Передмова

Сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що успіх будь-якої людської діяльності, у тому числі й такої специфічної, як розкриття злочинів, прямо залежить від рівня забезпечення необхідною інформацією.

Необхідність накопичення й оброблення інформації для неодноразового використання в майбутньому свого часу ініціювала появу величезної кількості інформаційних систем у різних сферах людської діяльності. Сьогодні своєрідним підґрунтям удосконалення основ інформаційного забезпечення розслідування стала інформатизація суспільства, зростання ролі інформації в управлінні та вирішенні найрізноманітніших завдань. Указані технології надають обліковій діяльності іншого якісного витоку розвитку. Завдяки інтеґрації різних за змістом і формою відображення даних з інформаційних масивів створюються інформаційні системи, що включать величезну кількість розподілених баз даних з можливістю доступу до інформації з будь-якої віддаленої точки доступу через ядро інтегрованого банку даних. Але й це ще далеко не все. Сучасні автоматизовані інформаційні системи завдяки програмному забезпеченню самостійно в автоматичному режимі здійснюють аналіз інформації всіх баз даних, включених до ІБнД, дозволяють виявляти зв’язки між окремими об’єктами, між певними системами, у яких на облік узято однакові об’єкти, та ін. При цьому вони здатні самостійно за формами, що реалізовані в певних програмах, формулювати відповіді на запити й видавати користувачеві інформацію в зручній для сприйняття формі - у вигляді таблиць, схем з установленими зв’язками між елементами схеми, частки топографічної карти чи плану з позначеними на них об’єктами тощо.

Ми знаємо, що сучасний правоохоронець повинен володіти знаннями на такому рівні, який би надавав йому можливість орієнтуватись у сукупності інформаційних систем незалежно від їх цільового призначення та відомчої належності, щоб за необхідності отримати інформацію, котра сприяла вирішенню питань у справі, що розслідується.

Інформаційні відносини практично пронизують усе наше суспільство. Сьогодні навіть важко уявити існування будь-яких об’єктів матеріального світу, а також важливих фактів, у тому числі подій минулого, про які була б відсутньою певна кількість інформації. Непізнаним можна вважати лише не виявлене, але у разі виявлення раніше невідомого об’єкта чи факту одразу з’являється інформація про нього, яка може зростати за результатами подальшого пізнання, і відповідно, посідати своє місце в певній інформаційній системі. Згодом інформація про них накопичується. У зв’язку зі змінами властивостей об’єкта деяка застаріває, її місце займають результати нових пізнань. Навіть у разі знищення об’єкта інформація про нього залишається, переходячи до розряду архівної, історичної, де існує доти, доки не буде назавжди втрачена на останньому носії (як матеріальному, так і ідеальному).

У більшості випадків із метою збереження, оброблення та передачі в просторі й часі інформація фіксується на матеріальних носіях і, по суті, стає складовою документа. Документ - це двоєдиний об’єкт, який містить інформацію, штучно зафіксовану на матеріальному носії. Він поєднує в собі відомості, призначені для передачі в просторі та часі, а також матеріальний носій, який дозволяє певний час виконувати цю функцію.

Не буде перебільшенням сказати, що результати пізнання чи прояву фактів та об’єктів, за винятком побутової випадковості, знаходять відображення в різних документах. При цьому вони відображаються в їх сукупності: одні документи містять детальні описи об’єкта чи події з наведенням методів, що для цього використовувалися, інші - факт виявлення та деякі скорочені фіксовані дані про об’єкт або подію. Це вже диктується прагматичними завданнями, для вирішення яких збирається відповідна інформація. В одних випадках достатньо зафіксувати лише визначені дані (короткі повідомлення за окремими позиціями), в інших виникає необхідність детального опису об’єкта, події чи факту.

Ці документи можуть бути між собою взаємопов’язаними, тобто містити відомості про один об’єкт, одні - первинними, другі - похідними (складеними за результатами оброблення перших).

Протоколи слідчих дій, інші документи у справі слідчий групує за визначеною системою і вносить до опису. Факт виїзду на місце події обов’язково відбивається в журналі реєстрації повідомлень про злочини, де фіксується ціла низка відомостей: про час прийняття повідомлення, склад оперативної групи, потерпілих, результати огляду, рішення за розглядом матеріалів тощо. Крім того, в окремих службах, наприклад в експертній, паралельно ведеться журнал обліку участі спеціалістів в оглядах місць подій. Зрозуміло, що найбільш повна та детальна інформація про огляд міститься в протоколі огляду.

