IX. ПРАВОВІ ФОРМИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ПРАВІ

• Механізми громадського контролю у демократичній державі

• Правове забезпечення громадських рад

• Правове забезпечення громадських слухань

• Правове забезпечення громадських експертиз

Ключовою формою впливу громадянського суспільства на діяльність органів державного управління і місцевого са­моврядування є громадський контроль.

- соціологічні та статистичні дослідження шляхом ан­кетування, опитування, стороннього нагляду, вклю­ченого нагляду, контент-аналізу, фокус-групових дискусій тощо;

- участь громадян у виборах, референдумах, зборах, місцевих ініціативах, громадських слуханнях;

- громадська експертиза актів органів публічної влади та їх проектів;

- публікації у пресі, випуски по радіо, ТВ;

- участь громадськості у роботі колегіальних органів влади;

- включення представників громади до складу робо­чих груп, які утворюються владою;

- діяльність органів самоорганізації населення;

- діяльність громадських організацій;

- діяльність партійних організацій;

- діяльність об'єднань споживачів;

- перевірка діяльності будь-якої організації або відпо­відальної особи, аналіз звітності, результатів діяль­ності з наступним вжитком певних заходів щодо приведення цієї діяльності у відповідність із вста­новленими нормами;

- пропозиції (зауваження), заяви, скарги, клопотання у вигляді письмових та усних, індивідуальних та ко­лективних звернень громадян.

Громадський контроль може здійснюватись ідеологіч­ними, релігійними, соціокультурними, морально-психо­логічними та іншими методами залежно від конкретних умов і поставлених цілей.

Як вважають фахівці, суспільними наслідками громад­ського контролю можуть бути громадський осуд або громад­ське схвалення. За терміном здійснення громадський контр­оль буває попереднім, поточним та заключним. Попередній громадський контроль здійснюється напередодні певної по­дії або рішення шляхом відстеження планів та намірів об'єкту контролю, зокрема проектів актів, що готуються до прийняття.

Поточний громадський контроль здійснюється безпосе­редньо у ході діяльності і полягає у регулярній перевірці того, як триває робота, обговоренні проблем, що виникають, та виробленні пропозицій щодо їхнього усунення. Заключний контроль здійснюється після того, як роботу виконано. Він полягає у тому, що фактичні результати порівнюються із по­трібними, на підставі чого виробляються заходи щодо неу­хильного виконання рішення або додержання норми та за­побігання можливих відхилень у майбутньому. Ефективність громадського контролю залежить від чіткості встановлення завдань, обґрунтованості еталонних норм та якості розроб­ки і додержання процедур його здійснення.

На цей час в Україні немає спеціального закону про гро­мадський контроль. Його нормативну базу складають окре­мі норми Конституції та інших законів. Так, згідно із ст.ми 5 і 38 Конституції, народ є носієм суверенітету та єдиним дже­релом влади в Україні, яку він здійснює безпосередньо і че­рез органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, а громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами. Згідно зі статтею 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих рефе­рендумах, вільно обирати і бути обраними до органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування. Така конституційна норма передбачає як у теоретичному, так і в практичному контексті громадський контроль за органами державного управління і місцевого самоврядування.

На думку науковців, суб’єктами громадського контролю є громадські об’єднання і політичні партії, професійні спіл­ки, молодіжні та інші громадські організації, органи самоор­ганізації населення, трудові колективи, збори громадян за місцем проживання, а також окремі громадяни. Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування суттєво відрізняється від інших видів контролю. Харак­терною рисою громадського контролю є запобігання пору­шенням у сфері державного управління за допомогою засо­бів суспільного впливу. Громадський контроль розглядається як інструмент громадської оцінки ступеня виконання орга­нами влади та іншими підконтрольними об’єктами їхніх со­ціальних завдань.

