Виборча практика в Угорщині

Виборами до парламенту в Будапешті створювалось вражіння, особливо закордоном, що ними забезпечені койституційні права всіх громадян держави, в тім числі й права поодиноких національностей.

Західньо-европейський політичний світ ніколи не старався зрозуміти проблеми національностей Угорщини чи Россії і тим менше ці національности підтримати. Тільки поодинокі особи з почуттям людської справедливости, як норвежець Бйорнсон, анґлієць Сетон Ватсон (Скотус Віатрр), українці Б. Гнатюк, I. Франко, M. Драго- манов, які своїми працями й статтями вкаЗували на виборчу й де- націоналізаційну практику й таким способом мобілізували публічну опінію проти переслідувань немадярських народів в Угорщині.

A як виглядало в практиці виборче право в Угорщині та як переводилось в житті, свідчить наступна таблиця:

B 1870 p. 13,654.349 душ населення мали виборче право 890.416 виборців, себто, 6.73%

O^idokolas az orszagos kepviselok valasztasanak sz6I6 t6rveny javaslathoz, Budapest, 1919, p. 22 a Magyar sztatisztikai evk6nyv. Uj evfolyam XXII, Budapest, 1916, p. 314; див.: Houdek Fedor: Kapitulacia Madarov v roku 1918.

Ціла виборча система й практика державної машини Угорщини були ведені в дусі обмеження національних та політичних прав національностей, як рівнож і власного мадярського народу. I так, напр., «в 1887 p. внаслідок жорстокостей, два з половиною мільйонів мадярських румунів були заступлені в парламенті одним одиноким депутатом, бувшим Генералом об’єднаної армії Траян Дода, і навіть він зрезиґнував, заявивши, що є неможливо йому самітньому обороняти інтереси його народу проти 400 депутатів. I як він в своїй резигнації висловився пристрастною мовою, то був поставлений перед судовий трибунал і засуджений на два роки тюрми» (Jaszi Oszkar: The Dissolution... p. 334). — “... in 1887 in consequence of the electorial atrocities the two and a half million of Hungarian Roumanians were only represented by one single deputy by the former general of the joint army Trajan Doda, but even he resigned with a declaration that he was incapable of defending the interest of his nation alone against more than 400 deputies. And as he expressed himself in passionate language in his resignation, he was brought before a tribunal which condemned him to two years in prison.”

Збереження саме такої виборчої системи в Угорщині, навіть в новішій добі, має свою легальну основу в постановах «Акту ч. 1 з 1608 p. Збірник законів Угорщини (Corpus Juris Hungarici, III 25), який постановляє, що політичну націю творять чотири стани: прелати, аристократія (барони), менша шляхта і міщани або громадяни вільних королівських городів».

B політичнім відношенню мадярська февдальна система подібно ставилась і до загалу свого власного народу. Ясі подає таку характеристику виборів в Мадярщині: ... «більшість не репрезентує правдиву волю краю, а саме тому, що 54.5% землевласників, 59% ремісників, 44.2% купців, 58.5% державних урядовців, 69.6% приватних службовців і 98% робітників є безправними, а політична сила знаходиться в руках обмеженої олігархічної кліки, яка є спроможна при кожній системі відкритих виборів для кожної політичної програми забезпечити за собоюбільшість» (Jaszi Oszkar: Die Kriese... p. 10).

Виборчий закон з 1874 p., який з певними змінами був право- важний аж до першої світової війни, задержав в основному ті самі принципи виборчого права. He допускав до виборів такі катеґорії населення: службовців, ремісників, громадян, які не підлягали податку, хліборобських робітників, іншими словами виключав більшість населення Мадярщини. Таким чином виборче право мало приблизно 6.5% населення, а в Семигороді тільки 3.2%. Слід додати, що вибори були публічні й усні, так що уряд, з поміччю жандармерії й війська легко міг впливати на їх вислід (Macurek... Dejiny.. p. 265).

Для ясности образу наводимо штучно створювані виборчі труднощі урядовими чинниками для опозиційних виборців та їхніх кандидатів так, як їх подає Оскар Ясі:

«Те, що робило виборчу систему за опінією Рудолфа Кєлена «найбільш реакційною системою в Европі», а мадярська корупційна виборча система, згідно з твердженнями Йосифа Редліха, «унікальною в Европі», був факт, що навіть це обмеження та штучне влаштовання не було переведене правильно, але було сфальшоване під натиском та насильством, для якого не- славна інституція «публічних виборів» дає достатню нагоду.

