2.2. Основні стадії (етапи) виборчого процесу по виборах Президента України

Першою стадією проведення виборів Президента України, яка за своєю правовою суттю забезпечує періодичність проведення виборів, є стадія проголошення або призначення виборів. Цією процедурою фактично розпочинаються всі наступні виборчі дії і правовідносини виборчого процесу.

У Конституції України визначено основну передумову проведення виборів Президента України відповідно до календарної дати. Частина п’ята статті 103 Конституції України /1/¹⁾ визначає, що чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори проводяться в період 90 днів з дня припинення повноважень.

В той же час чинний Закон України “Про вибори Президента України”/18/²⁾ більш чітко визначає види виборів Президента, порядок і строки їх призначення. Зокрема, вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними. Призначаються вибори Верховною Радою України. Постанова Верховної Ради України "Про призначення чергових виборів" приймається Верховною Радою України, відповідно до пункту 7 частини першої статті 85 Конституції України не пізніше як за 180 днів до дня виборів. Рішення про призначення позачергових виборів Президента України приймається не пізніше як на 5 день після припинення повноважень Президента України. Повторні ж вибори Президента України призначаються Верховною Радою України у місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії.

На нашу ж думку, Конституція України стосовно питання призначення виборів Президента України містить деякі неузгодженості, а саме: частина п’ята статті 103 Конституції України фактично чітко визначила або призначила дату проведення чергових президентських виборів в Україні, а тому призначати їх повторно рішенням парламенту, як того вимагає норма пункту 7 статті 85 Конституції України, просто не має необхідності та сенсу.

Інше проблема полягає, на нашу думку, у визначенні того, який саме орган у державі повинен приймати рішення про проголошення виборів. Для цього потрібно проаналізувати інші виборчі законодавчі акти і, насамперед, чинний Закон України “Про вибори народних депутатів України”/30/¹⁾. А він, як відомо, наділяє правом проголошення про початок виборчої кампанії Центральну виборчу комісію. І така правова норма, з нашої точки зору, є абсолютно виправданою, оскільки відповідно до Закону України “Про Центральну виборчу комісію”/21/²⁾ саме на Комісію, як на спеціальний незалежний державний орган, покладено повноваження щодо організації підготовки і проведення виборів народних депутатів України, Президента України та всеукраїнських референдумів. Таким чином, можна зробити висновок, що Центральна виборча комісія з теперішнім конституційно-правовим статусом була створена саме з тією метою, щоб здійснювати організацію усіх без винятку стадій виборчого процесу, і у тому числі й процедури проголошення про початок виборчої кампанії.

У зв’язку із цим, вважаємо, що за аналогією з Законом України “Про вибори народних депутатів України” правом проголошувати про початок виборчої кампанії по виборах Президента України слід наділити Центральну виборчу комісію. Саме таке рішення буде правильним як з точки зору права, так і з точки зору політичної доцільності, оскільки воно дасть змогу уникнути можливого зайвого приводу для напруженості у відносинах між гілками влади вже на початку президентського виборчого марафону.

На нашу думку, аналогічною повинна бути і процедура проголошення про початок позачергових та повторних виборів Президента України, тим більше, що ні Конституція України, ні чинний Закон взагалі не визначають суб’єкта прийняття рішення про початок позачергової президентської виборчої кампанії.

Процес утворення виборчих комісій є також надзвичайно важливою стадією виборчого процесу по виборах Президента України.

Одразу слід зазначити, що за чинним Законом систему виборчих комісій по виборах Президента України утворюють Центральна виборча комісія, територіальні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії. Така система виборчих комісій не входить до жодної з гілок влади і діє як державно-громадська структура.

Найвищий рівень у цій системі - Центральна виборча комісія, яка відповідно до Закону України “Про Центральну виборчу комісію”/21/¹⁾ є постійно діючим державним органом, усі інші виборчі комісії – це тимчасові громадські утворення.

Аналіз чинного виборчого законодавства та практика проведення президентських виборів в Україні, виявили, на нашу думку, досить серйозну проблему, що стосується існуючої системи виборчих комісій по виборах Президента України. Суть цієї проблеми полягає в тому, що згадана система виборчих комісій є не зовсім ефективною та сумнівною з точки зору легітимності, і тому не дає мо­ж­ли­во­с­ті за­без­пе­чи­ти ор­га­ні­за­цію і про­ве­ден­ня ви­бор­чої кам­па­нії на на­ле­ж­но­му ор­га­ні­за­цій­но-­ме­то­ди­ч­но­му та пра­во­во­му рі­в­ні, оскільки в ній від­су­т­ня та­ка лан­ка, яка за­без­пе­чу­ва­ла б усю по­в­но­ту ор­га­ні­за­ції і про­ве­ден­ня ви­бо­рів Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни в ре­гі­о­нах, тобто в Ав­то­но­м­ній Ре­с­пу­б­лі­ці Крим, об­ла­с­тях, мі­с­тах Ки­є­ві та Се­ва­с­то­по­лі.

На нашу думку, си­с­те­ма ви­бор­чих ко­мі­сій по­вин­на мі­с­ти­ти чо­ти­ри ос­но­в­ні лан­ки: Цен­т­раль­на ви­бор­ча ко­мі­сія; те­ри­то­рі­аль­ні (ре­гі­о­наль­ні) ви­бор­чі ко­мі­сії Ав­то­но­м­ної Ре­с­пу­б­лі­ки Крим, об­ла­с­ні, Ки­їв­сь­ка та Се­ва­с­то­поль­сь­ка мі­сь­кі ви­бор­чі ко­мі­сії, які пра­цю­вали б на за­са­дах постій­но ді­ю­чих; те­ри­то­рі­аль­ні ра­йон­ні, мі­сь­кі (у мі­с­тах об­ла­с­но­го зна­чен­ня), ра­йон­ні в мі­с­тах ви­бор­чі ко­мі­сії; ді­ль­ни­ч­ні ви­бор­чі ко­мі­сії.

За під­су­м­ка­ми про­ве­де­ної ви­бор­чої кам­па­ній по ви­бо­рах Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни 1999 року, вважаємо, що на за­са­дах, на­бли­же­них до ді­я­ль­но­с­ті Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії, по­вин­ні пра­цю­ва­ти й ви­бор­чі ко­мі­сії Ав­то­но­м­ної Ре­с­пу­б­лі­ки Крим, об­ла­с­тей, міст Ки­є­ва і Се­ва­с­то­по­ля.

Щодо порядку утворення виборчих комісій під час виборів Президента України, то, зокрема, порядок утворення Центральної виборчої комісії визначається Конституцією України та За­ко­ном Укра­ї­ни “Про Цен­т­раль­ну ви­бор­чу ко­мі­сію”,/21/¹⁾ згідно з якими Вер­хо­в­на Ра­да Укра­ї­ни при­зна­чає на по­са­ду та при­пи­няє по­в­но­ва­жен­ня чле­нів Ко­мі­сії за по­дан­ням Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни. До скла­ду Ко­мі­сії вхо­дять 15 чле­нів Ко­мі­сії. Го­ло­ва Ко­мі­сії, за­сту­п­ник Го­ло­ви Ко­мі­сії, се­к­ре­тар Ко­мі­сії оби­ра­ю­ть­ся з чи­с­ла чле­нів Ко­мі­сії шля­хом та­є­м­но­го го­ло­су­ван­ня на її за­сі­дан­ні. Строк по­в­но­ва­жень чле­нів Ко­мі­сії - 6 ро­ків.

