МІСЦЕ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВ СЕРЕД ІНШИХ НАУК ГУМАНІТАРНОГО ЦИКЛУ

Історія державних установ є невід’ємною складовою загальнополітичної історії. Держава через систему адміністративної діяльності своїх центральних та регіональних установ реалізує функції управління та контролю за всіма процесами життєдіяльності суспільств, тому знання історії держустанов є базовими для розуміння закономірностей та специфічних особливостей історичного процесу в цілому.

Історія державних установ пов’язана також з цілою низкою інших наук і навчальних дисциплін гуманітарного циклу. Серед них — архівознавство, історичне документознавство, джерелознавство, історія діловодства.

Із названими науками історико-джерелознавчого циклу її поєднує історизм у поясненні закономірностей і явищ, застосування ретроспективного аналізу, зв’язок з конкретними історичними обставинами, надзвичайна увага до першоджерел — історичних документів усіх видів, спільні методи їх дослідження. Більше того, ці науки доповнюють одна одну. Дослідження історії державних установ дозволяє з’ясувати процеси формування документних систем у контексті діяльності установ та їх реорганізацій, простежити рух документів і документальних комплексів у просторі і часі, дозволяє зрозуміти системність та спадковість у формуванні документних систем і шляхів документообігу в суспільстві, чим суттєво вдосконалює методи архівної та документознавчої евристики, архівної герменевтики, проведення реконструкції втрачених архівних документних комплексів, камерально-археографічного описування документів, класифікаційного аналізу джерел, вдосконалення сучасного науково-довідкового апарату архівів тощо.

З історією держави і права — суто правознавчою наукою — спільним є об’єкт вивчення, тобто політичні та правові інститути суспільства.

Разом із тим історії державних установ притаманна власна дослідницька специфіка. З одного боку, вона обумовлена системністю і детальністю аналізу всіх основних характеристик державного апарату в цілому та конкретної установи, зокрема: зміни у функціях, компетенції, методах діяльності, організаційній структурі, штатах, персональному складі, принципах, джерелах та обсягах фінансування тощо.

Від історії держави і права історію державних установ відрізняє також специфіка підходів. Перша вивчає “еволюцію української державності в цілому; розвиток механізмів державної влади; зародження та функціонування правової системи в цілому і окремих галузей права”³. Водночас історії державних установ притаманні особливості ретроспективного аналізу, а також широка джерельна база, яка враховує не лише правові та нормативні акти, але передусім діловодну документацію установи, епістолярні, мемуарні, наративні джерела, матеріали преси, що пов’язано з намаганням вивчити інститути державного управління у реальній динаміці розвитку, дослідити їх справжні, а не лише нормативні, сфери впливу та компетенцію. І, звичайно ж, правова система в рамках такої дисципліни або взагалі не аналізується, або ж залучається виключно для з’ясування віддзеркалення у правових нормах сфери компетенції та особливостей діяльності певних державних установ. Історію держустанов відрізняє також врахування багатоманітності економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів та взаємовпливів (приміром, взаємозв’язку держапарату з політичними партіями, громадськими організаціями) та (що особливо важливо) — надзвичайна увага до персона- лістської, кадрової сторони організації діяльності конкретних установ.

Історія державних установ є наближеною до політології та історії політичної думки. Очевидно, що спільними або близьким для цих дисциплін є предмет, а також понятійний апарат: “влада”, “держава”, “державний устрій”, “державний апарат”, “політика”, “політичний режим”, “політичний інститут”, “форма правління”, “система управління”. Предмет політології — це аналіз політичних інститутів, інституцій держави, керівництва й управління, функціонування структурних елементів політичної системи, їх історія⁴. Але такі терміни, як “державна установа”, “система державних установ”, “відомство”, “бюрократія” тощо, змістовно та науково розкриваються тільки в курсі історії держустанов.

Дуже наближеною до історії держустанов є історія державної служби. Проте предмети цих двох наук не є тотожними. Державна служба розглядається останньою як державний правовий і соціальний інститут, що здійснює в рамках своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів влади та управління шляхом професійного виконання службовцями своїх посадових обов’язків і повноважень, що забезпечують взаємодію держави і громадян у реалізації їх інтересів, прав і обов’язків. Предметом науки державного управління є правовідносини державних органів між собою, державних органів та приватних осіб, державних органів та державних службовців, а також система державної служби, її державно-управлінська структура, принципи функціонування державної служби та управління нею⁵. Державна служба водночас є суспільно- політичним інститутом, сферою професійної діяльності, системою правил роботи з реалізації функцій держави, а також — персоналом, спроможним ефективно виконувати всі ці функції. Тому можна стверджувати, що державна служба є засобом реалізації функцій соціальної держави, поєднуючи особисті, групові та державні інтереси, будучи основним каналом повсякденних зв’язків держави і народу.

Таким чином, державне управління — це дисципліна, що розглядає засадничі принципи, основи та методи здійснення процесу державного управління, тоді як історія держустанов досліджує його механізми і важелі, історичну долю тих конкретних органів, через які і завдяки яким здійснюється державне управління.

Чимале значення має дослідження системи управління за певної історичної доби, яку сучасні російські історики визначають як “не лише сукупність центральних та місцевих установ, але й механізм їх взаємодії, що забезпечує ефективність функціонування всіх частин держави ”⁶.

Певні, дуже значні особливості має і понятійний апарат вітчизняного інституціознавства. Власне, термін “історія державних установ” є абсолютною калькою російської “истории государственных учреждений”. На наш погляд, в українській мові змістові досліджуваного нами поняття, а саме: “історія інституцій (адже це не завжди були повноцінні установи), які в певну історичну епоху виконували функції управління від імені держави або ж її очільника”, більш адекватно відповідає термін “історія урядуючих інституцій”. Він абсолютно корелюється з усталеним англомовним терміном “history of governmental institutions” або “history of public institutions”.

1.3.