Особливе місце серед інформаційних систем належить криміналістичним, які традиційно прийнято називати "криміналістичними обліками”. У них фіксують інформацію, що міститься на відповідних носіях і має пряме призначення - сприяти розкриттю злочинів. Як правило, первинними документами, які підтверджують факт появи інформації про об’єкт обліку, що може мати криміналістичне значення, та відношення її до конкретної справи, є протоколи слідчих дій, постанови про притягнення як обвинуваченого й інші документи, що є складовими таких документальних інформаційних систем, як кримінальні справи. Як похідні виступають облікові одиниці, котрі можуть бути представлені в певній інформаційній системі у вигляді окремих карток або відповідних записів у журналах чи базах даних; вони є складовими фактографічних систем.

Уважаємо, наведених арґументів достатньо, щоб уяснити, що будь-які об’єкти матеріального світу або факти з моменту їх появи чи виявлення стають об’єктами обліку в цілій низці інформаційних систем, зосереджених у різних відомствах та установах, призначених насамперед для виконання тих завдань, які стоять перед ними.

Розвиток і функціонування сучасних інформаційних систем останніми роками зазнали суттєвих змін завдяки інформатизації. Сучасна комп’ютерна техніка та розвинуті телекомунікаційні мережі стали передумовою створення автоматизованих інформаційних систем, їх інтеґрації на різних рівнях, створення інтеґро- ваних банків даних. Усе це ставить функціонування систем на принципово новий рівень. За допомогою такої системи користувач може отримати необхідну інформацію з будь-якої віддаленої точки доступу.

Щодо обсягів інформації про певні об’єкти в різноманітних за призначенням і належністю інформаційних системах доречно навести вислів О.І. Горошка: "У процесі інформатизації індивід стає інформаційно "прозорим". За наявності бажання й засобів (а також відповідного рівня знань, що забезпечують роботу в системах - В.Б.) будь-яка інформація про конкретну людину може стати доступною й бути використаною з певною метою іншою людиною, групою осіб, суспільною групою або державою"¹. ^[1]

У процесі розкриття злочинів може виникнути необхідність в отриманні найрізноманітнішої інформації стосовно осіб, а також будь-яких матеріальних об’єктів, що мають відношення до злочину або злочинної діяльності. Зрозуміло, що отримати її в достатньому обсязі працівник правоохоронних органів зможе лише за умови знання загальних основ і принципів організації обліково-реєстраційної діяльності. Тільки такий підхід дасть йому можливість орієнтуватись у величезній кількості інформаційних систем, обирати ті, що можуть містити потрібну йому інформацію в конкретній складній ситуації і, відповідно, отримувати її.

Уміння орієнтуватись у всіх цих інформаційних системах ніяким чином не може підмінити слідчі дії чи оперативно-розшукові заходи, а, навпаки, лише сприяє пошуку доказів. Знання місць зосередження інформації про певні об’єкти дозволяє проводити розслідування цілеспрямовано, обирати необхідний спосіб її отримання, а в окремих випадках і вилучення з носіями. Є.П. Іщенко та Є.І. Дєвіков влучно зауважують: "Підвищення ефективності використання всіх видів кримінальної реєстрації багато в чому залежить від слідчих, оперативних працівників і експертів, оскільки навіть при веденні обліків за допомогою сучасної тех- ^[2] ніки людський чинник є визначальним. Інформаційні фонди кримінальної реєстрації можуть функціонувати з повною віддачею лише тоді, коли міститимуть вичерпні дані. Не можна забувати, що обліки - складна система, успіх функціонування якої залежить від усіх без винятку підрозділів, служб і співробітників органів внутрішніх справ”¹.

Як свідчить практика, сьогодні у правоохоронців усе частіше виникає необхідність в отриманні й використанні інформації стосовно об’єктів, які потрапили до сфери розслідування, з найрізноманітніших інформаційних систем незалежно від їх відомчої належності. У практичній діяльності вже не можна обмежуватися тільки криміналістичними обліками. Це потребує наукового осмислення і, відповідно, перегляду криміналістичного вчення про криміналістичну реєстрацію з нових позицій. Зауважимо, що перегляду потребують його фундаментальні основи і насамперед предмет. Сьогодні інформаційні технології не просто надали можливості вдосконалити процеси накопичення, систематизації та видачі інформації, вони поставили роботу з інформацією на принципово вищий рівень. Ці системи вже самостійно виконують аналітичну роботу і в деяких випадках просто видають готові рішення. Зрозуміло, що аналіз відбувається за алгоритмами, установленими людиною та реалізованими в певному програмному забезпеченні. І хоча останнє слово завжди належить людині - досліднику, більшу частину роботи, причому рутинної, і навіть, можна сказати, тієї, що за обсягами не під силу одному, а іноді й ціло- ^[3] му колективу працівників, виконує певна інформаційна система в автоматичному режимі.

Таке становище вимагає від науковців розгляду та переосмислення цілої низки теоретичних положень учення, у якому розглядаються питання інформаційно- довідкового забезпечення розслідування злочинів. Сьогодні вже немає моральних підстав викладати цю тему в курсі криміналістики на рівні 60-х років минулого сторіччя.