Що стосується порядку утворення територіальних та дільничних виборчих комісій, то він визначається безпосередньо Законом України “Про вибори Президента України”/18/¹⁾ Зокрема, за чинним Законом те­ри­то­рі­аль­ні ви­бор­чі ко­мі­сії утво­рю­ю­ть­ся рі­шен­ням від­по­ві­д­но Вер­хо­в­ної Ра­ди Ав­то­но­м­ної Ре­с­пу­б­лі­ки Крим, об­ла­с­них, Ки­їв­сь­кої та Се­ва­с­то­поль­сь­кої мі­сь­ких рад у скла­ді го­ло­ви, за­сту­п­ни­ка го­ло­ви, се­к­ре­та­ря та чле­нів ко­мі­сії за по­дан­ня­ми політичних партій, виборчих бло­ків партій, від яких за­ре­є­с­т­ро­ва­ні кан­ди­да­ти у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, а та­кож за по­дан­ня­ми кан­ди­да­тів у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, які за­ре­є­с­т­ро­ва­ні Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю від збо­рів ви­бор­ців.

Склад територіальної та ді­ль­ни­ч­ної ви­бор­чої ко­мі­сії фор­му­є­ть­ся шля­хом обо­в’яз­ко­во­го вклю­чен­ня (за на­яв­но­с­ті по­дань) по два пре­д­ста­в­ни­ки від ко­ж­ної політичної пар­тії, виборчого блоку партій, від якої (яко­го) за­ре­є­с­т­ро­ва­ний кан­ди­дат у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, та по два пре­д­ста­в­ни­ки від ко­ж­но­го кан­ди­да­та у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, яко­го за­ре­є­с­т­ро­ва­но від збо­рів ви­бор­ців.

На нашу думку, практика проведення виборів Президента України засвідчує необхідність зміни порядку утво­рен­ня те­ри­то­рі­аль­них ви­бор­чих ко­мі­сій. Зокрема, з ме­тою уни­к­нен­ня мо­ж­ли­во­го впли­ву на них чи втру­чан­ня у їх ді­я­ль­ність з бо­ку мі­с­це­вих ор­га­нів дер­жа­в­ної ви­ко­нав­чої вла­ди та ор­га­нів мі­с­це­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня слід за­про­ва­ди­ти про­це­ду­ру фор­му­ван­ня скла­ду ви­бор­чих ко­мі­сій на ре­гі­о­наль­но­му рі­в­ні Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю за по­дан­ням суб’є­к­тів ви­бор­чо­го про­це­су. За ана­ло­гі­єю по­вин­ні утво­рю­ва­ти­ся й ви­бор­чі ко­мі­сії ни­ж­чо­го рі­в­ня.

Крім то­го, вважаємо, що за­ко­но­да­вець по­ви­нен чі­т­ко вста­но­ви­ти гра­ни­ч­ну чи­се­ль­ність чле­нів ви­бор­чих ко­мі­сій. Ді­ю­ча нор­ма За­ко­ну, яка пе­ре­дба­чає обо­в’яз­ко­ве вклю­чен­ня до скла­ду виборчих ко­мі­сій по два пре­д­ста­в­ни­ки від ко­ж­ної політичної пар­тії, виборчого блоку партій, від якої (яко­го) за­ре­є­с­т­ро­ва­ний кан­ди­дат у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, та по два пре­д­ста­в­ни­ки від ко­ж­но­го кан­ди­да­та у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, яко­го за­ре­є­с­т­ро­ва­но від збо­рів ви­бор­ців, ви­яви­лась зо­всім не­діє­зда­т­ною.

Ще од­на про­б­ле­ма, яка виникає при реалізації вимог законодавства щодо порядку утворення виборчих комісій - не­рі­в­но­мі­р­ні­с­ть пре­д­ста­в­ни­ц­т­ва суб’є­к­тів ви­су­ван­ня та кан­ди­да­тів у ке­рі­в­но­му скла­ді ко­мі­сій. Чин­ний За­ко­н, як вже зазначалося, пе­ре­дба­чає фор­му­ван­ня ке­рі­в­ни­ц­т­ва ко­мі­сій від­по­ві­д­ни­ми ор­га­на­ми мі­с­це­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня, про­те про­це­ду­ра ре­а­лі­за­ції прин­ци­пу про­по­р­цій­но­го пре­д­ста­в­ни­ц­т­ва у скла­ді ке­рі­в­ни­ц­т­ва ви­бор­чих ко­мі­сій ним не вре­гу­льо­ва­на. Та й чи мо­ж­ли­во вза­га­лі ре­а­лі­зу­ва­ти на пра­к­ти­ці цей прин­цип, як­що ви­хо­ди­ти з того, що усі виборчі ко­мі­сії та їх ке­рі­в­ний скла­д фор­муюються від­по­ві­д­ни­ми ра­да­ми практично в один і той самий час. Та і як, напри­кла­д, мо­ж­на узго­ди­ти ці пи­тан­ня навіть на рі­в­ні рад сіль­сь­ко­го ра­йо­ну, до скла­ду яко­го вхо­дить кіль­ка де­ся­т­ків рад, не ка­жу­чи вже про всю дер­жа­ву.

З огля­ду на ви­ще­на­ве­де­не, вважаємо, що прин­цип рі­в­но­мі­р­но­го пре­д­ста­в­ни­ц­т­ва суб’є­к­тів ви­су­ван­ня та кан­ди­да­тів у ке­рі­в­но­му скла­ді ви­бор­чих ко­мі­сій мо­ж­ли­во ре­аль­но за­без­пе­чи­ти ли­ше у то­му ви­пад­ку, як­що ко­мі­сії ни­ж­чо­го рі­в­ня фор­му­ва­ти­му­ть­ся ко­мі­сі­я­ми ви­що­го рі­в­ня.

Законодавством визначається також правовий статус осіб, які входять до складу виборчих комісій. Зокрема, ста­тус чле­нів Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії ви­зна­ча­є­ть­ся За­ко­ном Укра­ї­ни «Про Цен­т­раль­ну ви­бор­чу ко­мі­сію». Щодо правового статусу осіб, які можуть входити до скла­ду те­ри­то­рі­аль­них та ді­ль­ни­ч­них ви­бор­чих ко­мі­сій по ви­бо­рах Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, то він визначається лише Законом України «Про вибори Президента України».

Однак, на нашу думку, пра­во­ві нор­ми, що сто­су­ю­ть­ся пи­тань пра­во­во­го ста­ту­су осіб, які вхо­дять до їх скла­ду ви­бор­чих ко­мі­сій, врегульовані у За­ко­ні не до­сить ­чітко. Зокрема, особливу проблему під час виборів Президента України для органів місцевого самоврядування та виборчих комісій становить реалізація передбаченої Законом нечіткої процедури припинення повноважень комісій, окремих членів комісій та відповідно внесення змін до їх складу./82/¹⁾

На нашу думку, під­ля­гає до­по­в­нен­ню За­ко­н у частині визначення осіб, які не мо­жуть бу­ти чле­на­ми ви­бор­чих ко­мі­сій, - це осо­би, які є офі­цій­ни­ми спо­сте­рі­га­ча­ми від політичних пар­тій, виборчих бло­ків партій, кан­ди­да­тів у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, а та­кож утри­му­ю­ть­ся під вар­тою, пе­ре­бу­ва­ють у мі­с­цях по­зба­в­лен­ня во­лі.

