Механізм виборчих блоків - засіб консервації дрібнопартійності
Борис Беспалий, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, народний депутат України
Як відомо, кожна виборча система має як недоліки, так і переваги.
Можна обговорювати те й інше до нескінченності, але я від того утримаюсь. Зазначу лише, що в реальному житті найкращою є не та система, що ближча до абстрактного ідеалу, а та — що більше пасує саме цій країні, і саме в цей час.Оскільки основною проблемою кучмівської України був (і основною загрозою посткучмівської України залишається) жорсткий адміністративний ресурс, то й альтернатива є жорсткою: або пропорційні вибори, або адміністративні призначення на кшталт радянських мажоритарних «виборів». І тому широке запровадження пропорційної системи було кроком не хорошим або поганим, а — вимушеним.
Це — побіжне зауваження, а детальніше хочу зупинитись на іншій, найактуальнішій, як на мене, проблемі: виборче законодавство як стимул реальної багатопартійності. Коли багатопартійність в Україні ледь започатковувалась, то виборчі блоки відігравали дуже корисну, консолідуючу роль. 18 років тому в СРСР дозволили різні політичні партії і стало очевидним, що майже усі вони навряд чи здатні самотужки опанувати широке електоральне поле. Тоді, як інструмент єднання, відіграли корисну роль виборчі блоки. Честь їм і хвала.
Та на сьогодні провідні партії цей етап переросли. Проілюструю дану тезу. Уявимо, що фірмовий поїзд «Багатопартійність» прямує до станції «Виборчі блоки», досягає її, робить зупинку і рухається далі. Тепер це пройдений етап, проїхали.
Якщо політичні партії вже роками знаходяться у блоці, мають спільну виборчу програму на кількох виборах, як от БЮТ чи «Наша Україна», то що ж їм заважає об’єднатись в одну партію, які об’єктивні чинники? Можливо вони й існують, але так законспірувались, що вдень з вогнем не знайдеш.
Інша справа причини суб’єктивні: дрібні партії як інструмент проникнення кількох зверхників до Верховної та місцевих рад через виборчі блоки.
Такі собі партії-вагончики, які в’їжджають туди причепившись до партії-паровоза. Самотужки ж окремі вагончики не те що 3%, а часом і 0,3% не здужають. І будуть вони існувати доти, доки існуватиме халявна система виборчих блоків. Саме можливість блокування на виборах, даруйте, блокує сьогодні становлення потужних загальнонаціональних партій.Механізм виборчих блоків перетворився зі способу консолідації у спосіб розвалу політикуму, у засіб консервації дрібнопартійності. Відмова ж від нього, навпаки, стимулюватиме єднання, реальну багатопартійність. Стимулюватиме швидко і природньо, а не штучно, скажімо директивами Мін’юсту чи завищеним прохідним бар’єром. Здається дружній Татарстан пішов цим шляхом, запровадивши чи то 10-ти, чи то 25-тивідсотковий прохідний бар’єр.
Скільки має бути політичних партій у плюралістичному суспільстві? Мабуть стільки, скільки існує потужних політичних течій. Якщо є багато прихильників, наприклад, євроінтеграції, комунізму чи націоналізму, то й партії відповідні мають і будуть існувати. А щоб не тіснились вони десятками на одній політичній платформі, треба позбавити їх блокової примари. Тоді вони або єднатимуться, або зникатимуть за безперспективністю. Чим швидше ми відмовимось від виборчих блоків, від інструменту, який свій позитив вже вичерпав, тим краще. До всього, існування виборчих блоків ще й дуже затягує та ускладнює виборчий процес.
Потихеньку розчаровуються у блоках і виборці. На виборах-2002 з шести списків, що здолали виборчий бар’єр три були блоковими («Наша Україна», «За єдину Україну», БЮТ), і три — партійними (КПУ, СПУ, СДПУ(о)). При цьому сумарно блоки набрали вдвічі більше голосів, ніж партії. А на виборах-2006 з п’яти переможних списків три були партійними, а блоковими — лише два. І голосів партії набрали більше за блоки. Зазначимо також, що БЮТ — залишився блоком лише за назвою, по суті — це моносистема імені однієї людини.
Тепер кілька слів про уявний спосіб зміцнення партій, а саме про підняття прохідного бар’єру.
Переконаний, це — хибна мішень. Поміркуємо: чи варто щоб 750 тисяч виборців мали представництво у парламенті? Мабуть, що так. А це практично і є 3% на всеукраїнських виборах. Тож партія, яка має таку підтримку мабуть повинна мати і депутатські мандати.Проблема не в трьохвідсоткових партіях, проблема в 0,3-хвідсоткових! Власне не в них, нехай собі бавляться, а в тому, що причепившись до блоку такі партії проходять до рад, включно із Верховною. Заради того й зберігаються. Замислимось: половина учасників виборів-2006 не набрали й пів-відсотка! Відтак, гальмує становлення реальної багатопартійності в Україні не ніби-то занижений прохідний бар’єр, а збереження у виборчому законодавстві виборчих блоків. Переконаний, щойно вилучимо з цього законодавства блоки (крім виборів Президента), як політична карта України хутко і невпізнанно зміниться. Зміниться у кращий бік.
Дякую за увагу. На відміну від мого колеги Ю. Ключковського, сподіваюсь не на критику, а на підтримку моєї пропозиції. Що ж до ідеї регіональних списків, то я її загалом підтримую, але у розрізі не 27-ми, а максимум 5-ти регіонів.