Обрання на Гетьмана Данила Апостола в історії українськогоправа починає нову добу.

Як ми знаємо, ще наприкінці гетьманування Івана Скоропадського, на підставі указу Петра I, поставлено було на чергу питання про переклад правних книг, якими користувалися в судових справах Гетьманщини \').

Обидва ці завдання, як відомо, виконано. Переклад закінчено в році 1738^а), але на таку незрозумілу мову, що мало не через сто літ Сперанський писав про ню: „переводъ, составленный въ Малороссійской Коммиссіи, совершенно невразумителенъ, ибо если бы онъ былъ сдѣланъ просто на малороссійскомъ общенародномъ нарѣчіи, то, съ нѣкоторыми поясненіями людей, знающихъ сіе нарѣчіе, можно было бы разобрать его: но онъ составленъ, какъ въ предисловіи сказано, на какомъ-то штатскомъ ^{[43] *)} языкѣ, коего никакъ нельзя понять, а только отчасти, и то въ нѣкоторыхъ мѣстахъ, а не вездѣ, можно постигнуть догадкою смыслъ текста" ^).

Багатолітня праця над складанням зводу прав закінчилася монументальним кодексом „Права, по которымъ судится малороссійскій народъ". Остаточно закінчено його в році 1743, але законодавчої санкції він не дістав і залишився цікавою пам яткою правотворчости на Гетьманщині в середині XVIII століття ³).

Непогодженість один з одним законів на Гетьманщині, їх розбіжність, різноманітні їхні джерела завдали не аби-яких труднощів правни- кам-практикам, і вони мусіли вживати всяких засобів, щоб і самим орієнтуватися в цих труднощах і допомогти иншим. Так рівнобіжнозвеликою кодифікаційною роботою, що мала за свій наслідок „Права, по которымъ суднтся малороссійскій народъ", ішла непомітна праця юристів-практиків Гетьманщини над виучуванням, спрощуванням та полагодженням прав³). Але таких індивідуальних праць, як „Суд та росправа" Чуйкевича, ми більше не бачимо. Правники Гетьманщини до них мало були підготовані. He зустрічаємо й коментарів до прав. Але до нашого часу залишилося декілька правних праць практичного значіння, які колись полегшували правникам можливість з одного боку виучувати правні книги та орієнтуватися в них, а з другого — допомагали користуватися їми та правними нормами, що вони в собі містили. Ці праці не всі збереглися до нашого часу. B більшій своїй частині вони, мабуть загинули, бо правничі книги після того, як право змінено, здавалися непотрібними, їх не цінували, їх не берегли. Тому їх і залишилося дуже небагато. Величезна тому заслуга О. Ф. Кістяківського, що він своєчасно зібрав деякі з них і ретельно їх зберіг у своїй збірці рукописів, що тепер переховується в Київі в рукописному відділі Всенародньої Бібліотеки України (В.Б.У.).

Праці, про які тут мова, звичайно були без імени їхніх авторів. Як повставали вони — невідомо. Можливо, що деякі з них були творами одного автора, а деякі з часом робив їх і колектив: один написав, дру- ^[44] гий доповнив або виправив, третій, до якого перейшла праця, відновив і т.

У такому вигляді вони иноді потрапляли до приватних збірників, де всуміш з історичними та иншими матеріялами, вміщувано і правничі твори, що невідомо хто їх склав, або переклав, і невідомо звідкіля їх занесено до збірника. B збірці О. Ф. Кістяківського такий характерний збірник есть праця „Василія Петрова сына Кондратьева, бывшого войскового канцеляриста 1764 года“. Вона мае такий загальний заголовок: „Книга Статут и протчія права малороссійскія и другія, с л у ж а щ i я к ъ т о м у, п e p e п и с к и, т p у д о в ъ и с о б p а н i я B а с и- лія Петрова сына Кондратьева" \'). Таким чином, коли розуміти заголовок дослівно, то збірник Кондратьева склався з переписаних у инших та власних його праць. Але відрізнити їх одні од одних ми не можемо за браком відомостей. Так утрачалися імення авторів правних праць на Гетьманщині, і їх творчість робилася анонімною.