. Про відродження історико-культурних та господарських тради­цій Українського козацтва : указ Президента України від 4 січ­ня 1995 р. № 14/95 [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/14/95

7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо права релігійних організацій на постійне користування земель­ною ділянкою : Закон України від 15 січня 2009 р. № 875-VI [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/875-17

8. Про державну підтримку національних творчих спілок України : указ Президента України від 24 липня 2000 р. № 913/2000 [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/913/2000

9. Про затвердження Стандарту надання адміністративної послу­ги з реєстрації статуту (положення) релігійної організації та змін до нього : наказ Міністерства культури України від 18 квіт­ня 2012 р. № 366 [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/z1415-12

10. Про затвердження форм реєстрів політичних партій, обласних, міських і районних організацій або інших структурних утво­рень, передбачених статутом партії : наказ міністерства юстиції України від 3 липня 2001 р. № 556/7 [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0583-01

11. Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності : Закон України від 22 червня 2012 р. № 5026-VI [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon2. rada. gov. ua/laws/show/5026-17

12. Про політичні партії в Україні : Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2365-III [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon2. rada. gov. ua/laws/show/2365-14

13. Про посилення захисту майна творчих спілок України : поста­нова Верховної Ради України від 15 травня 2007 р. № 1025-V [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/1025-16

14. Про професійних творчих працівників та творчі спілки : Закон України від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР [Електронний ре­сурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/554/97-вр

15. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності : Закон України від15 вересня 1999 р. № 1045-XIV [Електронний ре­сурс]. — Режим доступа : http://zakon3. rada. gov. ua/laws/ show/1045-14

16. Про свободу совісті та релігійні організації : Закон України від 23 квітня 1991 р. № 987-XII [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/987-12

17. Про утворення Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій: постанова Кабінету Міністрів України від 25 червня 2008 р. № 571[Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/571-2008-п

18. Про утворення Координаційної ради з питань розвитку коза­цтва в Україні : постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2011 р. № 885 [Електронний ресурс]. — Режим досту­па : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/885-2011-п

19. Рудич Ф. М. Громадянське суспільство в сучасній Україні: спе­цифіка становлення, тенденції розвитку / Ф. М. Рудич. — К. : Парлам. вид-во, 2006. — 412 с.

20. Танчер В. Політичні партії та рухи у світлі «ситуації постмо­дерну» / В. Танчер, О. Карась, О. Кучеренко. — К. : Демократичні ініціативи, 1997. — 44 с.