О. Полтараков визначає громадський контроль як систе­му відносин громадянського суспільства з державою. Система ґрунтується на підзвітності органів державної ви­конавчої влади органам державної законодавчої влади (пар­ламентський контроль) і недержавним структурам («третьо­му сектору» та ЗМІ). Вітчизняні автори вказують, що головною передумовою ефективного функціонування сис­теми громадського контролю є розвинуте громадянське сус­пільство як середовище та головний суб'єкт його функціону­вання. Сучасний стан розвитку громадянського суспільства та порушення комунікацій між органами публічної влади та суб'єктами громадянського суспільства спричиняють недо­статній розвиток громадського контролю та, як наслідок, не забезпечують належний рівень громадського контролю за якістю управлінських послуг.

Як вказує заступник Міністра юстиції України О. М. Се- мьоркіна, в умовах плюралістичної демократії держава по­ступається частиною своїх повноважень в державній та управлінській сферах соціальної життєдіяльності самоорга- нізуючим та самоуправляючим структурам, які його утворю­ють. Очевидно, що сильна держава неможлива без розвине­ного громадянського суспільства, яке стає дієвим чинником державотворення за умови конструктивного та соціально відповідального діалогу з державою в межах правового поля.

Громадянське суспільство активно сприяє процесам по­літичної демократизації, набуття державою ознак правової, відстоюючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей. Разом з тим, має бути зворотній зв'язок державних інститутів з громад­ськістю, оскільки правова держава має реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, видавати відповідні за­конодавчі акти та слідкувати за їх виконанням. Іншими сло­вами, вона повинна створити ситуацію правової захищенос­ті громадян, сформувати сприятливе правове поле для діяльності створюваних ними громадських інститутів.

Участь у правотворчій діяльності є найпоширенішою формою участі громадських організацій у державному управлінні. Громадське обговорення проектів нормативних актів є обов'язковим етапом нормотворчого процесу в систе­мі органів виконавчої влади. Консультації з громадськістю в нормотворчому процесі проводяться з метою залучення гро­мадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяль­ність органів виконавчої влади, а також забезпечення глас­ності, відкритості та прозорості в діяльності цих органів.

З метою залучення громадських організацій до право- застосовної діяльності органів виконавчої влади законодав­ством передбачена передача громадській організації повніс­тю повноважень (функцій), що їх виконує відповідний державний орган, або передача лише окремих функцій дер­жавних органів громадським організаціям, які діють па­ралельно або спільно з відповідними органами держави. Громадські організації також беруть участь у наданні адмі­ністративних послуг на підставі повноважень, які їм надані законом або нормативно-правовим актом органу виконав­чої влади.

Це також залучення інститутів громадянського суспіль­ства до надання соціальних послуг; здійснення інститутами громадянського суспільства громадського контролю за ді­яльністю органів державної влади у формі громадського мо­ніторингу, підготовки та виконання рішень, експертизи їх ефективності, подання органам державної влади експертних пропозицій, утворення спільних консультативно-дорадчих та експертних органів, рад, комісій, груп для забезпечення врахування громадської думки у формуванні та реалізації державної політики; проведення органами державної влади моніторингу і аналізу громадської думки, забезпечення сво­єчасного публічного реагування на пропозиції та зауважен­ня громадськості; ознайомлення широких верств населення з формами його участі у формуванні та реалізації державної політики, виконання спільних проектів інформаційного, аналітично-дослідницького, благодійного і соціального спрямування тощо.

Констатується, що в останні роки парламентом України прийнято ряд важливих законів, які розширили предмет, зміст і межі громадського контролю за діяльністю держави. Наприклад, громадські організації беруть участь у здійснен­ні цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами, здійснюють громадський контроль за дотриманням законів, спрямованих на запобіган­ня та протидію корупції, з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать чинному законодавству.

Низка законів України регламентує здійснення громад­ського контролю. Так, закон «Про місцеве самоврядування в Україні» як форму громадського контролю визначає громад­ські слухання, у ході яких територіальна громада має право зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, заслуховувати їх, пору­шувати питання та вносити пропозиції щодо питань місце­вого значення, що належать до відання місцевого самовря­дування. Закон «Про інформацію» закріплює обов'язок органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання інформувати населення про свою діяльність та при­йняті рішення. За законом України «Про звернення грома­дян», громадяни мають право звертатись до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань гро­мадян, установ та організацій незалежно від форм власнос­ті, до підприємств, до засобів масової інформації, до поса­дових осіб згідно з їх функціональними обов'язками із зауваженнями, скаргами та пропозиціями щодо їх статутної діяльності, заявою чи клопотанням стосовно реалізації сво­їх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення. Вказані суб'єкти мають розглянути ці звернення та сповістити їхніх авторів про результати розгляду.

