2. Загальний правовий режим земель історико- культурного призначення.

Правовий режим земель історико-культурного призначення становить порядок поводження суб\'єктів правовідносин з при­воду їх використання. Оскільки всі землі історико-культурного призначення мають єдине цільове призначення, існують норми, ідо поширюються на всі види таких земель.

Землі історико-культурного призначення підлягають особ­ливій охороні згідно зі ст. 162 ЗК. Землі історико-культурного призначення, на яких розташовані природні ландшафти чи природні об\'єкти, що мають історико-культурну цінність, є складовою частиною національної екологічної мережі України, і на них поширюється правовий режим, передбачений для тери­торій національної екологічної мережі України.

Використання природних ресурсів, зокрема земель історико-культурного призначення, відповідно до ст. 3$ Закону "Про охорону навколишньої природного середовища" буває загальним і спеціальним. Загальне використання цих земель, як правило, здійснюється відвідувачами об\'єктів культурної спадщини, що користуються такими землями безкоштовно з дотриманням уста­новленого для них режиму. Спеціальне використання земель історико-культурного призначення здійснюється на праві влас­ності, оренди землі, постійного чи тимчасового безоплатного землекористування, сервітуту та на інших правових підставах. Згідно з ч. 1 ст. 54 ЗК землі Історико-культурного призна­чення можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності. Це закріплено й у ст. 17 Закону "Про охорону куль­турної спадщини", і в ст. 21 Основ законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. Варто мати на увазі, що згідно з п. "в" ч. З ст. 83 ЗК до земель комунальної власності, що не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі історико-культурного призначення, якщо Інше не передбачено законом.

При продажу пам\'ятки з займаного нею земельною ділянкою, власник повинен письмово повідомити місцевий орган охорони культурної спадщини і Державну службу з питань національ­ної культурної спадщини про умови продажу. Остання має право привілейованої купівлі земельної ділянки історико-куль­турного призначення загальнодержавного значення. Місцеві органи охорони культурної спадщини мають право привілейо­ваної купівлі земель історико-культурного призначення місце­вого значення. У разі відмови від цього права чи нездійснення його протягом місяця, власник має право на продаж пам\'ятки. Право привілейованої купівлі не застосовується, коли купівля-продаж земель історико-культурного призначення відбувається між близькими родичами, перелік яких зазначений у Законі "Про охорону культурної спадщини".

Спеціальними органами у галузі управління землями істо-рико-культурного призначення є Мінкультури і Держкультур-спадщини. Повноваження у цій галузі має також Міпрегіонбуд. Повноваження з управління землями Історико-культурного призначення наділено органи охорони культурної спадщини місцевих державних адміністрацій, при яких діють консульта­тивні ради з питань охорони культурної спадщини.

Певну специфіку має правове регулювання справляння земельного податку за землі історико-культурного призначення. Відповідно до ст. 7 Закону "Про плату за землю", за об\'єкти, розташовані на землях Історико-культурного призначення насе­лених пунктів, що не пов\'язані з забезпеченням режиму охо­рони пам\'яток культури, земельний податок справляється у підвищеному розмірі з застосуванням ставки податку; 7,5 — для земель, на яких розташовані пам\'ятки міжнародного зна­чення; 3,75 — загальнодержавного значення і 1,5 — місцевого

значення.

Ставка земельного податку за тимчасове користування земля­ми історико-культурного призначення за межами населених пунктів згідно зі ст. 9 Закону "Про плату за землю" встанов­люється у розмірі 50% від грошової оцінки плоші ріллі по області. Закон не встановлює обов\'язку сплачувати земельний податок власникам земель історико-культурного призначення, тому що до прийняття ЗК 2001 р. заборонялася передача у приватну власність цих земель. Виникла ситуація, коли постійні користувачі цих земель і власники (у тому числі приватні) не зобов\'язані сплачувати земельний податок за землі Історико-культурного призначення за межами населених пунктів. Від­повідно до ст. 12 зазначеного Закону, від земельного податку звільняються історико-культурні заповідники, а також вітчиз­няні заклади культури, що повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів.

За порушення правового режиму земель історико-культурного призначення ст. 44 Закону "Про охорону культурної спадщини" встановлює для юридичних осіб, які є власниками або упов­новаженими ними органами штрафи: у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Згідно зі ст. 21 Закону "Про охорону культурної спадщини" у разі, якщо власник не дотримується правового режиму земель історико-культурного призначення, то відповідні органи охорони культурної спадщини виносять йому попередження. Якщо влас­ник не виконає умови попередження, то за рішенням суду його земельна ділянка може бути викуплена у примусовому порядку. За примусового викупу земельної ділянки відбува­ється відшкодування пов\'язаних з цим збитків.

Відповідно до ст. 23 зазначеного Закону усі власники земель історико-культурного призначення зобов\'язані укладати з від­повідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Укладення охоронних договорів здійснюється відповідно до Порядку укладення охоронних договорів на пам\'ятки куль­турної спадщини, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1768. Охоронний договір установлює режим використання конкретної земельної ділянки Історико-культурного призначення. Власник такої земельної ділянки зобов\'язаний не пізніше одного місяця з дня одержання її у власність укласти охоронний договір з органами Держкультур-

спадщини.

