Моделювання виборчих систем

(Витяги. Міжнародний інститут демократії та сприяння виборам, Ендрю Рейнолдс,

Бен Рейлі, Ендрю Елліс, Стокгольм – 2005).

Витяг: пп.14 – 46.

Чим є виборчі системи

14. На фундаментальному рівні виборчі системи трансформують голоси, віддані на загальних виборах, у мандати, які виграли партії чи кандидати.

Важливість виборчих систем

15. Політичні інституції визначають правила гри, в межах якої втілюється демократія. Досить часто вважається, що найлегшим для маніпуляцій інститутом, добро це чи погано, є виборча система. У трансформуванні голосів, відданих на загальних виборах, в місця у парламенті, вибір виборчої системи може ефективно визначити, кого обрано та яка партія отримує владу. Коли багато аспектів політичної системи держави обумовлено в Конституції, до якої внести поправки досить складно, зміна виборчої системи часто вимагає лише нового законодавства.

16. Навіть якщо кожен виборець проголосує аналогічно та кожна партія отримає ідентичну кількість голосів, використання однієї виборчої системи може привести до коаліційного уряду чи уряду меншості, а іншої - дозволити одній партії отримати контроль над більшістю. Приклади, зазначені в додатку Д, демонструють, як різні виборчі системи можуть трансформувати ідентично віддані голоси в дуже відмінні результати.

Виборчі та партійні системи

17. Чимало наслідків виборчої системи ідуть далі цих безпосередніх впливів. Деякі заохочують чи навіть примушують до формування політичних партій, інші визнають лише індивідуальних кандидатів. Виборча система суттєво впливає на тип партійної системи, яка розвивається, особливо кількість та відносні розміри політичних партій в законодавчому органі. Подібно й з внутрішньою згуртованістю та дисципліною партій: деякі системи можуть сприяти фракційності, коли різні крила однієї партії знаходяться в постійному конфлікті, тоді як інша система може заохочувати партії висловлюватися одноголосно, не сприяючи розбіжностям всередині партій. Виборчі системи можуть також впливати на спосіб ведення виборчих кампаній партіями та поведінку виборчих еліт, сприяючи таким чином визначенню ширшого політичного клімату, заохочувати чи перешкоджати формуванню об’єднань партій (блоків) та надавати переваги для партій та груп, що базуються на широкій платформі та сприяють участі широких верств, чи таким, що формуються на підставі вузько-етнічних чи навіть родових зв\'язків.

Виборчі системи та врегулювання конфліктів

18. Ці різноманітні впливи підкреслюють важливу роль, яку відіграють виборчі системи в сфері розв’язання конфліктів. Загалом зрозуміло, що вони можуть або посилити, або зменшити тертя і конфлікти у суспільстві. З однієї сторони, існує тертя між системами, які акцентують увагу на представництві меншин, та тими, які заохочують до сильного однопартійного уряду. З іншого боку, якщо виборча система не вважається справедливою і політична система не дозволяє опозиції відчути, що вона має шанси виграти наступного разу, тоді ті, що програли, можуть відчувати себе зобов’язаними працювати поза системою, користуючись недемократичними, конфронтаційними чи навіть насильницькими методами.

Психологічні та механічні наслідки

19. Вважається, що виборчі системи мають, як «механічні», так і «психологічні наслідки». Механічний вплив є найбільш відчутним в тому, як різні виборчі системи заохочують до різних видів партійних систем. Відносної більшості/мажоритарні системи часто мають обмежуючий вплив на чисельність партій, в той час як пропорційні є більш «дозволяючи ми», що в результаті сприяє більшому різноманіттю партій. Психологічний вплив виборчих систем посилює механічний: за системи, коли кандидат з найбільшою кількістю голосів отримує мандат, виборці, які хочуть підтримати невелику партію, постають перед дилемою, як найкраще не «втратити» свій голос, оскільки від одномандатного округу буде обрано лише одного кандидата. В результаті цієї дилеми багато виборців не висловлюють свій справжній вибір, а натомість голосують за іншого кандидата (як правило від основної партії), хто на їхню думку має реальні шанси виграти це місце. Загальним наслідком цього є посилення більших партій за рахунок менших. Пропорційні системи чи системи, які надають виборцям більше, ніж один голос, навпаки, більш ймовірно сприятимуть обранню малих партій, а відповідно, мотивація голосувати за «сильнішого» стратегічно зменшується.