Доцільно також, на нашу думку, в Законі встановити норму, за якою особа, яка пропонується до складу виборчої комісії, подає до органу, що утворює комісію, письмову заяву про згоду на роботу в комісії. Оскільки на практиці були випадки, коли окремі суб\'єкти робили подання на включення певних осіб до складу територіальних та дільничних виборчих комісій без їх попередньої згоди. /70/¹⁾

До За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ви­бо­ри Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни» не­об­хід­но і вне­с­ти від­по­ві­д­ні до­по­в­нен­ня, пе­ре­дба­чи­в­ши за­бо­ро­ну на пе­рі­од ви­ко­нан­ня пе­в­ною осо­бою по­в­но­ва­жень чле­на ви­бор­чої ко­мі­сії на зві­ль­нен­ня її з ро­бо­ти або пе­ре­ве­ден­ня на ін­шу ро­бо­ту за іні­ці­а­ти­вою ро­бо­то­да­в­ця без її зго­ди, а та­кож у ра­зі ви­ни­к­нен­ня не­ща­с­но­го ви­пад­ку з чле­ном ви­бор­чої ко­мі­сії під час ви­ко­нан­ня сво­їх по­в­но­ва­жень, ма­те­рі­аль­не від­ш­ко­ду­ван­ня за ушко­джен­ня здо­ро­в’я по­трі­б­но здій­с­ню­ва­ти згі­д­но з чин­ним за­ко­но­дав­с­т­вом і від­но­си­ти ці ви­пад­ки до та­ких, що по­в’я­за­ні з ви­ко­нан­ням тру­до­вих обо­в’яз­ків.

Наступна стадія виборчого процесу по виборах Президента України - це затвердження та утворення територіальних виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і виборчі дільниці.

Встановлена Законом України “Про вибори Президента України” в редакції 1999 року/18/²⁾, си­с­те­ма так зва­них “територіальних ви­бор­чих окру­гів” у ме­жах єди­но­го за­галь­но­дер­жа­в­но­го ви­бор­чо­го окру­гу, на нашу думку, є абсолютно на­ду­ма­ною і алогічною. Адже за За­ко­ном на те­ри­то­рії Укра­ї­ни утво­рюється 225 та­ких окру­гів на зра­зок кіль­ко­с­ті одномандатних виборчих окру­гів, що утворювалися під час па­р­ла­мент­сь­кої ви­бор­чої кам­па­нії. Тому зо­всім не­зро­зу­мі­ло, яке юри­ди­ч­не та, зрештою, і ло­гі­ч­не на­ван­та­жен­ня за­кла­де­но у нор­мах За­ко­ну сто­со­в­но утво­рен­ня та­кої кіль­ко­с­ті окру­гів, до скла­ду яких вхо­ди­ли по кіль­ка ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­но-­те­ри­то­рі­аль­них оди­ниць, а в окре­мих ви­пад­ках і їх ча­с­тин.

Таким чином вважаємо, що обов’язково слід повернутися до того принципу утворення виборчих округів, який був закладений у Законах України про вибори Президента України від 1991 та 1994 років, коли на території України утворювалося 27 виборчих округів (по одному в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі), що абсолютно відповідало б адміністративно-територіальному устрою нашої держави.

На нашу думку, більш чі­т­ко­го вре­гу­лю­ван­ня в За­ко­ні ви­ма­гає і по­ря­док утво­рен­ня ви­бор­чих ді­ль­ниць по виборах Президента України. Це осо­б­ли­во сто­су­є­ть­ся ви­ня­т­ко­вих ви­пад­ків утво­рен­ня ді­ль­ниць, які чо­мусь по­вин­ні ви­зна­ча­тись Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю. Але які для цьо­го є правові пе­ре­ду­мо­ви? Не зовсім зрозуміло чо­му са­ме Комісія по­вин­на бра­ти на се­бе всю по­в­но­ту від­по­ві­даль­но­с­ті за ви­зна­чен­ня не­об­хід­но­с­ті чи до­ці­ль­но­с­ті утво­рен­ня ве­ли­кої кіль­ко­с­ті ви­бор­чих ді­ль­ниць, що, зви­чай­но, не­од­но­з­на­ч­но сприй­ма­є­ть­ся суб’є­к­та­ми ви­бор­чо­го про­це­су і в ре­зуль­та­ті мо­же ста­ти під­ста­вою для зайвих су­до­вих су­пе­ре­чок. То­му, на наше переконання, ви­чер­п­ний пе­ре­лік ви­ня­т­ко­вих ви­пад­ків по­ви­нен бу­ти чі­т­ко ви­зна­че­ний у са­мо­му За­ко­ні, що дасть змо­гу уни­к­ну­ти ба­га­тьох про­б­лем і не­по­ро­зу­мінь у хо­ді ор­га­ні­за­ції ви­бор­чо­го про­це­су.

Одночасно вважаємо, що ні­чим не об­грун­то­ва­на нор­ма За­ко­ну, згі­д­но з якою ви­бор­чі ді­ль­ни­ці при дипломатичних представництвах та консульських установах Укра­ї­ни за кор­до­ном утво­рю­ю­ть­ся Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю. Не виправданою, на наш погляд, ви­гля­дає ця нор­ма в то­му кон­те­к­с­ті, що за­ко­но­да­вець пе­ре­дба­чає утво­рен­ня усіх ін­ших ви­бор­чих ді­ль­ниць те­ри­то­рі­аль­ни­ми ви­бор­чи­ми ко­мі­сі­я­ми, а ді­ль­ни­ці при пре­д­ста­в­ни­ц­т­вах за За­ко­ном утво­рю­ю­ть­ся не те­ри­то­рі­аль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю те­ри­то­рі­аль­но­го ви­бор­чо­го окру­гу, на те­ри­то­рії яко­го роз­та­шо­ва­не Мі­ні­с­тер­с­т­во за­кор­дон­них справ Укра­ї­ни, а Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю. Вста­но­в­лен­ня у За­ко­ні та­ко­го по­ряд­ку утво­рен­ня ви­бор­чих ді­ль­ниць при пре­д­ста­в­ни­ц­т­вах Укра­ї­ни за кор­до­ном при­зве­ло до то­го, що Цен­т­раль­ній ви­бор­чій ко­мі­сії до­ве­ло­ся під час виборів 1999 року вста­но­в­лю­ва­ти для ор­га­ні­за­ції го­ло­су­ван­ня та вста­но­в­лен­ня йо­го ре­зуль­та­тів окре­мі фор­ми про­то­ко­лів для ді­ль­ни­ч­них ко­мі­сій та ви­бор­чо­го бю­ле­те­ня./82/¹⁾

