3. Спеціальні правові режими земель історико-культурного призначення.

Окремі види земель історико-культурного призначення мають спеціальний правовий режим, що випливає зі специфіки, вста­новленої чинним законодавством України. Відповідні законо­давчі акти містять особливі правові приписи щодо правового режиму земель, на яких розташовані пам\'ятки культури, істо-рико-культурнї заповідники, музеї-заповІдники, охоронювані археологічні території, історичні ареали населених пунктів та їх охоронні зони.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані пам\'ятки культури. Правовий режим пам\'яток установлений законодавством для всіх нерухомих об\'єктів культурної спад­щини, що не є заповідниками, історичними ареалами населених пунктів, особливо охоронюваними археологічними територіями чи їх охоронними зонами. На об\'єкт культурної спадщини поши­рюється правовий режим пам\'ятки з моменту його реєстрації у Державному реєстрі нерухомих пам\'яток України відповідно до ст. ІЗ Закону "Про охорону культурної спадщини". При реєстрації пам\'ятки, щодо неї встановлюється правовий режим пам\'ятки національного чи місцевого значення.

Реєстрація об\'єктів культурного надбання передбачена і ст. 14 Основ законодавства України про культуру. Відповідно до Положення про Державний реєстр національного культур­ного надбання, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 3 992 р. № 466, цей реєстр ведеться щодо всіх, об\'єктів культурного надбання, що мають особливу цінність: як нерухомих (пам\'ятки), так і рухомих (бібліотечних, музейних, архівних фондів). Однак спеціальний порядок охорони зазна­чених об\'єктів установлюється відповідним законодавством про об\'єкти культурної спадщини, музейну, бібліотечну й архівну справу. Аналіз законодавства України показує, що до Державного реєстру національного культурного надбання включаються не всі об\'єкти культурної спадщини, а тільки ті, що мають винят­кову загальнонаціональну цінність.

Занесення пам\'яток до Державного реєстру нерухомих пам\'яток України здійснюється Кабінетом Міністрів України щодо пам\'яток національного значення і Міністерством куль­тури і туризму України — щодо пам\'яток місцевого значення1. Після реєстрації власникам пам\'яток видаються свідоцтва згідно з Порядком видачі свідоцтва про реєстрацію об\'єкта культурної спадщини як пам\'ятки, затв. наказом Міністерства культури і туризму України від 5 грудня 2005 р. № 900.

Спеціальний правовий режим земель Історико-культурних за­повідників. Правовий режим Історико-культурних заповідників установлений ст. 33 Закону "Про охорону культурної спадщини". Ансамблі і комплекси пам\'яток, що мають виняткову антро­пологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені Кабінетом Міністрів України державними історико-культурними заповід­никами чи музеями-заповідршками. Законодавство встановлює такі види історико-культурних заповідників: власне історико-культурні, історико-архітектурні, архітектурно-історичні, істо-рико-меморіальні, історико-археологічні, Історико-етнографІчні.

Незважаючи на те, що Історико-культурні заповідники ство­рюються за рішенням Кабінету Міністрів України, це не оз­начає, що вони відносяться до об\'єктів культурної спадщини національного значення. Пам\'ятки історико-культурних запо­відників, занесені до Державного реєстру нерухомих пам\'яток України, можуть бути як національного, так і місцевого зна­чення. Окремим історико-культурним заповідникам, що мають національне значення, може бути надано статус національних відповідно до Указу Президента України від II жовтня 1994 р. № 587/94 "Про національні заклади культури".

Спеціальний правовий режим земель історико-культурних заповідників встановлюється положеннями про кожен із таких заповідників. Положення затверджується, як правило, облас­ними державними адміністраціями за погодженням з Мініс­терством культури І туризму та Мінрегіонбудом України. Крім того, для земель історико-культурних заповідників затверджу­ються генеральні плани розвитку. Типове положення про державний історико-культурний заповідник затв. постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2003 р. № 1149. Поста­новами Кабінету Міністрів України утворено історико-куль­турні заповідники "Межибіж", "Буша", "Трипільська культура", "Стародавній Володимир", "Хотинська фортеця", "Гетьманська столиця", "Батьківщина Тараса Шевченка", "Самички", "Трахтемирів", "Тустань", "Нагуєвичі" тощо.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані музеї-заповідники і музеї. Правовий режим музеїв розглянутий у розділі "Правовий режим земель рекреаційного призначення" цього підручника. Тут розглядається специфіка правового ре­жиму земель музеїв-заповідників. Відповідно до ст. 6 Закону "Про музеї і музейну справу" на основі ансамблів, комплексів пам\'яток і окремих пам\'яток природи, історії, культури і те­риторій, що становлять особливу історичну, наукову і куль­турну цінність, можуть створюватися музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Музеї, що містять об\'єкти культурної спадщини, розташовуються на землях історико-куль­турного призначення. Унікальні пам\'ятки Музейного фонду України підлягають занесенню до Державного реєстру націо­нального культурного надбання1.