Важливість контексту

20. Важливо розуміти, що одна й та ж виборча система не працюватиме однаково у різних країнах. Хоча є схожий досвід в різних регіонах світу, наслідки певного виду виборчої системи залежать великою мірою від соціо-політичного контексту, в якому вона використовується. Наприклад, хоча є загальна згода, що системи відносної більшості/мажоритарні ведуть до обмеження спектру законодавчого представництва, а пропорційні системи його заохочують, загальноприйняте розуміння, що правила системи відносної більшості/мажоритарної створять двопартійну систему, а пропорційна система – багатопартійну, виглядає все більше застарілим.

Ширша демократична система

21. Важливо також не розглядати виборчі системи відокремлено. Їхня структура та наслідки значною мірою обумовлені іншими інституціями, існування яких є передбаченим чи ні у Конституції. Виборчі системи є однією складовою комплексу управлінських систем, правил та можливостей доступу до влади. Побудова дієвої виборчої системи базується на аналізі загальної системи політичних інституцій: зміни однієї частини цієї системи можуть викликати перебудову у роботі інших інституцій.

22. Наприклад, як обрана виборча система сприяє чи заохочує до розв’язання конфліктів між партійними лідерами і активістами на місцях? Наскільки лідери партії можуть контролювати обраних представників партії? Чи є конституційно-передбачені норми щодо референдумів, ініціатив громадян чи інших форм “прямої демократії”, що може доповнювати інституції представницької демократії? Чи деталі виборчої системи виписані в Конституції, як додатки до Конституції (є тілом Конституції) чи в звичайному законодавстві? Це визначатиме наскільки стабільною є система чи наскільки вона може бути відкритою до змін, запропонованих обраною більшістю.

23. Є два питання цього ґатунку, які варто розглянути детальніше.

24. У більшості двопалатних парламентів (бікамеральних) у країнах з федеративним устроєм, дві палати обираються різними (чи несумісними) методами. Це має сенс з огляду на дві першочергові причини, що пов’язані з теорією, яка є підґрунтям федералізму. Перш за все, друга (чи верхня) палата федеративного парламенту виконує функцію представництва регіонів чи штатів країни і кожен штат отримує однакове представництво, не залежно від населення чи територіальних характеристик (наприклад, Сенат США чи Національна Рада Провінцій ПАР). По-друге, важко обґрунтувати необхідність існування двох палат парламенту, якщо у їхніх ролях та, можливо, також владних повноваженнях немає певних відмінностей. Використання тієї ж виборчої системи для обох палат більш ймовірно повторить та посилить владу більшості, яка контролює нижню палату – особливо, якщо вибори до обох палат відбуваються одночасно. Верхні палати дають можливість для певних виборчих інновацій, включення груп інтересів, які можуть бути непредставлені на національних виборах до нижньої палати. Але коли вибори відбуваються на трьох чи більше рівнях – до верхньої палати парламенту, нижньої, органів влади на регіональному рівні, надзвичайно важливо, щоб системи, які використовуються, розглядалися в сукупності. Наприклад, може бути можливим заохочення представництва меншин на регіональному рівні водночас з відмовою чи навіть забороною на національному рівні.

25. До останніх років було небагато прикладів стабільних демократій, що використовують президентські системи. Водночас відданість президентській моделі, наприклад, в Латинській Америці та частинах Південно-Східної Азії, означає, що актуальним є питання: які аспекти інституційної структури допомагають в роботі президенталізму? Є певні свідчення з досвіду Латинської Америки, що зауважують проблематичність стабільності у країнах з президентськими конституціями і дуже фрагментованими партійними системами та що є тертя між поділеними законодавчою та виконавчими гілками, коли президентська виборча система є двотуровою, законодавча система є по партійних списках та вибори не є одночасними. Разом з тим, здається корисним прийняття виборчої системи, яка робить ймовірним, що партія чи блок, які підтримують президента, мають суттєве представництво, хоча й необов’язково абсолютну більшість обраних депутатів законодавчого органу.

26. Плюралістичні (з можливістю віддати більше, ніж один голос) вибори президента та одночасні президентські і парламентські вибори часто сприймаються як такі, що допомагають сконцентрувати партійну систему навколо меншої кількості більш важливих викликів для влади. Щоправда, можуть бути серйозні небезпеки в комбінуванні значних повноважень в руках прямо обраного президента, що є головою виконавчої влади, з використанням плюралістичного методу в неоднорідній та етнічно-поділеній країні, де жодна група не має абсолютної більшості. Результат може бути руйнівним для легітимності чи успіхів мирного процесу. Президентська виборча система може доповнювати федеративну систему, оскільки потребує успішного кандидата, який міг би здобути переможні голоси не лише на загальнодержавному рівні, але й значну частку голосів в мінімальній частині штатів федерації (як в Індонезії чи Нігерії).