Якшо земельна ділянка належить до земель Історико-куль­турного призначення загальнодержавного значення (на ньому розташована пам\'ятка національного значення), то місцевий орган охорони культурної спадщини підписує охоронний дого­вір за погодженням з Держкультурспадшини Міністерства куль­тури і туризму України.

В охоронному договорі встановлюються особливості режиму використання земель, види і строки проведення реставрацій­них, консервацій них, ремонтних робіт, робіт з упорядкування території, а також інших заходів, необхідність прийняття яких установлюється відповідним органом охорони культурної спад­щини. Типова форма охоронного договору наводиться у зазна­ченій постанові. До охоронного договору додаються: акт техніч ного огляду пам ятки , опис культурних цінностей І предметів, які належать до пам\'ятки з визначенням місця й умов збе­рігання і використання; план поверхів пам\'яток-будинків і споруд; план інженерних комунікацій І зовнішніх мереж за наявності; генеральний план земельної ділянки, на якому роз­ташована пам\'ятка; паспорт пам\'ятки за формою, затв. наказом Міністерства культури і туризму України від 13 травня 2004 р. № 295/104.

Власник земельної ділянки історико-культурного призна­чення зобов\'язаний забезпечити дотримання вимог проти­пожежної, екологічної, санітарної безпеки, режиму охорони і використання пам\'ятки. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов\'язків, визначених законодавством про охорону культурної спадщини. Режим використання земель історико-культурного призначення встановлює Держкультур-спадщини — щодо земель загальнодержавного значення, орган охорони культурної спадщини обласних державних адміністра­цій — щодо земель місцевого значення.

У разі виникнення загрози для збереження пам\'ятки, власник чи користувач земельної ділянки, на якій розташована пам\'ят­ка, зобов\'язаний негайно повідомити про це орган охорони культурної спадщини місцевої державної адміністрації, а також органи місцевого самоврядування на території яких розміщена пам\'ятка. Розміщення реклами на землях історико-культурно­го призначення загальнодержавного значення відповідно до ст.

Консервація, реставрація, ремонтні й інші роботи на пам\'ят­ках національного значення провадяться за наявності письмового дозволу Держкультурспадщини, на підставі погодженої з нею науково-проектної документації. Такі ж роботи на пам\'ятках місцевого значення провадяться за наявності письмового дозволу органів охорони культурної спадщини місцевих державних адміністрацій і місцевого самоврядування І погодженої з ними науково-проектної документації. Відповідно до ст. 9 Закону "Про охорону культурної спадщини" власники і користувачі земель історико-культурного призначення зобов\'язані допус­кати осіб, уповноважених на це органами охорони культурної спадщини, для виконання відповідних робіт з охорони пам\'яток. Однак роботи, що можуть негативно вплинути на стан пам\'ятки, можуть проводитися тільки після дослідження пам\'ятки за рахунок організаторів таких робіт.

Орган охорони культурної спадщини зобов\'язаний забороня­ти будь-яку діяльність на землях історико-культурного призна­чення, що загрожує схоронності пам\'яток культури чи порушує їх правовий режим. Розпорядження органів охорони культурної спадщини у цьому разі є обов\'язковими для всіх фізичних і юридичних осіб. Такі ж повноваження мають органи місцевого самоврядування, які повинні повідомити про загрозу органу охорони культурної спадщини.

Згідно зі ст. 12 Закону "Про охорону культурної спадщини" правовий режим земель історико-культурного призначення пе­редбачає не тільки охорону пам\'яток культури, але й організацію вільного доступу відвідувачів для ознайомлення з такими пам\'ят­ками. На органи охорони культурної спадщини і власників відповідних земельних ділянок покладається обов\'язок забезпе­чити доступ до пам\'яток культури для проведення екскурсійної, туристсько-рекреаційної діяльності. Порядок організації такого доступу відображується в охоронних договорах. Правовий режим земель історико-культурного призначення встановлює заборону на види діяльності, що перешкоджають забезпеченню доступу до історико-культурних об\'єктів.

На землі історико-культурного призначення поширюється режим особливо цінних земель, установлений ст. 150 ЗК_. Вони не можуть бути вилучені для несільськогосподарських потреб, крім випадків особливої необхідності й в особливому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону "Про охорону культурної спад­щини" переведення земельної ділянки до категорії земель істо­рико-культурного призначення не може бути підставою для примусового вилучення земельних ділянок у їхніх власників і користувачів, за умови дотримання ними правил використання землями Історико-культурного призначення.

Правовий режим конкретної земельної ділянки історико-культурного призначення визначається шляхом локального регулювання у проекті землеустрою щодо організадії та встановлення меж земель історико-культурного призначення, який розроб­ляється згідно з Порядком розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-за­повідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.