Сьогодні діяльність громадських рад виступає в Україні найпоширенішою формою здійснення громадського контро­лю представниками громадянського суспільства. Відповідні відносини поки ще не врегульовані законами України; гро­мадські ради утворюються органами влади та місцевого са­моврядування відповідно до приписів Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центрально­му органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р.

За цим актом громадська рада при вказаних органах є постійно діючим колегіальним виборним консультативно- дорадчим органом, утвореним для забезпечення участі гро­мадян в управлінні державними справами, здійснення гро­мадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час фор­мування та реалізації державної політики. Положення про громадську раду погоджується з органом виконавчої влади, при якому вона утворена, та схвалюється на її засіданні.

Основними завданнями громадської ради є:

- створення умов для реалізації громадянами консти­туційного права на участь в управлінні державними справами;

- здійснення громадського контролю за діяльністю ор­ганів виконавчої влади;

- сприяння врахуванню органом виконавчої влади гро­мадської думки під час формування та реалізації дер­жавної політики.

Громадська рада відповідно до покладених на неї завдань:

- готує та подає органу виконавчої влади, при якому вона утворена (далі — орган), пропозиції до орієн­товного плану проведення консультацій з громад­ськістю, а також щодо проведення консультацій, не передбачених таким планом;

- готує та подає органу пропозиції щодо організації консультацій з громадськістю;

- подає органу обов’язкові для розгляду пропозиції щодо підготовки проектів нормативно-правових ак­тів з питань формування та реалізації державної по­літики у відповідній сфері, удосконалення роботи органу;

- проводить відповідно до законодавства громадську експертизу та громадську антикорупційну експерти­зу проектів нормативно-правових актів;

- здійснює громадський контроль за врахуванням ор­ганом пропозицій та зауважень громадськості, а та­кож дотриманням ним нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції;

- інформує в обов’язковому порядку громадськість про свою діяльність, прийняті рішення та їх виконан­ня на офіційному веб-сайті органу та в інший при­йнятний спосіб;

- збирає, узагальнює та подає органу інформацію про пропозиції громадських організацій щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне значення;

- організовує публічні заходи для обговорення акту­альних питань розвитку галузі чи адміністративно- територіальної одиниці;

- готує та оприлюднює щорічний звіт про свою діяль­ність.

Громадська рада має право:

- утворювати постійні та тимчасові робочі органи (правління, секретаріат, комітети, комісії, експертні групи);

- залучати до роботи ради працівників органів вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування, представників вітчизняних та міжнародних експерт­них і наукових організацій, підприємств, установ та організацій (за згодою їх керівників), а також окре­мих фахівців;

- організовувати і проводити семінари, конференції, засідання за круглим столом та інші заходи;

- отримувати в установленому порядку від органів ви­конавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для забезпечення діяльності ради;

- отримувати від органу проекти нормативно-правових актів з питань, що потребують проведення консуль­тацій з громадськістю.

Члени громадської ради мають право доступу в уста­новленому порядку до приміщень, в яких розміщений ор­ган. До складу громадської ради можуть бути обрані пред­ставники громадських, релігійних, благодійних організацій, професійних спілок та їх об'єднань, творчих спілок, асоціа­цій, організацій роботодавців, недержавних засобів масової інформації та інших непідприємницьких товариств і уста­нов, легалізованих відповідно до законодавства України (ін­ститути громадянського суспільства).

Склад громадської ради формується на установчих збо­рах шляхом рейтингового голосування за кандидатури, які добровільно заявили про бажання брати участь у роботі гро­мадської ради та внесені інститутами громадянського сус­пільства. Кількісний склад громадської ради визначається установчими зборами. Строк повноважень складу громад­ської ради становить два роки. До складу громадської ради може бути обрано не більше ніж по одному представнику від кожного інституту громадянського суспільства. Членство в громадській раді є індивідуальним.