Критерії побудови

27. Вибудовуючи виборчу систему, найкраще розпочинати зі списку критеріїв, які підсумовують те, чого слід досягнути, чого слід оберігатися та, в широкому розумінні, як повинні виглядати бажані законодавча та виконавча влади. Наступні критерії покривають чимало сфер, але їх список не є вичерпним і читач може додати чимало рівнозначно важливих складових. Також правдивим є те, що деякі описані критерії перекривають один одного та можуть навіть здатися суперечливими. Це тому, що вони часто і справді є суперечливими: це є природою інституційної структури, що змушує до взаємокоригування несумісних бажань і цілей.

Наприклад, хтось може бажати надати можливість бути обраними для незалежних кандидатів, а водночас заохочувати ріст сильних політичних партій. Або розробник виборчої системи може думати, що було б добре створити систему, яка дає виборцям широкі можливості вибору між кандидатами і партіями, але це може вести до ускладнення бюлетенів, що створює труднощі для менш освічених виборців. Хитрість у виборі чи реформуванні виборчої системи полягає у визначенні пріоритетних найважливіших критеріїв і потім в оцінці того, яка виборча система чи їх комбінація найповніше сприяє досягненню поставлених цілей.

Забезпечення представництва

28. Представництво може мати щонайменше чотири форми. По-перше, це географічне представництво, згідно з яким кожен регіон, місто чи містечко, провінція чи виборчий округ, має членів парламенту, яких вони обирають, котрі в кінцевому рахунку підзвітні своїй місцевості. По-друге, в законодавчому органі можуть бути представлені ідеологічні поділи в суспільстві – через представників політичних партій, незалежних представників чи комбінації обох. По-третє, парламент може бути представницьким щодо партійно-політичної ситуації, що існує в країні навіть якщо партії не мають ідеологічної платформи. Якщо половина виборців голосує за одну політичну партію, але та партія не виграє жодного чи лише декілька місць у парламенті, тоді не можна говорити, що ця система адекватно представляє бажання людей. По-четверте, концепція описового представництва вважає, що парламент повинен бути якоюсь мірою “дзеркалом нації”, має виглядати, відчувати, думати та діяти у той спосіб, який би відображав все населення. Адекватно-описовий парламент має включати і чоловіків, і жінок, молодих і старших, багатих та бідних і відображати різні релігійні приналежності, лінгвістичні групи та етнічні громади в суспільстві.

Як зробити вибори доступними та змістовними

29. Вибори - це добра справа, але вони можуть мало що значити для людей, якщо процедура голосування складна або якщо в кінцевому результаті їхній голос не може вплинути на управління країною. «Простота голосування» визначається такими факторами, як складність бюлетеня, наскільки легко потрапити до дільниці, точністю реєстру виборців, а також впевненістю виборця в тому, що його або її голосування буде таємним.

30. Участь у виборах – принаймні добровільна – також зростатиме, якщо результати виборів як на національному рівні, так і в конкретному окрузі виборця, може змінити майбутній напрямок діяльності уряду. Якщо знаєш, що кандидат, прихильником якого ти є, не має шансу отримати місце в твоєму конкретному окрузі, то яким тоді може бути стимул голосувати? В деяких виборчих системах «марно витрачені голоси» (тобто дійсні голоси, які не підтримують жодного з кандидатів, на відміну від зіпсованих та недійсних бюлетенів, які не враховуються при підрахунку) можуть становити значну частину загальнонаціональної кількості голосів.

31. Врешті-решт, реальна влада органу, який обирається, допомагає визначити, чи мають вибори до нього якесь значення. Вибори «в пусту» в авторитарних системах, які не надають можливості дійсного вибору і де законодавець не має реального впливу на формування уряду або на урядову політику, є набагато менш важливими, ніж вибори до парламенту, який насправді здатен вирішувати ключові питання в житті людей.

32. Навіть в демократичних системах вибір виборчої системи може вплинути на легітимність інституцій. Наприклад, вибори до Сенату Австралії у 1919-1946 рр. проводились за занадто диспропорційною системою (альтернативне голосування в багатомандатних округах), що призводило до диспропорційних та непредставницьких результатів. Це підірвало фактичну легітимність самого Сенату в очах як виборців, так і політиків, а також, як стверджують деякі спостерігачі, знизило громадську підтримку інституцій федерального уряду загалом. Після того, як систему було замінено на більш справедливу пропорційну систему (систему єдиного переданого голосу) у 1948 р. до Сенату почали ставитись як до органу, що заслуговує на довіру та є представницьким, що в свою чергу збільшило довіру до нього та підвищило його вагомість в процесі прийняття рішень.

