1. Поняття і склад земель історико- культурного призначення.

У ході історичного розвитку нашої країни було створено величезну кількість пам\'яток, які є історичною та культурною спадщиною їх число обмежене, тому ідо більшість таких об\'єктів не можуть створюватися спеціально і усвідомлення їх історико-культурної цінності приходить згодом.

Площа земель історико-культурного призначення нашої країни незначна — лише 40,3 тис. га або 0,07% земельного фонду країни. Але наявна тенденція до ЇЇ збільшення. В Укра­їні на державному обліку перебуває понад 130 тис. пам\'яток, з них 57206 — пам\'ятки археології (утому числі 418 — національ­ного значення), 51364 — пам\'ятки історії (у тому числі 142 — національного значення), 5926 — пам\'ятки монументального мистецтва (у тому числі 44 — національного значення), 16293 — пам\'ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мис­тецтва та ландшафтні (у тому числі 3541 — національного зна­чення). Функціонує 61 історико-культурний заповідник. До складу заповідників входять комплекси (ансамблі) пам\'яток, що мають особливу культурну цінність, 13 заповідникам надано статус національних. У нашій країні нараховується 397 музеїв, які знаходяться у державній і комунальній власності, з яких 348 підпорядковані Мінкультури. Близько 9400 населених пунктів України мають понад 70 тис. об\'єктів культурної спад­щини, що потребують дослідження та взяття на облік. До Списку історичних населених місць України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878, включено 401 населений пункт. До Списку всесвітньої спадщини включено Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру у м. Києві, історичний центр м. Львова. Готуються для подання до ЮНЕСКО матеріали щодо інших визначних пам\'я-; так, зокрема пам\'яток міста Кам\'яншт-Подільського, з метою включення їх до цього Списку1.

Поняття земель історико-культурного призначення наведено в ст. 53 ЗК шляхом перелічення їхнього складую. До земель; історико-культурного призначення належать землі, на яких роз-І ташовані: історико-культури і заповідники, музеї-заповідники меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) цвинтарі, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам\'ятні місця, пов\'язані з історичними подіями; городища, кургани, давні поховання, пам\'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки Історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; архі­тектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст і інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Правовий режим земель історико-культурного призначен­ня, крім земельного, встановлюється також І законодавством про охорону культурної спадщини, на що вказує ч. З ст. 54 ЗК. Україна є учасницею Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада 1972 року, Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 6 травня 1969 року, а також Конвенції про охорону під­водної культурної спадщини від 6 листопада 2001 року. На виконання своїх міжнародних зобов\'язань прийнято закони України від 21 вересня 1999 р. "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей", від 8 червня 2000 р. "Про охорону культурної спадщини", від 18 березня 2004 р. "Про охорону археологічної спадщини", від 1 лютого 2005 р. "Про тимчасову заборону приватизації пам\'яток культурної спадщи­ни" та Загальнодержавну програму збереження та використан­ня об\'єктів культурної спадщини на 2004—2010 роки. Всі об\'єкти, перелічені у ст. 53 ЗК, є об\'єктами культурної спадщини відпо­відно до Закону "Про охорону культурної спадщини".

призначення.

Закон визначає об\'єкт культурної спадщини — визначне місце, споруду, комплекс (ансамбль), їх частини, пов\'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об\'єкти, інші природні, природні упорядковані чи створені людиною об\'єкти, незалежно від стану збереженості, шо донесли до нашого часу цінність з антропологічної, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, наукового, архітектурного, мис­тецького чи художнього поглядів і зберегли свою автентич­ність. Об\'єкти культурної спадщини поділяються за типом на: споруди (витвори); комплекси (ансамблі); визначні місця (при­родні чи окультурені природні ландшафти).

Для переведення земель у категорію земель історико-куль­турного призначення необхідні певні правові факти, які вста­новлювали б, що той чи інший об\'єкт належить до об\'єктів, перелічених у ст. 53 ЗК. Такими фактами є: 1) внесення істо-рико-культурних об\'єктів до Державного реєстру нерухомих пам\'яток України; 2) встановлення охоронних зон цих об\'єктів; 3) запровадження режиму їх заповідної охорони; 4) встанов­лення правового режиму охоронюваної археологічної території; 5) встановлення правового режиму історичного ареалу населе­ного пункту, занесеного до Списку історичних населених місць

України.

Ознакою земель історико-культурного призначення є також те, що вони використовуються для розміщення і забезпечення правового режиму охорони історико-культурних об\'єктів. З огляду на те, що охоронні зони і заповідники утворюються для охорони історико-культурних об\'єктів, включених до Державного реєстру нерухомих пам\'яток України (тобто, які мають правовий режим пам\'яток), можна дати таке визначення земель історико-культур­ного призначення: землі історико-культурного призначення — це землі, призначені для розміщення, використання і забезпечення правового режиму охорони історико-культурних об\'єктів, включе­них до Державного реєстру нерухомих пай \'яток України, а також для забезпечення режиму охоронюваних археологічних територій і історичних ареалів населених пунктів.

Специфікою правового режиму земель і сторико- культур ного призначення є те, що це, мабуть, єдина категорія земель, ит має пріоритетний правовий режим порівняно з іншими катего­ріями земельного фонду. У разі настання одного з перелічених вище правових фактів, землі, до якої б категорії вони не нале­жали, підлягають переведенню до категорії земель історико-культурного призначення. Вказівка на це міститься у ст. 34 Закону "Про охорону культурної спадщини", а також в інших законодавчих актах.