Для формування складу громадської ради орган утво­рює ініціативну групу з підготовки установчих зборів за участю інститутів громадянського суспільства. Якщо при органі вже утворена громадська рада, то не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення її повноважень вона утво­рює ініціативну робочу групу з підготовки установчих збо­рів для формування нового складу ради. До складу ініціа­тивної групи з підготовки установчих зборів входять представники інститутів громадянського суспільства, в тому числі ті, які є членами діючої громадської ради, та органу, при якому утворюється громадська рада.

Не пізніше ніж за 30 календарних днів до проведення установчих зборів орган в обов'язковому порядку оприлюд­нює на своєму офіційному веб-сайті та в інший прийнятний спосіб підготовлене ініціативною групою повідомлення про дату, час, місце, порядок проведення установчих зборів, по­рядок подання заяв для участі в установчих зборах, відомос­ті про склад ініціативної групи та прізвище, ім'я, електро­нну адресу та номер телефону відповідальної особи. Для участі в установчих зборах до ініціативної групи подається заява у довільній формі, підписана уповноваженою особою керівного органу інституту громадянського суспільства.

За 10 календарних днів до проведення установчих збо­рів приймання заяв для участі у них припиняється. На під­ставі поданих заяв ініціативна група складає список учас­ників установчих зборів, кандидатур до нового складу громадської ради та у разі потреби уточнює місце прове­дення установчих зборів, про що орган повідомляє на своє­му офіційному веб-сайті та в інший прийнятний спосіб. Під час проведення установчих зборів з числа їх учасників оби­рається голова зборів, секретар, лічильна комісія, заслухо­вується інформація про результати діяльності громадської ради, що діяла при органі виконавчої влади до проведення установчих зборів, якщо така була утворена.

Протокол установчих зборів, відомості про склад гро­мадської ради орган оприлюднює на своєму офіційному веб- сайті та в інший прийнятний спосіб. Орган затверджує склад громадської ради на підставі протоколу установчих зборів. Членство в громадській раді припиняється на підставі рі­шення громадської ради у разі:

- систематичної відсутності члена громадської ради на її засіданнях без поважних причин (більше ніж два рази);

- повідомлення керівника інституту громадянського суспільства про відкликання свого представника та припинення його членства в громадській раді;

- скасування державної реєстрації інституту грома­дянського суспільства, представника якого обрано до складу громадської ради;

- неможливості члена громадської ради брати участь у роботі громадської ради за станом здоров'я, визнан­ня у судовому порядку члена громадської ради недіє­здатним або обмежено дієздатним; подання членом громадської ради відповідної заяви.

Громадську раду очолює голова, який обирається з чис­ла членів ради на її першому засіданні шляхом рейтингово­го голосування. Голова громадської ради має заступників, які обираються з числа членів ради шляхом рейтингового голосування. Головою громадської ради не може бути обра­но посадову або службову особу органу державної влади. Повноваження голови громадської ради можуть бути припи­нені за рішенням громадської ради у разі припинення його членства у раді, а також виникнення підстав, передбачених Положенням про громадську раду.

Функції секретаря громадської ради може виконувати працівник структурного підрозділу у зв'язках з громадськіс­тю органу, який не є членом громадської ради. Основною формою роботи громадської ради є засідання, що прово­дяться у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал. Позачергові засідання громадської ради можуть скликатися за ініціативою однієї третини загального складу її членів. Засідання громадської ради є правоможним, якщо на ньому присутні не менш як половина її членів. Засідання громад­ської ради проводяться відкрито.

У засіданнях громадської ради бере участь з правом до­радчого голосу уповноважений представник органу. За за­прошенням голови громадської ради у її засіданнях можуть брати участь інші особи. Рішення громадської ради прийма­ється відкритим голосуванням простою більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу го­лосів вирішальним є голос головуючого на засіданні. Рі­шення громадської ради мають рекомендаційний характер і є обов'язковими для розгляду органом. Рішення органу, при­йняте за результатами розгляду пропозицій громадської ради, не пізніше ніж у десятиденний строк після його при­йняття в обов'язковому порядку доводиться до відома чле­нів громадської ради та громадськості шляхом його опри­люднення на офіційному веб-сайті органу та в інший прийнятний спосіб. Інформація про прийняте рішення має містити відомості про врахування пропозицій громадської ради або причини їх відхилення.