Крім того, з цього приводу виникає й інша проблема, яка, на нашу думку, потребує свого неодмінного законодавчого врегулювання. Справа в тім, що норма виборчого законодавства, яка передбачає утворення виборчих дільниць за кордоном тільки при дипломатичних представництвах та консульських установах Укра­ї­ни, тлумачиться безпосередньо, тобто такі виборчі дільниці утворюються виключно на території приміщень посольств та консульств. У той же час, слід усвідомлювати те, що за кордоном нашої держави перебуває досить багато громадян України, точна їх кількість яких, на жаль, невідома, але за неофіційними даними така цифра сягає кількох мільйонів. Однак, досвід проведення останніх виборчих кампаній в Україні показує, що до списків виборців на виборчих дільницях заносяться тільки трохи більше 200 тисяч громадян. Змогу проголосувати тут мають, як правило, тільки працівники дипломатичних, консульських, торгівельних представництв, члени їх сімей, та деякі інші особи, які перебувають на консульському обліку. Тобто складається ситуація при якій переважна більшість наших громадян за кордоном не мають можливості взяти участь у виборах. Причина цього, на нашу думку, криється саме в тому, що виборчі дільниці утворюються виключно в приміщеннях дипломатичних та консульських установ, які розміщені у столицях держав та великих містах. Однак, переважна більшість наших громадян не мають змоги добиратися до цих приміщень і взяти участь у голосуванні. Тому, на нашу думку, є необхідність в утворенні необхідної додаткової кількості виборчих дільниць за кордоном саме у місцях, де компактно проживають наші громадяни. З цією метою можливо слід відійти від практики утворення дільниць виключно у приміщеннях посольств та консульств, а на час проведення виборчої кампанії орендувати інші приміщення, де змогли б проголосувати наші виборці. Вважаємо, що тільки таким чином з боку держави буде справді забезпечено належні умови для здійснення громадянами, які перебувають за кордоном, своїх конституційних виборчих прав.

Наступна стадія виборчого процесу по виборах Президента України - це реєстрація виборців, однак Закон про вибори Президента України означає цю виборчу стадію, не як реєстрацію виборців, а як складання списків виборців. Разом з тим, конституційне право більшості зарубіжних країн визначає, що процес складання списків виборців не є самостійною стадією виборчого процесу, а це тільки форма реалізації на практиці такої стадії виборчого процесу як реєстрація виборців./89/¹⁾ Погоджуючись з таким визначенням, вважаємо, що в законодавстві України слід уточнити назву цієї важливої виборчої процедури.

В Україні, як і в багатьох інших державах,/183/²⁾ існує правило реєстрації виборців за місцем проживання, тобто реєстрація здійснюється на основі відомостей відповідних органів, що володіють певною інформацією про населення, яке проживає на відповідній території. Конкретно, Законом України "Про вибори Президента України"/18/³⁾ передбачено, що списки виборців складаються по кожній виборчій дільниці виконавчими комітетами сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, або органами, що відповідно до закону здійснюють їх повноваження.

Не­за­ле­ж­но від суб’є­к­та скла­дан­ня спи­с­ки ви­бор­ців по­вин­ні скла­да­ти­ся за фор­мою, за­твер­дже­ною Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю, що пе­ре­дба­че­но ча­с­ти­ною де­в’я­тою стат­ті 13 За­ко­ну “Про Цен­т­раль­ну ви­бор­чу ко­мі­сію”./21/¹⁾ Од­нак, оскіль­ки в ча­с­ти­ні пер­шій стат­ті 20 За­ко­ну “Про ви­бо­ри Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни” не­має по­си­лан­ня на скла­дан­ня спи­с­ків за єди­ною фор­мою, то на практиці під час виборів Президента України де­які уповноважені на те ор­га­ни скла­да­ли спи­с­ки не за фор­мою, вста­но­в­ле­ною Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю, що призвело до того, що ді­ль­ни­ч­ні ви­бор­чі ко­мі­сії були змушені пе­ре­дру­ко­ву­ва­ти спи­с­ки виборців/70/²⁾.

На нашу думку, задля уникнення таких не­по­ро­зу­мінь виборчий Закон повинен чі­т­ко регламентувати си­с­те­му ре­є­с­т­ра­ції ви­бор­ців з роз­по­ді­лом по­в­но­ва­жень між ор­га­на­ми, які скла­дають спи­с­ків ви­бор­ців та дільничними ви­бор­чи­ми ко­мі­сі­я­ми, конкретно ви­зна­чати, які са­ме ві­до­мо­с­ті ма­ють слу­гу­ва­ти ба­зою, дже­ре­лом для скла­дан­ня спи­с­ків ви­бор­ців, а також встановлювати де ці ві­до­мо­с­ті повинні на­ко­пи­чува­ти­ся та пе­ре­ві­ря­ти­ся.

Крім того, слід зазначити, що За­кон не ви­зна­чає, яким чи­ном ви­ко­на­ти його ви­мо­гу про вклю­чен­ня до спи­с­ків усіх ви­бор­ців Укра­ї­ни, які про­жи­ва­ють на те­ри­то­рії ді­ль­ни­ці, як­що не­має обо­в’яз­ко­вої ре­є­с­т­ра­ції ви­бор­ців, які тим­ча­со­во пе­ре­бу­ва­ють на від­по­ві­д­ній те­ри­то­рії. На нашу думку, для вирішення проблеми, що виникає з виборцями, які вибувають за межі виборчої дільниці і виключаються зі списку виборців, потрібно, на нашу думку, передбачити в Законі видачу відкріплювального посвідчення. Таке відкріплювальне посвідчення повинно видаватися виборцю дільничною виборчою комісією за його зверненням на підставі паспорта або іншого документа, що посвідчує його особу. У списку виборців мають бути зазначені дата видачі відкріплювального посвідчення, номер посвідчення, проставлені підписи виборця та члена дільничної виборчої комісії, який видав відкріплювальне посвідчення. Відкріплювальні посвідчення повинні мати єдину на всій території України нумерацію і бути документами суворої звітності. Форма, порядок виготовлення, передачі, вилучення і погашення відкріплювальних посвідчень має встановлюватися Центральною виборчою комісією.

Чітко в Законі також повинен бути визначений порядок ознайомлення виборців зі списком виборців та порядок уточнення списку виборців.

Разом із тим, вважаємо, що в майбутньому слід обов’язково запровадити в Україні державний реєстр виборців, який існує в переважній більшості країн світу. За допомогою сучасних автоматизованих інформаційних систем потрібно створити інтегрований банк даних про всіх виборців в Україні. На нашу думку, можливо треба й більш ширше і комплексніше підійти до вирішення цього питання, впровадивши в Україні загальний Державний реєстр населення. Такий Реєстр повинен вести автоматизований персоніфікований облік усіх фізичних осіб, проводити аналіз та прогнозування демографічних процесів, а також використовуватися під час проведення виборів і референдумів.

У зв’язку із цим, на нашу думку, Верховній Раді України потрібно пришвидшити прийняття закону про державний реєстр населення України, в якому повинен бути чітко виписаний порядок його формування та встановлений перелік необхідних даних. Прийняття такого закону дасть можливість врегулювати відносини, пов’язані з накопиченням персональних даних про населення та забезпечити їх використання в інтересах захисту прав людини, в тому числі реалізацію громадянами України їх конституційних виборчих прав.

