ПЕРЕДМОВА

Підчас святочного відзначення 80-ліття з дня народження заслуженого сина Срібної Землі, д-ра Вікентія Шандора, яке відбулося 17 жовтня 1987 p. в Нью Йорку, наш ювіляр із задоволенням проголосив, що вже готові його Спогади до друку і в короткому ^aci вони появляться на книжковому ринку.

Ta поки появляться друком його вже давно очікувані Спогади, д-р Шандор, як довголітній публіціст, рішився позбирати всі свої ic- торично-правничі матеріяли відносно Закарпаття і ось пиблікується його цінна праця, Закарпаття-історично-правний нарис від IX ст. до 1920. яку він присвятив «своїм Батькам за їхню любов та тяжку життєву долю».

Д-р Вікентій Шандор — правник економіст і громадський діяч, народився у селі Баранинці, недалеко Ужгорода, Карпатська Україна дня 12 жовтня 1907 p. Набувши середньошкільну освіту в Ужгороді й Мукачеві, записався на правничий факультет Карлового університету в Празі, де успішно здобув академічний ступінь доктора прав (1939). Згодом опинившись на еміґрації, він продовжав свої студії з політичної економії на Франкфуртському Й. В. Ґете університеті в Західній Німеччині (1945-1947), а прибувши до Америки (1947), студіював політичні науки на Колумбійському університеті в Нью Йорку (1953-1954). Ha Українському Технічному Інституті в Нью Йорку викладав протягом двох років міжнародне право й політичні науки.

Свою практику банкового урядовця Шановний Автор розпочав при Подкарпатському банку в Ужгороді, а згодом став урядовцем при пражському Краєвому банку (Zemska Banka) філія в Братіславі, Словаччина (1935-1945). Підчас федерації Чехословаччини в pp. 1938-1939 д-р Шандор став представником уряду Карпатської України при федеральному уряді в Празі. По війні, опинившись на сво- бідній землі Вашинґтона, він займав пост директора Секретаріяту Пан-Американської Української Конференції (ПАУК, 1948-1961), одночасно започаткував і бюро Українського Конґресового Комітету Cy^rKK) працюючи в нім до 1951 p.

Якгромадсько-політичний діяч, д-р В. Шандор завжди виступав im всеукраїнській, соборницькій платформі й ніколи не дав себе по- тягиути різними партійними кличами. Справу української визвольної боротьби він завжди боронив як понадпартійний державний муж. У своїх старанно обдуманих і опрацьованих виступах, а було їх чимало, він постійно висував ідею неподільности українських земель, включаючи до них також Карпатську Україну, як історично невідемну їхню частину. Його загально національні й соборно-державні переконання яскраво зображені в численних його статтях, які часто появлялися на сторінках тутешньої української преси і за океаном.

Здорове соборницько-державне наставлення д-р Шандора спонукало його також до активного підтримування змагань уряду Української Народньої Республіки в екзилі. Тому, хоч уже на склоні свого віку, він охоче прийняв після резіґнації з причин хороби заслуженого закарпатського представника, професора Авґустина Штефана (помер 1986 p.), обов’язки заступника прем’єра уряду УНР (1985- 1989). Керівник Відділу культури й науки при тому ж уряді, професор В. Жила, публічно признав, що думки й ідеї д-ра Шандора стали «загальним політично-громадським надбанням» усіх українців.

У своїх документованих цінних статтях-розвідках д-р Шандор рішуче виступав проти повторних зазіхань сусідів, тобто мадярів, чехів і словаків, на етноґрафічну й цілу територію українського Закарпаття.

Ha тих же самих правах 1919 p. Закарпаття прилучилося до Чехословацької Республіки як автономна, і ніяк не інтеґральна її час- тина. Тому ні чехи ні словаки, які завжди відтягали здійснити свої конституційні зобов’язання щодо «автономії Подкарпатської Руси», не мають найменшого права висувати свої претенсії на наші землі. Повну самобутність нашої землі признала і влада Чехословаччини, коли осінню 1938 p. проголосила Карпатську Україну як зфедеро- вану державу із своїм власним урядом 0щ^в- основну його розвідку Карпатська Україна — Зфедерована держава, Нью Йорк, 1968).

Ось так на тлі історії і засад міжнароднього права Шановний Автор у своїх дослідах ясно виказав, що відокремлений історично-політичний розвиток Закарпаття не міг уповні перешкодити його національним і культурним взаєминав з українським материком, почавши від Київської Руси. A найкращим доказом цього є «національні та соборницько державні почування» закарпатських русинів-україн- ців, які збереглися між ними до самих початків XX століття і, юридично закріпилися рішенням Всенародних Зборів в Хусті в січні 1919 p. та проголошенням самостійности Карпатської України в березні 1939 p.

Так — от і зродилась оця цінна мозаїчна праця, старанно підтверджена документами й правними засадами, під заголовком: Закарпаття — історично — правний нарис від IX ст. до 1920, яку я з великим задоволенням доручаю українському читочеві взагалі, але головно ж нашим політично — громадським діячам. Треба і усім нам уважно прочитати і раз на все переконатись, що Закарпаття це іскони українська земля, тому воно завжди було, є і буде невідєм- ною частиною соборної Української Держави.

о. A. Пекар, ЧСВВ

I