Громадська рада інформує орган та громадськість про свою роботу шляхом розміщення в обов’язковому порядку в спеціально створеній рубриці «Громадська рада» на офіцій­ному веб-сайті органу та оприлюднення в інший прийнят­ний спосіб матеріалів про установчі документи, план робо­ти, керівний склад, прийняті рішення, протоколи засідань, щорічні звіти про її роботу. Забезпечення секретаріату гро­мадської ради приміщенням, засобами зв’язку, створення умов для роботи ради та проведення її засідань здійснює ор­ган. Громадська рада має бланк із своїм найменуванням.

Громадські слухання також стали важливим механізмом громадського контролю. Чинний Порядок проведення кон­сультацій з громадськістю з питань формування та реаліза­ції державної політики, схвалений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996, визначає основні вимоги до організації і проведення органами вико­навчої влади консультацій з громадськістю з питань форму­вання та реалізації державної політики.

Консультації з громадськістю проводяться з метою за­лучення громадян до участі в управлінні державними спра­вами, надання можливості для їх вільного доступу до ін­формації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльнос­ті зазначених органів. Проведення консультацій з громад­ськістю має сприяти налагодженню системного діалогу ор­ганів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і сус­пільного життя з урахуванням громадської думки, створен­ню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень.

Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, ре­алізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та ін­ших інтересів. Результати проведення консультацій з гро­мадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій його робо­ті. Консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої влади, який є головним розробником про­екту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері держав­ного і суспільного життя.

Органи виконавчої влади щороку складають орієнтов­ний план проведення консультацій з громадськістю з ура­хуванням основних завдань, визначених Програмою діяль­ності Кабінету Міністрів України, планом законопроектних робіт та іншими документами, а також результатів прове­дення попередніх консультацій з громадськістю. Орієнтов­ний план складається з урахуванням пропозицій громад­ських рад, утворених при центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів АР Крим, державних адміністраціях. Орієнтовний план затверджується до початку року, опри­люднюється на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб.

Громадські, релігійні, благодійні організації, профе­сійні спілки та їх об’єднання, творчі спілки, асоціації, орга­нізації роботодавців, недержавні засоби масової інформа­ції та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства України (інсти­тути громадянського суспільства), можуть ініціювати про­ведення консультацій з громадськістю з питань, не вклю­чених до орієнтовного плану, шляхом подання відповідних пропозицій громадській раді або безпосередньо органу ви­конавчої влади.

У разі коли пропозиція щодо проведення консультацій з громадськістю з одного питання надійшла не менше ніж від трьох інститутів громадянського суспільства, які діють на відповідній території, такі консультації проводяться обов’яз-

ково. Ініціювати проведення консультацій з громадськістю, не включених до орієнтовного плану, можуть також громад­ські ради. Під час проведення консультацій з громадськістю орган виконавчої влади подає громадській раді проекти від­повідних нормативно-правових актів та інформаційно- аналітичні матеріали до них. До участі у проведенні кон­сультацій з громадськістю залучаються в установленому порядку органи місцевого самоврядування.

Органи виконавчої влади під час проведення консульта­цій з громадськістю взаємодіють із засобами масової інфор­мації, надають їм необхідні інформаційно-аналітичні матері­али. Консультації з громадськістю проводяться у формі публічного громадського обговорення (безпосередня форма) та вивчення громадської думки (опосередкована форма). В обов’язковому порядку проводяться консультації з громад­ськістю у формі публічного громадського обговорення щодо:

- проектів нормативно-правових актів, що мають важ­ливе суспільне значення і стосуються конституцій­них прав, свобод, інтересів і обов’язків громадян, а також актів, якими передбачається надання пільг чи встановлення обмежень для суб’єктів господарюван­ня та інститутів громадянського суспільства, здій­снення повноважень місцевого самоврядування, де­легованих органам виконавчої влади відповідними радами;

- проектів регуляторних актів;

- проектів державних і регіональних програм еконо­мічного, соціального і культурного розвитку, рішень стосовно стану їх виконання;

- звітів головних розпорядників бюджетних коштів про їх витрачання за рік.