Стадія висування і реєстрація претендентів на кандидатів у Президенти України є, на нашу думку, однією з найважливіших у виборчій кампанії по виборах Президента України.

Міжнародна практика визначає три основні способи висування кандидатів на виборах. Це – самовисування, висування політичними партіями та громадськими об\'єднаннями і висування групами виборців./165/¹⁾

У Законі України “Про вибори Президента України” в редакції 1999 року законодавець наділяє правом висування претендентів на кандидатів у Президенти України збори виборців, політичні партії і утворені ними виборчі блоки. Можливе також самовисування, але тільки на зборах виборців.

Що стосується процедури висування претендентів на кандидатів у Президенти України політичними партіями, то вона досить чітко законодавчо врегульована. Однак, що стосується претендентів на кандидатів, висунутих блоками партій, то Закон визначає не в повному обсязі порядок утворення виборчого блоку партії, строки підписання угоди між партіями.

У зв’язку із цим у виборчому законодавстві слід чітко врегулювати порядок і строки утворення виборчих блоків з метою уникнення ситуації, за якої можлива не зовсім справедлива відмова в реєстрації претендента на кандидата у Президенти України, якого було висунуто виборчим блоком партії з порушенням процедури.

На нашу думку, процес утворення виборчих блоків партій та їх реєстрації Центральною виборчою комісією повинен відбуватися у період між оголошенням про початок виборчої кампанії та початком висунення претендентів на кандидатів у Президенти України. Тоді, по-перше, це буде справді утворюватися саме виборчий блок партій, а, по-друге, усі суб’єкти висунення претендентів на кандидатів у Президенти України будуть мати рівні стартові можливості після початку процедури висунення.

Крім політичних партій і утворених ними виборчих блоків, право на висування претендентів на кандидатів у Президенти України згідно з чинним Законом про вибори Президента України мають і збори виборців.

Закон Української РСР “Про вибори Президента Української РСР” 1991 року /14/¹⁾ наділяв громадян Української РСР абсолютно демократичним, на наше переконання, правом самовисування під час президентських виборів, однак через не зовсім зрозумілі причини в Законі України “Про вибори Президента України” в редакції 1994 року/16/²⁾ право для самовисування громадян на виборах не передбачалося. Право висування кандидатів мали політичні партії, виборчі блоки партії, та збори виборців.

Правда, збори виборців могли обговорювати будь-яку кандидатуру, запропоновану учасником зборів, у тому числі і його. Закон України “Про вибори Президента” в редакції 1999 року/18/³⁾ теж залишив суб’єктами висування політичні партії, виборчі блоки та збори виборців. Однак у частині першій статті 5 Закон робить застереження про те, що громадяни можуть скористатися правом висування, в тому числі шляхом самовисування. Зміст цієї процедури розкрито в частині першій статті 24 Закону.

Як вірно зазначає відомий український вчений Плахотнюк Н.Г. "за чинним Законом ми маємо процедуру самовисування, яка залежить від волі учасників зборів виборців і по суті є одним з елементів процедури висування претендентів самими зборами виборців"/82/⁴⁾. В результаті можна констатувати, що в Україні відповідно до чинного Закону в даний час не існує самостійної процедури самовисування.

У зв’язку із цим, на нашу думку, потрібно більш чітко врегулювати термін самовисування на законодавчому рівні шляхом заміни у виборчому Законі процедури висування претендентів на кандидатів у Президенти України зборами виборців на самостійну процедуру самовисування претендентів на кандидатів у Президенти України.

Чинним Законом встановлюється і порядок збирання підписів на підтримку претендентів. Однак, на практиці виявилося, що ця правова норма є непро­ду­ма­ною до кі­н­ця, оскільки після перевірки поданих до Центральної виборчої комісії підписних листів, було встановлено дуже багато відвертих порушень вимог Закону щодо підписів виборців. Тому вважаємо, що виборче за­конодавство у цій ча­с­ти­ні повинне за­зна­ти кар­ди­наль­них змін. Зокрема, необхідно значно скоротити кількість підписів, які необхідно зібрати кандидатам на свою підтримку, як таку, що є нереальною. Крім того, Центральну виборчу комісію слід законодавчо наділити правом перевіряти не всі представлені підписні листи з підписами виборців на підтримку претенденті на кандидати у Президенти України, а здійснювати тільки вибіркову їх перевірку за встановленим порядком.

Ще од­не проблемне питання, що стосується процедури реєстрації кандидатів у Президенти України – це нор­ма За­ко­ну, що пе­ре­дба­чає не­об­хід­ність по­да­чі кан­ди­да­та­ми у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни де­кла­ра­ції про до­хо­ди за ми­ну­лий рік. Вза­га­лі в стат­ті 29 чинного За­ко­ну України "Про вибори Президента України", при­свя­че­ній цьо­му пи­тан­ню, не з зовсім зрозумілих підстав по­да­но три рі­з­ні на­зви та­кої де­кла­ра­ції: де­кла­ра­ція про до­хо­ди кан­ди­да­та у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни; де­кла­ра­ція про май­но та до­хо­ди кан­ди­да­та у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни; де­кла­ра­ція пре­тен­ден­та на кан­ди­да­та у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни. Тому не зрозуміло, хто саме по­ви­нен по­да­ва­ти де­кла­ра­цію - пре­тен­дент чи кан­ди­дат, і які ві­до­мо­с­ті до неї по­вин­ні за­но­си­ти­ся? На нашу думку, фор­ма де­кла­ра­ції по­вин­на бу­ти за­твер­дже­на безпосередньо в самому За­ко­ні, оскіль­ки тіль­ки са­мі за­ко­но­да­в­ці зна­ють, якою во­ни хо­ті­ли б ба­чи­ти та­ку де­кла­ра­цію. Са­ме в та­кий спо­сіб ця про­б­ле­ма ви­рі­ше­на у виборчих за­ко­но­дав­с­т­вах багатьох зарубіжних країн, зокрема в Російській Федерації./41/¹⁾

Передбачає чинний Закон і процедуру вибуття кандидата у Президенти України з балотування. Однак, на нашу думку, встановлений у Законі порядок вибуття кандидатів з балотування є не зовсім обгрунтованим, а перелік підстав для нього є далеко не вичерпним. Вважаємо, що Законом повинно бути передбачено дві окремі процедури – відмова в реєстрації кандидатів у Президенти України та скасування рішення про реєстрацію кандидата у Президенти України з вичерпним переліком підстав.

Визначальною для виборів Президента України є стадія передвиборної агітації.

“Передвиборна агітація є одним із найважливіших стадій будь-яких виборів, оскільки має велике суспільно-політичне значення”, - вважає відомий російський вчений Бактагіров Р.Т./89/²⁾

На нашу думку, можна дати визначення процесу передвиборної агітації під час виборів Президента України як діяльності кандидатів у Президенти України, політичних партій, виборчих блоків партій, що має на меті залучити найширше коло громадян України до участі у виборах, а також зробити їх своїми прихильниками.