Сприяння примиренню

33. Виборчі системи можуть розглядатися не тільки як шляхи формування органів управління, але й також як інструмент врегулювання конфліктів в суспільстві. Деякі системи за певних обставин заохочують партії до звернення за підтримкою до виборців за межами свого основного електорату. Наприклад, навіть якщо партія отримує основну підтримку в темношкірих виборців, певна виборча система може стимулювати її до звернення також і до білих або інших виборців. Таким чином, політична платформа партії стає більш широкою і об’єднуючою. Завдяки подібним заохоченням у виборчих системах партії могли б бути менш обмежуючими за етнічними, регіональними, мовними або ідеологічними ознаками. Приклади того, як виборчі системи слугували інструментами врегулювання конфліктів можна знайти на сторінках даного посібника.

34. З іншого боку, виборчі системи можуть заохочувати виборців дивитися за межі своєї групи та замислитись над можливістю проголосувати за партію, яка традиційно представляла іншу групу. Така поведінка виборців сприяє примиренню та розвитку громади. Системи, які надають виборцю більш ніж один голос або дозволяють обирати кандидатів, надаючи преференції, дають виборцям можливість виходити за межі загальноприйнятих соціальних меж. Наприклад, на виборах, що проводились згідно з угодою Страсної п’ятниці 1998р. у Північній Ірландії, голоси, які було віддано за системою єдиного переданого голосу, надали перевагу партіям за мир, але все ж таки забезпечили достатньо пропорційні результати. Проте на виборах 2003р. відбувся зсув голосів першої преференції до безкомпромісних партій, що переважило ці наслідки.

Сприяння формуванню стабільного та ефективного уряду

35. Виборча система не є єдиним фактором, що визначає стабільність та ефективність уряду, але ті наслідки, які випливають з вибору системи, можуть зробити певний внесок у деякі важливі аспекти стабільності. Ключовими питаннями є наступні: чи вважають виборці систему справедливою, чи може уряд ефективно застосовувати законодавство та здійснювати управління, а також, чи не є система дискримінаційною по відношенню до певних партій або груп інтересів.

36. Сприйняття того, чи є результати справедливими або несправедливими, різняться від однієї країни до іншої. У Великобританії двічі (у 1951 та 1974рр.) партія, що отримала більшість голосів по всій країні, отримала менше мандатів ніж її опоненти, але це вважалось швидше поодиноким “вибриком” загалом нормальної системи (системи відносної більшості), ніж повною несправедливістю, яку слід відмінити. І навпаки, схожі результати у Новій Зеландії у 1978 та 1981рр., згідно з якими Національна партія змогла утримати владу, незважаючи на те, що отримала менше голосів ніж лейбористська опозиція, спричинили до початку реформ, які призвели до зміни виборчої системи.

37. Питання, чи може уряд ефективно застосовувати законодавство, частково пов’язано з тим, чи може він зібрати більшість голосів у законодавчому органі, а це, в свою чергу, пов’язано з виборчою системою. За загальним правилом, виборчі системи відносної більшості/мажоритарні виборчі системи більш ймовірно формують законодавчий орган таким чином, що одна партія може мати перевагу голосів над об’єднаною опозицією, в той час, коли пропорційні виборчі системи скоріше формують коаліційний уряд. Багато що залежить від структури партійної системи, а також природи самого суспільства.

38. І нарешті, система повинна діяти якомога нейтральніше у виборчих питаннях по відношенню до всіх партій та кандидатів; вона не повинна відкрито дискримінувати жодне політичне угрупування. Присутність враження, що виборча політика в умовах демократії є полем нерівної гри, свідчить про те, що політичний режим слабшає, а також про те, що нестабільність може бути вже не за горами. Драматичним прикладом цього можуть слугувати вибори в Лесото, на яких Конгрес Лесото за Демократію отримав всі місця в законодавчому органі, отримавши тільки 60 відсотків голосів за системою відносної більшості. Громадські заворушення, що виникли внаслідок цього, та кульмінацією яких стала вимога Громади розвитку Південної Африки до військового втручання в країні, були свідченням того, що такі результати були не просто несправедливими, але й також небезпечними, в результаті чого для проведення майбутніх виборів виборчу систему було змінено.