Публічне громадське обговорення передбачає організа­цію і проведення конференцій, форумів, громадських слу­хань, засідань за круглим столом, зборів, зустрічей з громад­ськістю; теле- або радіодебатів, Інтернет-конференцій, електронних консультацій.

Публічне громадське обговорення організовує і прово­дить орган виконавчої влади із залученням громадської ради у такому порядку:

- визначає питання, яке буде винесене на обговорення;

- приймає рішення про проведення обговорення;

- розробляє план заходів з організації та проведення обговорення;

- вживає заходів забезпечення репрезентативності за­інтересованих суб'єктів;

- оприлюднює інформацію про обговорення на офіцій­ному веб-сайті;

- збирає та аналізує інформацію про оцінку громад­ськістю ефективності запропонованого органом ви­конавчої влади шляху вирішення питання;

- формує експертні пропозиції щодо альтернативного вирішення питання;

- забезпечує врахування результатів обговорення під час прийняття остаточного рішення;

- проводить аналіз результатів обговорення у разі при­йняття рішення, що стосується різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін;

- оприлюднює результати обговорення на офіційному веб-сайті.

Для організаційного забезпечення проведення публіч­ного громадського обговорення орган виконавчої влади може утворювати робочу групу. Для проведення публічного громадського обговорення шляхом електронних консульта­цій з громадськістю використовується урядовий веб-сайт «Громадянське суспільство і влада», офіційні веб-сайти ор­ганів виконавчої влади. Публічне громадське обговорення розпочинається з дня оприлюднення інформаційного пові­домлення про його проведення.

Строк проведення публічного громадського обговорен­ня визначається органом виконавчої влади і повинен стано­вити не менш як один місяць. Пропозиції та зауваження по­даються в усній та письмовій формі, надсилаються електронною поштою на адресу відповідальної особи орга­ну виконавчої влади, на урядовий веб-сайт «Громадянське суспільство і влада» та офіційні веб-сайти органів виконав­чої влади. Пропозиції та зауваження, що надходять на уря­довий веб-сайт та офіційні веб-сайти, оприлюднюються на цих веб-сайтах протягом п'яти робочих днів після їх над-

ходження.

Усні пропозиції та зауваження, у тому числі висловлені по телефону, фіксуються з обов'язковим зазначенням пріз­вища, імені та по батькові громадянина, його поштової адре­си. Інститути громадянського суспільства, наукові та екс­пертні організації, інші юридичні особи подають пропозиції і зауваження у письмовій формі із зазначенням свого найме­нування та місцезнаходження. Анонімні пропозиції не реє-

струються і не розглядаються.

Під час проведення конференцій, форумів, громадських слухань, засідань за круглим столом, зборів, зустрічей з гро­мадськістю ведеться протокол, у якому фіксуються вислов­лені пропозиції і зауваження. Текст протоколу оприлюдню­ється на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади протягом двох тижнів. Пропозиції та зауваження, що надій­шли під час публічного громадського обговорення, вивча­ються та аналізуються із залученням у разі потреби відпо­відних фахівців.

За результатами публічного громадського обговорення органи виконавчої влади готують звіт. Результати публічно­го громадського обговорення в обов'язковому порядку ор­ган виконавчої влади доводить до відома громадськості шля­хом оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та в інший прийнятний спосіб не пізніше, ніж через два тижні після його закінчення.

Вивчення громадської думки здійснюється шляхом:

- проведення соціологічних досліджень та спостере­жень (опитування, анкетування, контент-аналіз ін­формаційних матеріалів, фокус-групи тощо);

- створення телефонних «гарячих ліній», проведення моніторингу коментарів, відгуків, інтерв'ю, інших матеріалів у друкованих та електронних засобах ма­сової інформації для визначення позиції різних соці­альних груп населення та заінтересованих сторін;

- опрацювання та узагальнення висловлених у звер­неннях громадян пропозицій та зауважень з питання, що потребує вивчення громадської думки.