“That which made this electoral system according to the judgement of Rudolf

Kjellen ”themost reactionary system of Europe,” and Hungarian electoral corruption according to the statement of Joseph Redlich “unique in Europe” was the fact that even this restricted and artificial arrangement was not carried out in a fair way but was falsified by pressure and violence for which the ignominious institution of “public voting” gave ample occasion. Very often public voting was not even employed, but the electorate was simply kept away from the polls by “v i s m a j o r” artificially created.” ^

«Закон з 1874 p. виключав з виборчого права немадярів, як люд менше заможний, що не відповідав господарським вимогам самого закона, а пасивне виборче право признавав тільки особам, що знали мадярську мову» (Macurek:Dejiny...cTop. 268). Наведені тут арґумен- ти дають ясний образ цілої виборчої системи в Мадярщині.

Згідно з твердженням Графа Аппоній Алберта, міністра культу й публічної вихови, «Свята Корона є не тільки символом королівської влади, а рівнож і мадярської держави,цілої мадярської нації, її конституції та її території, вона є більше як тільки символ, вона є місцем суверенности»...«Всю шляхту, то є цілу леґальну націю називали «членом Святої Корони», а сьогодні, коли стародавні привілеї шляхти є користю цілого народу, таке визначення відноситься без різниці і до всіх громадян Мадярщини» (Count Apponyi Albert: A Brief Sketch of the Hungarian Constitution and of the relations between Austria and Hungary, Budapest, 1908, p. 17).

“The Holy Crown, is not only the symbol of royalty but also of the Hungarian State, of the whole Hungarian nation, of her Constitution, and of her territory; it is even more than a symbol, it is the seat of sovereignty... All nobles, i.e., the whole legal nation, were called “membra Sacrae Coronae” (members of the Holy Crown); and today, when the ancient privileges of the nobility are enjoyed by all the people, this designation is applied to all Hungarian citizens without distinction.”

Як наглядно виходить із цієї виборчої практики, населення Угорщини не було зрівняне у своїх конституційних правах.

”... that after the war, for the first time in history, the ballot was introduced in Hungary, at the elections of the winter of 1919 for National Assembly. But no sooner was Count Bethlen in power than he took steps to abolish it; and during his

Ionure of office (1921-1931) and until the present dhy, open voting with all its attendant vices, has again been practised in the rural constituencies of Hungary.”

АиГлійський вчений Сетон Ватсон (Скотус Віатор) приїхав до Угорщини як ревний прихильник Л. Кошута з наміром спростувати «наклепи» національностей проти мадярів. Переконавшися в Ma- дярщині про дійсний стан справи, він виступив острою критикою проти політики Мадярщини і в обороні національностей, за що на нього мадярська політична опінія грубо напала. Ясі Оскар наводить дещо в цім напрямії «дуже характерно, що, напр., людину такої моральної чесноти та наукової об’єктивности, як Сетон Ватсон, мадярська преса і політики завше представляли як зажерливий авантюрист, або ідійот, зведений національностями держави» (»Jaszi Osz- kar: The Dissolution... р. 328).

“It is very characteristic that, for instance, a man of the moral integrity and scientific objectivity of Mr. Seton Watson was always described by the Magyar press and politicians as a greedy adventurer or as an idiot misled by the nationalitiesof the country.”

КоломанТісо був протягом 15 літ прем’єр-міністром, який уздос- коналив засаду виборчої практики «за всяку ціну провалювати», себто «кожного опозиційного національного кандидата за всяку ціну провалювати, унеможливлювати його вибір із свідомим порушенням законів, підступом, незаконним насильством і навіть пролиттям людської крови» (Dr.

Що така засада й наука не була голословною фразою, свідчить випадок з румунами, які в останньому парламенті в Будапешті на

2,948.0 свого населення (статистика з 1910 p.) мали тільки 5 послів, коли за нормальної виборчої системи мали мати біля сто (Hou- dek: Kapitulacia madarov... p. 6).

Така політична практика в Мадярщині не була виїмком, а, навпаки, правилом. Пануюча верства відкидала всякі спроби зміни. Навіть в лютому 1918 p., коли воєнна ситуація Австро-Угорщини вже мала видимі знаки програної війни, підчас дебати в мадярськім парламенті над виборчою реформою, Граф Юлій Аппоній заявив, що «самовизначення є небезпечним гаслом, здійснення якого означало би кінець мадярської держави» (Seton Watson: Treaty Revision... p. 57). — “... selfdetermination is a dangerous catchword, the realization of which would mean the end of the Hungarian State.”

