Конвенція покладає на Українську державу міжнародно- правові зобов’язання юридично забезпечувати низку фундаментальних прав людини.
Таке забезпечення цих прав включає й можливість застосування для їх захисту юридичних засобів, юридичних процедур. Невипадково Конвенція містить ряд положень, які - з огляду на інтерпретацію Судом - висувають до держав конкретизовані вимоги надання фізичним та юридичним особам належних національних юридичних засобів захисту їхніх прав, зокрема гарантувати ефективну процедуру правосуддя.
Такі положення випливають з різних статей Конвенції, зокрема зі ст. 2 (позитивний обов’язок держави проводити ефективне розслідування у випадках вбивства), ст. 5 (процесуальні права підозрюваного та обвинуваченого в контексті права на свободу та особисту недоторканність), ст. 7 (ніякого покарання без закону). Однак зазначені зобов’язання випливають, перш за все, зі ст. 13 Конвенції, яка безпосередньо закріплює право на ефективний юридичний засіб захисту у національному державному органі кожному, хто вважає, що його право, зафіксоване у Конвенції, порушено, та зі ст. 6 Конвенції, яка проголошує право на справедливий судовий розгляд.Таким чином, останні дві статті фіксують два окремих права людини, які по суті мають ту ж саму мету - надати людині можливість ефективно захистити своє право від порушення. Аналіз практики Суду показує, що найбільш численними є звернення до Суду зі скаргами про неспроможність держави забезпечити ефективну процедуру захисту права людини. У цьому аспекті вельми поширеними є скарги про порушення якраз п.1 ст.6 Конвенції, а також ст.13 Конвенції. Тому актуальність належної інтерпретації цих положень Конвенції - з огляду й на українські реалії державно-юридичної правозахисної діяльності - є, мабуть, цілком очевидною.
Зазначені положення Конвенції були доволі широко витлумачені Судом, і на сьогодні у науковій літературі, зокрема й у вітчизняній, висвітлюються різні аспекти змісту права на справедливий судовий розгляд [21; 126; 429, с.181-248; 398; 25; 135; 382] та права на ефективний юридичний засіб захисту [44, с.439-449; 151; 167].
Однак при „відокремленому” аналізі кожного з цих прав важко - зважаючи на їхню спорідненість - відповісти на питання про те, а як же вони співвідносяться між собою. Якщо ж не виявити це співвідношення, то з конкретних обставин справи не завжди можна точно визначити, саме яке ж право порушене.У цьому підрозділі висловимо деякі міркування щодо згаданого співвідношення, спираючись, в основному, на аналіз прецедентної практики Суду.
Та, передусім, нагадаємо, що специфіка структури ст.6 Конвенції полягає у тому, що перший пункт цієї статті визначає цілу низку загальновизнаних нині гарантій належного судового розгляду цивільних чи кримінальних справ (зокрема, доступ до суду, публічність, справедливість, неупередженість, незалежність, оперативність такого розгляду, виконання судового рішення, остаточність такого рішення й багато інших); а всі подальші її пункти стосуються вже окремих гарантій процедури кримінального переслідування. Тому у порівнянні саме з першим пунктом цієї статті ст.13 Конвенції має, так би мовити, однорідний зміст.
1.6.1.
Еще по теме Конвенція покладає на Українську державу міжнародно- правові зобов’язання юридично забезпечувати низку фундаментальних прав людини.:
- Сучасна українська доктрина прав людини виходить з того, що процес державно-юридичного забезпечення прав людини, включає три напрями діяльності держави:
- Підстави обмежень нрав людини та відступу держав від своїх міжнародних зобов’язань
- Основні підходи до принципу виконання міжнародних зобов’язань на різних етанах розвитку міжнародного права. Сучасні механізми регламентації
- Процедура подання скарг: Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
- 7.2. Множинність та зміна осіб у зобов’язаннях. Припинення зобов’язань
- § 1. Рамкова конвенція — перший в історії Європи юридично зобов’язуючий багатосторонній документ щодо захисту національних меншин
- Відомо, що одним із складових елементів системи державно-юридичного забезпечення прав людини є офіційний захист цих прав [195, с.18].
- Європейська конвенція з прав людини як складова національного законодавства України
- Принцип добросовісного виконання зобов’язань ключовий не лише для міжнародного права, а й для права взагалі.
- Відповідність дій Російської Федерації проти України, її громадян та інших осіб, що мешкають па території України, нормативним вимогам принципу добросовісного виконання міжнародних зобов’язань
- Класифікація юридичних засобів захисту прав людини
- Ознаки терміно-поняття державно-юридичного захисту прав людини
- ЄКПЛ як міжнародний інструмент захисту прав людини[2]
- Поняття та ознаки державно-юридичного захисту прав людини
- Поняття та види юридичних засобів захисту прав людини
- На український правовий простір Конвенція поширює свою дію з 1997 року.
- Як відомо, держави — основні суб’єкти міжнародного права, і суб’єкти універсальні, адже не може бути таких міжнародно-правових відносин, учасницею яких не могла б бути держава.[662]
- Право на ефективний юридичний засіб захисту: інтерпретація Європейським судом з прав людини
- Закріплення у національному законодавстві юридичних засобів захисту прав людини породжує закономірне питання: чи є ці засоби дієвими, ефективними?