Відповідальний уряд

39. Відповідальність є одним з основоположних принципів представницького уряду. Її відсутність насправді може вести до затяжної нестабільності. Відповідальна політична система – це така система, за якої уряд відповідає перед виборцями якомога повніше. Виборці повинні мати можливість впливати на склад уряду, як шляхом зміни коаліції партій при владі, так і шляхом відкликання тієї партії, яка не зробила того, що обіцяла. Виборчі системи, розроблені належним чином, сприяють досягненню цієї мети.

40. Загальноприйняте розуміння з цього питання є дуже простим. Традиційно, виборчі системи відносної більшості/мажоритарні виборчі системи вважались системами, при яких одна партія приходить до влади, в той час коли пропорційні системи асоціювались з багатопартійними коаліціями. Не зважаючи на те, що така логіка є правомірною, протягом останніх років було достатньо випадків, коли в результаті виборів за системою відносної більшості формувались багатопартійні уряди (наприклад, в Індії), або коли вибори за пропорційною системою призводили до формування сильного однопартійного уряду (наприклад, у Південній Африці), що ставить під сумнів автоматичне припущення того, що один вид виборчої системи обов’язково приведе до певних управлінських результатів. Очевидно одне, виборчі системи насправді мають значний вплив на систему державного управління, як в президентських так і в парламентських системах.

Відповідальність окремих представників

41. Індивідуальна відповідальність полягає у здатності електорату ефективно перевіряти тих, хто, будучи обраними, не виконують своїх обіцянок, зроблених під час виборчої кампанії, або демонструють некомпетентність та бездіяльність на посаді, та відкликати «негідників». Деякі системи більше підкреслюють роль кандидатів популярних в певному регіоні, ніж кандидатів, які висунуті сильною центральною партією.

Виборчі системі відносної більшості/мажоритарні традиційно вважаються такими, що надають виборцям максимальну можливість відкликати окремих представників. Знову ж таки, іноді це спрацьовує. Проте цей зв’язок слабшає тоді, коли виборці є прихильниками скоріше партії ніж кандидатів, як це є в Великобританії. В той же час, системи відкритих та м’яких списків та система єдиного переданого голосу побудовані таким чином, щоб дозволити виборцям зробити вибір певного кандидата в контексті пропорційної системи.

Заохочення політичних партій

42. Як свідчить досвід, як усталених так і нових демократій, довготривала демократична консолідація – тобто наскільки демократичний режим є ізольованим від національних викликів для стабільності політичного режиму – потребує розвитку та підтримки сильних та ефективних політичних партій. Відповідно, політична система повинна заохочувати до цього а не відстоювати або сприяти фрагментації партій. Виборчі системи можуть бути розроблені таким чином, щоб виключати партії з маленьким або мінімальним рівнем підтримки. Розвиток ролі партій як посередника для окремих політичних лідерів є ще однією тенденцією, якій можна сприяти або яку можна стримувати рішеннями щодо структури виборчої системи.

Більшість експертів також погоджуються щодо того, що виборча система повинна заохочувати розвиток партій, які мають в своїй основі широкі політичні цінності та ідеології, а також певні політичні програми, а не ґрунтуються на вузьких етнічних, расових або регіональних характеристиках. Також, що стосується зменшення загрози суспільного конфлікту, то партії, які ґрунтуються на широкій платформі, більш ймовірно відображають національну думку, ніж ті, що базуються переважно на сектантських або регіональних інтересах.

Сприяння законодавчій опозиції та контролю

43. Ефективне управління залежить не тільки від тих, хто при владі, але воно настільки ж залежить і від тих, хто в опозиції спостерігає за тими, хто при владі. Виборча система повинна забезпечити формування життєздатної опозиції, яка зможе критично оцінювати законодавство, ставити під сумнів роботу виконавчої влади, відстоювати права меншин, а також ефективно представляти своїх виборців. Опозиція повинна мати достатню кількість представників, щоб діяти ефективно (за умови, що кількість отриманих голосів їм це дозволяє) та бути здатною представляти реальну альтернативу існуючому уряду в парламентській системі. Звичайно, сила опозиції залежить від багатьох факторів, не тільки від вибору виборчої системи, але якщо сама система робить опозицію безсилою, то демократичне управління є ослабленим в своїй основі. Наприклад, основною причиною переходу до змішаної системи у Новій Зеландії було систематичне недостатнє представництво маленьких опозиційних партій за умов виборчої системи відносної більшості. В той же час виборча система повинна стримувати розвиток ставлення «переможець отримує все», що заважає тим, хто при владі, побачити інші точки зору або потреби та побажання електорату опозиції, а також бачити вибори та управління як гру з нульовою сумою.

