7.4. Спеціальні фонди в Японії

В Японії спеціальні фонди є складовою частиною спеціальних рахунків. У 80-ті роки XX ст. налічувалось 12 спеціальних фондів. До них належать страхові, пенсійні, ощадні і деякі інші фонди.

Базова пенсія виплачується по старості, інвалідності, а також всім, хто потребує її. 2/3 фінансування забезпечується коштами різних страхових пенсійних фондів. Існують, наприклад, фонд базової пенсії по старості, фонд для тих, хто втратив годувальника. На створення пенсійних фондів працює практично все населення Японії у віці від 20 до 60 років. У 1994 р. кожний працюючий японець вносив до того чи іншого фонду майже 100 доларів на місяць.

Пенсійний фонд найманих працівників приватного сектора складається з відрахувань підприємств, внесків самих працівників і доплат з боку держави. Пенсія становить приблизно 70% місячної зарплати працівника-чоловіка. Пенсійні фонди працівників державних і муніципальних підприємств і закладів формуються із коштів товариств взаємодопомоги, які створюються за місцем роботи, а також виплат самих підприємств і державних дотацій.

Для отримання базової пенсії по старості необхідний 25-річний трудовий стаж і 65-річний вік. Розмір такої пенсії може бути зменшений до 58% встановленого рівня у разі виходу на пенсію у 60 років і збільшений до 188% при виході на пенсію у 70 і більше років. У середині 90-х років базова пенсія становила 65 тисяч ієн (приблизно 600 доларів).

Фінанси Японії

Таким чином, дохід подружжя-пенсіонерів складається з базових пенсій чоловіка і дружини, пенсії по страхуванню найманого працівника. У 1994 р. у сукупності це становило в середньому понад 2200 доларів на місяць.

7.5. Фінанси державних підприємств

г-"~

, В силу ряду причин в Японії склалось чітке розмежування сфер вкладення капіталу: приватного - у виробничу сферу, державного -в інфраструктуру. Тому в Японії державний сектор не є серйозним конкурентом у жодній галузі виробництва, і його функціонування повністю підпорядковане інтересам приватних корпорацій.

Держсектор в Японії невеликий. Американський дослідник Р. Се-мюельс називає Японію країною «державної політики без державної власності». За даними на березень 1993 р. в державному секторі економіки Японії на рівні центрального уряду налічувалось 5 казенних і 94 акціонерних компаній і пайових товариств, в тому числі 7 будівельних фірм, 13 банків та інших фінансових закладів і 68 організацій з участю державного капіталу.

Серед акціонерних компаній і пайових товариств багато некомер-ційних закладів: інститути і лабораторії, зайняті фундаментальними дослідженнями і гуманітарними науками; японський фонд економічного співробітництва, фонд підтримки мистецтва, центр науково-технічної інформації, японський фонд культурного обміну.

У багатьох акціонерних компаніях і пайових товариствах держава (в особі глави відповідного міністерства) — єдиний чи головний акціонер, але в середньому частка участі уряду в їхньому капіталі становить 38,3%.

У держсекторі економіки Японії на місцевому рівні діє приблизно 8300 підприємств, з них 3650 - казенні: водопровід, газо- і теплопостачання, каналізація, міський транспорт, лікарні. Інші — акціонерні і пайові, зайняті будівництвом і експлуатацією муніципального житла, платних автомобільних доріг, портових споруд, критих ринків.

За даними на 1990 р. все державне майно становило 15,8% національного багатства Японії. Серед головних функцій державних підприємств відсутня функція участі в матеріальному виробництві, що займає важливе місце в діяльності держсектора провідних країн Західної Європи.

У ряді галузей існують державні і напівдержавні підприємства.

96

97

ність, а проведення наукових досліджень і розробок, надання фінансової і технічної допомоги з метою раціоналізації і прискорення технічного прогресу, а також розробка різних організаційних питань.

Головна особливість регулювання державних підприємств в Японії полягає в тому, що за їх роботу відповідає не якась одна інстанція, а ціла ієрархія господарів. У казенних підприємств є загальний верховний господар — парламент. Він приймає рішення по планах і виконанню спеціальних рахунків центрального бюджету, в яких оформлені баланси цих підприємств. Парламент затверджує ціни, плани розвитку, об\'єми і джерела фінансування та програми використання прибутку. Крім того, є безпосередні господарі: у монетного двора, видавництв і спиртової монополії — міністерство фінансів; у пошти і поштових ощадкас — міністерство зв\'язку і т. д. Крім того, міністерство фінансів відповідає за видачу бюджетних кредитів. При зміні відпускних цін (тарифів) потрібна обов\'язкова згода Управління економічного планування, яке відповідає за теgt; щоб ці тарифи не стали причиною загальної дестабілізації цін. Урядова фінансова інспекція перевіряє періодично стан справ на підприємствах.

На місцевому рівні діє подібна до названої вище модель управління фінансами державних підприємств.^!

З метою оздоровленя фінансів державних підприємств в Японії з початку 80-х років XX ст. почалася їх приватизація.