Вивчення громадської думки організовує і проводить орган виконавчої влади із залученням громадської ради. Для організації вивчення громадської думки з метою отримання об'єктивної та достовірної інформації орган виконавчої вла­ди може укладати договори з дослідницькими організація­ми, фахівцями, експертами, інститутами громадянського суспільства про проведення на умовах відкритого конкурсу фахових, наукових соціологічних досліджень, спостере­жень, експрес-аналізу пропозицій різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін.

Іншою формою контролю з боку громадського суспіль­ства є громадські експертизи. Громадська експертиза діяль­ності органів виконавчої влади є складовою механізму де­мократичного управління державою, який передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів виконавчої влади, ефективності прийнят­тя і виконання такими органами рішень, підготовку пропо­зицій щодо розв'язання суспільно значущих проблем для їх врахування органами виконавчої влади у своїй роботі.

Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади було схвалено постано­вою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976 відповідно до указу Президента України від 15 ве­ресня 2005 р. № 1276 «Про забезпечення участі громад­ськості у формуванні та реалізації державної політики». Цей порядок визначає процедуру сприяння проведенню інститу­тами громадянського суспільства громадської експертизи ді­яльності органів виконавчої влади.

Орган виконавчої влади сприяє інституту громадянсько­го суспільства у проведенні громадської експертизи у разі надходження від нього письмового запиту із зазначенням:

- його найменування, відомостей про легалізацію, міс­цезнаходження та електронної адреси;

- предмета і мети громадської експертизи;

- переліку документів та інших матеріалів, необхідних для проведення громадської експертизи;

- адреси, за якою надсилається відповідь на запит, або прізвища, ім'я та по батькові особи, уповноваженої одержати таку відповідь, її контактного телефону і електронної адреси.

День надходження запиту є датою початку проведення громадської експертизи. Орган виконавчої влади після над­ходження від інституту громадянського суспільства письмо­вого запиту щодо проведення громадської експертизи:

- видає у тижневий строк наказ (розпорядження) про проведення такої експертизи і заходів, пов’язаних з підготовкою матеріалів, зміст якого доводить до відо­ма інституту громадянського суспільства, що ініціює проведення громадської експертизи, протягом трьох днів з моменту його видання;

- утворює у разі потреби робочу групу для підготовки матеріалів із залученням представників інституту громадянського суспільства, що ініціює проведення громадської експертизи;

- розміщує у тижневий строк інформацію про надхо­дження запиту щодо проведення громадської експер­тизи та заходи, здійснені органом виконавчої влади з метою сприяння її проведенню, на власному веб-сайті;

- подає інституту громадянського суспільства матеріа­ли або завірені в установленому порядку їх копії з урахуванням вимог та строку, визначених законом України «Про інформацію».

Посадові особи органу виконавчої влади не повинні пе­решкоджати проведенню громадської експертизи та втруча­тись у діяльність інституту громадянського суспільства, пов'язану з її проведенням. Пропозиції, підготовлені інсти­тутом громадянського суспільства за результатами проведе­ної громадської експертизи, враховуються органом виконав­чої влади під час підготовки програм соціально-економічного розвитку, державних цільових та регіональних програм, формування бюджетів відповідного рівня, вирішення пи­тань поточної діяльності.

Орган виконавчої влади після надходження експертних пропозицій:

- розміщує їх у тижневий строк на власному веб-сайті;

- розглядає їх на найближчому засіданні колегії за участю представників інституту громадянського сус­пільства, що проводив громадську експертизу;

- розробляє і затверджує за результатами розгляду експертних пропозицій заходи, спрямовані на їх реа­лізацію;

- подає у десятиденний строк інституту громадянсько­го суспільства, що проводив громадську експертизу, письмову відповідь про результати розгляду експерт­них пропозицій та заходи, спрямовані на їх реаліза­цію, з одночасним розміщенням відповідної інфор­мації у засобах масової інформації та/або на власному веб-сайті;

Також цій орган надсилає в письмовій та електронній формі Секретаріату Кабінету Міністрів України для розмі­щення на урядовому веб-сайті «Громадянське суспільство і влада» такі відомості:

- інформацію про інститут громадянського суспіль­ства, що проводив громадську експертизу, предмет та строки її проведення;

- експертні пропозиції за результатами проведеної гро­мадської експертизи; затверджені органом виконавчої влади заходи для реалізації експертних пропозицій;

- відповідь органу виконавчої влади інституту грома­дянського суспільства про результати розгляду екс­пертних пропозицій та заходи для їх реалізації.