В умовах президентської системи президенту необхідно мати надійну підтримку значної групи законодавців, проте роль тих, хто протистоїть та уважно досліджує законодавчі ініціативи уряду є однаково важливою. Розподіл влади на законодавчу та виконавчу досить чітко формує завдання для всіх членів парламенту, не лише представників опозиції, здійснювати нагляд за виконавчою владою. Тому особливо важливо замислюватися над тими елементами виборчої системи, які стосуються важливості політичних партій та кандидатів, а також відносин між партіями та їх обраними від них депутатами.

Стабільний виборчий процес

44. Вибори проводяться не на сторінках книг, а в реальному житті, і саме тому вибір певної виборчої системи до певної міри залежить від її вартості та адміністративних можливостей відповідної країни. Хоча країни-донори зазвичай надають фінансову підтримку для проведення перших і навіть других виборів в країні, що знаходяться в стані переходу до демократії, це не може тривати довго, навіть якщо є таке бажання. Стабільна політична система враховує ресурси країни, що включають як наявність людей, які мають навички адміністрування виборів, так і фінансові вимоги до державного бюджету.

Наприклад, бідна країна, можливо, не зможе дозволити собі проведення декількох турів виборів, які потребує виборча система з двома турами, або легко адмініструвати складний підрахунок голосів за системою з преференціями. Проте простота в короткій перспективі не завжди гарантує економічну доцільність в довгій. Виборча система може бути дешевою та легкою в адмініструванні, але вона може не відповідати терміновим потребам країни. А коли виборча система не відповідає потребам країни, то результати можуть бути катастрофічними. І навпаки, система, що спочатку здається трохи дорогою для адміністрування та складною для розуміння, в перспективі може забезпечити стабільність в країні, а також позитивні тенденції в зміцненні демократії.

Врахування «міжнародних стандартів»

45. І нарешті, сьогодні побудова виборчих систем відбувається в контексті низки міжнародних угод, договорів та інших юридичних документів, що стосуються політичних питань. Не зважаючи на те, що не існує єдиної повної системи загальноприйнятих міжнародних стандартів виборів, існує домовленість, що такі стандарти включають принцип вільних, справедливих та періодичних виборів, які гарантують загальне право голосу за певним віковим цензом, таємницю голосування, вільний від тиску вибір, а також зобов’язання щодо принципу «один виборець, один голос». Більше того, оскільки законодавчо не врегульовано те, що конкретний вид виборчої системи більше підходить, ніж інший, все більше визнається важливість аспектів, на які впливає виборча система, таких як: справедливе представництво всіх громадян, рівність жінок і чоловіків, права меншин, особливі заходи для людей з вадами, та інші. Ці аспекти формалізовано в таких міжнародних документах як Загальна Декларація прав людини 1948р. та Міжнародна Конвенція про громадянські та політичні права 1966р., а також у низці конвенцій та зобов’язань щодо демократичних виборів, прийнятих регіональними організаціями, такими як Європейський Союз (ЄС) та Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Висновки

46. Десять зазначених вище критеріїв час від часу вступають у конфлікт один з одним або є навіть взаємовиключними. Таким чином, розробники виборчих систем повинні пройти обережний процес відбору найважливіших для певного політичного контексту критеріїв перед тим, як перейти до оцінки того, яка система найкраще працюватиме. Корисним кроком для просування вперед було б першочергове складання списку тих речей, яких слід уникнути будь-якою ціною: наприклад, політичних катастроф, що можуть призвести до провалу демократії. Країни з етнічним поділом більш за все повинні прагнути уникнення виключення етнічних груп меншин з представництва для того, щоб сприяти легітимності виборчого процесу та уникнути сприйняття того, що виборча система є несправедливою. І навпаки, незважаючи на те, що ці аспекти можуть все ще бути важливими, нові демократії в інших країнах можуть мати інші пріоритети – можливо, забезпечення того, що уряд може ефективно застосовувати законодавство, не боячись зайти у глухий кут, або, що виборці здатні відкликати дискредитованих лідерів, якщо захочуть. Визначення пріоритетів серед таких конкуруючих критеріїв може бути тільки у сфері компетенції «національних гравців», що беруть участь в процесі інституційного формування.