Вважаємо що загалом процес проведення передвиборної агітації на виборах Президента України є більш демократичним ніж на виборах народних депутатів України. Це, насамперед, стосується можливості використання засобів масової інформації, які в сучасних умовах розвитку суспільства мають визначальне значення у процесі передвиборної агітації, оскільки саме за допомогою ЗМІ в переважній мірі формується усвідомлення вибору наших громадян. /95/¹⁾

На нашу думку, положення Закону, що стосуються передвиборної агітації є досить обмеженими і нечіткими і, як по­ка­за­ла пра­к­ти­ка про­ве­ден­ня ви­бор­чої кам­па­нії 1999 року, по­тре­бують серйозних змін та доопрацювання. Зокрема, повинна бути окрема стаття Закону під назвою “Строки, форми і умови проведення передвиборної агітації”, якою регулюються загальні питання ведення агітації. Вважаємо, що кожній із форм проведення передвиборної агітації в Законі має бути присвячено окрему статтю.

Не зовсім вірною, на наш погляд, є норма Закону, яка передбачає виготовлення Центральною виборчою комісією за рахунок коштів Державного бюджету України передвиборних плакатів кандидатів у Президенти України. Насамперед, викликає запитання сама назва “передвиборні плакати“, оскільки з неї можна зрозуміти, що Центральна виборча комісія є учасником процесу ведення кандидатами передвиборної агітації, що суперечить як її правовій природі, так і повноваженнями, покладеними на неї законами України. Крім того, згідно з Законом проведення передвиборної агітації забороняється за день до дня проведення і в день проведення виборів. Однак, під час виборчої кампанії на переважній більшості виборчих дільниць ці плакати можуть перебувати і у цей час. У зв’язку із цим, вважаємо, що такі плакати повинні називатися не передвиборними, а інформаційними і не повинні містити передвиборних програм кандидатів, а тільки їх фотографії, біографічні довідки та інші можливі відомості про кандидатів інформаційного характеру. Таким чином буде забезпечуватися повноваження Центральної виборчої комісії виключно щодо інформування виборців про перебіг виборчої кампанії.

Важливим чинником проведення вільних демократичних виборів є засоби масової інформації. Тому Закон у цій частині має базуватися на гарантуванні для всіх громадян України, юридичних осіб і державних органів права на інформацію при цьому реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Для досягнення такої мети, на нашу думку, має бути законодавче:

- визначення принципу рівних умов для громадян у реалізації ними права обирати і бути обраними, а також рівних умов для посадових осіб різних рівнів, які є кандидатами, та для кандидатів, які не є посадовими особами, при одночасній гарантованості права посадових осіб безперешкодно виконувати свої обов’язки та інформувати громадян про хід їх виконання через засоби масової інформації, рівно ж як і права засобів масової інформації, творчих колективів та творчих працівників самостійно визначати редакційну політику реагування на інформаційні приводи, створювані посадовими особами;

- створення умов, за яких законодавство не поширюється на регулювання етичних норм організації діяльності творчих колективів та їх творчих працівників, а етичні норми не вступають у суперечність із чинним законодавством;

- забезпечення прозорості виборчого процесу для всіх його суб’єктів;

- унеможливлення втручання в інформаційну діяльність творчих колективів та творчих працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, а також власників, засновників, співзасновників, інвесторів, інших органів, організацій та громадян.

Також вимагають врегулювання питання про те, яким чином засобам масової інформації, творчим колективам, творчим працівникам гарантується право самостійно визначати редакційну політику реагування на інформаційні приводи, створювані посадовими особами, які є кандидатами, та кандидатами, які не є посадовими особами, з дотриманням вимог, передбачених цим Законом.

Особливої уваги потребують питання створення органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, а також власниками, засновниками, співзасновниками, інвесторами засобів масової інформації, які є кандидатами, спеціальних інформаційних приводів з метою ведення передвиборної агітації шляхом прихованої реклами.

Обов’язково повинні бути законодавчо забезпечені умови, за яких політична реклама була б чітко відокремлена від новинних, контекстуальних та інших матеріалів ЗМІ, не допускалася б прихована політична реклама та антиреклама.

Отже, виборчий закон повинен бути спрямований на те, аби на суб’єктів інформаційних відносин, у той час, коли вони виступають ще й суб’єктами виборчого процесу, поширювалися всі права і обов’язки, передбачені Конституцією України та законами України щодо суб’єктів інформаційних відносин.

Крім того, слід зазначити, що до цього часу виборче законодавство України відносить до засобів масової інформації лише друковані та аудіовізуальні. А тому поза полем законодавчого регулювання перебуває найсучасніший засіб масової інформації - Інтернет. Він швидко розвивається, як щодо можливостей його впливу на свідомість громадян, так і щодо збільшення коло його користувачів. Адже небагато знайдеться в Україні ЗМІ, постійна аудиторія яких дорівнювала б 250-260 тис. осіб і час від часу залучала до своїх лав ще 140-150 тисяч. Зазначені цифри - мінімальні показники чисельності українських Інтернет-користувачів, інформаційні послуги яким пропонують понад 6 тис. серверів з приблизно 10 тис. сайтів. Це при тому, що лише близько 140 українських газет і журналів розміщують в Інтернеті свої електронні версії./83/¹⁾

Президентська виборча кампанія 1999 року показала, що Інтернет може і буде використовуватись як потужний інформаційно-політичний інструмент на виборах. Були створені інформаційні сторінки в Інтернеті багатьох кандидатів у Президенти України, через Інтернет формувався позитивний і негативний імідж кандидатів.

У зв\'язку з цим, вважаємо, що законодавець повинен обов\'язково визначиться з тим, що таке мережеві ЗМІ в електронній формі, кого слід вважати юридично відповідальною особою мережевого ЗМІ, як цей новий вид інформаційного ресурсу має реєструватись, регламентуватись тощо.

На нашу думку, з метою допомоги Центральній виборчій комісії у здійсненні нею надзвичайно складних і відповідальних повноважень щодо організації спостереження та контролю за використанням засобів масової інформації під час передвиборної агітації, необхідно при Комісії створити спеціальну експертну моніторингову групу, до складу якої повинні входити провідні вітчизняні фахівці, які спеціалізуються на дослідженні проблем засобів масової інформації та питань масової комунікації. При чому, на наш погляд, порядок утворення і дільності такої групи, має бути визначений в спеціальній статті розділу Закону про передвиборну агітацію.

Разом з тим, слід згадати, що під час реалізації цих правових норм на виборах Президента України 1999 року надзвичайно важливе значення для нор­маль­но­го пе­ре­бі­гу ви­бор­чо­го про­це­су у ча­с­ти­ні ве­ден­ня пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції мали ді­є­ві за­хо­ди Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії. Од­ним з най­ва­ж­ли­ві­ших се­ред них бу­ло прийнят­тя Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю 18 чер­в­ня 1999 ро­ку поста­но­ви № 96,/70/¹⁾ якою во­на за­твер­ди­ла, від­по­ві­д­но до ча­с­ти­ни дру­гої стат­ті 15 За­ко­ну, По­ло­жен­ня про по­ря­док ви­ко­ри­с­тан­ня за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції для про­ве­ден­ня пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції під час ви­бо­рів Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни у 1999 ро­ці. По­ло­жен­ня ре­г­ла­мен­ту­ва­ло по­ря­док та умо­ви ви­ко­ри­с­тан­ня за­галь­но­на­ціо­наль­них, об­ла­с­них, ре­гі­о­наль­них з дер­жа­в­ною уча­с­тю ко­му­наль­них і не­дер­жа­в­них за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції для про­ве­ден­ня пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції і спря­мо­ву­ва­ло­ся на за­без­пе­чен­ня гла­с­но­с­ті та від­кри­то­с­ті ви­бо­рів Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, на­дан­ня всім кан­ди­да­там у Пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни рі­в­них та од­на­ко­вих умов ко­ри­с­ту­ван­ня за­со­ба­ми ма­со­вої ін­фор­ма­ції.