Спеціальний правовий режим охоронюваних археологічних те­риторій. Цей режим охоронюваних археологічних територій встановлено ст. 31 Закону "Про охорону культурної спадщини". Топографічно визначені території чи водні об\'єкти, у яких наявні об\'єкти культурної спадщини чи можлива їх наявність, можуть оголошуватися рішенням Держкультурспадшини охоронюваними археологічними територіями на обмежений чи необмежений строк у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Правовий режим кожної охоронюваної археологічної території визначається Держкультурспадщини. На охоронюваних археоло­гічних територіях забороняється провадження містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліора­тивних, грабарських робіт без дозволу територіального органу охорони культурної спадщини.

Провадження археологічних розкопок на всіх землях істо-рико-культурного призначення здійснюється з дозволу Держ­культурспадщини. Такі дозволи згідно зі ст. 10 Закону "Про охорону археологічної спадщини" видаються за умови дотри­мання виконавцем вимог з охорони культурної спадщини і за наявності в нього необхідного кваліфікаційного документа (від­критого листа), виданого інститутом археології Національної академії наук України. Порядок видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на тери­торії пам\'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в Історичних ареалах населених місць, а також дослід­жень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 316. До початку робіт виконавець повинен зареєструвати дозвіл Дер­жавної служби з питань національної культурної спадщини у місцевому органі охорони культурної спадщини.

№ 329.

Виконавець робіт зобов\'язаний привести землі, порушені при провадженні робіт, в упорядкований стан. Власники землі і землекористувачі зобов\'язані не перешкоджати проведенню археологічних розкопок на землях історико-культуриого при­значення особами, що мають дозвіл Держкультурспадщини. Проте вони мають право на відшкодування завданих збитків

організатором робіт.

.Якщо під час провадження будь-яких грабарських робіт вияв­лено знахідку археологічного чи історичного характеру, вико­навець робіт зобов\'язаний призупинити їх ведення І протягом доби сповістити відповідний орган охорони культурної спад­щини й орган місцевого самоврядування про виявлену знахідку.

Такий же обов\'язок покладається відповідно до ч. 2 ст. 59 Кодексу України про надра і на осіб, шо є користувачами, Грабарські роботи можуть бути відновлені тільки після архео­логічного дослідження території з дозволу місцевого органу охорони культурної спадщини. Правовий режим охоронюваної археологічної території припиняється після закінчення строку, на який його було встановлено чи за рішенням Держкультур-спадщини.

Спеціальний правовий режим історичних ареалів населених пунктів встановлений ч. 2 ст. 32 Закону "Про охорону культур­ної спадщини". Для захисту традиційного характеру середовища населених пунктів, вони заносяться до Списку історичних населених місць України1. Цей список затверджується Ка­бінетом Міністрів України за поданням Державної служби з питань національної культурної спадщини відповідно до По­рядку визнання населеного місця історичним, затв. постано­вою Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 р. № 909. Межі і режими використання історичних ареалів населених пунктів, обмеження господарської діяльності на їх території визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку2. Такі межі і правові режими встановлюються від­повідною науково-проектною документацією погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування, Міністерством культури і туризму України, Держкультурспадщини, Мінрегіон-будом та уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини або вповноваженим місцевим органом охорони куль­турної спадщини.

Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла стародавній вигляд, планування і характер забудови. Він є спеціально виділеною у населеному пункті територією Історико-культурного значення з затвердже­ними межами, яка повинна фіксуватися у всіх містобудівних і землевпорядних документах. В одному населеному пункті може бути кілька історичних ареалів. Варто мати на увазі, що до земель історико-культурного призначення належить не вся те­риторія історичного ареалу, а тільки та, на якій розташовані пам\'ятки культури і їх охоронні зони, заповідники й охороню-вані археологічні території.

Режим використання історичних ареалів визначається їхнім історико-культурним потенціалом (кількістю і видами об\'єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою). Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів населених пунктів є Міністерство культури і туризму України, Мінрегіонбуд і уповноважені ними органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів на­селених пунктів і засади правового режиму використання їх земель встановлюються в історико-архітектурних опорних планах цих населених місць. Такі плани розробляються спеціалізова­ними установами за вказівкою органів Мінрегіонбуду та органів охорони культурної спадщини, на основі спеціальних наукових досліджень. Вони підлягають погодженню з органами місце­вого самоврядування, Міністерства культури і туризму України й затверджуються Мінрегіонбудом або уповноваженим ним органом. Для кожного Історичного ареалу розробляються правила охорони І використання, що регламентують правовий режим використання земель і обмеження, пов\'язані з забезпе­ченням його охорони.

Правовий режим історичних ареалів населених пунктів визна­чається органами місцевого самоврядування також у генеральних планах населених пунктів і у планах земельно-господарського устрою населеного пункту. Історичні ареали розглядаються зако­нодавством нашої країни як специфічний об\'єкт містобудівного проектування. Місцеві правила забудови історичних населених пунктів визначаються за погодженням з Міністерством куль­тури і туризму України, Мінрегіонбудом. та уповноваженими ними органами.

На землях історичних ареалів населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць, забороняється провад­ження містобудівних, архітектурних І ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, грабарських роБіт без дозволу те­риторіального органу охорони культурної спадщини. Розробці проектної документації на будівництво І реконструкцію будин­ків і споруд на землях історичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних обгрунтувань. Результати досліджень, проведених під час розроблення таких обґрунту­вань, відображуються в історико-архітектурному опорному плані. Щодо окремих історичних населених пунктів приймаються програми забезпечення їхньої охорони.