Це однак не перешкаджало, представникові мадярської системи, Графові Бетленові в АнГлії підчас обіду в парламенті дня 30 XI 1930 p. заявити що «Мадярщина є наскрізь демократичною державою і придержується своєї 800-літньої конституції та парламентарної системи. Вона не має ідеї фашизму, всупереч її приятельству з Італією та Німеччиною. Нашим ідеалом є дійсна інтернаціональна демократія» (Seton Watson: Treaty Revision... p. 58). — ... Count Bethlen in England at dinner in the House of Commons on November 30, 1930 declared that “Hungary is a thoroughly democratic state, and clings to its 800 year old constitution and Parliamentary government... It has no idea ofWs- cism, despite its friendship for Italy and Germany... Our ideal is the real international democracy."

Після вбивства прем’єр-міністра Графа Стефана Tica (1913-1917), став мадярським прем’єром Векерле (Wekerle). Найважнішим конституційним актом його влади було запровадження в життя нового виборчого закону, за словами чужинців, «ганебного», якого король санкціонував дня 11 IX 1918 p. Згідно з офіційною статистикою ма- дяри творили в цю добу приблизно 54.5% населення (а в дійсності значно меньше), а новий закон забезпечив їм 62.7% мандатів, очевидно на некористь немадярського населення. Мадяри разом з німцями мали 74.9% мандатів (Houdek: Kapitulacia... p. 7; див.: Indokolas az orszagos kepvisel5k valasztasarol sz616 torveny javaslathoz, 1917, p. 253).

Навіть такий, всіми признаний і прославлюваний ліберал, як Граф Михайло Каролі (Karolyi Mihaly), прем’єр-міністер, а відтак президент держави після упадку королівства в 1918-19 pp., один з найбагатіших аристократів Мадярщини, в своїй публічній промові заявив, що здійснення засади самовизначення національностей в Мадярщині в змислі доктрини Вілсона, «ані я, ані ніхто інший не уважає за дозволене» (Houdek: Kapitulacia... p. 10; 3 промови Каролія на основуючих зборах товариства «Світанок» (Viradat) дня 7 XI 1918).

Після Австро-Угорського Вирівнання загальне положення в краю під кожним оглядом значно погіршилось і настало спустошення не тільки політичне, але й культурне.

Мадяри і в парламенті послідовно додержувались засади, що «батьківщина є мадярською власністю» (Seton Watson: Racial Problems... p. 60. — “Fatherland is the Magyar property.")

Аналізуючи наведені приклади, можна зробити висновок, що таке вороже наставлення до власного і інших народів, має свій глибокий корінь в національнім характері мадярської пануючої верстви та в плеканому нею поняттю «пануючої мадярської нації». Із того випливає її легковажне і навіть зневажливе відношення до кожного, хто не належить до її кола. Це було в Европі загально відоме. I великий політичний реаліст Отто фон Бісмарк це помітив, коли в своїх спогадах написав, що не довіряє мадярам, бо вони зневажають шваба (німця) і часто ще й їхніми циганами грають “der Deutsch ist ein Hundsfott” (Gr6f Andrassy Gyula: A magyarorszag es пё- metseg erdekszolidaritasa, Budapest, 1956, р. 4). Мадяри радо вживали і такого рода приповідки;

Magyar ember has courage N6met ember Hundsfott Baggage God grant, that as it ever has been,

Both German and Slovak may serve the Magyar

(Seton Watson: Racial Problem in Hungary, London, 1908, p. 59).²³

Мадяри не хотіли зрозуміти, ані навіть збагнути, що всяке порушення морально-правних основ в державі завше веде до політичних помилок з непередбаченими наслідками. A коли в 1918-19 роках вони побачили наслідки своїх помилок, то до направи було запізно. Слово вже мали поодинокі поневолені ними народи.

Мадярська пануюча февдальна верства «уважала себе вродженою расою для панування та цивілізації і тому вона сподівалась асимілювати своїх немадярських підданих» fWiskeman Elizabeth: Undeclared War, II-nd edition. New York, 1967, p. 29; див.: Macartney C. A.: Hungary and Her Successors, Oxford University Press, 1937).