Однак, на нашу думку, пра­во­ва нор­ма щодо розробки Комісією по­ря­док ви­ко­ри­с­тан­ня за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції для про­ве­ден­ня пе­ред­ви­бо­р­ної агіта­ції під час ви­бо­рів Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни є аб­со­лю­т­но не­ві­р­ною і не­ви­пра­в­да­ною. По­ря­док ви­ко­ри­с­тан­ня ЗМІ у хо­ді ви­бор­чої кам­па­нії по­ви­нен бу­ти чі­т­ко ви­пи­са­ний у За­ко­ні. Від­да­ю­чи це пра­во Центральній виборчій комісії, за­ко­но­да­вець фактично на­ді­лив її пра­вом за­ко­но­твор­чої ді­я­ль­но­с­ті, що сперечить статті 75 Кон­с­ти­ту­ції Укра­ї­ни, згідно з якою єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Вер­хо­в­на Ра­да Укра­ї­ни, та пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до якого виключно законами України визначається організація і порядок проведення виборів і референдумів./1/²⁾

Голосування, підрахунок голосів, встановлення підсумків голосування та результатів виборів є кульмінаційною, завершальною, і, одночасно, найвідповідальнішою стадією виборів Президента України. Слід зауважити, що основні вимоги до процесу голосування та закріплення його результатів визначені в міжнародних документах. Зокрема, в документі Копенгагенської наради Конференції з людського виміру ОБСЄ /38/¹⁾ говориться про те, що під час голосування на виборах має бути забезпечено таємне голосування, а також підрахунок голосів і повідомлення про нього повинні бути чесними, а офіційні результати виборів обов’язково повинні бути опубліковані.

Організація проведення голосування має визначальне значення для реального волевиявлення наших громадян. Тут важливу роль відіграють як форма і текст виборчого бюлетеня, порядок їх виготовлення та передачі, так і сам порядок організації і проведення голосування. Чинний Закон України “Про вибори Президента України” визначає, що фор­му і текст ви­бор­чо­го бю­ле­те­ня по ви­бо­рах Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни за­твер­джує Цен­т­раль­на ви­бор­ча ко­мі­сія. Ви­бор­чі бю­ле­те­ні є до­ку­мен­та­ми су­во­рої зві­т­но­с­ті.

Вперше в чинному Законі про вибори Президента України виписані детальні процедури передачі виборчих бюлетенів від Центральної виборчої комісії і аж до дільничних виборчих комісій та організації і порядку голосування. Однак, на нашу думку, Закон вже ж потребує їх удосконалення в частині вирішення наступних питань:

1) В місцях компактного проживання національних меншин виборчі бюлетені за рішенням Центральної виборчої комісії повинні друкуватися державною мовою і мовою відповідної національної меншини, що відповідало б положенням Конституції та Закону України “Про національні меншини в Україні”/23/¹⁾. Також в Законі має бути визначений кількісний резерв виготовлення виборчих бюлетенів.

2) У Законі мають бути чітко визначені вимоги до приміщення для голосування та його обладнання, а також детально регламентований порядок голосування на виборчих дільницях як у приміщенні для голосування, так і поза його межами.

3) В Законі має бути викладено вичерпний перелік документів, після пред’явлення яких виборцеві видаються виборчі бюлетені.

Чи не найвідповідальнішою стадією у виборчій кампанії по виборах Президента України є встановлення підсумків голосування, результатів виборів і їх опублікування.

Аналіз процедури встановлення підсумків голосування, результатів виборів та їх опублікування та практика її застосування під час виборчої кампанії по виборах Президента України 1999 року, на наше переконання, підтверджує те, що Закон повинен містити більш чітку правову регламентацію цієї стадії виборчого процесу.

Зокрема, більш повно в Законі повинен регламентуватися порядок підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці, чіткіше регулюватися порядок транспортування дільничними виборчими комісіями і передачі територіальним виборчим комісіям протоколів про підсумки голосування та інших виборчих документів (включаючи випадки, коли голосування проводилося на виборчій дільниці, утвореній на судні, що знаходиться у плаванні під Державним Прапором України, полярній станції України).

Також, на наш погляд, детально має бути регламентовано в Законі порядок встановлення підсумків голосування на території виборчої дільниці та територіального виборчого округу, а також результатів виборів у єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому окрузі. Повинні бути визначені і умови визнання підсумків голосування недійсними на виборчій дільниці.

Правова наука визначає, крім основних дві так звані факультативні стадії виборів – проведення повторного голосування та повторних виборів. Чинний Закон про вибори Президента України також передбачає ці дві стадії виборчого процесу по виборах Президента України. Зокрема, Закон досить детально виписує причини, що можуть спричинити та порядок проведення повторного голосування, повторних виборів, а також особливості проведення позачергових виборів Президента України.

Таким чином, можна зробити такі висновки:

1. Порядок організації і проведення виборів Президента України називається виборчим процесом.

2. Суб\'єктами виборчого процесу по виборах Президента України є:

1) народ або громадяни України, які мають право голосу;

2) виборчі комісії, утворені відповідно до Закону України "Про вибори Президента України" та Закону України "Про Центральну виборчу комісію";

3) кандидати у Президенти України, зареєстровані у порядку, встановленому Законом України "Про вибори Президента України";

4) політичні партії, виборчі блоки партій, які висунули кандидатів у Президенти України;

5) органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених Законом України "Про вибори Президента України";

6) офіційні спостерігачі від політичних партій, виборчих блоків партій, які висунули кандидатів у Президенти України, кандидатів у Президенти України, зареєстрованих від зборів виборців та від іноземних держав і міжнародних організацій.

3. Основними стадіями (етапами) виборчого процесу по виборах Президента України є: 1) проголошення та призначення виборів; 2) утворення виборчих комісій; 3) утворення виборчих округів та виборчих дільниць; 4) реєстрація виборців; 5) висунення претендентів на кандидатів у Президенти України; 6) передвиборна агітація; 7) голосування; 8) встановлення підсумків голосування, результатів виборів і їх опублікування. Крім того, є кілька факультативних стадій виборів Президента України – проведення повторного голосування та повторних виборів.

4. Сформульована авторська концепція стадій (етапів) виборчого процесу по виборах Президента України, яка передбачає таке:

1) Щодо стадії проголошення та призначення виборів, то:

– Закон повинен містити правову норму, що стосується не призначення виборів, а тільки правової процедури проголошення початку виборчої кампанії

- правом проголошення початку виборчої кампанії з чергових, позачергових та повторних виборів Президента України повинна бути наділена Центральна виборча комісія.

