СЛОВО ВІД АВТОРА

He є легкою справою давати правну характеристику мунулого століттями поневоленого народу. Такий нарід, позбавлений можли- вости нормального культурного чи політичного розвитку,через своє поневолення є обмежений тільки до зберігання свого фізичного існування та своєї національної ідентичности.

Угорський король Стефан (997-1036) приєднав в XI ст. Карпатську Русь формально до Угорщини, давши їй назву «Руська Марка» — Marchia Ruthenorum. B той час ця назва мала по відношенню до нашого карпатського краю не тільки ґеоґрафічний, але й політичний та правний характер. Уряд Угорщини змінив пізніше цю назву на Угорська Русь.

Для відмічення багатонаціонального характеру Угорщини, поневолені мадярами слов’янські народи до кінця 1918 p. замість назви «Мадярщина» вживали назву«Угорщина», яку і ми вживаємо в своїй праці. Цією назвою поневолені народи підкреслювали свою національну окремішність та що вони не є складовою частиною мадярського народу.

Після першої світової війни Мадярщина зреклася в 1920 p. Закарпаття Тріянонським Мировим Договором, а після другої світової війни в 1947 p. — Парижським Мировим Договором. Сен-Жермен- ським Мировим Договором 10 IX 1919 приєднано наш край до Чехословацької республіки C*CP), Д^е він дістав в конституції назву «Подкарпатська Русь» — Subcarpathian Ruthenia, яка вживалася до кінця 1938 p. Від 1 I 1939 уряд о. Авґустина Волошина завів уживання назви «Карпатська Україна». Після проголошення державної иезалежности Карпатської України дня 14 березня 1939 p. назва Карпатська Україна була затверджена рішенням Сойму Карпатської України дня 15 березня. За виїмком цитат, цю назву вживаємо в своїй праці за весь час приналежности Карпатської України до ЧСР.

Назва «Закарпаття» стосується в праці до Карпатської України (кол.

«За статтею I договору між ЧСР і Союзом Совєтських Соціяліс- тичних Республік (СССР) з 29 VI 1945 «Закарпатська Україна» (яка має згідно чехословацької конституції назву Подкарпатська Русь), що на підставі Договору від Ю вересня 1919 року укладеного в Сен- Жермен ан Ле, ввійшла як автономна одиниця в рамкиЧехосло- вацької Республіки, воз’єднується, згідно з бажанням виявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох Високих Договірних Сторін із своєю іздавнею батьківщиною — Україною і включається до складу Української Радянської Соціяліс- тичної Республіки».

Окупанти представляли історію нашого народу на Закарпатті невірно, подібно як і в інших українських землях, з очевидною метою викреслити його український національний орґанізм з історії та за- терти в ньому свідомість його власного історичного минулого. Тільки завдяки великій життєздатній силі, реліґії та плеканню своїх традицій, зберіг наш нарід на всіх українських землях національний характер на відчуття своєї соборно-державної приналежности.

Гідне особливої уваги те, що карпатські русини протягом майже 900 літньої чужої окупації зберегли свою стару історичну назву «Русин» ще і в XX століттю. Стару і цілим культурним світом визнавану історичну правду, що «кожний українець є історично русином», карпатські русини потвердили зразу при першім подиху волі, рішенням на Всенародних Зборах в Хусті 21 січня 1919, приєднати свій край до України.

Автор є свідомий того, що його праця має до певної міри піонерський характер. Метою Автора було використати з чужих джерел матеріяли політичного і правного характеру та упорядкувати їх у певну схему по лінії нашої правдивої національної і зокрема політичної історії.

Для їх точнішого використання деякі цитати чужомовних мате- ріялів особливого значення подаємо і в ориґінальній мові та перекладі.

Брак саме такого рода матеріялів про Закарпаття Автор відчув підчас участи на різних політичних конференціях в ЗСА, включно до форуму Об’єднаних Націй в добі своєї громадсько-політичної діяльности в роках 1948-1961 з рамени Пан-Американської Української Конференції та Українського Конґресового Комітету Америки.

Але вже тоді Автор старався хоча частинно заповнити цю прогалину користаючись в міру можливостей в обороні свого народу перед чужинною авдиторією власне даними із тих правних і політичних чужих джерел.

За появу цієї праці дякую Господу Богу, що в моїм віці дав мені

и

здоров\'я й силу довести ЇЇ до успішного завершення. Почуваюсь далі до милого обов\'язку подякувати о. А. Пекареві ЧСВВ за написання Передмови, моральну підтримку, пожертву й молитви; О. Ла- іцеикові за цінні поради та виявлену постійну увагу; моїм землякам I прихильникам в ЗСА, Канаді, Німеччині, Австралії та Новій Зеландії за їхню фінансову поміч. Зокрема дякую Карпатському Союзові — голова M. Шпонтак, та філії Карпатського Союзу в Чікаґо; В. Качуповському, В.Штеленеві, Др. Марії Балтарович, I. Кересті- леві, Вікторії Новотній, I. Сарвадієві, Ю. Буксареві, I. Кардашинцеві за їхні щедрі пожертви.

Рівнож дякую дружині Оксані за її видатну поміч в редаґуванню та коректі, та виявлену терпеливість протягом моєї довголітньої громадсько-політичної праці; вуйкові I. Петрусеві за поміч підчас моїх університетських студій та появу цієї праці; синам Іванові та Бог- данові з дружинами за їхню поміч.

Автор буде вдоволений, якщо його праця причиниться до правильного зрозуміння історичної минувшини Закарпаття, його національних і політичних прагнень, та допоможе сучасним і майбутнім поколінням успішно обороняти державну незалежність соборної України.

Ha бажання Автора збережено деякі мовні та правописні особливості.