Питання для самоперевірки:

1. Які права людини реалізуються у форматі механізмів громадського контролю?

2. Які нормативні акти визначають зміст громадського контролю в Україні?

3. Визначте відмінності правового статусу громадських експертиз та громадських слухань.

4. Яка форма громадського контролю сприяє інституці- оналізації громадянського суспільства та чому?

Завдання:

1. Знайдіть та охарактеризуйте положення про громад­ські ради при декількох центральних органах виконавчої влади, проаналізуйте репрезентативність складу цих рад.

2. Підготовте від імені всеукраїнської правозахисної ор­ганізації відповідно до вимог чинного законодавства доку­менти, необхідні для організації громадської експертизи ді­яльності певного міністерства за певним напрямом.

Література:

1. Громадська думка: теоретичні та методичні проблеми дослі­дження / В. М. Вовк та ін. ; заг ред. В. Л. Оссовський. — К. : Стилос, 2001. — 168 с.

2. Громадська експертиза діяльності органів виконавчої влади в Україні: організація та проведення : практ. посібн. / О. В. Літ- вінов та ін. — Дніпропетровськ : Моноліт, 2010. — 180 с.

3. Денисюк С. Ф. Громадський контроль за правоохоронною ді­яльністю в Україні: адміністративно-правові засади : автореф. дис... д-ра юрид. наук : 12.00.07 / С. Ф. Денисюк. — Дніпро­петровськ, 2010. — 36 с.

4. Денисюк С. Ф. Громадський контроль як гарантія законності у адміністративній діяльності правоохоронних органів в Україні : моногр. / Денисюк С. Ф. — Х. : Золота миля, 2010. — 367 с.

5. Зінчук М. І. Громадський екологічний моніторинг : навч. посібн. / М. І. Зінчук, І. М. Мерленко. — Луцьк : Іванюк, 2009. — 102 с.

6. Корнієвський О. А. Громадські об’єднання у системі націо­нальної безпеки держави : моногр. / О. А. Корнієвський. — К. : Альтерпрес, 2010. — 395 с.

7. Латишева В. В. Механізми реалізації громадського контролю за наданням управлінських послуг органами публічної влади : ав- тореф. дис... канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / В. В. Латишева. — О., 2010. — 20 с.

8. Лациба М. В. Громадська експертиза діяльності органів вико­навчої влади: крок за кроком / М. В. Лациба, О. С. Хмара, О. С. Орловський. — К. : Україна, 2010. — 96 с.

9. Лациба М. В. Громадські організації на виборах / М. В. Лаци- ба. — К. : б. в., 2005. — 56 с.

10. Мандрик В. Громадські слухання як елемент лобіювання : по­сібник для громадських організацій / В. Мандрик. — К. :

A. П.Н., 2002. — 60 с.

11. Полінець О. П. Контроль в державному управлінні України: теоретико-організаційні питання : автореф. дис... канд. наук з держ. управління: 25.00.01 / О. П. Полінець. — К., 2003. — 20 с.

12. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реаліза­ції державної політики : постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-п

13. Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади : постанова Кабінет Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976 [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/976-2008-п

14. Семигіна Т Громадський контроль як механізм попередження порушень у сфері охорони здоров’я / Т. Семигіна // Віче. — 2009. — № 19. — С. 11-18.

15. Семьоркіна О. М. Взаємодія держави та інститутів громадян­ського суспільства / О. М. Семьоркіна [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://www. minjust. gov. ua/33679

16. Сушинський О. І. Контроль у сфері публічної влади: теоретико- методологічні та організаційно-правові аспекти: монографія / О. І. Сушинський. — Л. : ЛРІДУ УАДУ, 2002. — 468 с.

17. Яценко В. А. Громадська думка в системі механізмів державно­го управління : автореф. дис... канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 /

B. А. Яценко. — К., 2010. — 20 с.