2) Щодо стадії утворення виборчих комісій, то:

- си­с­те­ма ви­бор­чих ко­мі­сій по­вин­на мі­с­ти­ти чо­ти­ри ос­но­в­ні лан­ки - Цен­т­раль­на ви­бор­ча ко­мі­сія; те­ри­то­рі­аль­ні (ре­гі­о­наль­ні) ви­бор­чі ко­мі­сії Ав­то­но­м­ної Ре­с­пу­б­лі­ки Крим, об­ла­с­ні, Ки­їв­сь­ка та Се­ва­с­то­поль­сь­ка мі­сь­кі ви­бор­чі ко­мі­сії, які пра­цю­вали б на за­са­дах постій­но ді­ю­чих; те­ри­то­рі­аль­ні ра­йон­ні, мі­сь­кі (у мі­с­тах об­ла­с­но­го зна­чен­ня), ра­йон­ні в мі­с­тах ви­бор­чі ко­мі­сії; ді­ль­ни­ч­ні ви­бор­чі ко­мі­сії;

- те­ри­то­рі­аль­ні (ре­гі­о­наль­ні) ви­бор­чі ко­мі­сії Ав­то­но­м­ної Ре­с­пу­б­лі­ки Крим, об­ла­с­ні, Ки­їв­сь­ка та Се­ва­с­то­поль­сь­ка мі­сь­кі ви­бор­чі ко­мі­сії по­вин­ні бу­ти мі­с­це­ви­ми ор­га­на­ми Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії, і пра­цю­вали б як постій­но ді­ю­чі, на за­са­дах, на­бли­же­них до ді­я­ль­но­с­ті Цен­т­раль­ної ви­бор­чої ко­мі­сії. До по­в­но­ва­жень цих виборчих ко­мі­сій слід від­не­с­ти ор­га­ні­за­цію і про­ве­ден­ня будь-­яких ви­бо­рів чи ре­фе­рен­ду­мів, що про­во­дя­ть­ся на те­ри­то­рії ре­гі­о­ну;

- замість існуючої процедури формування виборчих комісій органами місцевого самоврядування має бути запроваджена про­це­ду­ра фор­му­ван­ня скла­ду ви­бор­чих ко­мі­сій виборчими комісіями вищого рівня. Тобто, те­ри­то­рі­аль­ні (ре­гі­о­наль­ні) виборчі комісії мають утворюватися Цен­т­раль­ною ви­бор­чою ко­мі­сі­єю за по­дан­ням суб’є­к­тів ви­бор­чо­го про­це­су і за ана­ло­гі­єю по­вин­ні утво­рю­ва­ти­ся й ви­бор­чі ко­мі­сії ни­ж­чо­го рі­в­ня;

- Законом повинна бути передбачена чітка процедура припинення повноважень комісій, окремих членів комісій та відповідно внесення змін до їх складу.

3) Щодо стадії утворення виборчих округів та виборчих дільниць, то:

- у Законі повинен бути встановлений принцип утворення виборчих округів, за яким під час виборів Президента України на території держави утворюєтеся 27 виборчих округів (по одному в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі), що відповідає адміністративно-територіальному устрою України;

- у За­ко­ні по­ви­нен бу­ти встановле­ний загальний порядок, спеціальний порядок та ви­чер­п­ний пе­ре­лік ви­ня­т­ко­вих ви­пад­ків утво­рен­ня ви­бор­чих ді­ль­ниць.

4) Щодо стадії реєстрації виборців, то вона повинна бути означена в законодавстві саме як реєстрація виборців, а не як складання списків виборців. Замість процедури складання списків виборців має бути запроваджений Державний реєстр виборців.

5) Щодо стадії висування претендентів на кандидатів у Президенти України та реєстрації кандидатів у Президенти України, то:

- право висування претендентів на кандидатів у Президенти України повинні мати такі основні суб’єкти: політичні партії, виборчі блоки партій, самовисуванці;

- Закон повинен чітко регулвобувати порядок і строки утворення виборчих блоків партій та передбачати механізм реєстрації цього спеціального суб’єкта виборчого процесу;

- для реєстрації кандидата у Президенти України потрібно в Законі встановити чітку процедуру збору та перевірки підписів виборців на підтримку претендентів на кандидатів у Президенти України;

- стадія реєстрації кандидата у Президенти України має містити окремі процедури – відмови у реєстрації кандидатів у Президенти України та скасування рішення про реєстрацію кандидата у Президенти України, а також має бути встановлений у Законі вичерпний перелік підстав та механізм для цих процедур.

6) Щодо стадії передвиборної агітації, то:

- кожній із форм проведення передвиборної агітації в Законі має бути присвячено окрему статтю;

- має бути за­ко­но­дав­чо за­крі­плено По­рядо­к використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації та організацію спостереження за проведенням передвиборної агітації, а також вста­но­влено кон­к­ре­т­ну від­по­ві­даль­ні­с­ть за його по­ру­шен­ня;

- плакати про кандидатів у Президенти України, що виготовляються за рахунок коштів Державного бюджету України повинні називатися не передвиборними, а інформаційними і тому не повинні містити передвиборних програм кандидатів. Правом розповсюджувати інформаційні плакати потрібно наділити виключно Центральну виборчу комісію;

- в Україні повинен бути прийнятий спеціальний закон, який має дати визначення, що таке мережеві ЗМІ в електронній формі, зокрема Інтернет; кого слід вважати юридично відповідальною особою мережевого ЗМІ; як цей новий вид інформаційного ресурсу має реєструватись, регламентуватись тощо.

7) Щодо стадії голосування, то:

- в місцях компактного проживання національних меншин виборчі бюлетені за рішенням Центральної виборчої комісії, повинні друкуватися державною мовою і мовою відповідної національної меншини;

- в Законі має бути визначений кількісний резерв виготовлення виборчих бюлетенів;

- в Законі має достатньо повно врегульовуватися порядок виготовлення виборчих бюлетенів та передачі їх виборчим комісіям;

- Закон повинен детально регламентувати порядок голосування на виборчих дільницях як у приміщенні для голосування, так і поза його межами;

- в Законі має бути викладено вичерпний перелік документів, після пред’явлення яких виборцеві видаються виборчі бюлетені.

8) Щодо стадії встановлення підсумків голосування та результатів виборів Президента України і їх опублікування, то:

- Законі повинен чітко регламентувати порядок підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці, чіткіше регулювати порядок транспортування дільничними виборчими комісіями і передачі територіальним виборчим комісіям протоколів про підсумки голосування та інших виборчих документів (включаючи випадки, коли голосування проводилося на виборчій дільниці, утвореній на судні, що знаходиться у плаванні під Державним Прапором України, полярній станції України тощо);

- детально має бути регламентовано в Законі порядок встановлення підсумків голосування на території виборчої дільниці та територіального виборчого округу, а також результатів виборів у єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому окрузі;

- в Законі повинні бути визначені умови визнання підсумків голосування недійсними на виборчій дільниці;

- необхідно повернути в законодавство України інститут визнання виборів Президента України недійсними.